15 квітня 2025 року Справа № 640/20318/19 провадження №ЗП/280/50/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Тетерюк Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою
Приватного акціонерного товариства «Радіо і телебачення» (04071, м. Київ, вул.Олегівська, буд. 34-Б; код ЄДРПОУ 13694978)
до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 43141267)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
23.10.2019 Приватне акціонерне товариство «Радіо і телебачення» (далі - позивач, ПрАТ «Радіо і телебачення») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м.Києві), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.08.2019 №102226151401003, від 05.08.2019 №102326151401003.
В обґрунтування позову зазначає, що оспорювані податкові повідомлення-рішення прийнято за наслідками податкової перевірки, під час якої контролюючий орган дійшов висновку про безпідставне віднесення сум витрат до податку на прибуток підприємств та сум податку на додану вартість (далі також ПДВ) до складу податкового кредиту за операціями з ТОВ «Старкомм». Позивач вважає, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки надані до перевірки копії первинних документів в повній мірі підтверджують господарські взаємовідносини з даним контрагентом. Зазначає, що наведені на власну думку відповідача недоліки в наданих позивачем первинних документах не є істотними та такими, що нівелюють правове значення наданих первинних документів та реальність господарських операцій. Оплата за надані послуги здійснена позивачем в повному обсязі, податкові накладні за даними операціями зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі також ЄРПН). Причиною укладення договорів з ТОВ «Старкомм» вказує необхідність профілактичного та регламентного обслуговування обладнання, яке позивач використовує у господарській діяльності. Звертає увагу, що станом на момент документування фінансово-господарських операцій контрагент позивача не був позбавлений статусу платника ПДВ, крім того, щодо нього не було зареєстровано жодного кримінального провадження за фактами незаконної діяльності та ухилення від сплати податків. Вказує, що добросовісний платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків через порушення, допущені його контрагентом. Також вважає необґрунтованими посилання відповідача на протокол допиту свідка в межах кримінального провадження, оскільки, на думку позивача, до винесення вироку в рамках кримінального провадження протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом. Просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Літвінова А.В.) від 31.10.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі; встановлено строки подання заяв по суті справи.
До матеріалів справи долучено відзив на позовну заяву (вх.№03-14/129504/19 від 27.11.2019), за змістом якого відповідач висловлює незгоду із заявленими позовними вимогами з тих підстав, що перевіркою встановлено неможливість фактичного здійснення операцій з придбання робіт у ТОВ «Старкомм», оскільки первинні документи не підтверджують фактичне виконання робіт внаслідок відсутності конкретного змісту робіт, переліку обладнання на якому здійснювались роботи, обсягів, способів виконання та результатів. Також посилається на відсутність у контрагента позивача працюючих осіб, які б могли забезпечити виконання робіт (надання послуг), зазначених в первинних документах. Вказує на відсутність задекларованих у звітності видів та обсягів реалізації, виробничого обладнання, транспортних засобів та інших основних фондів, економічно необхідних суб'єкту господарювання для здійснення господарських операцій, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання вищезазначених господарських операцій. Встановлено відсутність у ТОВ «Старкомм» законних джерел походження ідентифікованих робіт та неможливість (нереальність) здійснення господарських операцій із їх подальшого постачання. Згідно бази даних ЄРПН, на адресу ТОВ «Старкомм» за період з моменту реєстрації по 31.10.2016 не зареєстровані податкові накладні з постачання: робіт по обслуговуванню оптоволоконного обладнання; регламентних та профілактичних робіт на системі відео нагляду; технічного обслуговування обладнання. Посилається на наявність інформації щодо опитування засновника, директора, головного бухгалтера ТОВ «Старкомм» (в одній особі) ОСОБА_1 , який дав свідчення про непричетність до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, отже первинні документи від імені контрагента підписані невстановленою особою. Вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Наслідки в бухгалтерському та податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Крім того, платник податків повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів (послуг), що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, так отриманні платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. Зазначає, що несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин. Вважає, що позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування податкових вигод за спірними операціями, що, відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій. Просить відмовити в задоволенні позову.
До матеріалів справи долучено відповідь на відзив (вх.№03-14-132810/19 від 04.12.2019), у якій позивач вказує про необґрунтованість аргументів, викладених у відзиві на позовну заяву. Звертає увагу, що зміст протоколу допиту гр. ОСОБА_1 свідчить про те, що працівником правоохоронного органу гр. ОСОБА_1 ставилися питання щодо господарських взаємовідносин TOB «Старкомм» з TOB «Столиця BK», вказаний протокол жодним чином не стосується ПрАТ «Радіо і телебачення». Позивач зазначає, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій. У той же час, відповідачем не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825-ІХ Окружним адміністративним судом міста Києва надіслано дану справу до Київського окружного адміністративного суду.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-IX» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, Київським окружним адміністративним судом передано справу №640/20318/19 Запорізькому окружному адміністративному суду.
11.02.2025 справа №640/20318/19 надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду, після повторного автоматизованого розподілу справи між суддями, проведеного в порядку Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справу передано на розгляд судді Запорізького окружного адміністративного суду Семененко Марині Олександрівні.
Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 14.02.2025 адміністративну справу №640/20318/19 прийнято до провадження, розпочато спочатку судовий розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
17.03.2025 до суду надійшли додаткові письмові пояснення від відповідача, в яких підтримує раніше поданий відзив на позовну заяву та викладені в ньому аргументи, наполягає на відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Ухвалою суду від 31.03.2025 замінено відповідача ГУ ДПС у м. Києві на правонаступника - ГУ ДПС у м.Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (з урахуванням ухвали про внесення виправлень у судове рішення від 15.04.2025).
Ухвалою суду від 31.03.2025 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про виклик свідка.
На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, ПрАТ «Радіо і телебачення» зареєстровано з 29.12.1995, основний вид економічної діяльності - діяльність у сфері радіомовлення.
У межах спірних правовідносин позивач перебував на податковому обліку у відповідача, був платником, крім іншого, податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість.
У період з 26.06.21019 по 03.07.2019 фахівцями ГУ ДФС у м.Києві (правонаступником якого є відповідач) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «Радіо і телебачення» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Старкомм» за жовтень 2016 року показників декларації з ПДВ та показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємства за 2016 рік.
За результатами проведеної податкової перевірки контролюючим органом складено акт від 10.07.2019 № 405/26-15-14-01- 03/13694978 (далі - Акт перевірки, а.с.27-45), згідно з висновками якого встановлення порушення позивачем податкової дисципліни, а саме:
- п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, п.5, п.6 Положення (стандарту) Бухгалтерського обліку 16 «Витрати», п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV), Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, що призвело до заниження податку на прибуток за 2016 рік на суму 45 000,00 грн;
- п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ за жовтень 2016 року на суму 50 000 грн.
За результатами розгляду заперечень позивача, листом ГУ ДФС у м.Києві від 01.08.2019 №145104/10/26-15-14-01-03 висновкі Акту перевірки залишено без змісн, а заперечення без задоволення (а.с.113-115).
На підставі висновків Акту перевірки, ГУ ДФС у м.Києві 05.08.2019 прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №102226151401003, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 62 500,00 грн, у тому числі, 50 000,00 грн за податковим зобов'язанням та 12 500,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с.46-47);
- №102326151401003, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 56 250,00 грн, у тому числі, 45 000,00 грн за податковим зобов'язанням та 11 250,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с.48-49).
За результатами процедури адміністративного оскарження, рішенням ДПС України від 30.09.2019 №3782/6/99-00-08-05-01 податкові повідомлення-рішення від 05.08.2019 №102226151401003 та №102326151401003 залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення (а.с.13-26).
Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення від 05.08.2019 №102226151401003 та №102326151401003, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оскільки підставою для прийняття оскаржуваних рішень стали висновки Акту перевірки, для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи суд вважає за необхідне дослідити обґрунтованість таких висновків з огляду на аргументи сторін, наведені в заявах по суті справи.
Позивачем не заявлено аргументів щодо порушення порядку проведення податкової перевірки, у зв'язку з чим вказані обставини судом не оцінюються.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, визначає ПК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 ПК України).
Відповідно до пп.134.1.1, п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує сорока мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує сорока мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).
Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період перевищує сорок мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Згідно з п.135.1 ст.135 ПК України базою оподаткування податком на прибуток є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
За приписами п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 ПК України).
Також пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення об'єкту оподаткуванням податком на прибуток та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій.
Згідно вимог статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження показників податкової звітності, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону № 996-XIV, так само характеризує і податковий облік.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимогам статті 75 КАС України щодо достовірності доказів.
У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є нереальними (фіктивними), сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків господарських договорах, що має підтверджуватись первинними документами відповідно до вимог, встановлених правовими нормами, зокрема й щодо змісту (обов'язкових реквізитів).
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат, якщо ж господарська операція фактично не відбулася, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді податкового кредиту.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема щодо наявності таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв'язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку, суттєві недоліки в заповненні таких документів, які не дають змоги ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, не дають можливості встановити дійсний зміст та обсяг господарської операції, тощо.
Слід зазначити, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.
Також на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.
Отже, підсумовуючи наведене, суд констатує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування, зокрема, витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Верховний Суд неодноразово висловлював аналогічні правові висновки, зокрема у постановах від 26 лютого 2020 року у справі №826/1308/18), від 28 квітня 2020 року (справа №826/15568/16), від 10 квітня 2020 року (справа №808/954/17), від 09 вересня 2021 року (справа №460/2315/19), від 26 вересня 2023 року (справа № 120/6732/22), від 10 квітня 2025 року (справа № 160/25215/23) тощо.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19 фактично підтвердила такі висновки, зазначивши, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Самі по собі такі обставини, як-от: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів чи відсутність деяких із них - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Крім того, зробивши акцент на реальному здійсненні господарської операції як складової юридичного факту, що породжує у платника податків право на податковий кредит та на збільшення витрат, Велика Палата в вказаній постанові акцентувала увагу також на тому, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов'язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.
При цьому у згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду також зроблено висновки про те, що під час вирішення спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, наявність у платника податків первинних документів в підтвердження задекларованих сум податкового кредиту, є підставною для врахування таких при формуванні та одержанні податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував дані податкового обліку, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з вищенаведеними висновками Великої Палати Верховного Суду та з огляду на положення статті 90 КАС України обставини підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з'ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.
Крім того, при вирішенні податкових спорів суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Згідно доктрини реальності господарської операції, яка застосовується у судовій практиці Верховного Суду, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
Нормами ПК України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції.
Як встановлено судами та вбачається з Акту перевірки, підставою для невизнання контролюючим органом формування позивачем об'єкта оподаткуванням податком на прибуток та податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Старкомм» слугував висновок про нереальність таких операцій з огляду на те, що первинні документи не підтверджують фактичне виконання робіт внаслідок відсутності конкретного змісту робіт, переліку обладнання на якому здійснювались роботи, обсягів, способів виконання та результатів; з посиланням на недостатність у контрагента основних засобів та трудових ресурсів для їх здійснення; з урахуванням інформації, наявної в інформаційно-аналітичних ресурсах ДПС, яка свідчить відсутність реєстрації на адресу ТОВ «Старкомм» за період з моменту реєстрації по 31.10.2016 податкових накладних з постачання робіт, поставлених позивачу, а також про відсутність у ТОВ «Старкомм» законних джерел походження ідентифікованих робіт та неможливість (нереальність) здійснення господарських операцій із їх подальшого постачання. Крім того, відповідач послався на протокол допиту особи, яка вказана як керівник ТОВ «Старкомм», проте, надала свідчення про непричетність до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.
Досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Старкомм», податкові наслідки яких контролюючий орган поставив під сумнів, судом встановлено наступне.
Між позивачем (Замовник) та ТОВ «Старкомм» (Виконавець) укладено договір про надання послуг від 03.10.2016 №03-10, предметом якого є виконання Виконавцем робіт по проведенню технічного обслуговування радіорелейного обладнання. Технічні та інші вимоги до робіт по договору викладені в Технічному завданні, яке є невід'ємною частиною договору (а.с.50-51).
Надано Технічне завдання на виконання технічного обслуговування обладнання радіорелейного до Договору від 03.10.2016 №03-10, в якому визначено мету проведення робіт, склад обладнання та перелік вузлів, Перелік по робіт технічному обслуговуванню обладнання радіорелейного та інші умови (а.с.58).
На виконання умов даного договору сторонами підписано Акт приймання-передачі робіт: Технічне обслуговування обладнання «Вєер» у складі: стійка з ОПУ (4 шт.); антенний блок (4 шт.); блок сполучення (4 шт.); блок захисту (4 шт.); блок прийомо-передавальний (4 шт.), блок «Борт» (4 блока); блок живлення (4 блока). Вартість виконаних робіт складає 207 000,00 грн, у тому числі ПДВ 34 500,00 грн (а.с.52).
Позивачем здійснено оплату на поточний рахунок контрагента грошовими коштами у загальній сумі 207 000,00 гривень, що підтверджується згідно виписок банку від 04.10.2016 та копіями платіжних доручень №4379 та №4382 від 04.10.2016 (а.с.62, 64-65).
За вказаною господарською операцією зареєстровано в ЄРПН податкову накладну №411 від 04.10.2016 на суму ПДВ 34 500,00 грн (а.с.68).
Крім того, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Старкомм» (Виконавець) укладено договір про надання послуг від 03.10.2016 №03-10/1, предметом якого є виконання Виконавцем регламентних, профілактичних робіт на системі відеонагляду (а.с.53-54).
На виконання умов даного договору сторонами підписано Акт виконаних робіт: Регламентні та профілактичні роботи на системі відео нагляду у жовтні 2016. Вартість 54 000,00 грн, у тому числі ПДВ 9 000,00 грн (а.с.55).
Позивачем здійснено оплату на поточний рахунок контрагента грошовими коштами у загальній сумі 54 000,00 гривень, що підтверджується згідно виписок банку від 04.10.2016 та копією платіжного доручення №4380 від 04.10.2016 (а.с.62, 66).
За вказаною господарською операцією зареєстровано в ЄРПН податкову накладну №412 від 04.10.2016 на суму ПДВ 9 000,00 грн (а.с.70).
Крім того, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Старкомм» (Виконавець) укладено договір про надання послуг від 03.10.2016 №03-10/2, предметом якого є виконання Виконавцем робіт по обслуговуванню оптоволоконного обладнання (а.с.56-57).
На виконання умов даного договору сторонами підписано Акт виконаних робіт: Роботи по обслуговуванню оптоволоконного обладнання у жовтні 2016. Вартість 39 000,00 грн, у тому числі ПДВ 6 500,00 грн (а.с.59).
Позивачем здійснено оплату на поточний рахунок контрагента грошовими коштами у загальній сумі 39 000,00 гривень, що підтверджується згідно виписок банку від 04.10.2016 та копією платіжного доручення №4381 від 04.10.2016 (а.с.62, 67).
За вказаною господарською операцією зареєстровано в ЄРПН податкову накладну №413 від 04.10.2016 на суму ПДВ 6 500,00 грн (а.с.69).
На підставі досліджених документів, які, згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, є підставою для податкового обліку, судом встановлено, що надані позивачем документи (договори, Акти виконаних робіт, податкові накладні, платіжні інструкції) містять достатні дані про зміст та обсяг господарських операцій, їх учасників, дату і місце їх складання, а отже підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій.
Посилання відповідача на відсутність в Актах виконаних робіт конкретного змісту робіт, переліку обладнання на якому здійснювались роботи, обсягів, способів виконання та результатів, суд визнає необґрунтованими, оскільки законодавчих вимог щодо змісту Акту виконаних робіт не встановлено.
Суд звертає увагу, що під час перевірки позивача всі первинні документи надавались податковому органу, досліджувались ним, в Акті не зазначено про не надання певних документів, тощо, тобто, первинними документами підтверджується здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, а також правомірність формування витрат та сум податку на додану вартість по операціям з цим контрагентом на підставі належним чином оформлених та зареєстрованих податкових накладних.
Дослідивши надані до матеріалів справи письмові докази, з урахуванням співвідношення вчинених господарських операцій з видами господарської діяльності позивача, суд дійшов висновку, що в результаті господарських операцій з ТОВ «Старкомм» у позивача відбулись зміни в структурі активів, зобов'язань та у власному капіталі, що спростовує висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій між позивачем та даним контрагентом.
Суд не бере до уваги покликання контролюючого органу на встановлені ним обставинами щодо недостатності у контрагента позивача трудових ресурсів, оборотних активів та матеріальних ресурсів, оскільки такі обставини відповідачем встановлено на підставі аналізу зібраної та опрацьованої податкової інформації наявної в інформаційно-аналітичних ресурсах ДПС, проте сама по собі зібрана податкова інформація не є достатньою підставою для висновку про неможливість реального здійснення господарських операцій.
Вказана позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в постановах від 03.10.2019 у справі № 811/3223/14, від 16.04.2020 у справі №810/3443/18, від 30.09.2021 у справі №400/1986/19 та фактично відповідає і позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 07.07.2022 (справа №160/3364/19), відповідно до якої податкова інформація, на підставі якої контролюючий орган робить висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів, носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону та сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень.
Відповідно до норм ПК України податкова інформація є одним із джерел інформації, яке податкові органи можуть використовувати для здійснення своїх повноважень та функцій. При цьому, така інформація має бути підтверджена належними і допустимими доказами, зокрема, документами бухгалтерського і податкового обліку платника податку, його контрагента. Такі документи мають відображати зміст (суть) відносин між учасниками господарських операцій. Тобто узагальнена податкова інформація не є першоджерелом, а тому лише її наявність в розпорядженні контролюючого органу не є доказом недотримання платником вимог податкового законодавства.
Отримана відповідачем податкова інформація повинна оцінюватися у співвідношенні з первинною документацією. Така інформація носить виключно інформативний характер та сама по собі, окремо від інших доказів або за їх відсутності, не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.
При цьому, як вже зазначалось вище, з огляду на приписи частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто саме на відповідача покладено обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних у цій справі податкових повідомлень - рішень.
Однак на підтвердження вказаної інформації відповідачем не надано будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів, як того вимагають приписи процесуального Закону.
Слід також зазначити, що контролюючим органом не надано допустимих та достовірних доказів того, що відомості, які містяться в первинних документах є неповними, недостовірними, суперечливими або такими ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Суд також не встановив, а відповідач не надав жодних доказів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи фактів узгодженості його дій з недобросовісними господарюючими суб'єктами (контрагентами) з метою незаконного отримання податкових вигод або ж його обізнаності з такими діями контрагентів чи сприяння ухиленню ними від виконання податкових зобов'язань.
Суд виходить з недоведеності відповідачем обставин та не надання доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).
Посилання контролюючого органу на протокол допиту особи, яка вказана у первинних документах як керівник ТОВ «Старкомм», не береться судом до уваги, оскільки контролюючим органом не надано доказів наявності вироків, що набрали законної сили стосовно посадових осіб контрагента, а також де б досліджувались господарські операції між позивачем та контрагентом в рамках таких кримінальних проваджень. Слід зазначити, що матеріали справи не містять відомостей про наявність та рух кримінальних справ за участі вказаних контрагентів, з яких можливо було б встановити які саме правовідносини, з якими контрагентами та за який період є предметом розслідування в таких кримінальних провадженнях.
У постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. При цьому частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Судом встановлено, що станом на час розгляду справи відповідачем не надано вироків суду у кримінальних справах щодо посадових осіб ТОВ «Старкомм». При цьому, обставини допиту такої особи як підозрюваного не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених за участю такого контрагента.
Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 10 квітня 2025 року (справа № 160/25215/23).
Таким чином, наданими до матеріалів справи письмовими доказами підтверджено, що господарські відносини між позивачем та ТОВ «Старкомм» мали реальний характер, придбані послуги (роботи) були використані позивачем у власній господарській діяльності, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, спричинили реальні зміни майнового стану позивача, та були належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності.
На підстав викладеного суд дійшов висновку, що позивачем правомірно сформовано показники податкової звітності з податку на прибуток та податку на додану вартість з урахуванням господарських операцій з контрагентом ТОВ «Старкомм», у зв'язку з чим твердження контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є необґрунтованими та недоведеними, а тому прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.
За наведеного вище суд вважає, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень рішень, заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження поданими до матеріалів справи письмовими доказами, є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Інші аргументи сторін та надані ними письмові докази не є визначальними для вирішення даної справи з огляду на викладені вище висновки суду.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, в розмірі 1 921,00 грн, які підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Інших судових витрат не заявлено.
Згідно з положеннями абзацу 6 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2825-IX, судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 серпня 2019 року №102226151401003, прийняте Головним управлінням ДФС у м.Києві.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 серпня 2019 року №102326151401003, прийняте Головним управлінням ДФС у м.Києві.
Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «Радіо і телебачення» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 921,00 грн (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня 00 коп.)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - Приватне акціонерне товариство «Радіо і телебачення», місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул.Олегівська, буд. 34-Б; код ЄДРПОУ 13694978.
Відповідач - Головне управління ДПС у м.Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ ВП: 44116011.
Повне судове рішення складено 15.04.2025.
Суддя М.О. Семененко