Номер провадження: 22-ц/813/2492/25
Справа № 947/29711/24
Головуючий у першій інстанції Цирфа К.А.
Доповідач Кострицький В. В.
15.04.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах:
головуючий суддя - Кострицький В.В. (суддя - доповідач),
судді - Назарова М.В., Лозко Ю.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 30 вересня 2024 року, постановлена у складі судді Цирфа К.А., у приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 до державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кіптікова І.О. про визнання дій державного виконавця незаконними та скасування арешту нерухомого майна,-
Короткий зміст судового рішення, що оскаржується
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 30 вересня 2024 року скаргу ОСОБА_1 до державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кіптікова І.О. про визнання дій державного виконавця незаконними та скасування арешту нерухомого майна - повернуто скаржнику без розгляду, оскільки скаржник ОСОБА_1 не долучив до скарги докази на підтвердження своїх вимог та направлення копій скарги та долучених до неї документів іншим учасникам виконавчого провадження, суд уважає, що скарга підлягає поверненню скаржнику.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі скаржник просить ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 30.09.2024 скасувати повністю та постановити нове рішення, яким задовольнити його скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального, процесуального та міжнародного права, з порушенням конституційних прав та свобод як людини та як людини з інвалідністю, упередженому, при не повному з'ясуванню судом обставин, без вивчення доказів, при ігноруванні вказівок та правових вимог, зазначених в постановах ВС, що мають значення по справі, не відповідає ознакам належності, допустимості, достовірності та достатності, ґрунтуючись і з огляду напорочні докази, при обов'язку та завданням суду надання правової оцінки при розгляді та ухвалені рішення, не ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні доказів/фактів/обставин, а також їх перевірці з метою встановлення усіх обставин справи та вирішення питань, що входить до предмету доказування з доведеними ознаками не якісного та сфальшованого судового рішення.
Явка сторін в судове засідання
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Частино 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця у вересні 2024 року.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 30 вересня 2024 року скаргу ОСОБА_1 до державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кіптікова І.О. про визнання дій державного виконавця незаконними та скасування арешту нерухомого майна - повернуто скаржнику без розгляду.
Суд першої інстанції виходив з того, що у своїй скарзі ОСОБА_1 зазначає, що арешт на його майно накладено у виконавчих провадженнях, які здійснювалися Київським ВДВС м. Одеси. Однак до скарги не долучив інформацію про стан (стадію) здійснення виконавчих дій у цих виконавчих провадженнях. Не вказав причини не витребування вказаної інформації та не ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень у Київському ВДВС м. Одеси. Обґрунтованих клопотань про витребування цієї інформації з Київського ВДВС м. Одеси не подав.
Також зі скарги та долучених до неї документів не зрозуміло на підставі рішення якого органу були відкриті відповідні виконавчі провадження. Це прямо впливає на правильність визначення підсудності цієї скарги, адже рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»). Цим судом, окрім судів загальної юрисдикції, може бути адміністративний чи господарський суд. Водночас рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 74 вказаного Закону).
Окрім цього, до скарги не долучений витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, хоча в додатках до скарги про долучення такої інформації зазначається. У зв'язку з цим суд уважає непідтвердженим документально скаржником наявність факту обтяження у виді арешту, накладеного на його майно.
У зв'язку з цим до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження) (ч. 2 ст. 183 ЦПК України).
Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (ч. 4 ст. 183 ЦПК).
Оскільки скаржник ОСОБА_1 не долучив до скарги докази на підтвердження своїх вимог та направлення копій скарги та долучених до неї документів іншим учасникам виконавчого провадження, суд уважає, що скарга підлягає поверненню скаржнику.
Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає вимогам закону.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 447 ЦПК України визначено, що якщо сторона виконавчого провадження вважає, що дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено її права чи свободи, вона має право звернутися до суду із скаргою.
За змістом ст.451 ЦПК України суд в порядку контролю за виконанням судових рішень має право визнати оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) або відмовити у задоволенні скарги.
Отже, ЦПК України чітко не визначено вимоги до форми та змісту скарги на дії чи бездіяльність державного/приватного виконавця, разом з тим, приписами ч.9 ст.10 ЦПК України встановлено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Враховуючи вищенаведене, скарга на дії (бездіяльність) приватного/державного виконавця за формою та змістом повинна відповідати вимогам, які встановлені для форми та змісту позовної заяви.
Відповідно до ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Згідно з ч.1 ст.177 ЦПК України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що після надходження скарги на дії виконавця до суду, суддя, встановивши, що скарга містить недоліки, повинен залишити таку скаргу без руху, надавши стороні строк для їх усунення.
Разом з тим, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме положення ст. 183 ЦПК України (загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення), у зв'язку з чим, дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для повернення даної скарги на дії державного виконавця особі, що її подала без розгляду.
Судова колегія вважає позицію суду першої інстанції занадто формальною та поспішною , що призвело до обмеження доступу до правосуддя, крім того, суд першої інстанції не врахував фізичний стан апелянта та не позбавлений можливості з'ясувати питання поставлені в оскаржуваній ухвалі під час судового розгляду.
Колегія суддів враховує, що скарга була подана за допомогою підсистеми «Електронний суд» та з квитанції №1728051 (а.с. 11) вбачається, що вона доставлена в електронний кабінет Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена з порушенням норм процесуального права.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Київського районного суду міста Одеси від 30 вересня 2024 року і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 367, 374, 379 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 30 вересня 2024 року - скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до вимог ст.389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 15 квітня 2025 року.
Головуючий В.В. Кострицький
Судді М.В. Назарова
Ю.П. Лозко