17 квітня 2025 року
м. Київ
справа №640/18100/18
провадження №К/990/665/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Уханенка С.А., Мартинюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві, про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2022 року (у складі судді Амельохіна В.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року (у складі колегії суддів: головуючого судді - Федотова І.В., суддів: Єгорової Н.М., Сорочка Є.О.) у справі №640/18100/18
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - позивач) звернулось з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Відділ), за участі третьої особи - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про:
- визнання неправомірною та такою, що порушує законні права та інтереси, відмову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії щодо повернення на рахунок ПАТ «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815), відкритого в головному управлінні ПАТ «Ощадбанк» №260093011661, МФО 300465, безпідставно сплаченого виконавчого збору в рамках виконавчого провадження ВП НОМЕР_1, зокрема, але не виключно, звернутися з поданням до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві щодо повернення позивачу стягненого виконавчого збору в рамках виконавчого провадження ВП НОМЕР_1;
- зобов'язання відповідача вчинити дії щодо повернення на рахунок позивача, відкритого в головному управлінні ПАТ «Ощадбанк» №260093011661, МФО 300465, безпідставно сплаченого виконавчого збору в рамках виконавчого провадження ВП НОМЕР_1, зокрема, але не виключно, звернутися з поданням до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві щодо повернення позивачу стягненого виконавчого збору в рамках виконавчого провадження ВП НОМЕР_1.
2. Позовні вимоги обґрунтовані протиправною відмовою відповідача повернути позивачу сплачений виконавчий збір у рамках виконавчого провадження ВП НОМЕР_1.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2022, позов задоволено.
4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки постанову державного виконавця від 02.09.2016 ВП НОМЕР_1 про стягнення з ПАТ «Українська залізниця» виконавчого збору, на підставі якої з позивача стягнуто виконавчий збір, скасовано, а також визнання наказу Господарського суду Донецької області від 22.02.2016 таким, що не підлягає виконанню, то позивач мав право на повернення надміру зарахованих до державного бюджету сум виконавчого збору, якому кореспондує відповідний обов'язок відповідача вчинити дії, спрямовані на повернення виконавчого збору позивачу.
5. Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду та наявність підстав для залишення позову без розгляду, суд апеляційної інстанції зазначав, що даний спір не відноситься до категорії справ, визначених статтею 287 КАС України, позаяк предметом оскарження у даній справі є відмова щодо вчинення певних дій поза межами виконавчого провадження; тобто, в даному випадку дії відповідача не пов'язані із вчиненням ним виконавчих дій в межах виконавчого провадження; даний спір виник із публічно-правових відносин у яких відповідач є суб'єктом владних повноважень; на дані правовідносини поширюється загальний шестимісячний строк звернення до суду, який позивачем не пропущено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву (заперечень) на неї та додаткових пояснень.
6. Не погодившись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2022 у справі №640/18100/18.
7. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статі 328 КАС України, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
8. Скаржник звертає увагу, що позивачем, щодо оскарження відмови про повернення виконавчого збору, неодноразово подавались адміністративні позови до Окружного адміністративного суду м. Києва, а саме у справах №826/6689/18, №826/15873/18. Зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою факт пропущення строків позивача на звернення до суду.
9. В цьому контексті скаржник посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду, викладені у постанові від 26.11.2019 у справі №922/643/19, що необхідності врахування преюдиційних обставин, встановлених в судових рішеннях в іншій справі.
10. Поряд із цим, відповідач зазначає, що станом на час примусового стягнення та перерахування виконавчого збору, постанова про заміну сторони виконавчого провадження від 26.08.2016 та постанова про стягнення виконавчого збору від 02.09.2016 в межах ВП № НОМЕР_2, були чинними; водночас, постанову про закінчення виконавчого провадження від 09.02.2017 ВП № НОМЕР_2 не скасовано та вона є чинною.
11. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку в частині скасування Наказу, за яким здійснювалось виконання в межах ВП № НОМЕР_2, оскільки постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 скасовано наказ, за яким стягувачем було ТОВ компанія «Горизонт», а не наказ, який виконувався в межах ВП № НОМЕР_2, стягувачем за яким є ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку».
12. Поряд з цим, відповідач звертає увагу, що враховуючи той факт, що виконавче провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» не закінчувалося (виконавче провадження завершено 09.02.2017 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону) та те, що на час примусового виконання рішення суду та стягнення виконавчого збору, виконавчий документ по якому здійснювалися заходи примусового виконання рішення був чинним, то у Відділу відсутні були будь-які правові (законні) підстави для повернення стягнутого в примусовому порядку з боржника виконавчого збору.
13. Окрім цього, відповідач вважає, що при розгляді цієї справи суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні клопотання про розгляд справи в загальному позовному провадженню, незважаючи на положення пункту 4 частини четвертої статті 257 КАС України.
14. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Позивач, окрім іншого, зазначає, що визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є окремою самостійною підставою для повернення стягнутого виконавчого збору. Указує, що враховуючи факт визнання наказу Господарського суду Донецької області від 22.06.2016 у справі № 905/1775/15 таким, що не підлягає виконанню, а також скасування постанови Відділу ДВС від 02.09.2016 про стягнення виконавчого збору в рамках ВП № НОМЕР_2, то у відповідача наявні були підстави та прямий обов'язок для повернення позивачу стягнутого виконавчого збору в рамках ВП № НОМЕР_2
15. 13 січня 2025 року до Верховного Суду від Міністерства юстиції України надійшла заява, в якій заявник, просить задовольнити в повному обсязі касаційну скаргу відповідача та врахувати при розгляді справи практику Верховного Суду, викладену у постановах від 26.03.2020 у справі №814/1506/17 та від 11.06.2020 у справі №160/10713/19.
16. 10 лютого 2025 року до Верховного Суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі. Позивач звертає увагу на неподібності правовідносин у справах №160/10713/19 та №814/1506/17, на які посилається Міністерство юстиції України, зі спірними правовідносинами.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
17. Касаційна скарга відповідача до Верховного Суду надійшла 04 січня 2023 року.
18. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2023 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Уханенко С.А., Мартинюк Н.М.
19. Ухвалою Верховного Суду від 13.03.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2022 у справі №640/18100/18.
20. Ухвалою Верховного Суду від 16.04.2025 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Донецької області від 19.10.2015 у справі №905/1775/15 стягнуто з ДП «Донецька залізниця» на корить ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» 6 960 965,85 доларів США заборгованості за кредитом, 54 066,68 доларів США поточної заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, 546 674,21 доларів США простроченої заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом та 71 909,32 грн. судового збору.
22. Постановою Вищого господарського суду України від 30.03.2016 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.01.2016 та рішення Господарського суду Донецької області від 19.10.2015 - залишено без змін.
23. На підставі судових наказів у наведеній справі, 26.05.2016 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1.
24. У подальшому, ухвалою Господарського суду Донецької області від 10.08.2016 замінено ДП «Донецька залізниця» на правонаступника - ПАТ «Укрзалізниця».
25. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2016 скасовано вищевказану ухвалу. У задоволенні заяви ДП «Донецька залізниця» про заміну боржника відмовлено.
26. Постановою Вищого господарського суду України від 11.01.2017 скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2016 та ухвалу господарського суду Донецької області від 10.08.2016 залишено в силі.
27. Відповідно до платіжного доручення №275/24-1 від 18.01.2017 були списані з рахунків позивача грошові кошти у розмірі 7 561 706,74 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 18.01.2017 становило 208 928 384,39грн. та виконавчий збір у розмірі 756 170,76 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 18.01.2017 становило 20 892 838,33 грн.
28. У подальшому, платіжним дорученням №349 від 25.01.2017 з Державної казначейської служби України на рахунок ПАТ «Українська залізниця» повернуто грошові кошти на суму 2 472 502,35 грн., як надлишок стягнених коштів згідно наказу №905/1775/15 від 10.08.2016 господарського суду Донецької області, в яку, як зазначає позивач, входить і частина суми виконавчого збору.
29. Згідно розпорядження Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 24.01.2017 НОМЕР_1/-24 сума виконавчого збору, що була стягнена з позивача становить 20 668 034,18грн.
30. У подальшому, постановою Верховного Суду України від 21.06.2017 заяву публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про перегляд Верховним Судом України ухвали Господарського суду Донецької області від 10.08.2016 та постанови Вищого господарського суду України від 11.01.2017 задоволено частково; постанову Вищого господарського суду України від 11.01.2017 скасовано, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2016 залишено в силі.
31. Також, ухвалою Господарського суду Донецької області від 06.03.2017 задоволено частково скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанов про заміну сторони виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 26.08.2016 та про стягнення виконавчого збору ВП НОМЕР_1 від 02.09.2016, подану 14.09.2016. Визнано незаконними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови ВП НОМЕР_1 від 02.09.2016 про стягнення виконавчого збору з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Визнано недійсною постанову ВП НОМЕР_1 від 02.09.2016 державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
32. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.05.2017 ухвалу господарського суду Донецької області від 06.03.2017 скасовано частково. Скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанов про заміну сторони виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 26.08.2016 та про стягнення виконавчого збору ВП НОМЕР_1 від 02.09.2016 р. залишено без задоволення.
33. Постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2017 скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.05.2017 та ухвалу Господарського суду Донецької області від 06.03.2017.
Скаргу ПАТ «Українська залізниця» на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанов про заміну сторони виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 26.08.2016 та про стягнення виконавчого збору ВП НОМЕР_1 від 02.09.2016 задоволено.
Визнано незаконними постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.08.2016 про заміну сторони виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 та від 02.09.2016 ВП НОМЕР_1 про стягнення з ПАТ «Українська залізниця» виконавчого збору.
Скасовано постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.08.2016 про заміну сторони виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 та від 02.09.2016 ВП НОМЕР_1 про стягнення з ПАТ «Українська залізниця» виконавчого збору.
34. Позивач 15.08.2018 звернувся до відповідача з вимогою про вчинення дій щодо повернення виконавчого збору, в якій просив останнього вчинити дії щодо повернення на рахунок ПАТ «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815), відкритого в головному управлінні ПАТ «Ощадбанк» №260093011661, МФО 300465, безпідставно сплаченого виконавчого збору у розмірі 20668034,18грн. в рамках виконавчого провадження ВП НОМЕР_1, зокрема, але не виключно, звернутися з поданням до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві щодо повернення позивачу стягненого виконавчого збору у розмірі 20668034,18грн.
35. Листом від 12.09.2018 №26395-33-18/20.1/24 Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повідомив позивача, що у нього відсутні повноваження щодо повернення на рахунок ПАТ «Українська залізниця» виконавчого збору у розмірі 20668034,18грн. в рамках ВП НОМЕР_1, оскільки станом на час примусового стягнення та перерахування виконавчого збору, постанова про стягнення виконавчого збору від 02.09.2016 НОМЕР_1 та постанова про заміну сторони виконавчого провадження від 26.08.2017 були чинними. Рішення суду, яке підлягало виконанню, як і виконавчий документ, не скасовувались та станом на момент надання відповіді є чинними.
36. Таким чином, відповідач вказаним листом повідомив, що відсутні правові підстави для повернення стягнутого в примусовому порядку з боржника виконавчого збору на підставі частини сьомої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», так як виконавче провадження закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із фактичним виконанням рішення суду, постанова про закінчення виконавчого провадження від 09.07.2017 не оскаржувалась та є чинною.
37. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 ухвалу Господарського суду Донецької області від 15.09.2020 скасовано в частині відмови у задоволенні заяви №2022/1140 від 11.08.2020 Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Лиман Донецької області, про визнання наказу Господарського суду Донецької області від 22.02.2016 р. в означеній справі таким, що не підлягає виконанню.
Визнано наказ Господарського суду Донецької області від 22.02.2016 р. у справі №905/1775/15, який видано на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 19.10.2015, залишеного без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.01.2016, яким стягнуто з Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк, на корить Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку», м. Київ, заборгованості за кредитним договором №KKPOSKD.991040.033 від 07.11.2013, що складається з заборгованості за кредитом в сумі 6 960 965 (шість мільйонів дев'ятсот шістдесят тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять) доларів США 85 центів, поточної заборгованості зі сплати відсотків в сумі 54 066 (п'ятдесят чотири тисячі шістдесят шість) доларів США 68 центів, простроченої заборгованості зі сплаті відсотків в сумі 54 6674 (п'ятсот сорок шість тисяч шістсот сімдесят чотири) доларів США 21 цент, таким, що не підлягає виконанню.
В іншій частині ухвалу Господарського суду Донецької області від 15.09.2020 залишено без змін.
38. Отже, станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом постанови відділу ДВС про заміну сторони виконавчого провадження від 26.08.2016 та про стягнення виконавчого збору від 02.09.2016 в рамках ВП НОМЕР_1 визнані незаконними та скасовані.
39. При цьому, зі змісту постанови Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020, вбачається, що приймаючи рішення про визнання наказу Господарського суду Донецької області від 22.02.2016 таким, що не підлягає виконанню, суд виходив з того, що визначений в наказі обов'язок боржника перед стягувачем є припиненим у зв'язку із його виконанням, та є безумовною підставою для визнання відповідного наказу суду таким, що не підлягає виконанню у розумінні статті 328 Господарського процесуального кодексу України.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
40. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
41. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
42. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
43. Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
44. Частиною сьомою статті 27 Закону №1404-VIII визначені правові підстави для повернення виконавчого збору. Згідно з положеннями цієї норми у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
45. Як вбачається з матеріалів справи, в межах даного позову позивачем оскаржується відмова відповідача щодо вчинення дій, спрямованих на повернення безпідставно сплаченого, на переконання позивача, виконавчого збору.
46. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що враховуючи, що постанову державного виконавця від 02.09.2016 ВП НОМЕР_1 про стягнення з ПАТ «Українська залізниця» виконавчого збору, на підставі якої з позивача стягнуто виконавчий збір, скасовано, а також визнання наказу Господарського суду Донецької області від 22.02.2016 таким, що не підлягає виконанню, то позивач мав право на повернення надміру зарахованих до державного бюджету сум виконавчого збору, якому кореспондує відповідний обов'язок відповідача вчинити дії, спрямовані на повернення виконавчого збору позивачу.
47. При цьому, судами попередніх інстанцій також застосовано норми Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 №787.
48. Колегія суддів Верховного Суду, враховуючи визначену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі, зауважує, що умовою для перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
49. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суди (суд) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
50. Поряд з цим, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
51. Водночас для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу правовідносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).
52. Конкретизація полягала у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункти 38-39 постанови від 12.10.2021).
53. Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з метою оцінювання правовідносин на предмет подібності, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
54. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
55. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин.
56. Разом з цим, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
57. Системний аналіз положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
58. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
59. Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами;
2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;
3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду;
4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов.
60. При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи, виходячи із наведених вище критеріїв.
61. Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
62. Отже, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
63. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
64. Повертаючись до матеріалів цієї справи, зміст касаційної скарги відповідача не відповідає наведеним вище вимогам процесуального закону, оскільки містить лише посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, без наведення обов'язкових для перегляду судових рішень за цією підставою касаційного оскарження доводів і вимог.
65. При цьому, наведена у змісті касаційної скарги постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не може бути визнана прийнятною для перегляду оскаржуваних у цій справі судових рішень, виходячи із підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки правовідносини у справі №922/643/19 не є подібними.
66. Так, Верховний Суд у постанові від 26.11.2019 у справі №922/643/19 (за позовом Комунального підприємства «Харківводоканал» до Акціонерного товариства «Харківобленерго», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Харківської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та Фонду державного майна України, про зобов'язання здійснити перерахунок вартості послуг), аналізуючи положення частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ.
67. Наведене у сукупності свідчить про необґрунтованість доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, виходячи із пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки, за наведеними вище критеріями та висновками, правовідносини у справі №922/643/19 та №640/18100/18, не є подібними.
68. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, і до уваги колегією суддів не беруться.
69. За правилами пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
70. Беручи до уваги наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, дослідивши зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності з урахуванням обставин справи №922/643/19, колегія суддів дійшла висновку про помилковість доводів касаційної скарги, оскільки висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, стосуються правовідносин, які не є подібними.
71. З огляду на приписи пункту 5 частини першої статті 339 КАС України підлягає закриттю касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2022 у цій справі.
73. Відповідно до частини другої статті 339 КАС України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 328, 339, 341, 345, 355, 359 КАС України, Верховний Суд,
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року у справі №640/18100/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві, про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується.
..................................
..................................
..................................
А.В. Жук
С.А. Уханенко
Н.М. Мартинюк
Судді Верховного Суду