17 квітня 2025 рокум. Ужгород№ 260/8772/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач, НОМЕР_1 прикордонний загін), в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) у відношенні до ОСОБА_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення в належному розмірі (індексації грошового забезпечення за період з 09.07.2015 року по 28.02.2018 року із врахуванням місяця підвищення доходу - січень 2008 та за період з 01.09.2018 року по 21.09.2019 року включно у розмірі 3639,05 грн. на місяць) в день виключення зі списків особового складу від 21.09.2019 року.
2. Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2019 року по 21.12.2024 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року №100.
В обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про особовий склад" від 21.09.2019 року № 284-ОС, старшого сержанта ОСОБА_1 , старшого техніка відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип В) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " 1 категорії (тип Б), виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При цьому, при звільненні позивачу не було проведено повного розрахунку.
21.12.2024 року відповідачем на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 року залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2024 року у справі № 260/4770/24 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 132431,01 грн., що підтверджується випискою по надходженням по кратці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
На переконання позивача, враховуючи те, що відповідачем з часу видання наказу про виключення із списків прикордонного загону із позивачем не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, то він набув право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку з 21.09.2019 року по 21.12.2024 року.
Ухвалою судді від 03.01.2025 року відкрито провадження у адміністративній справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
20.01.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого, НОМЕР_1 прикордонний загін позовні вимоги позивача не визнає повністю і вважає, що вони не ґрунтуються на законі, є безпідставними і тому не підлягають задоволенню з наступних причин.
Зазначає, що положення ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на спірні правовідносини, оскільки індексація не входить до структури грошового забезпечення військовослужбовців. При вирішення справи просить врахувати правову позицію Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 року №761/9584/15-ц.
Також, зауважує, щодо врахування приписів чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Окрім того, просить суд врахувати, що датою початку виникнення права на нарахування та виплату середнього заробітку може бути дата виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2024 року у справі № 260/4770/24.
Таким чином періодом, який слід рахувати для визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні слід вважати період з 31.10.2024 року (дата ухвалення постанови апеляційною інстанцією) до 21.10.2024 року (дата проведення виплати відповідачем на виконання рішення суду).
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про особовий склад" від 21.09.2019 року № 284-ОС, старшого сержанта ОСОБА_1 , старшого техніка відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип В) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " 1 категорії (тип Б), виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 року у справі №260/4770/24, визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування (нарахування у меншому розмірі) та невиплаті індексації грошового забезпечення в належному розмірі із 09.07.2015 року по 21.08.2019 року та зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін (військову частину НОМЕР_2 ) вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (з врахуванням раніше виплачених сум), із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення із 09.07.2015 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, а також, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення за період з 01.09.2018 року по 21.08.2019 року включно у розмірі 3639,05 грн. на місяць, з урахуванням фактично виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
21.12.2024 року відповідачем на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 року у справі №260/4770/24 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 132431,01 грн., що підтверджується випискою по надходженням по кратці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Оскільки відповідачем протиправно не проведено з позивачем повний розрахунок при звільненні, останній вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України, у зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06.07.1999 року № 8-рп/99, зауважив, що “служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Отже, чинним законодавством України гарантована виплата грошового забезпечення військовослужбовців. При цьому, граничним строком його виплати, як і проведення усіх інших виплат, які здійснюються військовослужбовцям під час їхнього звільнення зі служби, є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Водночас, питання відповідальності в разі несвоєчасного проведення розрахунку з військовослужбовцем при звільненні не врегульоване спеціальним законодавством у сфері соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей.
За статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Стаття 117 Кодексу законів про працю України передбачає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за неотримане речове майно, вихідна допомога тощо).
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за неотримане речове майно, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення тощо), не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, а саме, стаття 117 цього Кодексу, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 року у справі № 140/2006/19.
Таким чином, відповідно до статті 117 КЗпП України, ОСОБА_1 має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку, оскільки такий розрахунок з позивачем проведено 21.12.2024 року, при тому що його було звільнено з 21.08.2019 року.
Вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 “Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою КМ України № 100 від 08.02.1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку).
Відповідно до пункту 7 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» затвердженим наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 року, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260). Тобто, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Як наслідок до спірних правовідносин необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100 з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком № 260.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 року у справі №160/2867/19.
За приведених положень законодавства, для розрахунку середнього заробітку звільненого військовослужбовця застосовуються календарні дні.
Суд зазначає, що період затримки розрахунку при звільненні з 22.08.2019 року (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) по 21.12.2024 року (було здійснено виплату суми 132431,01 грн.) становить 1949 днів.
Вирішуючи зазначений спір, суд враховує, що з 19.07.2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 року, яким викладена в новій редакції стаття 117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 року передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У постанові від 29.02.2024 року у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 року у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 року у справі № 560/9586/22.
Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 22.08.2019 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється статтею 117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 року по 21.12.2024 року - статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ з 19.07.2022 року з застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.
Таким чином, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 року позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 21.12.2024 року, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року.
Вирішуючи позовні вимоги щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 22.08.2019 року по 18.07.2022 року, суд враховує таке.
Згідно наданої відповідачем довідки про доходи за № 7 від 07.01.2025 року, розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у грудні 2017 року - 7859,92 грн., у січня 2018 року - 7859,92 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період - 62 календарних днів.
Таким чином, середній заробіток позивача складає 253,54 грн. (15719,84 грн : 62 днів).
Затримка розрахунку при звільненні за період з 22.08.2019 року по 18.07.2022 року становить 1093 календарних днів.
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 132431,01 грн (розмір несвоєчасно виплачених сум): 277119,22 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (1093 дні х 253,54 грн)) = 0,47.
Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 22.08.2019 року по 18.07.2022 року та з врахуванням принципу співмірності становить 130246,03 грн (253,54 грн х 1093 календарних дні х 0,47).
Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 21.12.2024 року суд враховує обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ), що становить 185 календарних дні (з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року). Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 46904,90 грн (253,54 грн х 185 календарних дні).
З зазначених сум роботодавець утримує податок з доходів та інші обов'язкові платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 року у справі № 805/1008/16-а.
Враховуючи розгляд правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку відповідно до редакції статті 117 КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ та після, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 179335,91 грн, в тому числі за період з 22.08.2019 року по 18.07.2022 року в розмірі 132431,01 грн, та за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року у розмірі 46904,90 грн.
Аналогічні висновки щодо розрахунку середнього заробітку зазначено у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2024 року у справі №560/9586/22.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності суд вважає, позовні вимоги ОСОБА_1 частково обґрунтованими, такими, що відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 22.08.2019 року по 18.07.2022 року та в період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року у розмірі 179335,91 грн., з відрахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
3. Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, за період з 22.08.2019 року по 18.07.2022 року та за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року, у розмірі 179335,91 грн. (сто сімдесят дев'ять тисяч триста тридцять п'ять гривень дев'яносто одна копійка), з відрахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
4. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
5. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
СуддяС.І. Рейті