17 квітня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/2367/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області про визнання протиправними та скасування рішення,
І. РУХ СПРАВИ
Стислий зміст позовних вимог.
Позивач, фізична особа-підриємець ОСОБА_1 , звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області про визнання протиправними та скасування рішення, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення №19 від 03.02.2025 Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області про накладення на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про рекламу у розмірі 5083,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначена обставина, що відповідач протиправно провів контрольний захід під час реалізації норм Закону України «Про рекламу» та Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженого Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 693, без дотримання порядку визначеного Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V та обмежень щодо проведення контрольних заходів під час воєнного стану встановлених постановою Кабінету Міністрів України "Про припинення заходів державного нагляду(контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану" від 13.03.2022 №303, що є достатнім для скасування рішення про накладення штрафу про рекламу.
Позивач зазначив також ряд правових позиції Верховного Суду, які на його переконання є релевантними для обставин цієї справи.
Стислий зміст заперечень відповідачів.
Відповідач позов не визнав. У наданому суду відзиві Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській просило відмовити у позові, зазначило, що контроль за дотримання суб'єктами господарювання законодавства про рекламу здійснюється без проведення планової чи позапланової перевірки, оскільки Законом України «Про рекламу» та Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженого Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 693 визначений окремий порядок контролю у даних відносинах, на який не поширюються норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V, оскільки контроль законодавства про рекламу не є перевіркою діяльності суб'єкта господарювання та не підпадає під дію Закону від 05.04.2007 №877-V.
Відповідач прямих заперечень про заборону органам Держпродспоживслужби на проведення контролю за законодавством про рекламу, встановленого постановою Кабінету Міністрів України "Про припинення заходів державного нагляду(контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану" від 13.03.2022 №303, не зазначив у відзиві, але із логічного взаємозв'язку тверджень та доводів відповідача судом оцінено, що такі заперечень тотожні доводам Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області в частині непоширення на дані відносини Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V.
Відповідач свої позицію у заяві по суті спору також обґрунтував правовими висновками Верховного Суду (постановою Великої Палати Верховного Суду у справі №812/1234/18) та рішеннями апеляційних адміністративних судів.
Заяви, клопотання учасників справи.
Позивачем у справі не заявлені клопотання чи заяви.
Процесуальні дії у справі.
Полтавським окружним адміністративним судом від 26.02.2025 прийнята позовна заява до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувані докази від відповідача.
Відповідачем виконані вимоги ухвали суду в ухвалі про відкриття провадження та надані докази суду разом із відзивом.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.
Під час виконання повноважень по контролю за дотриманням вимог законодавства про рекламу посадовими особами Відповідача при огляді реклами, яка розміщена на рекламному смайті у мережі інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1/, що рекламує клініку AestheticA за адресою: Полтавська обл., м. Кременчук, вул. 29-го Вересня, буд. 18А, виявлене недотримання встановлених Законом № 270/96-ВР вимог щодо змісту реклами: на сайті за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1/ зафіксовані порушення:
- частини 4 статті 21 Закону № 270/96-ВР - реклама лікарських засобів, медичних виробів, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації повинна містити текст попередження такого змісту: "Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров'я", що займає не менше 15 відсотків площі (тривалості) всієї реклами, а для аудіальних медіа - має прозвучати не менше одного разу за ролик, але не менше ніж один раз за одну хвилину, та озвучується на тому самому рівні гучності, що й інший звуковий ряд ролика;
- частини 7 статті 21 Закону № 270/96-ВР - у рекламі лікарських засобів, медичних виробів та методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації забороняється участь лікарів та інших професійних медичних працівників, а також осіб, зовнішній вигляд яких імітує зовнішній вигляд лікарів. Дані порушення вчинено фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , у витягу міститься інформація для здійснення зв'язку: номер мобільного телефону НОМЕР_2 . Господарську діяльність Позивач здійснює за адресою: 36000, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. 29-го Вересня, буд. 18А, клініка «AestheticA».
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Позивач зареєстрований юридичною особою від 08.01.2019, номер запису: 25850000000029665.
Підприємець здійснює наступні види діяльності: 86.23 Стоматологічна практика (основний); 96.09 Надання інших індивідуальних послуг, н.в.і.у; 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у ; 46.Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 86.90 Інша діяльність у сфері охорони здоров'я.
За наслідком виявлених порушень посадовими особами Відповідача складений протокол про порушення законодавства про рекламу від 14.01.2025 № 16 (далі - Протокол) та прийняте рішення про початок розгляду справи про порушення законодавства про рекламу від 14.01.2025 № 16.
На вимогу від 15.01.2025 №Вих-01-27/07.3/274 позивачем наданий лист-відповідь від 03.02.2025 № Вх-1042-25, зі змісту якого вбачається, що позивач відмовляє у виконанні вимоги посадових осіб відповідача з огляду на недотримання ним норм Закону № 877-V та постанови Кабінету Міністрів України «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» від 13.03.2022 № 303. Також позивач зазначив, що ним усунуті порушення, згідно із зауваженнями, викладеними у листі відповідача від 15.01.2025 №Вих-01-27/07.3/274.
На призначене 03.02.2025 засідання позивач не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не надсилав, вимогу щодо надання документів не виконав. На підставі наявних матеріалів та дотримуючись положень Порядку № 693 03.02.2025 відповідач без участі позивача або уповноваженої ним особи провів засідання стосовно справи про порушення законодавства про рекламу, результати якого відображені у протоколі засідання стосовно справи про порушення законодавства про рекламу від 03.02.2025 № 16.
За результатами розгляду протоколу засідання стосовно справи про порушення законодавства про рекламу від 03.02.2025 № 16 та протоколу про порушення законодавства про рекламу від 14.01.2025 № 16, відповідачем прийняте рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 03.02.2025 №19, яким накладений штраф у розмірі 299 неоподаткованих мінімумів громадян у сумі 5083,00 (п'ять тисяч вісімдесят три) гривні 00 копійок за недотримання встановлених законом вимог щодо змісту реклами.
Відповідач разом з супровідним листом від 06.02.2025 № Вих-01- 27/07.3/655 направив позивачу за зареєстрованою адресою: АДРЕСА_2 та за адресою здійснення діяльності: АДРЕСА_3 рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 03.02.2025 № 19, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 06.02.2025 № № 0601109645382, 0601109645846, які отримані позивачем 11.02.2025 та 12.02.2025 відповідно.
Згідно із відповіддю №1300799 від 17.04.2025 на запит суду з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрована, як суб'єкт, що здійснює господарську діяльності, за наступним місцезнаходженням: АДРЕСА_1 .
Враховуючи, що позивач не вважає рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 03.02.2025 № 19 протиправним, звернувся до суду із даним позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 26 Закону України "Про рекламу" від 03.07.1996 №270/96-ВР (далі - Закон №270/96-ВР, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснюють у межах своїх повноважень центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, - щодо захисту прав споживачів реклами (у тому числі щодо спорудження житлового будинку).
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від02.09.2015 №667, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який реалізує державну політику у галузі ветеринарної медицини, сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, карантину та захисту рослин, ідентифікації та реєстрації тварин, санітарного законодавства, санітарного та епідемічного благополуччя населення (крім виконання функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), з контролю за цінами, попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров'я населення, метрологічного нагляду, ринкового нагляду в межах сфери своєї відповідальності, насінництва та розсадництва (в частині сертифікації насіння і садивного матеріалу), реєстрації та обліку машин в агропромисловому комплексі, державного нагляду (контролю) у сфері агропромислового комплексу, державного нагляду (контролю) у сферах охорони прав на сорти рослин, насінництва та розсадництва, державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу в цій сфері, за якістю зерна та продуктів його переробки, державного нагляду (контролю) за додержанням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо сільськогосподарських рослин під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованого організму у відкритих системах на підприємствах, в установах та організаціях агропромислового комплексу незалежно від їх підпорядкування і форми власності, здійснення радіаційного контролю за рівнем радіоактивного забруднення сільськогосподарської продукції і продуктів харчування.
Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській області, затвердженого наказом Держпродспоживслужби від 24.02.2020 № 160, Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській області є територіальним органом Держпродспоживслужби та їй підпорядковане.
Пунктом 7 цього Положення передбачено, що Держпродспоживслужба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про рекламу" №270/96-ВР реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару; рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача; розповсюджувач реклами - особа, яка здійснює розповсюдження реклами.
Частиною 5 ст. 8 Закону України "Про рекламу" №270/96-ВР передбачено, що реклама про знижку цін на продукцію, про розпродаж повинна містити відомості про місце, дату початку і закінчення знижки цін на продукцію, розпродаж, а також про співвідношення розміру знижки до попередньої ціни реалізації товару.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про рекламу" №270/96-ВР розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Під час видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється. Розміщення зовнішньої реклами у межах смуги відведення автомобільних доріг здійснюється відповідно до цього Закону на підставі зазначених дозволів, які оформляються за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами, або їх власників та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки дорожнього руху. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб). Стягнення плати за видачу дозволів забороняється.
Частиною другої статті 26 Закону України "Про рекламу" №270/96-ВР передбачено, що на вимогу органів державної влади, на які згідно із законом покладено контроль за дотриманням вимог законодавства про рекламу, рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами зобов'язані надавати документи, усні та/або письмові пояснення, відео- та звукозаписи, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення ними повноважень щодо контролю.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про рекламу" особи, винні у порушенні законодавства про рекламу, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України "Про рекламу" №270/96-ВР відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть рекламодавці, винні у недотриманні вимог щодо змісту реклами та у замовленні розповсюдження реклами, в якій не дотримано встановлені законом вимоги щодо її змісту.
Згідно з ч. 5 ст. 27 Закону України "Про рекламу" №270/96-ВР вартість розповсюдженої реклами визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості без урахування суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), які встановлені Податковим кодексом України.
Відповідно до ч. 7 ст. 27 Закону України "Про рекламу" №270/96-ВР у разі неможливості встановлення вартості реклами, розповсюдженої з порушенням вимог цього Закону, на рекламодавців та розповсюджувачів реклами рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, накладається штраф у розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порядок розміщення зовнішньої реклами регулюється Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, які затверджено Постановою КМ України від 29.12.2003 за № 2067 (далі - Правила).
Пунктом 24 Правил визначено, що виданий у встановленому законодавством порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконанням робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу. Відповідно до пункту 3 Правил зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
Статтею 238 Господарського кодексу України (у редакції чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Відповідно до частини першої статті 239 Господарського кодексу України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції, зокрема: адміністративно-господарський штраф.
Питання накладення уповноваженими особами Держспоживінспекції та її територіальних органів в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) штрафів на рекламодавців, виробників і розповсюджувачів реклами за порушення законодавства про рекламу урегульовано Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 693 (надалі - Порядок №693).
Пунктом 8 Порядку № 693 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що накладати штрафи на рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами мають право Голова Держспоживінспекції, його заступники, начальники територіальних органів Держспоживінспекції та їх заступники. Рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу в розмірі 300 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймається виключно уповноваженою посадовою особою Держспоживінспекції.
Відповідно до окремих положень пунктів 9, 11, 12 Порядку № 693 підставою для розгляду справи про порушення законодавства про рекламу (далі - справа) є відповідний протокол, складений уповноваженою посадовою особою, зокрема, Держспоживінспекції та її територіальних органів.
За наявності ознак порушення законодавства про рекламу приймається рішення про початок розгляду справи.
Справа розглядається у місячний строк з дня прийняття рішення про початок її розгляду. До строку розгляду справи не зараховується час на отримання необхідних доказів і проведення експертизи. Строк розгляду справи може бути продовжений Головою Держспоживінспекції, його заступниками, начальниками територіальних органів Держспоживінспекції, їх заступниками не більше ніж на три місяці.
Згідно з пунктами 18-20 Порядку № 693 за результатами розгляду справи приймається рішення, що оформляється у двох примірниках, один з яких залишається у Держспоживінспекції або її територіальному органі, другий - у 10-денний строк надсилається особі, стосовно якої було прийнято рішення, або видається її представникові під розписку. Рішення у справі може бути оскаржено в установленому порядку. Сума штрафів за порушення законодавства про рекламу сплачується добровільно або стягується в судовому порядку відповідно до законодавства.
Водночас, Законом, який визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю), є Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон №877-V).
За визначенням, що міститься у статті 1 Закону № 877-V, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Сфера дії Закону № 877-V визначена статтею 2.
Так, за її змістом дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного нагляду, податкового контролю, митного контролю, державного експортного контролю (крім здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб'єктами космічної діяльності України приватної форми власності законодавства про космічну діяльність в Україні), контролю за дотриманням бюджетного законодавства, державного нагляду на ринках фінансових послуг, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення, державного нагляду (контролю) за дотриманням суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг, державного ринкового нагляду та контролю нехарчової продукції, державного нагляду (контролю) за дотриманням суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, під час рейдових перевірок (перевірок на дорозі), що проводяться з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт", державного нагляду за дотриманням вимог безпеки використання ядерної енергії, державного нагляду (контролю) у сфері безпеки торговельного мореплавства і судноплавства на внутрішніх водних шляхах (у частині нагляду (контролю) за суднами).
Дія цього Закону також не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення податковими органами податкового контролю за дотриманням вимог законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, що здійснюються ними у період дії воєнного, надзвичайного стану.
Контроль за додержанням організаторами азартних ігор вимог Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" та ліцензійних умов здійснюється у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор".
Контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов здійснюється органами ліцензування у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності".
Заходи контролю здійснюються органами державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, державного контролю за додержанням законодавства у сфері моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин дванадцятої - чотирнадцятої статті 4, частини одинадцятої статті 4-1, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої, шостої та десятої статті 7, статей 9, 10, 12, 19, 20, 21 цього Закону.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів та у сфері ветеринарної медицини, його територіальні органи зобов'язані забезпечити дотримання з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров'я та благополуччя тварин", виключно вимог частин першої, четвертої, шостої - сьомої, абзацу другого частини десятої, частин дванадцятої - чотирнадцятої статті 4, частин першої (крім вимоги щодо отримання погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення позапланового заходу) та третьої статті 6, частин першої - четвертої, шостої, восьмої - десятої статті 7, частин першої та другої статті 12, статей 13-18, 20, 21 цього Закону.
Моніторинг призначених органів з оцінки відповідності і визнаних незалежних організацій здійснюється у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про технічні регламенти та оцінку відповідності".
Центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти та його територіальні органи зобов'язані забезпечити дотримання з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про освіту", виключно вимог статті 3, частин першої, третьої, четвертої, шостої - дванадцятої, чотирнадцятої статті 4, частини четвертої статті 5, частини третьої статті 6, абзацу одинадцятого частини шостої статті 7, частини першої, абзаців першого - дванадцятого, чотирнадцятого частини другої, частини третьої статті 8, частин першої, другої статті 9, абзаців першого - одинадцятого, чотирнадцятого - двадцятого частини першої статті 10, абзаців третього - п'ятого частини першої статті 11, частин першої та четвертої статті 12, статей 19-20 цього Закону.
Контроль за додержанням законодавства у сфері донорства крові та компонентів крові здійснюється у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові".
Дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані із здійсненням державного контролю за використанням та охороною земель.
Державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку здійснюється у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами України "Про електронні комунікації" та "Про поштовий зв'язок".
Центральні органи виконавчої влади у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, здійснюють планові заходи державного нагляду (контролю) з періодичністю, визначеною Законом України "Про об'єкти підвищеної небезпеки".
Конструкція статті 2 Закону № 877-V свідчить про те, що законодавець визначив сферу застосування цього Закону шляхом виключення певних видів правовідносин з-під дії Закону, а також шляхом конкретизації видів правовідносин, на які поширюється дія цього Закону повністю або у відповідній його частині. Тобто, цю норму слід розуміти так, що Закон № 877-V поширює свою дію повністю або частково на відносини, що конкретизовані у статті 2, та на всі інші, крім тих, на які накладено заборону його застосування.
У статті 2 Закону № 877-V відсутнє застереження щодо непоширення цього Закону на сферу контролю за дотриманням законодавства України про рекламу.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про припинення заходів державного нагляду(контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану" від 13.03.2022 №303 (у редакції станом на 01.01.2025 на час проведення контролю відповідачем) припинене проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні".
У зв'язку із розпочатою військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією (агресивної війни - від 20 лютого 2014 року збройної тимчасової окупації перших територій України) Російської Федерації проти України воєнний стан продовжувався неодноразово і триває безперервно від 24.02.2022 станом на дату ухвалення цього рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 у справі №812/1234/18 постановила правовий висновок, що у спірних відносинах, зокрема щодо стягнення штрафу за порушення законодавства про рекламу, Головне управління Держпродспоживслужби діє як суб'єкт владних повноважень, наділений Законом №270/96-ВР та Порядком №693 функціями контролю за дотриманням законодавства України про рекламу, та відповідно правом на звернення до суду з позовом про примусове стягнення штрафу за порушення законодавства про рекламу, а саме:
«Таким чином, на Держпродспоживслужбу покладено функції, зокрема, у сфері захисту прав споживачів - щодо захисту прав споживачів реклами, в тому числі щодо накладення штрафів на рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами та стягнення штрафів у судовому порядку.
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1092 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» реорганізовано територіальні органи Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Державної інспекції з питань захисту прав споживачів та Державної санітарно-епідеміологічної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Держпродспоживслужби за відповідним переліком.
На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року № 260-р «Питання Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» Держпродспоживслужба приступила, крім іншого, до виконання функцій і повноважень Державної інспекції з питань захисту прав споживачів.
Територіальним органом з реалізації державної політики у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів на території Луганської області є ГУ Держпродспоживслужби.
Виходячи з аналізу наведених правових положень законодавства та беручи до уваги обставини цієї справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у спірних відносинах ГУ Держпродспоживслужби діє як суб'єкт владних повноважень, наділений Законом №270/96-ВР та Порядком № 693 функціями контролю за дотриманням законодавства України про рекламу та відповідно правом на звернення до суду з позовом про примусове стягнення штрафу за порушення законодавства про рекламу.
Таким чином, цей спір не пов'язаний з вирішенням питання щодо цивільного права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №812/1234/18 відсутні правові висновки в частині Закону №877-V або непоширення Закону №877-V на контрольні заходи органів Держпродспоживслужби щодо реалізації норм Закону України №270/96-ВР та Порядку Кабінету Міністрів України №693.
ІV. ВИСНОВКИ СУДУ
Суд зазначає, що правовідносинам (предмету та підставам, що виникають у подібних (релевантних) обставинах) апеляційні адміністративні суди та Верховний Суд неодноразово вже надавали свою оцінку, у постановах апеляційних судів: від 26.11.2024 № 440/7395/24 Другий апеляційний адміністративний суд, від 15.10.2024 № 500/589/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд, від 17.09.2024 № 500/458/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд, від 17.07.2024 № 160/31389/23 Третій апеляційний адміністративний суд, від 11.06.2024 № 440/12856/23 Другий апеляційний адміністративний суд, від 21.05.2024 № 500/5329/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд, від 22.01.2024 № 420/10983/23 П'ятий апеляційний адміністративний суд.
Правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.05.2024 у справі №440/8798/22, визначають межі дослідження судом підстав та предмета спору, якщо судом встановлено, що перевірка (контрольний захід) протиправний - то суд не має права переходити до аналізу та оцінки суті встановлених під час перевірки порушень податкового або іншого законодавства, і у змісті рішення суду не повинно бути мотивів та висновків суду щодо суті порушень податкового законодавства, встановлених під час податкової перевірки.
Суд застосовує даний висновок Верховного Суду для аналогічних спірних відносин у цій справі в частині першочергового надання правової оцінки судом правомірності порядку проведення контрольного заходу та достатності для розгляду справи по суті спору.
З огляду на припинення проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні", Головним управлінням Держпродспоживслужби у Полтавській області здійснена контрольний захід неправомірно, відповідно, відсутні підстави для застосування штрафу до суб'єкта господарювання, накладеного за її результатами.
Питання про застосування права в цій справі полягає у тому, чи поширюються на правовідносини у сфері контролю за дотриманням законодавства України про рекламу приписи Закону України "Про основні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" №877-V.
У постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №826/24133/15, предметом спору у якій було питання правомірності рішення Держспоживінспекції України від 21.09.2015 №0005 про накладення штрафу за порушення статті 22 Закону України "Про рекламу", Верховний Суд дійшов такого висновку: спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України "Про рекламу" від03.07.1996 №270/96-ВР (далі - Закон №270/96-ВР), "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995№481/95-ВР, "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон № 877-V), Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004№693 (далі - Порядок №693).
Таким чином, Верховний Суд визнав, що на правовідносини у сфері контролю реклами та накладення штрафу за порушення статтею 22 Закону України "Про рекламу" поширюється, зокрема, Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон №877-V).
Суд вважає цей висновок застосовним до справи, що розглядається за суб'єктним, об'єктним та змістовним критеріями.
Відповідно до судової практики Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).
Велика Палата Верховного Суду розглядає під судовими рішеннями в подібних правовідносинах такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. постанови від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц; 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду застосовує критерії подібності справ і відносин на підставі правових позицій Великої Палати Верховного Суду. У постановах від 22 липня 2020 року у справі № 910/15044/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 910/10225/18 і від 11 серпня 2020 року у справі № 910/13193/19 Касаційний господарський суд у складі у складі Верховного Суду щодо критеріїв подібності правовідносин і рішень у подібних справах звертається до підходів об'єднаної палати (див. ухвалу від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19) і Великої Палати (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16; 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц; 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19).
Для встановлення подібності справ і відносин касаційні суди, зокрема, звертаються до таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що правові відносини у справі, правова позиція якої порівнюється, а також фактичні обставини є подібними. Розходження фактичних обставин у деяких деталях не може впливати на висновок про подібність правовідносин, (постанова від 19 червня 2020 року у справі № 140/388/19).
Велика Палата Верховного Суду зорієнтована на такі критерії, як наявність аналогічних предметів спору, підстав позову, змісту позовних вимог і встановлених фактичних обставин, а також однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, що у загальному можна звести до трьох критеріїв: суб'єктного, об'єктного та змістовного.
Згідно з преамбулою Закону України №877-V він визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
Відповідно до статті 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Таким чином, предметом правового регулювання цього Закону є відносини у сфері здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Незважаючи на те, що іншими законами та підзаконними актами, що діяли раніше, врегульовані наглядові та контрольні правовідносини, з дня набрання чинності Законом №877-V саме він підлягає застосуванню як спеціальний.
Водночас, Закон №877-V у статті 2 передбачає коло правовідносин, на які його дія не поширюється.
Перелік наглядових та контрольних правовідносин, на які не поширюється дія Закону №877-V, є вичерпним.
Суд звертає увагу, що норми вказаного Закону не містять обмежень щодо поширення його дії на перевірки у сфері контролю за додержанням законодавства про рекламу.
Закон №270/96-ВР не містить правових норм, що встановлюють спосіб, порядок та форми здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про рекламу.
Ці правовідносини можуть врегульовані виключно законом (частина четверта статті 1 Закону №877-V).
Таким чином, посилання відповідача на Порядок №693, Закон №270/96-ВР, як підставу здійснення контролю за додержанням законодавства про рекламу, є помилковими.
Порядок №693 регулює порядок накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, а не відносини у сфері державного нагляду (контролю).
Діяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області з контролю за додержанням законодавства про рекламу є видом державного нагляду (контролю), у зв'язку з чим орган контролю зобов'язаний дотримуватися вимог Закону №877-V.
Аналогічні висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі№810/3148/17, які в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Як уже зазначалось вище, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 у справі №812/1234/18 вказувала, що Головне управління Держпродспоживслужби наділене функціями контролю за дотриманням законодавства України про рекламу в частині повноважень на примусове стягнення штрафів у судовому порядку із суб'єктів господарювання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 у справі №812/1234/18 не здійснювала правового висновку чи заперечень щодо непоширення публічно встановленого порядку перевірок органами Держпродспоживслужби у Законі №877-V на контроль за дотриманням законодавства про рекламу.
З огляду на це, посилання Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області є помилковими в цій частині відносно застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 у справі №812/1234/18, оскільки таке тлумачення цих правових висновків Великої Палати суб'єктом владних повноважень є неправильним.
Аналіз статей 1, 2 Закону №877-V та згадані вище висновки Великої Палати Верховного Суду дають підстави вважати, що Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській області у спірних правовідносин має виконувати норми Закону № 877-V.
Контроль за дотриманням законодавства про рекламу є видом державного нагляду (контролю), і при проведенні заходів контролю за дотриманням законодавства України про рекламу контролюючі органи мають дотримуватись вимог Закону № 877-V, дія яких поширюється на проведення таких заходів.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 23.09.2021 у справі № 826/24133/15, від 22.06.2022 у справі № 810/3148/17, від 17.01.2023 у справі №826/9936/17, на правовідносини у сфері контролю реклами та накладення штрафу за порушення Закону України "Про рекламу" поширюється, зокрема, Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" № 877-V.
Верховний Суд звернув увагу, що норми вказаного Закону не містять обмежень щодо поширення його дії на перевірки у сфері контролю за додержанням законодавства про рекламу.
Закон України "Про рекламу" не містить правових норм, що встановлюють спосіб, порядок та форми здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про рекламу.
Такі правовідносини врегульовані виключно законом (п. 4 ст. 1 Закону № 877-V). Верховний Суд погодився із доводами про те, що діяльність з контролю за додержанням законодавства про рекламу є видом державного нагляду (контролю), а отже орган Держпродспоживслужби зобов'язаний дотримуватися вимог Закону № 877-V.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11 липня 2024 року у справі №620/4425/23.
З урахуванням зазначеного, суд висновує, що при проведенні заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про рекламу, Головне управлінням Держпродспоживслужби в Полтавській області зобов'язане дотримуватись вимог до проведення таких заходів і порядку, встановлених Законом № 877-V, а саме: видати наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки (ч. 1 ст. 7 Закону № 877-V); на підставі наказу (рішення, розпорядження) оформити посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке має бути підписане керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові і засвідчене печаткою. Посвідчення (направлення) повинно містити передбачену Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" інформацію, в тому числі, підстави для здійснення заходу (ч. 2, 3 ст. 7 Закону № 877-V). Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу (ч. 1 ст. 6 Закону № 877-V); перед початком здійснення заходу пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення) (ч. 5 ст. 7 Закону № 877-V).
Відповідно до вимог частини 11 статті 4 Закону № 877-V як плановий, так і позаплановий захід щодо суб'єкта господарювання - юридичної особи має здійснюватися у присутності керівника або особи, уповноваженої керівником.
За результатами здійснення заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт (ч. 6 ст. 7 Закону України від 05.04.2007 № 877-V).
При цьому, при здійсненні заходів державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов'язані використовувати виключно уніфіковані форми актів (ч. 15 ст. 4 Закону № 877-V); підписати акт в останній день перевірки у двох примірниках та вручити один примірник акта керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання (ч. 6 ст. 7 Закону № 877-V); якщо в ході проведення заходу було виявлено порушення вимог законодавства про рекламу - скласти припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під чає здійснення заходу (ч. 7 ст. 7 Закону № 877-V).
За змістом постанови від 04.10.2022 у справі №420/1842/21, Верховний Суд вказав, що положення ч. 11 ст. 4 Закону № 887-V про те, що плановий чи позаплановий захід повинен здійснюватися у присутності керівника або уповноваженої особи суб'єкта господарювання слід розуміти так, що посадові особи контролюючого органу повинні вжити усі можливі заходи для встановлення особи керівника суб'єкта господарювання або його уповноваженої особи, повідомлення його про проведення перевірки будь-яким доступним способом, зокрема, письмово, телефонограмою, через електронну пошту тощо, та вжити інших заходів, необхідних для забезпечення присутності керівника або іншої уповноваженої особи суб'єкта господарювання під час проведення перевірки та їх поінформованості про час та місце проведення перевірки, коло питань, що виносяться на перевірку.
У будь-якому випадку рішення, що приймаються суб'єктом владних повноважень, або дії, які вживаються у процесі реалізації своєї компетенції, можуть вважатися правомірним лише за умови, що вони відповідають всім критеріям, які визначені частиною 2 статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Це, зокрема, означає, що орган контролю (суб'єкт владних повноважень) повинен довести в адміністративному суді те, що його рішення (дії) прийняте (вчинене) добросовісно та розсудливо, а також обґрунтоване, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
У свою чергу, суди не повинні допускати надмірного формалізму при наданні правової оцінки правомірності прийнятих рішень або вчинених дій (бездіяльності) суб'єктів владних повноважень під час проведення планових чи позапланових заходів контролю, та враховувати явно недобросовісну поведінки суб'єкта господарювання, яка унеможливила дотримання встановленого порядку здійснення перевірки.
Натомість, спірні рішення про накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу на підставі Закону України "Про рекламу", Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 693, прийняті без дотримання вимог, встановлених Законом № 877-V, що Головним управлінням Держпродспоживслужби в Полтавській області не спростоване під час розгляду цієї справи судом.
За змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У пункті 83 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal проти Об'єднаного королівства" (заява №22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України").
Таким чином, суд у даному спорі надає оцінку у першу чергу законності проведення контрольного заходу, який передував процедурі прийняття рішень про накладення штрафів, що є достатнім та необхідним за правової концепцією "плодів отруйного дерева" для вирішення даного спору.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
У дослідженому судом випадку відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість проведення перевірки, у зв'язку з чим останній у спірних правовідносинах діяв не на підставі та поза межами повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Головне управління Держпродспоживслужби у Полтавській області не довело дотримання ним вищезазначених вимог законодавства, а тому проведений ним контрольний захід є неправомірним, у зв'язку з чим і рішення, прийняте за результатом такого заходу є протиправним, внаслідок чого таке рішення підлягає скасуванню судом.
Відповідну правову позицію навів Верховний Суд у постанові від 22.06.2022 у справі №810/3148/17.
Суд звертає увагу сторін, що законодавчо закріплена процедура прийняття рішень суб'єктами публічного права має на меті створення гарантій для суб'єкта приватного права та встановлення меж реалізації повноважень органами публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження до суду таких рішень (дій) особою, чиї інтереси вони зачіпають. Установлена законом процедура є важливою гарантією недопущення зловживань з боку суб'єктів владних повноважень під час прийняття рішень та вчинення дій, яка повинна забезпечувати, передусім, справедливе ставлення до особи, а також дотримання загального принципу юридичної визначеності, складовою якого є принцип легітимних очікувань.
Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.10.2018 у справі № 826/14749/16, від 25.03.2020 у справі № 805/4508/16-а, від 19.05.2021 у справі № 210/5129/17, від 20.05.2022 у справі № 340/370/21 та від 05.07.2022 у справі № 522/3740/20.
Відносно ж решти доводів органу контролю, які стосуються щодо суті виявленого порушення, то суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 73 КАС України). Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 та 2 ст. 74 КАС України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 75 КАС України).
Докази повинні бути допустимими та достовірними.
Як встановлено судом вище та не спростовано доводами органу контролю, рішення про застосування штрафу винесене не за наслідками проведення планового або позапланового заходу державного ринкового нагляду, результати якого відображаються у відповідному акті контролю, який у розумінні ст. 72 та 74 КАС України є доказом, що містить інформацію щодо предмета доказування, а внаслідок збирання позивачем інформації про виявлене порушення у спосіб не встанволений законом з порушенням права особи бути обізнаною про здійснюваний захід контролю з правом подання нею відповідних доказів, міркувань та заперечень щодо предмету контролю.
Суд констатує, що рішення про застосування штрафів ґрунтуються на доказах, які одержані позивачем з порушенням порядку, встановленого законом, а відтак не можуть визнаватися допустимими доказами у цій справі.
Вищенаведене у сукупності свідчить про те, що Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській області допустило суттєві процедурні порушення під час здійснення заходу державного контролю та збирання доказів, які не можна вважати формальними.
Як наслідок, рішення, на підставі якого стягується штраф, є таким, що винесене з порушенням процедури, встановленої законом, що є саме по собі достатнім для висновку про їх протиправність без надання правової оцінки по суті виявленого порушення.
Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (O№eryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Pola№d), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta a№d Others v. Roma№ia), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (O№eryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Pola№d),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, i№ter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pi№cova a№d Pi№e v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pi№cova a№d Pi№e v. the Czech Republic), пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Pola№d), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pi№cova a№d Pi№e v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta a№d Others v. Roma№ia), пункт 38).
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spai№), серія A, 303-A, п. 29).
Таки чином, в контексті обставин даної справи судом надана оцінка та відповідь на всі доводи позивача та відповідача, які можуть вплинути на правильне вирішення спору.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., при задоволенні позову, суд стягує за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Позов вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області (36020, місто Полтава, узвіз Воскресенський, будинок 7, код ЄДРПОУ 40358617) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення №19 від 03.02.2025 Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про рекламу у розмірі 5083,00 грн.;
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області (36020, місто Полтава, узвіз Воскресенський, будинок 7, код ЄДРПОУ 40358617) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок);
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;
5. Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Бевза