м. Вінниця
17 квітня 2025 р. Справа № 120/2250/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області , відповідач 1) та Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 2), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 02.01.2025 №025350012523 про відмову в призначенні пенсії по втраті годувальника згідно статті 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати відповідача 2 призначити і виплачувати з 01.01.2025 р. пенсію по втраті годувальника згідно статті 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначає, що 30.12.2024 звернулась із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника згідно статті 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності заяву передано на розгляд відповідачу 1, яким прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії з підстав відсутності у заявниці страхового стажу. Вважаючи таке рішення відповідача 1 протиправним, позивачка, з метою його скасування, звернулась до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 14.03.2025р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
28.03.2025 від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову аргументуючи тим, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні. При цьому непрацездатними членами сім'ї, зокрема, вважаються чоловік (дружина), якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Відповідач зауважує, що у позивачки наявний страховий стаж, згідно поданих документів, складає 7 років 7 місяців 26 днів. Тобто на момент звернення позивачка не досягла пенсійного віку визначеного ч. 2, 3 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому не є непрацездатним членом сім'ї.
З аналогічних підстав просив відмовити в задоволенні позову відповідач 2 у поданому відзиві.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, суд встановив наступне.
Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 позивачка є дружиною ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .
30.12.2024 р. позивачка звернулась до Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На момент звернення позивачка досягла 60-річного віку (64 років 06 місяців ).
За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
За результатами опрацювання заяви позивачки і доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області 02.01.2025 р. прийнято рішення №025350012523 про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідачем визначено страховий стаж позивачки 7 років 7 місяців 26 днів, в той час як ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідний страховий стаж визначено на рівні 20 років.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Згідно положень ч. 1 статті 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України “Про недержавне пенсійне забезпечення», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до ч. 1 статті 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно статті 9 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено наступні види пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом ч. 1 ст. 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Отже, зазначеною нормою закону визначені умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, за яких пенсія у зв'язку з втратою годувальника - пенсіонера, призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, що були на його утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу.
П. 1 ч. 2 ст. 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно із ч. 1 ст. 37 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із ч. 2 ст. 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону - довічно (ч. 1 ст. 38 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Із процитованих норм вбачається, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, при цьому необхідною умовою для призначення вказаним особам пенсії у зв'язку з втратою годувальника або переведення на такий вид пенсії є встановлення їм інвалідності або ж досягнення ними пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд зауважує, що статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років.
Отже, саме 60 років визначається як загальний пенсійний вік як для чоловіків, так і для жінок.
В ході розгляду справи судом встановлено, що 30.12.2024 позивачка звернулась із заявою про призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На момент звернення позивачка досягла 60-річного віку (64 роки), однак спірним рішенням їй відмовлено в призначенні пенсії з підстав відсутності у неї необхідного страхового стажу.
Суд критично оцінює таку підставу прийняття оскаржуваного рішення, оскільки приписами ст. 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, які не пов'язують право на такий вид пенсії з наявністю певного страхового стажу утриманця.
Наявність такої умови як “страховий стаж» є обов'язковою за певних обставин стосовно самого годувальника, який помер, що прямо закріплено у ст. 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що рішення від 02.01.2025 №025350012523 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити і виплачувати позивачці пенсію по втраті годувальника, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Зважаючи на те, що в оскаржуваному рішенні відповідачем 1 факт перебування позивача на утриманні померлого ОСОБА_2 не відображено та, відповідно, судом в такому випадку дане питання не досліджувалось, оскільки наведене є повноваженнями саме пенсійного органу, суд дійшов висновку, що вимога про зобов'язання відповідача 2 призначити позивачеві пенсію є передчасною.
Відтак, з урахуванням повноважень пенсійного органу в розрізі призначення та виплати пенсій, суд вважає, що належним та ефективним способом порушених прав позивачки буде зобов'язання відповідача 1 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії по втраті годувальника від 30.12.2024 з урахуванням висновків суду у цій справі.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачкою, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивачки, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Оскільки даний спір виник у зв'язку із прийняттям відповідачем 1 спірного рішення, таким чином, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп саме з відповідача 1.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 02.01.2025 №025350012523 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.12.2024 про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.код НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі 605 грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ін НОМЕР_3 )
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, код ЄДРПОУ 20987385).
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Зодчих,22, код ЄДРПОУ 13322403).
Повний текстрішення сформовано 17.04.25 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна