17 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 160/19492/24
(суддя Калугіна Н.Є., м. Дніпро)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровської області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року у справі №160/19492/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ОСОБА_1 18 липня 2024 року звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, згідно з яким, просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача: №897/04-62-17-07-13 від 26.10.2015 на суму 14095,13 грн, №1557/04-62-13-03-13 від 30.09.2016 на суму 7388,39 грн, №000103551400462 від 07.04.2020 року на суму 75 493,16 грн, №000108724050462 від 20.05.2021 року на суму 82147, 61 грн; рішення про опис майна у податкову заставу ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 21.12.2015 року № 61.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що контролюючим органом протиправно складені спірні податкові повідомлення-рішення, адже з 03.04.2008 року у власності позивача не перебуває об'єкт нерухомого майна, який став базою нарахування податку на нерухоме майно.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року, у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, адміністративний позов задоволено частково.
Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №897/04-62-17-07-13 від 26.10.2015 на суму 14095,13 грн, №1557/04-62-13-03-13 від 30.09.2016 на суму 7388, 39 грн, №000103551400462 від 07.04.2020 року на суму 75 493,16 грн, №000108724050462 від 20.05.2021 року на суму 82147,61 гривень щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
У задоволенні позову в іншій частині відмовив.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову в цій частині відмовити.
В апеляційній скарзі зазначає про пропуск позивачем строку на звернення до суду з вимогами про скасування ППР від №000103551400462 від 07.04.2020 року на суму 75 493,16 грн, оскільки згідно з відміткою в рекомендованому повідомленні про вручення його отримано позивачем 18.06.2020 року, а поштове відправлення з ППР №000108724050462 від 20.05.2021 року на суму 82147, 61 грн повернулось до контролюючого органу за закінченням терміну зберігання.
Зазначає, що станом на 13.08.2024 року змін в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 щодо припинення права власності не здійснено.
Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, позивач зазначаючи про її необґрунтованість, просить у задоволені скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції з'ясовано та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що контролюючим органом нараховано ОСОБА_1 податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2014, 2015, 2019, 2020 роки та сформовані податкові повідомлення - рішення (далі - ППР):
- від 26.10.2015 № 987/04-62-17-13 за 2014 на суму 14095,13 грн (домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 806,6 м2, частка у власності 1/1);
- від 30.09.2015 № 1557/04-62-13-03-13 за 2015 рік на суму 7388,39 грн (домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 806,6 м2, частка у власності 1/1 );
- від 07.04.2020 №000103551400462 за 2019 рік на суму 75493,16 грн (домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 806,6 м2, частка у власності 1/1 );
- від 20.05.2021 №000108724050462 за 2020 рік на суму 82147,61 грн (домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 806,6 м2, частка у власності 1/1 ).
Примірники ППР від 26.10.2015 № 987/04-62-17-13, від 30.09.2015 № 1557/04-62-13-03-13 відсутні, у зв'язку з їх знищення на підставі наказу Міністерства юстиції України №578/5 від 12.04.2012 «Перелік типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів», про що наявні акти про вилучення до знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду №41 від 25.02.2021, № 54 від 05.04.2022, згідно з якими, у розділі «Сектор адміністрування майнових податків і зборів з фізичних осіб» зазначено про відібрання документів на знищення: по номенклатурі - «Документи (акти, довідки, податкові повідомлення-рішення) перевірок з питань оподаткування ПДВ та податками про порушення податкового законодавства» за 2015 та 2016 роки.
При поданні вказаного позову, позивачем також ППР від 26.10.2015 № 987/04-62-17-13, від 30.09.2015 № 1557/04-62-13-03-13 до матеріалів позову не надано за їх відсутністю у позивача.
Ухвалою суду від 05.08.2024 ці ППР витребувані у відповідача, проте відповідач зазначив про їх знищення за строком зберігання.
У відповіді на адвокатський запит, від 31.05.2024 № 39904/6/04-36-13-05-10, відповідачем зазначено, що згідно з даними інформаційно-комунікаційних систем ДПС України (далі - ІКС), станом на 31.05.2024, ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) має заборгованість по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості (код бюджетної класифікації 18010200) у сумі 179 124,19 грн, а саме:
- за 2014 рік сформоване податкове повідомлення - рішення (далі - ППР) №897/04-62-17-07-13 від 26.10.2015 на суму 14095,13 грн;
- за 2015 рік сформоване ППР №1557/04-62-13-03-13 від 30.09.2016 на суму 7388,39 грн;
- за 2019 рік сформоване ППР № 000103551400462 від 07.04.2020 на суму 75493,16 грн;
- за 2020 рік сформоване ППР № 000108724050462 від 20.05.2021 на суму 82147,61 гривень.
Тобто, фактично відповідачем визнаються обставини щодо існування ППР від 26.10.2015 №987/04-62-17-13, від 30.09.2015 №1557/04-62-13-03-13, як підстава для нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Крім того, судом першої інстанції з'ясовано, що рішення відповідача про опис майна у податкову заставу від 21.12.2015 року № 61 відповідачем втрачено, що підтверджується актом втрати документів №1 від 12.08.2024.
Проте відповідачем визнаються обставини його існування.
Правомірність та обґрунтованість вказаних податкових повідомлень-рішень та рішення відповідача про опис майна у податкову заставу є предметом спору переданого на вирішення суду.
Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні ППР відповідачем прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, а рішення відповідача про опис майна позивача у податкову заставу є правомірним.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.
Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України (далі-ПК України) платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до п.266.2 ст.266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Відповідно до пп. 266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України встановлено база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з п. п.266.3.3 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.
Як з'ясовано судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_1 , 31.01.2008 набула у власність житловий будинок літ. А-2, загальною площею 806,6 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 , на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.11.2007, про що є відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Згідно з копій судових рішень Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03.04.2008 по справі № 2-1054/08 за ОСОБА_3 було визнано право власності на жилий будинок літ. А-2, загальною площею 806,6 кв. м., жилою площею 369,9 кв.м., вбиральня літ. Б, сарай літ. В та споруди № 1-9; І, що розташовані на земельній ділянці площею 875 кв.м. по АДРЕСА_1 .
Згідно з відміткою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська на останньому аркуші цього рішення, додаткове рішення від 03.04.2008 набуло чинності 03.11.2021.
Разом з тим, згідно відмітки суду на копії примірнику додаткового рішення у справі №2-1054/08 від 03.04.2008, наданого позивачем до матеріалів позову, вказане судове рішення набуло чинності 15.04.2008.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03.07.2019 року у справі №2/1054/08 апеляційну скаргу на додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03.04.2008 по справі № 2-1054/08 повернуто особі, яка не брала участі у справи.
Постановою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.09.2020 у справі №2-1054/08 касаційну скаргу особи, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, задоволено, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03.02.2021 у справі №2-1054/08 апеляційне провадження по справі за апеляційною скаргою тієї ж особи, яка не брала участь у справі на додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2008 року закрито.
Постановою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.11.2011 у справі №2-1054/08 ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03.02.2021 року у справі №2-1054/08 змінено, викладено її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Отже, зміст цих судових рішень, свідчить про те, що починаючи з липня 2019 року особа, яка не була учасником справі №2-1054/08 вчиняла дії щодо оскарження додаткового рішення суду від 03.04.2008, з підстав порушення додатковим рішенням її прав як іпотекодержателя або власника майна.
Станом на час розгляду справи, додаткове рішення залишено в силі.
Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов висновку про те, що особа, яка набула права власності на об'єкт нерухомого майна повинна зареєструвати за собою таке право, наявність у реєстрі неправдивих даних відбулось за відсутності вини позивача у цій справі, оскільки за судовим рішенням у справі №2-1054/08 майно вибуло із власності позивача.
Тому, не вчинення ОСОБА_3 своєчасних дій щодо реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, набутого на підставі судового рішення у справі №2-1054/08 не є підставою вважати наявність такого права власності у ОСОБА_1 , та не може мати наслідком нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2014, 2015, 2019, 2020 роки.
Зазначене зумовлює відсутність підстав для нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2014, 2015, 2019, 2020 роки.
З вказаним висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується враховуючи наступне.
Відповідно до підпункту 266.3.2. пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Між тим, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, номер інформаційної довідки 390593029 від 12.08.2024 року, ОСОБА_1 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.42).
Отже, відповідач здійснюючи обчислення позивачу оскарженими рішеннями податкові зобов'язання, повинен був керуватися даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та/або оригіналами відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Проте, позивач будь-яких документів якіб свідчили про зміну його права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 відповідачу не надавала.
З огляду на це відповідач правомірно використав для визначення позивачу податкових зобов'язань у вигляді сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізособами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості, данні Державного реєстру речових прав на нерухоме майно згідно з яких позивач є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та у зв'язку з цим, зобов'язаний сплачувати податкові зобов'язання у вигляді сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
Отже підстави для задоволення вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача: №897/04-62-17-07-13 від 26.10.2015 на суму 14095,13 грн, №1557/04-62-13-03-13 від 30.09.2016 на суму 7388,39 грн, №000103551400462 від 07.04.2020 року на суму 75 493,16 грн, №000108724050462 від 20.05.2021 року на суму 82147, 61 грн відсутні.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення: №000103551400462 від 07.04.2020 року на суму 75493,16 грн, №000108724050462 від 20.05.2021 року на суму 82147,61 грн, враховуючи доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку звернення до суду з вимогами про їх скасування, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
При цьому, частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин 2,4 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Зі змісту наведених норм вбачається, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо оскарження податкових повідомлень-рішень відповідача встановлено шестимісячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строку для звернення до суду за захистом порушених прав.
Як стверджується відповідачем в апеляційній скарзі та вбачається з матеріалів справи копію податкового-повідомлення рішення №000103551400462 від 07.04.2020 року на суму 75493,16 грн, позивачем було отримано 18.06.2020 року, що підтверджується відміткою в рекомендованому повідомленні про вручення, копія якого наявна в матеріалах справи.
На думку колегії суддів вказане спростовує доводи позивача про те, що про наявність цього оскарженого ППР їй стало відомо в травні 2024 року.
Крім того, згідно з матеріалами справи податкове-повідомлення рішення №000108724050462 від 20.05.2021 року на суму 82147,61 грн, направлялось позивачу та повернулось відповідачу без отримання 23.07.2021 року, що підтверджується копіями поштового конверту та рекомендованого повідомлення про вручення до нього, з відмітками пошти (а.с. 33).
Відповідно до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
З огляду на виконання відповідачем вимог статей 42 та 58 Податкового кодексу України що до надіслання податкового-повідомлення рішення №000108724050462 від 20.05.2021 року на суму 82147,61 грн, воно вважається врученим позивачу 23.07.2021 року.
Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи позивача на обґрунтування свого клопотання про поновлення строку звернення до суду в частині зазначених податкових повідомлень-рішень про її необізнаність щодо обов'язку сплачувати податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, у урахуванням того, що сплата податків є конституційним обов'язком особи та позивачем долучено до позову рішення судів щодо стягнення з неї на користь відповідача податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за інші попередні роки, отже позивач була обізнана щодо вчинення відповідачем дій по визначенню їй кожний рік зобов'язання у вигляді сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізособами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості та обов'язку його сплати, проте не вчиняла жодних дій щодо отримання цих рішень та їх вчасного оскарження.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.02.2021 року у справі №800/30/17 (99901/328/18) зауважила, що вжиття конструкції «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зауважує на і на тому, що саме по собі посилання скаржника на указ Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» не є безумовною підставою для поновлення йому зазначеного процесуального строку, оскільки скаржник не зазначає як ці обставини позбавили його можливості звернутися до суду з позовом у встановлений законом строк.
Крім того, шестимісячний строк для звернення до суду з позовом в частині зазначених позовних вимог закінчився ще до введення воєнного стану.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду з позовом є обставини, підтверджені доказами, які вказують на існування особливих обставин непереборної сили, які не залежали від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Оскільки копію рішення №000103551400462 від 07.04.2020 року позивачем отримано 18.06.2020 року, а податкове-повідомлення рішення №000108724050462 від 20.05.2021 року на суму 82147,61 грн направлялось позивачу та повернулось 23.07.2021 року, при цьому з позовом до суду ОСОБА_1 звернулась 18 липня 2024 року, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що позивачем пропущено встановлений законом шестимісячний строк звернення до суду з позовом в частині вимог щодо визнання протиправними та скасування вказаних рішень відповідача. Підстави для його поновлення відсутні.
Відповідно до частин 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки позивач просить поновити їй строк звернення до суду з цим позовом, проте зазначені нею обставини не є підставою для його поновлення, суд апеляційної інстанції зробив висновок про необхідність залишення позовної заяви без розгляду в частині вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення: №000103551400462 від 07.04.2020 року на суму 75 493,16 грн, та №000108724050462 від 20.05.2021 року на суму 82147,61 грн.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Вказаний обов'язок відповідач виконав.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення в частині задоволення позову при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та прийняття нової постанови якою позов в частині вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Дніпропетровської області: №000103551400462 від 07.04.2020 року на суму 75493,16 грн, №000108724050462 від 20.05.2021 року на суму 82147,61 грн слід залишити без розгляду, а в частині вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Дніпропетровської області: №897/04-62-17-07-13 від 26.10.2015 на суму 14095,13 грн, №1557/04-62-13-03-13 від 30.09.2016 на суму 7388,39 грн у задоволені позову відмовити.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 2 частини 1 статті 315, пунктами 2, 4 статті 317, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровської області - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року у справі №160/19492/24 - скасувати в частині задоволення позову та прийняти в цій частині нову постанову якою: в частині вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Дніпропетровської області: №000103551400462 від 07.04.2020 року на суму 75493,16 грн, №000108724050462 від 20.05.2021 року на суму 82147,61 грн - позов залишити без розгляду; в частині вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Дніпропетровської області: №897/04-62-17-07-13 від 26.10.2015 на суму 14095,13 грн, №1557/04-62-13-03-13 від 30.09.2016 на суму 7388,39 грн у задоволені позову відмовити.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року у справі №160/19492/24 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 17 квітня 2025 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов
суддя В.А. Шальєва