Справа № 308/7728/24
16 квітня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді - Бенца К.К.,
при секретарі судового засідання - Майор Ю.В.,
за участі :
представника відповідача - Олексій В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород за правилами загального позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі державного органу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності,-
Позивач ОСОБА_1 в звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до Держави України в особі державного органу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності.
Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що 25.02.2024 року інспектором відділення поліції N?2 (смт. Воловець) Мукачівського районного управління поліції Головного управління в Закарпатській області капітаном поліції Гошпер О.Ф. винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА N? 1523208, якою його визнано винним за ч.5 ст. 121 КУпАП, зокрема за те, що 25.02.2024 року о 18.46 в смт. Воловець вул. Карпатська, 65 водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом обладнаним засобами пасивної безпеки не був пристебнутий ременем безпеки та своєчасно не пройшов технічний контроль, який підлягає такому контролю, чим порушив п. 2.3.в.ПДР, а відтак скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.5 ст. 121 КУпАП.
Не погоджуючись з винесеною постановою серії ЕНА N? 1523208, позивач оскаржив її до суду. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 26.03.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, Інспектора відділення поліції N?2 (смт. Воловець) Мукачівського району управління поліції Головного управління в Закарпатській області капітана поліції Гошпер О.Ф. про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА N?1523208 від 25.02.2024 року було задоволено, скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА N?1523208 від 25.02.2024, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за 4.5 ст. 121КУПАН та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн., а провадження у справі закрито.
Підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА N?1523208 від 25.02.2024 року слугувало те, що постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА N?1523208 від 25.02.2024 року прро накладення адміністративного стягнення не містить жодних належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 дій , що стали підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності передбаченої ч.5 ст. 121 КУпАП, у звязку з чим суд прийшов до висновку про те, що ОСОБА_1 безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності.
Позивач зазначає, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності йому було спричинено моральну шкоду. Дана ситуація вплинула на його емоційний стан, він хвилювався, змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого звичного життя, яке змінилося через необхідність доводити свою невинуватість в суді, звернення до адвоката, до суду за захистом порушених прав. Також у результаті неправомірних дій працівників поліції він відчув душевні страждання його честі та гідності пов?язаних із фактом притягнення його до адміністративної відповідальності, відбулися неприємні зміни у його житті.
У даному випадку позивач вважає, що таким тривалим порушенням його конституційних прав і свобод йому було завдано суттєвої моральної шкоди, оскільки відносно нього працівниками поліції складено винесено безпідставну постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Позивач зазначає, що він зазнав душевних страждань у зв'язку з такою протиправною поведінкою щодо нього, поніс втрати немайнового характеру внаслідок зазначених моральних, фізичних страждань та негативних явищ, заподіяних йому незаконними діями окремих службових осіб Головного управління Національної поліції в Закарпатській області.
Вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди у порядку встановленому Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР), у сумі 8000,00 грн, з урахуванням строку перебування під судом.
Посилаючись на вказані обставини, на незаконність притягнення до адміністративної відповідальності, очікування на прийняття судом у справі законного рішення, на те, що неправомірними діями органів поліції йому завдано моральних страждань та порушено усталений спосіб його життя, позивач просить суд стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), компенсацію моральної шкоди у розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень.
25.06.2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Головне управління Національної поліції в Закарпатській області не визнає позовну заяву ОСОБА_1 , вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідач зазначає, що суд має з'ясувати чим саме підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідач вважає, що не підлягають до застосування в цьому випадку положення ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.94 № 266/94-ВР.
Вказує, що доводи позивача з приводу того, що підставою для відшкодування моральної шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, вважають необґрунтованими та нікчемними, оскільки позивачем не доведено факту завдання йому моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача і наявність моральної шкоди, не надано належних та допустимих доказів незаконності дій відповідачів, оскільки жодного адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП, до нього застосовано не було та з врахуванням цього, що скасування постанови про адміністративне правопорушення свідчать про реалізацію позивачем передбаченого КАС України права на оскарження процесуальних рішень інспектора патрульної поліції та не є безумовним та безспірним доказом неправомірності процесуальних рішень, які потягли заподіяння позивачу моральної шкоди, а сам факт скасування протоколу інспектора поліції та закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені рішенням суду. Позивачем не наведено жодного обґрунтування факту завдання йому моральної шкоди - понесення душевних страждань, порушення його нормальних життєвих зв'язків, необхідності додаткових зусиль для організації свого життя.
Зазначає, що позивачем не надано чіткого розрахунку розміру моральної шкоди в сумі 8 000 грн. та не аргументовано чому саме таку суму просить відшкодувати, не доведено та не додано розрахунку заподіяння йому моральних або фізичних страждань чи втрат немайнового характеру, не надано будь-яких доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, погіршення його стану здоров'я в зв'язку із наведеними подіями. Також представник відповідача звертає увагу на неспіврозмірності негативних наслідків для позивача у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. та заявленої ним суми відшкодування моральної шкоди в розмірі 8 000 грн. Отже, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності працівника поліції в межах адміністративного проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача, а сам факт скасування постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення не є доказом заподіяння йому моральної шкоди та підставою для стягнення моральної шкоди.
Вважає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причинно наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач. Сам, факт скасування протоколу інспектора поліції та закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені рішенням суду. Лише незгода позивача з прийнятими працівниками органів поліції процесуальними рішеннями, які були ним оскаржені в передбаченому чинним законодавством порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди.
З посиланням на викладене, просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, про відшкодування моральної шкоди - в повному обсязі.
Виклад позицій сторін по справі:
Позивач та його представник в призначене судове засідання не з'явивлись, про час та місце розгляду справи. В матеріалах справи наявна заява від представника позивача Штець І.І. про розгляд справи без їх участі. Окрім того, в прохальній частині позовної заяви позивач просив суд розглянути справу без його участі.
У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог позивача заперечив з підстав зазначених у відзиві. Просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви.
Заяви, клопотання.
14.05.2024 року представник відповідача подав до суду клопотання про надіслання матеріалів справи.
25.06.2024 року представник відповідача подав до суду відзив.
16.01.2025 року представник позивача подав заяву про проведення судового засідання без їх участі.
19.03.2025 року представник позивача подав заяву про проведення судового засідання без їх участі.
В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:
03.05.2024 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Лемак О.В. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.
21.11.2024 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Бенца К.К. прийнято дану справу до свого провадження.
16.01.2025 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду закрито підготовче провадження по справі.
Заслухавши вступне слово представника відповідача, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Фактичні обставини справи встановлені судом:
Судом встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №1523208 від 25.02.2024 року, позивача ОСОБА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5ст.121 КУпАПта накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн. Вказані обставини встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 26.03.2024 року, яке набуло законної сили і в силу ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України додаттково доведення не потребують.
Судом встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 26.03.2024 року, яке набуло законної сили адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, Інспектора відділення поліції N?2 (смт. Воловець) Мукачівського району управління поліції Головного управління в Закарпатській області капітана поліції Гошпер ОФ. про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА N? 1523208 від 25.02.2024 року було задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА N? 1523208 від 25.02.2024, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст. 121 КУПАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн., а провадження у справі закрито.
Згідно ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно ч. 6 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Нормативно-правове обґрунтування.
Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України.
Щодо підстав відшкодування моральної шкоди у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду деталізує у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб'єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.
Складання протоколу є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, протокол не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим слід дійти висновку про те, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №1523208 від 25.02.2024 року, яка прийнята поліцейським є рішенням суб'єкта владних повноважень, що створює правові наслідки і змінює стан суб'єктивних прав особи.
В даному випадку до повноважень патрульного поліцейського під час винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та накладення адміністративного стягнення належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставин; остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу; оцінку зібраних доказів та правову кваліфікацію дій особи.
При прийняті постанови про накладення адміністративного стягнення за правилами ст.252 КУпАП визначено обов'язок органу ( посадової особи) провести оцінку наявним доказам, повно і об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Отже, з наведених норм вбачається, що правовою підставою для притягнення особи до адміністрати-вної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.
Як встановлено судом, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.03.2024 року у справі №308/4613/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, Інспектора відділення поліції N?2 (смт. Воловець) Мукачівського району управління поліції Головного управління в Закарпатській області капітана поліції Гошпер ОФ. про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА N? 1523208 від 25.02.2024 року було задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА N? 1523208 від 25.02.2024, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст. 121 КУПАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн., а провадження у справі закрито.
Скасування судом постанови серії ЕНА N? 1523208 від 25.02.2024 включає в себе і перевірку дій патрульного поліцейського Головного управління Національної поліції у Закарпатській області при винесенні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності серії ЕНА N? 1523208 від 25.02.2024.
Отже, судовим рішенням фактично установлено незаконність відповідних дій та рішень патрульного поліцейського щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.
Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного уповноваженою особою поліції.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до вимог статей 1167, 1174 ЦК України позивач вправі за рахунок коштів Державного бюджету України вимагати відшкодування моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього самого.
Сам по собі факт неправомірного притягнення до адміністративної відповідальності в розумінні норм статті 1174 ЦК України є підставою для відшкодування, заподіяної шкоди, та свідчить про безумовні душевні страждання та моральні переживання фізичної особи внаслідок таких дій посадової особи державного органу.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Виходячи з наведеного та з урахуванням того, що позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності безпідставно, суд вважає доведеним факт наявності моральної шкоди, що завдана позивачу провадженням у справі про адміністративне правопорушення, яка полягає у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях, почуття образи, емоційної напруги, нервозності та інших негативних переживань, викликаних незаконним притягненням до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, яке він не вчиняв.
Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
У постанові Верховного Суду від 17.03.2021 р. у справі № 420/239/20 Суд зазначив, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно (п. 54).
Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).
Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров'я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.
Відтак, при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, суд виходить із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності та враховує тривалість судового розгляду адміністративної справи з оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, необхідність зміни нормального життєвого стану, докладання додаткових зусиль, витрачання часу і коштів для доведеності своєї невинуватості, а тому вважає, що на користь позивача слід стягнути моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн., задовольняючі частково позовні вимоги.
Крім того, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Щодо застосування статті 1176 ЦК України та приписів Закону № 266/94-ВР до спірних правовідносин
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у Законі № 266/94-ВР. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до правил цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
1) постановлення виправдувального вироку суду;
1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Системне тлумачення зазначених норм свідчить про те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР та статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» у складі поліції функціонують: кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція особливого призначення, інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами Національної поліції - підрозділами кримінальної та спеціальної поліції.
Відповідно до розділу 2 Положення про патрульну службу МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 липня 2015 року № 796, основними завданнями патрульної служби є: забезпечення публічного порядку і громадської безпеки; забезпечення безпеки осіб, захисту їх прав, свобод та законних інтересів; створення стану захищеності життєво важливих інтересів суспільства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях, нормальних умов життєдіяльності людини, діяльності підприємств, установ, організацій; запобігання кримінальним, адміністративним правопорушенням; попередження, виявлення та припинення кримінальних та адміністративних правопорушень, випадків насильства у сім'ї, а також виявлення причин і умов, що сприяють їх учиненню; взаємодія із суспільством: реалізація підходу «міліція та громада», що полягає у співпраці та взаємодії із населенням, громадськими організаціями, іншими підрозділами органів внутрішніх справ, органами публічної влади, з метою запобігання правопорушенням, забезпечення безпеки, зниження рівня злочинності, а також установлення довірливих відносин між міліцією та населенням; забезпечення безпеки дорожнього руху; організація контролю за додержанням законів, інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
З урахуванням наведених правових норм Велика Палата Верховного Суду виснувала при розгляді справи № 335/6977/22, що поліцейський, який складає протокол про адміністративне правопорушення, не є суб'єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.
Правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22.
З урахуванням наведених правових норм суд приходить до висновку, що поліцейський, який виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення, не є суб'єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.
З огляду на зазначені приписи, правову позицію викладену у постанові Верховного суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22, суд дійшов висновку, що у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 121 КУпАП, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, відносно якої складено постанову про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Суд вважає, що позивачем доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме завдання йому моральної шкоди, відповідачем підстави позову не спростовані.
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін, та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з підстав та мотивів викладених вище.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо розподілу судових витрат
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому КМ України, оскільки сторони звільненні від сплати судових витрат.
Судові витрати віднести на рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 206,223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Держави України в особі державного органу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності- задовольнити частково.
Стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) завдану моральну шкоду у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ужгородський міськрайонний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України). Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 );
Відповідач - Головне управління Національної поліції в Закарпатській області (місцезнаходження за адресою: 88000, м. Ужгород, вул. Ф. Ракоці, 13, код ЄДРПОУ 40108913).
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца