Справа № 522/18648/24-Е
Провадження № 2/522/2366/25
31 березня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючої судді - Косіциної В.В.,
за участі секретаря судового засідання - Слободянюк І.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області, третя особа - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, Одеська обласна прокуратура та Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення майна з-під арешту,-
23 жовтня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління служби безпеки України в Одеській області, третя особа - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про звільнення майна з-під арешту, у якій позивач просив зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений старшим слідчим СВ УСБУ в Одеській області - капітаном юстиції = Сагайдаком А.В. постановою про накладення арешту на майно від 05.06.1997 року, номер запису про обтяження - 29620797; реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - 8170186, додаткові відомості про обтяження: № реєстру - 428-97, внутр.№8801192724EF412C784C.
За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.
23 жовтня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання від представника позивача - адвоката Марченко Клари Борисівни про долучення доказів, у якому заявник просив долучити до матеріалів справи копію паспорту та РНОКПП позивача.
Ухвалою суду від 28 жовтня 2024 року провадження у справі відкрито. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання по справі призначено на 13 листопада 2024 року.
08 листопада 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси від Управління державної реєстрації Юридичного департаменту ОМР надійшли пояснення щодо позову.
08 листопада 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси від Управління державної реєстрації Юридичного департаменту ОМР надійшла заява про розгляд справи без участі.
12 листопада 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява представника позивача - Марченко Клари Борисівни про розгляд справи без участі.
13 листопада 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника відповідача - Безверхого Андрія Миколайовича про залучення третьої особи, у якому він просив залучити в якості третіх осіб Одеську обласну прокуратуру та Приморський ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса).
Також, 13 листопада 2024 року до Приморського районного суджу м. Одеси надійшло клопотання представника відповідача - Безверхого Андрія Миколайовича про витребування доказів, у якому заявник просив витребувати у Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) належним чином засвідчені копії виконавчих проваджень по виконанню вироку Бориспільського районного суду Київської області від 18.06.1999 року у кримінальній справі №1-51, що набрав законної сили 04.08.1999 року та за яким ОСОБА_1 засуджений до 5 років позбавлення волі із конфіскацією майна, що належить йому на праві приватної власності.
У підготовче засідання, призначене на 13 листопада 2024 року учасники справи - не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце судового розгляду.
Ухвалою суду від 13 листопада 2024 року задоволено клопотання представника відповідача - Безверхого Андрія Миколайовича про витребування доказів. Задоволено представника відповідача - Безверхого Андрія Миколайовича про залучення третьої особи. Відкладено підготовче засідання на 09 грудня 2024 року.
19 листопада 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси від Управління державної реєстрації Юридичного департаменту ОМР надійшла заява про розгляд справи без участі.
04 грудня 2024 року від Приморського ВДВС у місті Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) надійшла відповідь на виконання ухвали суду від 13 листопада 2024 року.
Підготовче засідання, призначене на 09 грудня 2024 року - не відбулося у зв'язку із відсутністю в приміщенні суду електропостачання. Підготовче засідання справі відкладено на 11 лютого 2025 року.
10 грудня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника позивача - адвоката Марченко Клари Борисівни про зміну первісного відповідача належним відповідачем, у якому заявник просить замінити у справі №522/18648/24-Е неналежного відповідача - УСБУ в Одеській області на належного відповідача - ГУ ДПС в Одеській області.
31 грудня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси від Одеської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення щодо позову.
У підготовче засідання, призначене на 11 лютого 2025 року з'явився представник позивача, представник відповідача та представник Одеської обласної прокуратури. Ухвалою суду від 11 лютого 2025 року клопотання представника позивача - адвоката Марченко Клари Борисівни про зміну первісного відповідача належним відповідачем - задоволено.
Підготовче засідання по справі відкладено на 06 березня 2025 року.
04 березня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання ГУ ДПС в Одеській області про заміну первісного відповідача належним відповідачем.
06 березня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника позивача - адвоката Марченко Клари Борисівни надійшла заява, у якій заявниця просила закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду.
Ухвалою суду від 06 березня 2025 року, клопотання представника Головного управління ДПС в Одеській області - про зміну первісного відповідача належним відповідачем - залишено без задоволення. Закрито підготовче провадження у справі. Справу призначено до судового розгляду на 31 березня 2025 року.
31 березня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника позивача адвоката Марченко Клари Борисівни надійшла заява про розгляд справи без участі.
У судове засідання, призначене на 31 березня 2025 року з'явився представник Одеської обласної прокуратури. Інші учасники справи у судове засідання - не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.
Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи - не надходило.
Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить на праві приватної власності у річних частках (по 1/2 частці) об'єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтвердждується копією свідоцтва про право власності на житло від 10.01.1996 року (а.с.16) та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 18.09.2024 року №395482283 (а.с.16).
Постановою слідчого Слідчого відділу Управління служби безпеки України в Одеській області - Сагайдака А.В. про накладення арешту на майно від 05 червня 1997 року, з метою забезпечення можливої конфіскації майна на підставі рішення суду, прийнято рішення про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с.13).
На підставі постанови слідчого УСБУ в Одеській області від 05.06.1997 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна було внесено запис про обтяження нерухомого майна у вигляді арешту нерухомого майна, щодо квартири АДРЕСА_1 (а.с.13).
Із Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що вироком Бориспільського районного суду Київської області від 18.06.1999 р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 17, ч. 1 ст. 70-1, ч. 1 ст. 229-1 КК України в редакції 1960 року, та призначено йому покарання: за ч. 2 ст. 17, ч. 1 ст. 70-1 КК України в редакції 1960 року у виді 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна; ч. 1 ст. 229-1 КК України в редакції 1960 року у виді 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ст. 42 КК України в редакції 1960 року за сукупністю злочинів шляхом часткового складання ОСОБА_1 призначено остаточно покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належать йому на праві особистої власності, з відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії посиленого режиму.
Ухвалою Судової колегії в кримінальних справах Київського обласного суду від 04.08.1999 р. вирок Бориспільського районного суду Київської області від 18.06.1999 року було залишено без змін.
Вирок Бориспільського районного суду Київської області від 18.06.1999 року та ухвала Судової колегії в кримінальних справах Київського обласного суду від 04.08.1999 р. до Верховного суду України не оскаржувались.
Зазначене підтверджується ухвалою Бориспільного міськрайонного суду Київської області від 28.04.2016 року у справі №359/3617/16-к.
Щодо юрисдикції спору, то суд зазначає наступне.
Позивач оскаржує арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
У постанові ВП ВС від 24.04.2019 по справі № 2-3392/11 вказано, що Вирішуючи питання щодо юрисдикційної належності спору, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що згідно з п. 9 розд. XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Кримінальне провадження за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення було розпочато та закінчено на підставі КПК 1960 року.
Тому, суд вважає, що зазначена справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Щодо належних відповідачів, суд зазначає наступне.
У клопотанні ГУ ДПС України в Одеській області про заміну первісного відповідача належним відповідачем, відповідач зазначає про те, що на сьогоднішній день у ГУ ДПС України в Одеській області відсутній обов'язок відповідати за пред'явленим позовом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37). Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний податковий орган, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. Такий саме висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19).
Проте у випадках, коли арешт майна проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо відповідної участі у справі відповідного територіального органу Державної фіскальної служби України, правонаступником якого є ГУ ДПС України.
При визначенні процесуального правонаступництва суд відповідно до п.9 Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06.03.2008 року Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ виходить з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховує, що якщо під час розгляду адміністративної справи встановлено, що орган державної влади, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід обов'язку відновлення порушених прав до правонаступника відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
При цьому, державні органи, хоча і є юридичними особами, але норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про перетворення юридичних осіб не можуть бути підставою для вирішення питання про правонаступництво для органів державної влади, оскільки ЦК України передбачає перехід при правонаступництві об'єктів цивільних та майнових прав, а в адміністративному праві мова йде про перехід специфічних, владних прав. Норма ж про те, що ліквідація юридичної особи не тягне за собою переходу прав та обов'язків у порядку правонаступності, стосовно державних органів не може діяти, оскільки ліквідація органу публічної влади обов'язково повинна тягнути за собою перехід його прав та обов'язків у порядку правонаступництва іншому органу.
Згідно пункту 51 рішення Європейського суду з прав людини від 13.01.2011 у справі «Чуйкіна проти України» (Заява № 28924/04) Суд встановив, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. Суд також зазначив, що «інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих».
Саме тому, у разі ліквідації (реорганізації) органу публічної влади, яким мав би відповідати за позовом, належним відповідачем у справі буде саме той орган публічної влади, до якого перейшли повноваження, під час реалізації яких, ліквідованим (реорганізованим) органом публічної були порушені, оспорені або невизнані права позивача.
Відповідно до п.66 ч.4 Положення про Державну фіскальну службу України», що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. № 236, ДФС, зокрема, організовує роботу з виявлення, обліку, зберігання, оцінки, розпорядження безхазяйним майном, а також іншим майном, що переходить у власність держави, та з обліку, попередньої оцінки, зберігання майна, вилученого, конфіскованого за порушення митного та податкового законодавства .
Зазначеному положенню кореспондує повноваження, визначене п.23 ч.4 Положення про Державну податкову службу України, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 р. № 227, де зазначено, що ДПС України організовує роботу з виявлення, обліку, зберігання, оцінки, розпорядження безхазяйним майном, а також іншим майном, що переходить у власність держави, та з обліку, попередньої оцінки, зберігання майна, вилученого та конфіскованого за порушення податкового законодавства
Тому, суд вважає, що ГУ ДПС України в Одеській області є належним відповідачем у справі.
Стаття 41 Конституції України закріплює положення про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.97, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
Згідно відповіді Приморського ВДВС у місті Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) від 25.11.2024 року №188835, що надійшла до суду 04 грудня 2024 року вбачається, що відповідно до відомостей, які містяться в АСВП, інформація про виконавче провадження по виконанню вироку Бориспільського районного суду Київської області від 18.06.1999 року у кримінальній справі №1-51 відносно ОСОБА_1 - не виявлено.
До позовної заяви також додано копію постанови Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2007 року у справі №2а-1178/07-р, якою визнано нечинними акт опису й арешту майна від 17.06.2003 року серії АА №017550, складений державним виконавцем ВДВС Приморського районного управління юстиції м. Одеси та постанову про арешт майна боржника та заборону його відчуження від 28.07.2003 року серії АА №173258. Виключено з опису та знято арешт з 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 .
Зазначеною постановою встановлено, що задля виконання рішення Бориспільського районного суду Київської області, було видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження №В-4/502. Встановлено, що зазначена квартира була виставлена на реалізацію через прилюдні торги, з якої у подальшому була знята у зв'язку із відсутністю покупців. Орган місцевого самоврядування в особі ПРА ОМР відмовився від прийняття квартири у комунальну власність.
Також, із інформації в Єдиному реєстрі боржників вбачається, що інформація про боржника - ОСОБА_1 відсутня.
Виходячи із викладеного, суд вбачає, що арешт майна порушує права позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі розпоряджатися ним на власний розсуд.
В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Тому, враховуючи те, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 завершено ухваленням вироку, що виконаний, а відомості в Єдиному реєстрі боржників про наявність відкритих виконавчих проваджень, за якими ОСОБА_1 є боржником - відсутні, беручи до уваги наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту майна позивача та відсутності відкритого виконавчого провадження, що на думку суду є невиправданим втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 131, 210, 223, 247, 255-256, 353 ЦПК України, суд, -
Позовну ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області, третя особа - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, Одеська обласна прокуратура та Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення майна з-під арешту - задовольнити.
Скасувати арешт нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , номер запису про обтяження - 29620797, реєстраційний номер обтяження - 8170186 від 10 листопада 2008 року, підстава обтяження - постанова УСБУ в Одеській області б/н від 05 червня 1997 року, додаткові відомості про обтяження: № реєстру: 428-97, внутр. №8801192724EF412C784C.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 17 квітня 2025 року.
Суддя Косіцина В.В.