08.04.2025 Справа №607/3194/25 Провадження №2-а/607/219/2025
місто Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді - Якімця Т.І.,
за участю секретаря судового засідання - Трембач С.О.,
представника позивача Богайчука С.Б., адвоката - Кантелюка Т.-Т.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кантелюк Томаш-Теодор Юрійович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та
І. Описова частина
1. Стислий зміст позовної заяви
14 лютого 2025 року через підсистему «Електронний суд», представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кантелюк Т.-Т.Ю. - звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ТОМ ТЦК та СП) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), від 07 лютого 2025 року № 61/97 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності (далі - постанова № 61/97). Представник позивача у позовній заяві просив постанову № 61/97 визнати незаконною, закрити відносно ОСОБА_1 провадження у справі на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП, за відсутністю у діях складу правопорушення, а також стягнути судові витрати (а.с. 1 -11).
В обґрунтування позовних вимог представник позивача - адвокат Кантелюк Т.-Т.Ю. - зазначив, що постановою № 61/97 на позивача накладено штраф у розмірі 17 000 гривень. У оскаржуваній постанові зазначено, що під час звіряння військово-облікових даних встановлено, що 25 листопада 2024 року ОСОБА_1 відповідно до пункту 30-2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 16 травня 2024 року № 560 (далі - постанова № 560) направлена повістка засобами поштового зв'язку для прибуття в ТОМ ТЦК та СП на 14:00 год. 05 грудня 2024 року для уточнення даних. Однак позивач на визначену та повідомлену належним чином дату і час та місце прибуття до ТОМ ТЦК та СП не з'явився, будь-яких підтверджуючих документів, які б засвідчували поважність неприбуття у визначений строк не надав, отже 05 грудня 2024 року здійснив правопорушення, яке вчинене в особливий період.
Адвокат вказує, що позивач перебуває на військовому обліку в ТОМ ТЦК та СП, про що свідчить його військовий квиток серії НОМЕР_1 . Відповідачем видано довідки № 3536 від 01 березня 2024 року про відстрочку як особі, яка має одного зі своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, строком до 01 вересня 2024 року та № 7661 про надання відстрочки до 07 лютого 2025 року. У протоколі № 60/247 від 23 січня 2025 року зазначено, що 23 січня 2025 року ОСОБА_1 близько 16 год. 00 хв. прибув до ТОМ ТЦК та СП, як такий, що перебуває в базі розшуку Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області ІТС «Інформаційний портал Національної поліції України» за скоєння правопорушення за статтею 210 КУпАП. Під час звіряння військово-облікових даних встановлено, що 25 листопада 2024 року ОСОБА_1 відповідно до пункту 30-2 постанови № 560 направлена повістка засобами поштового зв'язку для прибуття в ТОМ ТЦК та СП на 14:00 год. 05 грудня 2024 року для уточнення даних. Відповідно до даних поштового оператора (поштове відправлення повернулось в ТЦК та СП 08 грудня 2024 року з відміткою про відсутність особи за адресою місця проживання особи; дата відмітки 08 грудня 2024 року.
Представник позивача у позові звертає увагу суду, що у протоколі та в оскаржуваній постанові уповноважені особи відповідача зазначають, що поштове відправлення (з повісткою) повернулось в ТЦК та СП 08 грудня 2024 року з відміткою про відсутність особи за адресою місця проживання особи; дата відмітки 08 грудня 2024 року. У цих документах вказано, що повістка на прибуття до ТОМ ТЦК та СП на 14:00 год. 05 грудня 2024 року.
Таким чином, позивач не міг вчинити адміністративне правопорушення передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, оскільки у відповідача відсутні докази, що на вказану в повістці дату його було оповіщено, згідно підпункту 2 пункту 41 постанови № 560.
2. Стислий зміст відзиву на позовну заяву
До Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області 19 березня 2024 року від ТОМ ТЦК та СП надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОМ ТЦК та СП в повному обсязі. Даний позов не визнають та вважають таким, що не підлягає до задоволення. Відповідач вказує, що 23 січня 2025 року ОСОБА_1 близько 16 год. 00 хв. прибув до ТОМ ТЦК та СП, як такий, що перебуває в базі розшуку Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області ІТС «Інформаційний портал Національної поліції України» за скоєння правопорушення за статтею 210-1 КУпАП. Під час звіряння військово-облікових даних встановлено, що 25 листопада 2024 року ОСОБА_1 відповідно до пункту 30-2 постанови № 560 направлена повістка засобами поштового зв'язку для прибуття в ТОМ ТЦК та СП на 14:00 год. 05 грудня 2024 року для уточнення даних. Відповідно до даних поштового оператора (поштове відправлення повернулось в ТЦК та СП 08 грудня 2024 року з відміткою про відсутність особи за адресою місця проживання особи; дата відмітки 08 грудня 2024 року. На підставі чого було складено протокол, а 07 лютого 2025 року постановлено постанову № 61/97. ТОМ ТЦК та СП посилається на те, що оскаржувана постанова є правомірною, прийнятою згідно норм чинного законодавства, а заявлені вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 лютого 2025 року заяву представника позивача про забезпечення позову у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кантелюк Томаш-Теодор Юрійович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задоволено (а.с. 52 - 54).
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 лютого 2025 року відкрито провадження у цій. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи (а.с. 56, 57).
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кантелюк Т.-Т.Ю. - в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві.
Відповідач в судове засідання не з'явився будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 4600313341978, № 0610232410089, № 0610237132982, № 0610236106660 (а.с. 59, 60).
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
ІІ. Мотивувальна частина
1. Фактичні обставини встановлені судом.
Відповідно до копії військового квитка серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 перебуває на обліку в ТОМ ТЦК та СП з 01 березня 2024 року (а.с. 15, 16, 40, 41).
Відповідно до довідки ТОМ ТЦК та СП № 3536 від 01 березня 2024 року ОСОБА_1 не підлягає призову на військову службу по мобілізації відповідно до абзацу 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543) до 01 вересня 2024 року (а.с. 24, 49).
Згідно довідки ТОМ ТЦК та СП № 7661 від 16 листопада 2024 року ОСОБА_1 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543 як особі, яка має одного зі своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи на строк до 07 лютого 2025 року (а.с.23, 48).
25 листопада 2024 року ТОМ ТЦК та СП було надіслано на адресу ОСОБА_1 повістку № 1392162, в якій вказано, що йому належить з'явитись до відповідача 05 грудня 2024 року о 14:00 год. Повістка була надіслана засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта», рекомендоване повідомлення № 0610210631804.
У протоколі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, від 23 січня 2025 року № 60/247 вказано, що 23 січня 2025 року ОСОБА_1 близько 16 год. 00 хв. прибув до ТОМ ТЦК та СП, як такий, що перебуває в базі розшуку Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області ІТС «Інформаційний портал Національної поліції України» за скоєння правопорушення за статтею 210 КУпАП. Під час звіряння військово-облікових даних встановлено, що 25 листопада 2024 року ОСОБА_1 відповідно до
пункту 30-2 постанови № 560 направлена повістка засобами поштового зв'язку для прибуття в ТОМ ТЦК та СП на 14:00 год. 05 грудня 2024 року для уточнення даних. Відповідно до даних поштового оператора (поштове відправлення повернулось в ТЦК та СП 08 грудня 2024 року з відміткою про відсутність особи за адресою місця проживання особи; дата відмітки 08 грудня 2024 року. ОСОБА_1 на визначену та повідомлену належним чином дату і час та місце прибуття до ТОМ ТЦК та СП не з'явився, будь-яких підтверджуючих документів, які б засвідчували поважність неприбуття у визначений строк (3 дні від дати прибуття, визначений у повістці) не надав. Таким чином, ОСОБА_1 05 грудня 2024 року здійснив правопорушення, яке вчинене в особливий період (а.с.20 -22, 45 - 47).
Постановою № 61/97 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень (а.с. 18, 19, 43, 44). Постанову № 61/97 ОСОБА_1 не отримав.
2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Конституція України встановлює: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8).
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина п'ята статті 125 Конституції України).
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Конституційний Суд України, у Рішенні від 24 червня 2020 року № 6-р(II)/2020, виснував, що складовим елементом конституційного принципу верховенства права в розумінні статті 8, частини другої статті 55 Конституції України є доступ особи до суду з метою здійснення судового контролю щодо законності та правомірності усіх рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, оскільки в результаті такої діяльності публічної влади можливе свавільне втручання у права, свободи будь-якої фізичної чи юридичної особи (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).
У Рішенні від 1 березня 2023 року № 2-р(II)/2023 Конституційний Суд України наголосив, що здійснення публічної влади в добропорядний спосіб вимагає того, щоб особі було надано можливість у дієвий спосіб оскаржувати акти органів публічної влади, їх посадових і службових осіб, їхні дії або бездіяльність, завдяки чому забезпечується підзвітність цих органів та їх посадових і службових осіб за ухвалені ними рішення, учинені дії або бездіяльність. Тому адміністративне судочинство є стрижневим елементом демократичного врядування, а його дієвість - засадничою для будь-якого суспільства, ґрунтованого на правовладді. У захисті людських прав та додержанні правовладдя ключовим елементом є право особи оскаржувати рішення, дії або бездіяльність органів публічної влади, їх посадових і службових осіб у спосіб використання справедливих процесуальних приписів права в кожному випадку, коли внаслідок ухвалення таких рішень, учинення дій або бездіяльності зазнають порушення права, свободи та інтереси особи. Призначення національної системи адміністративного судочинства полягає в тому, щоб забезпечити судовий контроль щодо рішень, дій або бездіяльності органів публічної влади, їх посадових і службових осіб відповідно до процедури, узгідненої з вимогами справедливого судового розгляду (абзаци третій - п'ятий пункту 5 мотивувальної частини).
У цьому ж Рішенні орган конституційного контролю резюмував: «в юридичних відносинах між особою - з одного боку, і державою (в особі органів державної влади) та іншими органами публічної влади - із другого, особа завжди є слабшою стороною. Саме тому в державі, керованій правовладдям, мають діяти адміністративні суди, метою діяльності яких є захист особи супроти держави» (абзац другий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини).
За змістом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За правилами частини п'ятої статті 160 КАС України право оскаржити рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень мають особи, права, свободи та інтереси яких відповідні рішення, дії чи бездіяльність порушують.
Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення: порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України), визначено Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом Міністерства оборони України № 3 від 01 січня 2024 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05 січня 2024 року № 36/41381 (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 3 Розділу ІІ Інструкції у протоколі зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена, по батькові (за наявності), адреси свідків (якщо вони є); пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Відповідно до пункту 6 Розділу ІІ Інструкції до протоколу долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов'язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.
Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до положень статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Так, спірні правовідносини у даній справі склались з приводу правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Статтею 210-1 КУпАП встановлено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Цією статтею КУпАП встановлені кваліфіковані та особливо кваліфіковані склади цього проступку. Так, частиною другою статті 210-1 КУпАП передбачена відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню. Частиною ж третьої цієї статті КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року
№ 1932-XII (далі - Закон № 1932) особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, 17 березня 2014 року оприлюднено Указ Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан, який в подальшому продовжувався та триває на теперішній час.
Відповідно до статті 17 Закону № 1932 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (частина перша); громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством (частина друга); громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства (частина третя).
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон № 3543.
Частиною першою статті 22 Закону №3543, з-поміж іншого, передбачено, що громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Згідно з частиною третьою статті 22 Закону № 3543 під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк. Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних регламентовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154.
Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (частина перша). Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга). Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина третя).
Отже, військовий обов'язок включає, зокрема, дотримання правил військового обліку.
За частиною восьмою статті 2 Закону № 2232 виконання військового обов'язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов'язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов'язків військової служби в особливий період.
Загальні правила військового обліку визначені в статті 33 Закону № 2232, згідно з якою військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів (частина перша). Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 2232 взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають, з-поміж інших категорій, громадяни України, які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, додатком 2 до якого затверджені Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Абзацом 2 пункту 1 Правил військового обліку передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема, прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Отже, об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП виражається у порушенні громадянами законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що знайшло свій прояв, зокрема, у невиконанні обов'язку щодо прибуття на виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у місце та строк, зазначені у повістці.
Процедура оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів визначена Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою № 560 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 28 Порядку виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
Згідно з підпунктом 2 пункту 41 Порядку належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку є: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
За даними оскаржуваної постанови ОСОБА_1 не з'явився на 14 год. 00 хв. 05 грудня 2024 року за викликом до ТОМ ТЦК та СП, відповідно до повістки для уточнення даних, яка не була отримана ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку з відміткою про відсутність особи за адресою місця проживання; дата відмітки 08 грудня 2024 року.
Матеріали справи містять повістку від 25 листопада 2024 року № 1392162 на ім'я ОСОБА_1 , якою останньому запропоновано прибути 05 грудня 2024 року о 14 год. 00 хв. для уточнення даних, за адресою: АДРЕСА_1 . 23 січня 2025 року ОСОБА_1 прибув до ТОМ ТЦК та СП. 23 січня 2025 року було складено протокол № 60/247 про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП щодо ОСОБА_1 , з яким останній був ознайомлений та надав свої письмові пояснення.
07 лютого 2025 року за наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, стосовно позивача постановлено постанову № 61/97 від 07 лютого 2025 року.
Обґрунтовуючи протиправність притягнення до адміністративної відповідальності, позивач зазначав, що повістка від 25 листопада 2024 року № 1392162 йому не була вручена засобами поштового зв'язку, на якій відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання особи; дата відмітки 08 грудня 2024 року, а отже він не був обізнаний про обов'язок прибути до ТОМ ТЦК та СП 05 грудня 2024 року.
Утім, відповідач жодним чином не спростував у відзиві посилання представника позивача на те, що з огляду на дати надсилання та повернення повістки позивач був належним чином оповіщений про необхідність прибуття в ТОМ ТЦК та СП на відповідну дату.
Суд окремо звертає увагу на той факт, що згідно довідки ТОМ ТЦК та СП № 7661 від 16 листопада 2024 року, виданої ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543, як особі, яка має одного зі своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи на строк до 07 лютого 2025 року
Відповідно до пункту 59 Порядку відомості про надання або скасування відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період заносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів у день оформлення довідки про надання відстрочки (додаток 6) або в день надсилання повідомлення про скасування відстрочки (додаток 10) засобами поштового зв'язку на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (за умови її уточнення) або адресу електронної пошти, зазначеної у заяві про надання відстрочки (додаток 4), або повідомлення засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
У примітці до статті 210 КУпАП зазначено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16 березня 2017 року № 1951-VIII (далі - Закон № 1951) передбачено, що держателем Реєстру є Міністерство оборони України, розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України, а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру; адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру (частина перша статті 5); органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України (частина восьма статті 5).
За частиною першою статті 6 Закону № 1951 до цього Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини третьої статті 14 Закон № 1951 актуалізація бази даних такого Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами його ведення, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною. Органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді відповідні відомості від: центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, органу прокуратури вищого рівня, що організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури, забезпечує належне функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань, Державної судової адміністрації України.
Ураховуючи те, що повістка, сформована на ОСОБА_1 й щодо неприбуття за якою він був притягнутий до відповідальності, надсилалася для уточнення даних, у протоколі, постанові, відзиві та і в інших матеріалах справи відсутні дані щодо того чи здійснювалися відповідачем заходи щодо отримання персональних відомостей щодо ОСОБА_1 в порядку електронної інформаційної взаємодії, і що внаслідок проведених заходів такі відомості отримати не вдалося й що, відповідно стало підставою для його виклику в Том ТЦК та СП.
Таким чином, суд вважає, що притягнення позивача до відповідності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП відбулося без повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи та встановлення в діях особи, яку притягують до відповідальності, складу відповідного адміністративного правопорушення. Відповідач не довів, що під час постановлення оскаржуваної постанови ним було дотримано вимог, встановлених законодавством про адміністративні правопорушення.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив порушення позивачем приписів законів № 1932, № 2232 та № 3543 та відповідно не обґрунтував правомірність притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Отже, суд зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими.
ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви
Відповідно до статті 288 КУпАП перевірка законності та обґрунтованості постанови у справі про адміністративне правопорушення судом здійснюється у порядку, встановленому КАС України. Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивач у позовній заяві обґрунтовано стверджував про незаконність постановленої щодо постанови ОСОБА_1 № 61/97, відтак її слід скасувати, а провадження у справі - закрити.
Щодо судових витрат
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз положень процесуального законодавства, якими врегульовано питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дає підстави для висновку, що такі документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Представником позивача долучено: договір про надання правничої допомоги від 11 лютого 2025 року, який укладено між ОСОБА_1 та адвокатом Кантелюком Т-Т.Ю., а також угоду про узгодження обсягу та вартості правничої допомоги до договору про надання правничої допомоги від 11 лютого 2025 року, яка складається з наступного: 1) підготовка до розгляду справи у суді 1 год. - 2 000 гривень; 2) оформлення позовної заяви 2 год. - 3 000 гривень; 3) оформлення та подання до суду заяви про забезпечення позову 1 год. - 1 000 гривень; представництво інтересів в суді - 4 000 гривень. Таким чином, заявник надав належні та допустимі докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.
Утім, суд бере до уваги правовий висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 30 листопада 2020 року (справа №922/2869/19), за яким «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи» (пункт 4.16).
Крім того, Верховний Суд свого часу вказав, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанова від 06 листопада 2020 року, справа № 760/11145/18).
Європейський суд з прав людини у частині компенсації судових витрат зазначає, що згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (§ 268 Рішення від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», заява № 19336/04).
Тож суд констатує, що заявлені витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень не відповідають критеріям співмірності, реальності та розумності їх розміру, а отже, є значно завищеним.
Так, суд вважає, що адвокат не потребував значного часу для надання консультації, вивчення документів та складання позовної заяви, оскільки справи про скасування постанов у справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, є типовими, а категорія справ щодо оскарження рішень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є широко розповсюдженою. Суд, оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень відповідача до 4 000 гривень.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В силу вимог частини першої статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 484,48 гривні підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з ТОМ ТЦК та СП за рахунок їх бюджетних асигнувань.
На підставі статей 7, 9, 210, 245, 247, 251, 258, 268, 279, 280, 283, 288, 289 КУпАП, керуючись статтями 2, 5, 9, 19, 20, 70, 72 - 77, 79, 122, 139, 241 - 246, 257, 271, 286 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кантелюк Томаш-Теодор Юрійович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, від 07 лютого 2025 року № 61/97 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності - задовольнити.
2. Постанову у справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, від 07 лютого 2025 року № 61/97 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності - скасувати, а провадження у справі - закрити.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати щодо витрат на правову (правничу) допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
8. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення виготовлений 08 квітня 2025 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_1 .
Головуючий суддяТ. І. Якімець