16 квітня 2025 року Справа № 640/26371/21 ЗП/280/76/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, пр. Любомира Гузара, 7, ЄДРПОУ 22886300) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо ненарахування та невиплати позивачу щорічної разової допомоги до 05.05.2021 у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити позивачеві щорічну разову грошову допомогу як учаснику бойових дій до 05.05.2021 у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми;
стягнути з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь позивача 4000 (чотири тисячі) гривень витрат на правову допомогу та 1000 (одну тисячу) гривень моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач є учасником бойових дій та перебував на обліку у відповідача. Позивачем 2021 році отримано соціальну виплату до 05 травня у сумі 1491 грн. Вважаючи, що отримана сума не відповідає тій, що мала бути йому виплачена представник позивач звернувся до відповідача із запитом. Листом відповідача позивачу відмовлено у виплаті недоотриманої суми грошової допомоги до 05 травня. Вважаючи таке рішення протиправним позивач звернувся з даним позовом до суду та просить позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2021 відкрито провадження у адміністративній справі.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано вказаний адміністративний суд. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-ІХ Окружним адміністративним судом міста Києва справу надіслано до Київського окружного адміністративного суду.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, Київським окружним адміністративним судом передано справу до Запорізькому окружному адміністративному суду.
Справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду 12.02.2025.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.02.2024 справу прийнято до провадження в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання. Також, вказаною ухвалою суду запропоновано сторонам надати додаткові пояснення щодо предмету спору.
Відповідач своїм правом на подання відзиву в установлені судом строк, не скористався, про причини неподання чи неможливість подання відзиву на позовну заяву суду не повідомив.
Згідно довідки про доставку електронного листа копію ухвали суду про прийняття справи до провадження надіслано до електронного кабінету відповідача в системі «Електронний суд» 17.02.2025 о 15:13 год.
Частиною 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з положеннями статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого Службою безпеки України 27.12.2018, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій.
На адвокатський запит представника позивача щодо виплати разової грошової допомоги у 2020 - 2021 роках листом Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат від 19.08.2021 № 051-044-Б-1839-13 повідомлено, що Перерахування коштів на виплату щорічної допомоги до 5 травня позивачу, як учаснику бойових дій в 2020 році в розмірі 1390 грн та в 2021 році в розмірі 1491 грн. здійснювалось на підставі списків, наданих Центральним управлінням СБУ, платіжними дорученнями на спеціальний рахунок Центрального управління. Разова грошова допомога до 5 травня у 2020 - 2021 роках виплачена в розмірах відповідно до прийнятих постанов Кабінету Міністрів України, списків, які надійшли до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та виділених бюджетних коштів на відповідний рік. Підстав для здійснення перерахунку та проведення доплати до виплаченого розміру грошової допомоги немає.
Вважаючи протиправною відмову відповідача виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5-го травня за 2021 рік як учаснику в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII), визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Пільги учасникам бойових дій встановлені статтею 12 вказаного Закону №3551-XII.
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Як визначено статтею 17 цього Закону, фінансування витрат, пов'язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI (набрав чинності 01.01.2008) частину 5 статті 12 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої разова грошова допомога учасникам бойових дій до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Поряд із цим, правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.
Так, Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VІІІ (набрав чинності 01.01.2015) розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України у цьому рішенні зазначив, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 27.02.2020 норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У даному випадку застосуванню підлягають положення статті 12 Закону №3551-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV, частиною 5 якої встановлено виплату разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Вищенаведене відповідає правовому висновку, викладеному у рішенні Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 29.09.2020, прийнятому у зразковій справі №440/2722/20 (провадження №Пз/9901/14/20) та залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021.
При цьому, суд звертає увагу, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилався відповідач як на підставу правомірності своїх дій у спірних правовідносинах, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ.
Так, на час виникнення спірних правовідносин одночасно діяли Закон №3551-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV та Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 08.04.2021 №325 (далі - Постанова №325).
Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2021 році слід застосовувати не Постанову №325, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Виплата позивачу разової грошової допомоги у сумі 1491,00 грн суперечить положенням статті 12 Закону №3551-ХІІ та свідчить про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо ненарахування та невиплати позивачу щорічної разової допомоги до 05.05.2021 у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, є протиправною.
Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд доходить висновку, що достатнім способом захисту прав позивача буде саме зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві щорічну разову грошову допомогу як учаснику бойових дій до 05.05.2021 у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Верховний Суд і постанові 520/7071/21від 02.04.2024 зробив наступний висновок: стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди, то загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести: які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, Суд звертає увагу на те, що позивач не довела і суди не встановили, що її негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Відповідних доказів позивачка не надала. Відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку, у зв'язку із чим висновок судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на встановлені ними обставини, не суперечить правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 в справі №750/6330/17 щодо загальних підходів до відшкодування моральної шкоди.
Відтак суди попередніх інстанцій у цій справі дотрималися підходу, наведеного у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 та від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у питаннях відшкодування моральної шкоди також наведена у постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №280/5216/19 та від 07.03.2023 №280/1530/20.
Під час розгляду справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявність обставин, які б свідчили про те, що дії відповідача в частині неповної виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня завдали йому моральної шкоди.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивачем у зв'язку із розглядом даної адміністративної справи понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).
У матеріалах справи наявна копія договору про надання правової допомоги від 06.08.2021 № 32, додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 06.08.2021 № 32, квитанції до прибуткового касового ордера від 06.08.2021 № 32 на суму 4500 грн, детальний опис робіт виконаних адвокатом.
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (постанова Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 922/1583/23).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (див. постанову Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 529/201/20).
В даному випадку, зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, обсяг наданих послуг та задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн. є не співмірними зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правничої допомоги, у зв'язку з чим підлягають зменшенню до 1 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, пр. Любомира Гузара, 7, ЄДРПОУ 22886300) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової допомоги до 05.05.2021 у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу як учаснику бойових дій до 05.05.2021 у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь ОСОБА_1 1000 (одну тисячу) гривень витрат на правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 16 квітня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз