Справа № 740/1025/25
Провадження № 2/740/881/25
Іменем України
16 квітня 2025 року місто Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючої судді Роздайбіди О.В.,
при секретарі Дьоміній Н. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
27 лютого 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулось до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 9210,00 грн та понесені судові витрати.
Позивач мотивує позов тим, що 02.05.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір (оферти) №2202.05.2024-100002452, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 3000,00 грн на строк 98 днів, із комісією, пов'язаною з наданням кредиту, у розмірі 300 грн. Указаний договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатору. Відповідач, підписуючи заявку, підтвердив, що така є невід'ємною частиною пропозиції по укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився 02.05.2024 року за посиланням https://sgroshi.com.ia//fag/ згідно ст. 11 ЗУ «Про електрону комерцію». За цим договором кредитодавець зобов'язується надати кредит, позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.
Однак ОСОБА_1 взятого на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 9210,00 грн, з яких 3000,00 грн - основний борг; 4410,00 грн - нараховані проценти, 300,00 грн - комісія, 1500,00 грн - неустойка. Оскільки відповідач своїх зобов'язання за договором кредиту не виконав, позивач просить суд задовольнити позов та винести рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 9210,00 грн та сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2422,00 грн.
Ухвалою судді від 10.03.2025 року відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. Однак, у позовній заяві заявив клопотання, в якому позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд провести розгляд даної справи за його відсутності, у разі неявки відповідача, не заперечує проти проведення заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився без поважних причин. Про час та місце розгляду справи належним чином направлялося повідомлення за місцем реєстрації відповідача, однак, згідно поштового повідомлення, адресат за місцем своєї реєстрації відсутній, що вказує на вручення судової повістки належним чином (п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК). Крім того відповідач був повідомлений відповідно до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України шляхом оголошення на офіційному веб сайті судової влади України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин, або без повідомлення причин, відповідач не подав відзив, позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки представник позивача у своїй заяві не заперечував проти заочного розгляду справи, суд вважає за необхідне ухвалити по даній справі заочне рішення.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно з приписами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зокрема, одним із різновидів договорів є кредитний договір.
Згідно приписів ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом установлено, що 02.05.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий кредит» укладено Кредитний договір № 02.05.2023-100002452 шляхом підписанням Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) та Заявки на отримання кредиту, після чого на рахунок ОСОБА_1 надійшли кошти в розмірі 3000,00 грн, на строк 98 днів, дата повернення (виплати) кредиту - 07.08.2024 (а. с. 10-15).
Факт отримання відповідачем кредитних коштів на картку/рахунок НОМЕР_1 у розмірі 3000,00 грн узгоджується квитанцією Liqpaу (а. с. 9).
Пропозиція про укладення кредитного договору (оферта) від 02.05.2024 року та Заявка № 02.05.2024-100002452 від 02.05.2024 року підписано відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатору (Е464).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_1 належним чином повідомлений про всі умови кредитування, а саме: сукупну вартість кредиту, сплату відсотків та умови повернення кредитних коштів.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб'єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов'язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Примірник договору, укладеного у вигляді електронного документа, та додатків до нього (за наявності) вважається отриманим клієнтом, якщо договір за домовленістю особи, яка надає фінансові послуги, і клієнта або за вибором клієнта направлений на електронну адресу клієнта чи направлений йому в інший спосіб, що дає змогу встановити дату відправлення. Договір, укладений у вигляді електронного документа, та додатки до нього (за наявності) повинні містити відомості про клієнта, у тому числі зазначені ним контактні дані. Положення цього абзацу не застосовується до договорів, зазначених у пункті 4 цієї частини.
У разі якщо договір укладається шляхом приєднання, договір складається з публічної частини договору та індивідуальної частини договору, підписанням якої клієнт приєднується до договору в цілому. Публічна частина договору про надання фінансових послуг оприлюднюється та повинна бути доступною для ознайомлення клієнтів на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, і надається клієнту за його вибором у спосіб, що дає змогу встановити дату надання, з використанням контактних даних, зазначених клієнтом. Усі редакції публічної частини договору повинні зберігатися на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, із зазначенням строку їх дії.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З огляду на вищевикладене, суд констатує, що відповідач був належним чином ознайомлений з умовами Кредитного договору № 02.05.2024-1000002452 від 02.05.2025, оскільки підписав договір одноразовим ідентифікатором (код з смс-повідомлення) Е464.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Таким чином, скріпивши Договір підписами, у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема у відповідача виникло зобов'язання оплачувати послуги, що виникають в результаті використання кредитних коштів, згідно умов Договору, і відсотки у складі щомісячних платежів.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 взятого на себе зобов'язання не виконала, у зв'язку з чим станом на 02.05.2024 року має заборгованість в розмірі 9120,00 грн, з яких: 3000,00 грн - основний борг; 4410,00 грн - проценти, 1500,00 грн - неустойка, 300,00 грн - комісія, що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості (а. с. 7).
Вищевказаний розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано.
Водночас, вирішуючи питання про стягнення заборгованості у вищевказаному розмір, суд дійшов таких висновків.
У рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, яка діяла на час укладання кредитного договору, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
У постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 Верховний Суд визначив, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, суперечить основним засадам цивільного законодавства.
У цьому випадку комісія у розмірі 300 грн нараховувалася саме за надання кредиту, а тому стягненню не підлягає.
Таким чином, за встановлених обставин та визначеного правового врегулювання, оскільки відповідачем не вживаються заходи щодо добровільного погашення суми кредитної заборгованості по кредитним договором № 02.05.2024-100002452 від 02.05.2024, суд вважає за необхідне стягнути з нього 8910,00 грн, з яких: 3000,00 грн - основний борг, 4410,00 грн - проценти, 1500,00 грн - неустойка.
Так як своїх зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 добровільно не виконує належним чином, але як боржник він не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, то у позивача обґрунтовано виникло право вимагати від боржника повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Вимогами ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно приписів ст. 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормою ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи зі встановлених, на підставі належним чином оцінених доказів, обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд дійшов висновку про доведеність позивачем викладених в позові обставин належними, достовірними та допустимими доказами, які в своїй сукупності є достатніми для задоволені позовних вимог в повному обсязі та захисту порушеного права позивача в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.
Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн в дохід держави (із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі), який відповідно до ст. 141 ЦПК підлягає стягненню з відповідача, на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог, а саме в сумі 2422,40х96,7%=2342,46 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4, 6, 10, 12, 141, 228, 229, 263, 265, 273, 279, 280, 282 ЦПК України, ст. ст. 526, 610, 625, 651, 1049-1050, 1052, 1054 ЦК України суд,
ухвалив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 01.05.2024-100002452 від 02.05.2024 у розмірі 8910 (вісім тисяч дев'ятсот десять) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати по справі, а саме: 2342 (дві тисячі триста сорок дві) гривень 46 копійок судового збору.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, 01032, код ЄДРПОУ 37356833.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Заочне рішення суду може бути переглянуте Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивачем рішення суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О. В. Роздайбіда