Справа № 149/2237/24
Провадження №2/149/225/25
Номер рядка звіту 67
09.04.2025 м.Хмільник
Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Олійника І. В.,
за участі секретаря Янюк А. Й.,
представника позивача - адвоката Вдовцової А. Д., приймає участь у режимі відеоконференції
представника відповідача - адвоката Зінкевича Д. В., приймає участь у режимі відеоконференції
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації в порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації в порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя.
Короткий зміст заявлених вимог
Позов мотивовано тим, що сторони з 12.08.2012 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 06.04.2024 року. За спільні кошти, у період шлюбу, подружжя придбало три автомобілі: Toyota Avensis 2010 року випуску, Audi А 4 2000 р. в. та ЗАЗ 11022 1993 р. в. 05.01.2019 року відповідач відчужив автомобіль Audi А 4 2000 без згоди позивача, і цей правочин був вчинений не в інтересах та не на потреби сім'ї, будь-яких коштів від реалізації цього автомобіля позивач не отримувала. Зважаючи на презумпцію рівності часток подружжя, отримавши консультативні висновки щодо вартості вищевказаних автомобілів, позивач просить стягнути з відповідача на її користь частку вартості всіх трьох автомобілів, а саме: з автомобіля Audi А 4 - 90000 грн, Toyota Avensis - 265200 грн, ЗАЗ 11022 - 14900 грн, а також судовий збір у розмірі 3701 грн, витрати на професійну правничу допомогу - 15000 грн.
19.02.2025 до суду надійшла заява позивача про зміну предмету позову, а саме стягнення з відповідача на її користь частку вартості всіх трьох автомобілів, що становить з автомобіля Audi А 4 - 90000 грн, Toyota Avensis - 156268,71 грн, ЗАЗ 11022 - 14900 грн, а також судові витрати.
Рух справи
Ухвалою суду від 18.07.2024 відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання, витребувано у ТСЦ МВС №4845 РСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях копію договору купівлі-продажу автомобіля Audi.
Ухвалою суду від 18.07.2024 накладено арешт на транспортні засоби: Toyota Avensis, ЗАЗ 11022.
Ухвалою суду від 15.08.2024 задоволено клопотання відповідача, продовжено строк подання відзиву до 20.08.2024, у задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову - відмовлено повністю.
Ухвалою суду від 14.10.2024 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. Витребувано у ГУ ДПС у Вінницькій області інформацію про доходи отримані ОСОБА_2 за період з 2012 до 2024, ОСОБА_3 за період з 2012 по червень 2021. Витребувано у Вінницькій митниці ДМС України копії документів на підставі яких розмитнено транспортний засіб Audi А 4 2000.
Ухвалою суду від 23.12.2024 клопотання представника позивача задоволено, призначено автотоварознавчу експертизу для визначення ринкової вартості автомобіля Toyota Avensis 2010 р. в.
Ухвалою суду від 19.02.2025 прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позиція учасників справи
Представник відповідача 16.08.2024 подав відзив на позовну заяву, узагальнені доводи зводяться до того, що всі три автомобілі зазначені позивачем у позовній заяві не є спільним майном подружжя. Так, 09.06.2016 року батько відповідача - ОСОБА_3 придбав автомобіль ЗАЗ 11022, який 28.12.2016 року продав своєму синові ОСОБА_2 , а той 05.12.2018 продав автомобіль ОСОБА_4 , надавши довіреність про повне право керування та розпорядження транспортним засобом. 03.04.2018 за грошові кошти отримані від ОСОБА_3 як поворотна фінансова допомога відповідач придбав автомобіль Audi А 4, 2000 р. в., а в травні 2021 - автомобіль Toyota Avensis, обмінявши на автомобіль Audi А 4 з доплатою, яку знову отримав від батька як поворотну фінансову допомогу. Про вказані обставини позивачеві було відомо і отриману фінансову допомогу від батька вони визначили як особистий борг відповідача. Кошти від продажу автомобіля ЗАЗ 11022 у розмірі 800 доларів США були витрачені на потреби сім'ї. Отже, під час шлюбу, всі транспортні засоби були придбані відповідачем за рахунок власних коштів, які належали йому особисто і були отримані ним у борг, частина майна, а саме автомобілі ЗАЗ 11022 та Audi А 4 вибули з цивільного обороту. При цьому позивач була проти та не надавала згоди на їх придбання, відтак відповідач отримував кошти для задоволення своїх власних потреб, а тому транспортні засоби не є спільним майном подружжя.
23.08.2024 представник позивача подала відповідь на відзив, узагальнені доводи зводяться до того, що видача відповідачем довіреність на право володіння, користування, розпорядження автомобілем ЗАЗ 11022 не свідчить про його продаж, оскільки договір купівлі-продажу не укладався. Автомобіль Audi А 4 придбано подружжям у Литовській Республіці за незначну суму, орієнтовно 300 євро, за спільні кошти був розмитнений. Договори поворотної фінансової допомоги представник позивача вважає фіктивними, оскільки батько відповідача працює водієм та отримує мінімальну заробітну плату, тому таких коштів для безвідсоткової позики не мав. Також будь-яких умов про обмін договір купівлі-продажу автомобіля Toyota не містить, а автомобіль Audi був придбаний пізніше, отже не міг бути обміняний.
29.08.2024 від представника відповідача надійшли заперечення, в яких він не погодився з позицією представника позивача, підтримує раніше висловлені доводи, а також зазначає, що ціну позову було визначено на основі експертних висновків на час звернення до суду з позовом, а не на дату відчуження автомобілів. Окрім того, на час припинення шлюбу у сторін перебував лише автомобіль Toyota.
14.10.2024 представник відповідача подав клопотання про визнання недопустимими доказів, а саме консультативних висновків № ІК-29/3 щодо транспортного засобу ЗАЗ 11022, № ІК-29/2 щодо автомобіля Toyota, оскільки вони складені не експертом, а також без дослідження самих об'єктів, тому просить визнати їх недопустимими.
У судовому засіданні представник позивача підтримала позов, з наведених у ньому підстав та з урахуванням заяви про зміну предмета позову.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, підтримав відзив.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_2 та ОСОБА_5 12.08.2012 року уклали шлюб, прізвище подружжя після укладення шлюбу - ОСОБА_6 (копія свідоцтва про шлюб на а.с. 11, т. 1).
Сторони є батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про народження на а.с. 13, т. 1). Донька фактично проживає з позивачем (довідка від 05.04.2024) (копія на а.с. 15, т. 1).
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду від 06.06.2024, яке набуло законної сили, у цивільній справі № 149/1273/24, шлюб між сторонами розірвано (копія на а.с. 12, т. 1).
У період шлюбу, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру транспортних засобів за ОСОБА_2 були зареєстровані наступні транспортні засоби:
-ЗАЗ 11022 1993 р. в., дата реєстрації - 28.12.2016, об'єм двигуна - 1297, бензин, VIN НОМЕР_1 , перебуває у власності (копія на а.с. 16, т. 1) (копія договору купівлі-продажу від 28.12.2016 на а.с. 84-85, т. 1).
-Audi А 4 2000 р. в., дата реєстрації - 05.01.2019, об'єм двигуна - 1896, дизель, VIN НОМЕР_2 , перереєстровано на нового власника - 19.08.2021 в ТСЦ №4845;
-Toyota Avensis 2010 р. в., дата реєстрації - 28.05.2021 , об'єм двигуна - 1998, дизель, VIN НОМЕР_3 , перебуває у власності;
05.12.2018 року ОСОБА_2 видав нотаріально посвідчену генеральну довіреність ОСОБА_4 на право керування, використання та відчуження транспортного засобу ЗАЗ 11022 1993 р. в. Строк дії довіреності до 05.12.2028 (копія на а.с. 83, 100, т. 1).
Відповідно до митної декларації від 28.12.2018 року ОСОБА_2 автомобіль Audi А 4 2000 р. в., дата реєстрації - 05.01.2019, об'єм двигуна - 1896, дизель, VIN НОМЕР_2 , ввезено на митну територію України, розмитнено (копії на а.с. 164, 189, 190, т. 1). Зазначений автомобіль відповідає вимогам екологічного стандарту Euro3 (копія на а.с. 191-192, т. 1). Вартість автомобіля станом на 28.12.2018 - 1200 євро (копія звіту на а.с. 193-198). Довідка про транспортні витрати (202, 203, т. 1).
18.06.2021 між ТОВ «Автоплюс» та ОСОБА_2 укладено договір комісії щодо реалізації автомобіля Audi А 4 2000 р. в., який на підставі договору купівлі-продажу від 18.08.2021 був проданий ОСОБА_8 (копії на а.с. 53-58, 98-99 т. 1).
За відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків за період з 1 кварталу 2021 по 4 квартал 2016 року ОСОБА_3 (батько відповідача) працював у ТОВ «Поділля -Автотранс» та отримував дохід (а.с. 208-209, т. 1), а в період з 1 кварталу 2017 по 3 квартал 2021 у ПП «Колісниченко», з 1 кварталу 2022 по 2 квартал 2024 - у ТОВ-НВП «Аргон», отримував соціальні виплати (а.с. 210-211, т. 1). ОСОБА_2 за період з 1 кварталу 2012 по 4 квартал 2016 отримував дохід у Хмільницькому об'єднаному УПФ у Вінницькій області, ПРАТ «ВКФ», ТОВ «ОТП РІТЕЙЛ» (а.с. 214-217, т. 1), у період з 1 кварталу 2022 по 2 квартал 2024 отримував дохід від ТОВ «Вента Рітейл», з травня по червень перебував на обліку у Вінницькому міському центрі зайнятості, з листопада 2022 червень 2024 працював у ТОВ-НВП «Аргон», а в грудні 2023 у ВОП «Машметалбізнес» (а.с. 212-213, т. 1).
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Вказана норма містить презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач зазначає, що автомобілі Audi А 4 та Toyota Avensis були придбані за кошти, які йому надав батько ОСОБА_3 , як поворотну фінансову допомогу на підставі договорів № 30-3 від 30.03.2018, № 27-05 від 25.01.2021.
Оцінивши подані відповідачем докази суд вважає, що презумпцію спільності права власності подружжя на придбані автомобілі відповідачем не спростовано.
Згідно з ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
За змістом ч. 3 ст. 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
У наданих відповідачем обох договорах про поворотну фінансову допомогу наявний однаковий пункт 1.2 про те, що грошові кошти надаються позичальнику не в інтересах сім'ї, а для задоволення його особистих потреб та не можуть бути спільним сумісним майном набутим під час шлюбу. Зазначене формулювання не є характерним для договору поворотної фінансової допомоги і за своїм змістом стосується прав ОСОБА_1 , яка не була стороною цих договорів, відповідно не може ініціювати питання про визнання їх недійсними. Окрім того, ОСОБА_1 не надавала письмову згоду на їх укладення. У свою чергу, подана відповідачем копія договору купівлі - продажу від 28.05.2021 не підписана його сторонами, а також не має відомостей про те, що це рухоме майно придбавається за особисті кошти ОСОБА_2 (копія на а.с. 95-96, т. 1). Окремо слід звернути увагу на ціну продажу автомобіля Toyota Avensis 2010 р. в., яка відповідно до п. 3.1 договору від 28.05.2021 становить - 25000 грн, у той час як за змістом договору поворотної фінансової допомоги та розписки від 27.05.2021 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 5000 доларів США, що згідно офіційного кусу НБУ станом на 27.05.2021 (1 долар США - 27,5461 грн) становило 137730,5 грн, що є значно більшим розміром ніж вказано у договорі купівлі-продажу автомобіля. Понесення відповідачем витрат у більшому розмірі на придбання цього автомобіля не доведено.
Сума договору поворотної фінансової допомоги № 30-03 від 30.03.2018 року становить 4000 доларів США (згідно офіційного кусу НБУ станом на 30.03.2018 1 долар США - 26, 5435 грн), що еквівалентно - 106174 грн, у той час як згідно митної декларації вартість придбання автомобіля Audi А 4 2000 - 1400 євро, а згідно звіту - 1923/18 від 28.12.2018 - 1200 євро. При цьому автомобіль було придбано 29.11.2018 року, у той час як кошти на його придбання, за умовами договору поворотної фінансової допомоги надавалися у березні, тобто значно раніше, і в договорі зазначено марку саме цього автомобіля, його рік випуску та VIN - код. На час придбання заявлена вартість автомобіля була 1400 євро (станом на 29.11.2018 згідно офіційного кусу НБУ 1 євро - 32,29 грн), тобто еквівалентно 45206 грн, що значно менше суми зазначеній у договорі про отримання фінансової допомоги.
Враховуючи норми ч. 1 ст. 213 ЦПК України щодо безпосередності дослідження доказів судом, а також те, що заяв про виклик і допит свідка ОСОБА_3 , у порядку ст. 91 ЦПК України не надходило, цей свідок надав нотаріусу пояснення, проте не попереджався про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України, зміст цих статей йому було лише роз'яснено, а тому суд визнає вказаний доказ недопустимим (копія на а.с. 103, т. 1).
Також відповідачем та його представником не доведено те, що автомобіль Toyota Avensis 2010 був придбаний шляхом обміну на автомобіль Audi А 4 з доплатою. За встановлених у справі обставин автомобіль Toyota Avensis 2010 р. в. придбано 28.05.2021, а автомобіль Audi А 4 передано на реалізацію 18.06.2021 (після придбання автомобіля Toyota Avensis 2010), перереєстровано на нового власника - 19.08.2021.
З досліджених судом даних про доходи як сторін у справі, так і батька відповідача ОСОБА_3 , встановлено, що дохід кожного з них дозволяв понести витрати на придбання вищевказаних авто, за цінами зазначеними у договорі купівлі-продажу від 28.05.2021, а також у митній декларації. Відтак, необхідність отримання фінансової допомоги у батька відповідачем не доведено.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що автомобіль ЗАЗ 11022 1993 р. в., дата реєстрації - 28.12.2016, об'єм двигуна - 1297, бензин, VIN НОМЕР_1 , був проданий ОСОБА_4 на підставі генеральної довіреності від 05.12.2018 року. Суду не надано доказів продажу цього автомобіля, як не підтверджено і отримання від ОСОБА_4 800 доларів США, їх використання на потреби сім'ї. Отже, ці доводи відповідача суд відхиляє.
При цьому, загальний порядок укладення договорів учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України.
Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 (далі - Порядок № 1200) та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, які діяли на час надання довіреності у 2018 році.
У свою чергу сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України 237 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
У відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом, без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.
Зазначений висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 04.11.2020 у цивільній справі № 573/476/19, провадження № 61-17254св19.
Отже, автомобіль ЗАЗ, згідно наявних у справі доказів, був придбаний під час шлюбу та залишився у власності та є спільним сумісним майном подружжя, як і автомобіль Toyota Avensis 2010 р. в., отже підлягають поділу.
Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що придбані під час шлюбу автомобілі є спільним сумісним майном подружжя, а підстав, визначених у ст. 57 СК України, для визнання вказаних автомобілів особистою приватною власністю відповідача немає.
Як встановлено судом, автомобіль Audi А 4 2000 р. в., дата реєстрації - 05.01.2019, об'єм двигуна - 1896, дизель, VIN НОМЕР_2 , згідно договору купівлі - продажу від 16.08.2021 (копія на а.с. 58) був проданий ще за довго до розірвання шлюбу, доказів того, що виручені за продаж автомобіля кошти не були витрачені на потреби, чи не в інтересах сім'ї, як і докази того, що відповідач приховав цей продаж від позивача, суду не надані та під час розгляду справи ці обставини не доведені.
При цьому, ОСОБА_1 не використала своє право, визначене у ч. 2 ст. 65 СК України звернення до суду з позовом про визнання цього договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У відповідності до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї (ч. 2 ст. 70 СК України).
За змістом ст. 71 СК Укра їни майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 цієї статті). Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК України). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (ч. 4) . Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. 5 ст. 71 СК України).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Згідно висновку експерта № СЕ-19/102-24/26766-АВ від 06.01.2025 дійсна ринкова вартість автомобіля Toyota Avensis 2010 р. в., НОМЕР_4 станом на дату оцінки, а саме 03.01.2025 - 312537,42 грн.
Оскільки не встановлено іншого, частки сторін є рівними, відтак на користь позивача підлягає стягненню компенсація її частки у розмірі 156268,71 грн. Отже, у цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Стосовно автомобіля ЗАЗ позивач, з посиланням на консультативний висновок ІК - 29/3 стверджує, що його вартість - 29800 грн. Представник відповідача заперечує проти правильності визначення вартості цього автомобіля оцінювачем, а не експертом та без огляду транспортного засобу.
Оцінюючи ці доводи суд приймає до уваги наступне.
Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - Закон № 2658-III).
Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону № 2658 процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна.Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлено у статті 12 цього Закону.
Як визначено у ч. 1 ст. 12 Закону № 2658 звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 9 Закону № 2658, положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.
Національний стандарт № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440 (далі - Національний стандарт № 1) є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.
Як визначено у п. 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об'єктом оцінки.
За змістом абз. 12 п. 56 Національного стандарту № 1 звіт про оцінку майна, що складається повинен містити, серед іншого інформацію про особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об'єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону № 2658 замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.
Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.
Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження № 12-18гс18).
Окрім того, у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі№ 711/650/13-ц (провадження № 61-1186св17) вказано, що на експерта покладаються інші функції та його висновки не тотожні відповідним висновкам оцінювача, складеним в рамках проведення оцінки нерухомого майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.
Позивач для підтвердження вартості автомобілів надав звіти оцінювача, які заперечуються відповідачем, оскільки здійснені без огляду самих автомобілів. Представником позивача було заявлено клопотання про призначення у справі автотоварознавчої експертизи, проте лише щодо автомобіля Toyota Avensis. Визначення ринкової вартості автомобіля ЗАЗ не було заявлено. При цьому, вартість автомобіля Toyota у висновку оцінювача становила 530400 грн, а згідно висновку експерта - 312477,42 грн. Тобто, визначена оцінювачем вартість значно завищена.
Всупереч вищевказаним стандартам, у наданому позивачем консультаційному висновку № ІК-29/3 не зазначено чи оглядався об'єкт дослідження, відсутні пояснення причин не проведення огляду, не наведено обґрунтування застережень і припущень.
За обставин даної справи судом встановлено, що автомобіль ЗАЗ не був проданий, отже з метою визначення його дійсної ринкової вартості мав бути оглянутий оцінювачем. Наданий позивачем консультаційний висновок складений з порушенням вищевказаних норм Закону 2658, Національного стандарту № 1, а тому визнається судом недопустимим доказом, а зазначена у ньому вартість автомобіля не може прийматися як достовірна на час розгляду справи.
Сторони та їх представники не надали суду інших висновків експерта, не заявили клопотань про призначення експертизи цього автомобіля.
За таких обставин суд вважає, що позивачем не доведено дійсну ринкову вартість автомобіля ЗАЗ на час розгляду справи, а тому позовні вимоги в частині компенсації частки вартості даного автомобіля задоволенню не підлягають.
При цьому помилковими є доводи представника відповідача про те, що автомобілі ЗАЗ та Audi А 4 вибули з цивільного обороту, оскільки автомобіль ЗАЗ залишився у власності відповідача, а автомобіль Audi А 4 був проданий, отже є предметом цивільних правовідносин.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних (п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Враховуючи те, що позивачем документально доведено понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 15000 грн та наведено детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн (т. 1 а.с. 24, 25, 30).
Відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з урахуванням заявлення позову на суму 370100 грн, часткового задоволення позовних вимог на суму 156268,71 грн, тобто на 42,22% (156268,71 х 100%/370100=42,22%), з відповідача на користь позивача належить стягнути 1562,56 грн судового збору (3701 х 42,22% =1562,56), а також витрати на проведення експертизи у розмірі 1612,97 грн (3820,40 х 42,22%=1612,97).
Ухвалою суду від 18.07.2024 вжито заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на автомобілі Toyota Avensis 2010 року випуску та ЗАЗ 11022 1993 р. в., в силу ч. 7 ст. 158 ЦПК України ці заходи продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання рішенням законної сили.
У відзиві представник відповідача заявив, що вартість понесених відповідачем витрат буде підтверджена у подальшому, таку заяву представник зробив і в судовому засіданні до судових дебатів, а тому відповідно до ст. 246 ЦПК України, суд призначає судове засідання.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 76-81, 133, 137, 139, 141, 263-265, 273, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію частки дійсної ринкової вартості автомобіля "Toyota Avensis", 2010 року випуску, VIN- НОМЕР_3 у розмірі 156238 (сто п'ятдесят шість тисяч двісті тридцять вісім) грн 71 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
З урахуванням часткового задоволення позову, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1562,69 грн, витрати на залучення експерта та проведення експертизи у розмірі 1612,97 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.
Згідно з ч. 7 ст. 158 ЦПК України заходи забезпечення позову вжиті ухвалою суду від 18.07.2024 продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.
Для вирішення питання про розподіл судових витрат у порядку ст. 246 ЦПК України призначити судове засідання на 23.04.2025 о 15:00 в залі судового засідання Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області (м. Хмільник, вул. Столярчука, 4), в яке викликати учасників.
Відповідачеві протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду подати докази на підтвердження розміру витрат, які він сплатив або має сплатити у зв'язку з розглядом справи. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку заява про розподіл судових витрат після ухвалення рішення залишається без розгляду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована по АДРЕСА_1 , проживає по АДРЕСА_2 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрований по АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення суду складено 17.04.2025.
Суддя Ігор ОЛІЙНИК