17 квітня 2025 рокуСправа №160/34898/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій просить:
1.Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.09.2024 року №155250029969 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пільгової пенсії за віком за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
2.Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до стажу:
- пільгового стажу період з: з 07.05.1997 р. по 25.05.2003 р., з 15.10.2003 р. по 15.11.2003 р. та з 01.11.2005 р. по 29.08.2014 р., з 01.01.2015 р. по 30.09.2020 р.
- страхового стажу період з: 24.11.2003 по 19.09.2005 р., з 18.01.1993 р. по 26.07.1996 р.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до стажу:
- пільгового стажу період з: з 07.05.1997 р. по 25.05.2003 р., з 15.10.2003 р. по 15.11.2003 р. та з 01.11.2005 р. по 29.08.2014 р., з 01.01.2015 р. по 30.09.2020 р.
- страхового стажу період з: 24.11.2003 по 19.09.2005 р., з 18.01.1993 р. по 26.07.1996 р.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 2215 від 23.09.2024 р. про призначення мені пільгової пенсії за віком за Списком № 2 відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закон України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. № 1- р/2020 зарахувавши до стажу:
- пільгового стажу період з: з 07.05.1997 р. по 25.05.2003 р., з 15.10.2003 р. по 15.11.2003 р. та з 01.11.2005 р. по 29.08.2014 р., з 01.01.2015 р. по 30.09.2020 р.
- страхового стажу період з: 24.11.2003 по 19.09.2005 р., з 18.01.1993 р. по 26.07.1996 р.
5. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з 23.08.2024 р. призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пільгову пенсію за віком за Списком №2 відповідно до пункту «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. № 1-р/2020 , зарахувавши до стажу :
- пільгового стажу період з: з 07.05.1997 р. по 25.05.2003 р., з 15.10.2003 р. по 15.11.2003 р. та з 01.11.2005 р. по 29.08.2014 р., з 01.01.2015 р. по 30.09.2020 р.
- страхового стажу період з: 24.11.2003 по 19.09.2005 р., з 18.01.1993 р. по 26.07.1996 р.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, проте 30.09.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області винесло рішення № 155250029969 від 30.09.2024, яким відмовлено в призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, а також до страхового та пільгового стажу не було зараховано періоди роботи, у зв'язку з чим звернулась до суду з цим позовом.
Ухвалою від 15 січня 2025 року суд відкрив провадження в адміністративній справі № 160/34898/24 та призначив до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
27.02.2025 відповідач-1 подав відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, зважаючи на їх необґрунтованість. Відповідач зазначає, що Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.09.2024 року № 155250029969 позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону №1058-ІV відмовлено у зв'язку із відсутністю підстав для призначення, а саме у зв'язку із відсутністю у позивача на дату звернення передбаченого законодавством необхідного 55-річного віку та з відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу.
З огляду на викладене, у відповідача не було правових підстав для призначення перерахунку пенсії, тому просить у задоволенні позову відмовити.
03.02.2025 відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, зважаючи на їх необґрунтованість.
Частиною першою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно із частиною п'ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом України.
23.09.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За принципом екстериторіальності заява позивачки розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та прийнято рішення від 30.09.2024 року № 155250029969.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.09.2024 року № 155250029969 позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону №1058-ІV відмовлено у зв'язку із відсутністю підстав для призначення, а саме у зв'язку із відсутністю у позивача на дату звернення передбаченого законодавством необхідного 55-річного віку та з відсутністю необхідного пільгового стажу.
До пільгового стажу позивача за Списком № 2 не враховано:
- періоди роботи з 07.05.1997 року по 25.05.2003 р., з 15.10.2003 р. по 15.11.2003 та з 01.11.2005 по 29.08.2014 згідно довідок ПАТ «Групова збагачувальна фабрика «ЛУГАНСЬКА» від 29.08.2014 № 150 та від 29.08.2014 № 151, оскільки зазначені довідки не відповідають додатку № 5 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі Порядок № 637) (відсутні підписи начальника відділу кадрів та головного бухгалтера) та відсутні документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (накази про затвердження результатів атестацій робочого місця, засвідчені належним чином);
- періоди роботи з 07.05.1997 року по 25.05.2003 та з 01.11.2005 по 31.07.2014 згідно довідок філіалу «Луганський гірничо-збагачувальний комбінат» Державного унітарного підприємства ЛУГАНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ «ЦЕНТРВУГІЛЛЯ» від 22.09.2020 № 188 та від 22.09.2020 № 189, оскільки зазначені довідки видані підприємством, що розташоване на території, яка тимчасово не контролюється українською владою, тобто є недійсними;
- періоди роботи з 01.01.2015 по 30.09.2020 згідно довідки ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «МИРНОГРАДСЬКА» від 14.06.2024 № 119, оскільки зазначена довідка потребує підтвердження первинними документами.
Окрім того, відповідачем-1 по справі не було зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 18.01.1993 р. по 26.07.1996 р. згідно дубліката трудової книжки НОМЕР_1 від 20.01.1993, оскільки бланк трудової книжки 2000 року.
Крім того, згідно з відомостями ОК-5, не зараховано до страхового стажу період роботи з 24.11.2003 р. по 19.09.2005р.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо не зарахування періодів роботи до стажу роботи, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно із пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що «пенсія за віком» - це свого роду «державний депозит» (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Суд вважає, що зазначений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на «пенсії за віком на пільгових умовах».
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
9 липня 2003 року було ухвалено Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV).
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.
За конституційним поданням народних депутатів України Закон № 213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі N 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення N 1-р/2020).
Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог (далі - Рішення № 1-р/2020).
Позивачка вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 50 років вона має право на пенсію на пільгових умовах.
Натомість відповідач керується Законом № 1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 55 років.
Водночас Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).
За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.
У справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.
Стосовно не зараховання жодного пільгового періоду згідно із довідки про пільговий характер роботи № 12/54 від 14.02.2024 року, оскільки довідка не відповідає додатку 5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, а саме: відсутній характер виконуваних робіт, суд встановив таке.
Відповідно до п.10 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 р. №383 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 р. за №1451/11731) (далі по тексту Порядок №383) передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 (далі Порядок № 637).
Також згідно із п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Пунктом 23 Порядку № 637 передбачено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
З аналізу наведених норм вбачається, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є формальна констатація факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у відповідному Списку, що підтверджується записами в трудовій книжці, а в разі відсутності в трудовій книжці відповідних відомостей, подається уточнююча довідка, а також після 21.08.1992 року документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Як підтверджено матеріалами справи, а саме копією дубліката трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.01.1993 позивач працювала на пільгових умовах за Списком № 2 з 07.05.1997 по 25.05.2003, з 15.10.2003 по 15.11.2003, з 01.11.2005 по 29.08.2014, з 01.01.2015 по 30.09.2020.
Записи в трудовій книжці зроблені чітко, ніким не оспорювались та в судовому порядку недійсними не визнавались.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач, відмовляючи зараховувати період роботи позивача з 07.05.1997 по 25.05.2003, з 15.10.2003 по 15.11.2003, з 01.11.2005 по 29.08.2014, з 01.01.2015 по 30.09.2020 до пільгового стажу, діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а відтак такий період має бути врахований до пільгового стажу позивача.
З огляду на викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28 лютого 2024 року за №155250029969 слід визнати протиправним та скасувати.
Стосовно незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з: 24.11.2003 по 19.09.2005, з 18.01.1993 по 26.07.1996, суд зазначає наступне.
Бланк трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.01.1993 відповідає Бланку та вкладишу до неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 "Про трудові книжки працівників" (надалі по тексту також - Бланк №301). Остання містить усі необхідні графи, титульна сторінка також відповідає Бланку.
Відповідачі не навели суду жодного доводу чи аргументу, які б засвідчували, що наявні в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 20.01.1993, записи виконані роботодавцями у відповідності до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58.
Не можна вважати переконливими аргументи відповідачів, про те, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 20.01.1993 є неналежним підтвердженням наявності відповідного, в тому числі спірного, трудового стажу.
Дійсно на першій сторінці трудової книжки в рядку "Дата заповнення" після дати ("20") і місяця ("січня"), рукописним способом кульковою ручкою вчинений запис "1993", який нанесений в ділянці друкованого місця внесення інформації - "20___ р.".
Щодо даного зауваження суд відзначає, що відповідачі жодним чином не розкрили зміст своїх аргументів, яким чином саме такий спосіб занесення першим роботодавцем інформації в трудову книжку позивача, ставить під сумнів усі чи окремі записи про трудову діяльність ОСОБА_1 .
Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не зараховано спірні періоди роботи до страхового стажу позивача.
Стосовно позовної вимоги про призначення пенсії з 23.08.2024 року ОСОБА_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, як особі, яка працювала повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 на підставі заяви про призначення пенсії, суд зазначає таке.
Спірним у цій справі є правозастосування сприятливого для призначення позивачу пенсії. Таким Законом є Закон України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1-5/2018 (764/15).
За нормами п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1-5/2018 (764/15) позивач має право на призначення пенсії за Списком №2.
Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати належний орган призначення пенсії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.09.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року у справі № 1-5/2018 (746/15).
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах задоволенню не підлягають, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, і на власний розсуд розраховувати пільговий чи страховий стаж. Задоволення зазначених вимог свідчитиме про втручання у дискреційні повноваження пенсійного органу, що є неприпустимим.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначено, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов'язання відповідача призначити пенсію, оскільки відповідачем ще не вирішено питання щодо зарахування стажу.
Таким чином, позовні вимоги в частині призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 не підлягають задоволенню.
Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов'язковими для врахування суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення. Суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов'язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією від 30.12.2024.
Оскільки задоволено основну позовну вимогу позивача, сплачений судовий збір за подання позову до суду в сумі 1211,20 грн потрібно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.09.2024 року №155250029969 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пільгової пенсії за віком за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 на день виникнення права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 періоди роботи до пільгового стажу: з 07.05.1997 по 25.05.2003, з 15.10.2003 по 15.11.2003 та з 01.11.2005 по 29.08.2014, з 01.01.2015 по 30.09.2020; до страхового стажу період з: 24.11.2003 по 19.09.2005, з 18.01.1993 по 26.07.1996.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.09.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року у справі № 1-5/2018 (746/15) з урахуванням правової позицій викладеної в цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук