14.04.2025 Провадження по справі № 2/940/191/25
Справа № 940/179/25
Іменем України
14 квітня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Мандзюка С.В.
за участю секретаря судових засідань Мудрик Н.А.
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Ніжинської міської ради, про позбавлення батьківських прав,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовна заява мотивована тим, що у 2018-2019 роках позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_3 . Невдовзі після народження сина, відносини між позивачкою та відповідачем припинилися та вони почали проживати окремо.
Позивачка стверджує, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо сина, не проявляє до нього жодного інтересу, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, не цікавиться його навчанням та здоров'ям, не забезпечує матеріально.
З огляду на зазначені обставини, позивачка просить задовольнити позов.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 20.02.2025 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
У підготовче засідання позивачка ОСОБА_1 не прибула. Водночас, представник позивачки адвокат Іллющенко С.В. надіслав до суду заяву, в якій просить справу розглядати за його відсутності та позивачки, позовні вимоги підтримує.
Відповідач ОСОБА_2 у підготовче засідання не прибув, надав до суду заяву, в якій просить здійснювати розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнає у повному обсязі. Наслідки позбавлення батьківських прав йому зрозумілі.
Представник третьої особи виконавчого комітету Ніжинської міської ради у підготовче засідання не прибула, разом з тим надіслала до суду заяву, в якій просить розгляд справи здійснювати за відсутності представника третьої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Враховуючи подані учасниками справи заяви про розгляд справи за їхньої відсутності, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 та свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а. с. 15, 16).
Згідно з довідкою № 3705 від 25.10.2023 та актом про фактичне проживання фізичної особи від 25.10.2023, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають без реєстрації з 05.01.2023 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 13, 14).
Із висновку виконавчого комітету Ніжинської міської ради, як органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 21.11.2024 р. № 565, встановлено, що ОСОБА_2 проживає окремо від своєї дитини, участі у вихованні та утриманні не приймає, не відвідує дитину, не телефонує, не цікавиться станом здоров'я та розвитком. Фактично процесом виховання, навчання, розвитку та утримання дитини займається мати ОСОБА_1 . Також, ОСОБА_2 не звертався до виконавчого комітету Ніжинської міської ради, як до органу опіки та піклування, з питання встановлення графіку побачень із сином або усунення перешкод у спілкуванні з ним. Також зазначено, що питання надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини. ОСОБА_2 надіслав заяву про те, що не заперечує проти позбавлення батьківських прав стосовно сина.
Враховуючи найкращі інтереси дитини, виконавчий комітет Ніжинської міської ради, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 59-64).
Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.
Частинами першою, другою статті 27 цієї Конвенції визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою ВРУ від 27.02.1991 року № 789-ХІІ, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Виходячи з положення пункту 2 частини першої статті 164 СК України, суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Такий правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 13 березня 2023 року у справі № 215/3495/21.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, позивачкою доведено належними та допустимими доказами наявність вини в умисному ухиленні відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання сина.
Водночас, всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, а також належних та допустимих доказів в спростування доводів позивачки. Більш того, відсутні докази намірів відповідача ОСОБА_2 , як батька, зокрема: брати участь у житті дитини у будь-який доступний для нього спосіб; звернення його у відповідні органи для усунення перешкод у його спілкуванні з дитиною, коли такі вчинялися; матеріальної участі у забезпеченні своєї дитини; сприяння у забезпеченні їй належного фізичного, духовного та морального розвитку.
До того ж, суд бере до уваги заяву відповідача ОСОБА_2 про визнання позову щодо позбавлення його батьківських прав стосовно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Отже, встановивши факт умисного ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання своїх обов'язків щодо виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , враховуючи відсутність доказів змін у поведінці відповідача в кращу сторону та намірів брати участь у житті дитини, беручи до уваги визнання відповідачем позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до відповідача такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав.
При цьому, суд наголошує, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє відповідача спілкуватися із сином, бачитися з ним, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України понесені позивачкою та документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 1211 грн 20 коп. підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 150, 164, 165, 166 Сімейного кодексу України, статтями 4, 10, 12, 13, 77, 78, 81, 141, 200, 206, 264-268, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Ніжинської міської ради, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 , понесені судові витрати у виді судового збору 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного рішення: 18 квітня 2025 року.
Суддя С.В.МАНДЗЮК