ф
про відмову у відкритті касаційного провадження
17 квітня 2025 року
м. Київ
справа №520/20923/24
адміністративне провадження № К/990/14122/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів: Берназюка Я.О.,Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2024, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2025 та ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 у справі №520/20923/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив:
- визнати неправомірною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у проведенні перерахунку судді у відставці ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, на підставі довідок Територіального управляння Державної судової адміністрації України у Харківській області:
- №04-49/305 від 29.05.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2021;
- №04-49/314 від 18.06.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2022;
- №04-49/315 від 18.06.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області:
- №04-49/305 від 29.05.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2021;
- №04-49/314 від 18.06.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2022;
- №04-49/315 від 18.06.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити індексацію заборгованості довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2021 до моменту прийняття рішення у даній справі.
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Харківський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 14.11.2024 (залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2025) у задоволенні позову відмовив.
На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 04.04.2025 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2024, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2025 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Також, у касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 про відмову у витребуванні доказів.
За правилами частини 1 статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши касаційну скаргу суд приходить до висновку, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2025у справі необхідно відмовити з таких підстав.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини 4 статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2, 3 статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах 2, 3 статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону можна зробити висновок, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 4 статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що у скарзі не зазначені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише посилання на фактичні обставини справи, цитати нормативних актів із абстрактним зазначенням, що судами попередніх інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні частини 4 статті 328 КАС України.
При цьому, не слід брати до уваги твердження скаржника про наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, а саме неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.04.2019 у справі №638/9697/17 (спір яким врегульовуються відносини щодо обчислення (призначення, перерахунку) пенсій військовослужбовцям) та висновків Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №522/2738/17 (спір щодо грошового забезпечення військовослужбовців при призначенні (обчисленні), перерахунку їм пенсії), позаяк правовідносини у зазначених справах та розглядуваній справі не є подібними та стосуються різних категорій пенсіонерів: пенсіонерів військовслужбовців та судді у відстаці.
Слід зауважити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими.
Тобто, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Додатково варто наголосити, що посилання скаржника у касаційній скарзі на судову практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Також, у касаційній скарзі позивач посилається на Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та вказує, що він має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання згідно даного закону. Оцінюючи вказані доводи скаржника, потрібно зазначити, що Верховний Суд у постановах від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 12.07.2023 у справі №140/5481/22 дійшов висновку про те, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24.06.1999 №6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03.06.2013 №3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 №11-р/2018).
Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Водночас, мотиви позивача зводяться до незгоди з мотивами судів попередніх інстанцій, викладеними в оскаржуваних рішеннях. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неповноту з'ясування всіх обставин справи судами попередніх інстанцій. З цього приводу, колегія суддів зазначає, що у разі, якщо позивач вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права з посиланням на відповідні частину та пункт статті 353 КАС України.
Крім того, Суд звертає увагу заявника на те, що законом передбачено прийнятність доводів щодо посилання на пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України за умови обґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України. Однак, доводи скаржника зводяться до незгоди з мотивами суду апеляційної інстанції, викладеними в оскаржуваних рішеннях.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини 5 статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
У підсумку Верховний Суд зауважує, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Скаржник на підтвердження своєї позиції фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 341 КАС України.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2025 у справі №520/20923/24 відсутні.
Також, у касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 про відмову у витребуванні доказів.
Дослідивши касаційну скаргу в частині оскарження ухвали, суд приходить до висновку, що у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За приписами частини 3 статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Разом з тим, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами 2, 3 цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Позивач оскаржує у касаційному порядку ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 про відмову у витребуванні доказів, яка згідно частини 3 статті 328 КАС України не може бути оскаржена у касаційному порядку
Підставою для відмови у відкритті касаційного провадження, є те, що у процесуальному законі міститься пряма заборона на оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 328 КАС України,
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 248, 328, 329, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2024, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2025 та ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 у справі №520/20923/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати в порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Шарапа Я.О. Берназюк С.М. Чиркін