Провадження № 22-ц/803/3429/25 Справа № 176/2191/24 Суддя у 1-й інстанції - Павловська І. А. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 53
09 квітня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Сахарові Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2024 року у складі судді Павловської І.А.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вона працювала на Смолінській шахті Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» всю свою трудову діяльність 29 років 9 місяців, в тому числі за професіями з особливо важкими особливо шкідливими умовами праці по списку № 1 - 13 років 10 місяців.
16 листопада 2023 року її було звільнено, у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України.
В день звільнення відповідач не здійснив виплату належних її коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст.116 КЗпП України. Остаточний розрахунок по заробітній платі відповідачем проведено лише 15 травня 2024 року.
Згідно довідки Смолінської шахти ДП «СхідГЗК» від 07 серпня 2024 року №18-30/1080 її середній місячний заробіток становить 11020,46 грн., середньоденний відповідно 500,93 грн.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 листопада 2023 року по 15 травня 2024 року (129 робочих днів) становить 64619,97 грн. з розрахунку: 500,93 х 129 робочих днів = 64619,97 грн, які позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ДП «СхідГЗК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22000,00 грн.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Стягнуто з ДП «СхіднийГЗК» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 412,36 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову, оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов до висновку про доцільність зменшення розміру відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасне проведення з ним остаточного розрахунку до 22000,00 грн., що сприятиме досягненню справедливого балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах і не призведе до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що визначена судом до стягнення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні значно зменшує суму заборгованості та є очевидно непропорційним наслідкам правопорушення, не відповідає вимогам справедливості та співмірності, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову. Вказує, що несплата роботодавцем належних працівнику гарантованих виплат при звільненні, є втручанням у визначений майновий інтерес працівника в контексті положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Окрім того, вказує, що має право на виплату компенсації, передбаченої ст. 117 КЗпП України, оскільки відповідачем в добровільному порядку здійснено виплати компенсації не було, а тому суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову, оскільки стягненню підлягає саме заборгованість за період з 16 листопада 2023 року по 15 травня 2024 року, тобто в межах строку за шість місяців та становить 64619,97 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу ДП «СхіднийГЗК» просило рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що з 01 лютого 1994 року по 16 листопада 2023 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДП «СхідГЗК», що підтверджується записами у трудовій книжці.
Згідно наказу № 1024-о/с від 16 листопада 2023 року, звільнена у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи, п.2 ст.40 КЗпП України.
З виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2023 року по 31 травня 2024 року вбачається, що 24 травня 2024 року ОСОБА_1 було виплачено залишок заборгованості по заробітній платі у розмірі 12757,34 грн.
Згідно довідки ДП «СхідГЗК» №18-30/1080 від 07 серпня 2024 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 500,93 грн.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, враховуючи встановлені обставини справи, дійшов до висновку про доцільність зменшення розміру відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасне проведення з ним остаточного розрахунку до 22000,00 грн., що сприятиме досягненню справедливого балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах і не призведе до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов таких висновків за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Приписами ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
За змістом ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Згідно із ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, зокрема, звернула увагу, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах.
Згідно правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанова у справі № 6-64цс13 від 3 липня 2013 року) згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Пунктом 8 даного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що затримка розрахунку при звільненні позивача тривала з 17 листопада 2024 року по 15 травня 2024 року включно (день, що передує дню повної сплати належних до виплати сум).
Як вбачається з виписки по рахунку ОСОБА_1 , 24 травня 2024 року останній було виплачено залишок заборгованості по заробітній платі у розмірі 12757,34 грн.
Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 листопада 2023 року по 16 травня 2024 року складає: 128 днів *500,93 = 64119,00 грн.
Доказів наявності підстав для зменшення вказаної суми, матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та зменшення суми середнього заробітку за час затримки при звільненні, оскільки у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація відповідно до ст. 117 КЗпП України, повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність достатніх підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень ст. 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційних скарг, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Згідно із ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, слід стягнути із ДП «СхіднийГЗК» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2664,64 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 листопада 2023 року по 16 травня 2024 року у розмірі 64119,04 грн.
Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2664,64 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини ухвали проголошена 09 квітня 2025 року.
Повний текст судового рішення складено 17 квітня 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна