14.04.2025 Провадження по справі № 2/940/230/25
Справа № 940/285/25
Іменем України
14 квітня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Мандзюка С.В.
за участю секретаря судових засідань Мудрик Н.А.
розглянувши в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно аліменти в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з моменту подання позову та до досягнення дитиною повноліття.
Позовна заява мотивована тим, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 проживали разом як дружина та чоловік без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дочка ОСОБА_3 , яка проживає з позивачкою. Відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає.
Водночас, позивачка зауважила, що відповідач інших осіб на утриманні не має, є працездатного віку, отримує дохід, має транспортний засіб, його стан здоров'я дозволяє працювати, тому має можливість та зобов'язаний утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 03.03.2025 відкрито провадження в справі, яку призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
07.03.2025 відповідач ОСОБА_2 надав відзив на позовну заяву, в якому просить стягувати з нього на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у твердій грошовій сумі - 3000,00 грн, вказуючи, що він має мінливий дохід, час від часу у пошуках роботи у зв'язку із воєнним станом в Україні. Крім того, має непрацездатну матір, якій змушений допомагати (а. с. 32-33).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 8).
Малолітня дитина ОСОБА_3 проживає за однією адресою з позивачкою, що підтверджується Витягами з Реєстру територіальної громади (а. с. 7, 9).
Положеннями ч. 2 статті 51 Конституції України передбачено обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до ч. 8 статті 7 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до ч. 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття встановлений і статтею 180 Сімейного кодексу України.
Відповідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч. 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (ч. 5 статті 183 СК України).
Наведена норма корелюється з п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, згідно з яким судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Аналіз зазначених приписів дозволяє дійти висновку, що законодавець імперативно установив розмір аліментів, який стягується з платника в безспірному порядку. Такий розмір утримання на одну дитину становить 1/4 частину доходів платника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку і не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Той з батьків, разом з яким проживає дитина, не позбавлений можливості пред'явити вимогу про стягнення аліментів у більшому розмірі, обґрунтувавши при цьому необхідність одержання такого утриманні та можливість платника його надавати.
Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
У частині першій статті 81 ЦПК України закріплене загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків наявності підстав звільнення від доказування.
Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, у цій справі судом встановлено, що малолітня дочка сторін - ОСОБА_3 проживає разом з позивачкою ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні.
Позивачка та відповідач є особами працездатного віку, доказів про наявність медичних протипоказань, встановлених щодо працевлаштування та заняття певними видами діяльності, суду не надано.
Звертаючись до суду з позовом, позивачка ОСОБА_1 зазначила, що малолітня дочка ОСОБА_3 проживає з нею та перебуває на її утриманні. Водночас зазначила, що відповідач інших осіб на утриманні не має, є працездатного віку, отримує дохід, має транспортний засіб, його стан здоров'я дозволяє працювати.
З огляду на ці обставини, позивачка просить стягнути з відповідача на свою користь на утримання дочки щомісячно аліменти в розмірі 1/3 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Зі свого боку, відповідач ОСОБА_2 просить стягувати з нього аліменти у твердій грошовій сумі - 3000,00 грн, посилаючись на те, що він має мінливий дохід, час від часу у пошуках роботи у зв'язку із воєнним станом в Україні. Крім того, має непрацездатну матір, якій змушений допомагати.
Суд зазначає, що відсутність відомостей про доходи, працевлаштування відповідача, який за віком є працездатним, не звільняє його від обов'язку по утриманню своєї дитини.
Поряд з цим, розмір утримання має залежати не лише від доходів, які отримує його платник та який він об'єктивно міг би і може сплачувати, а й від вимог розумності та необхідного достатку.
Водночас, розмір аліментів, визначений позивачкою, суд вважає завищеним та таким, що не відповідає принципам розумності, співмірності та справедливості.
Будь-яких доказів особливостей стану здоров'я дитини чи інших обставин, що зумовили б необхідність стягнення аліментів в заявленому розмірі, позивачка не надала.
При цьому суд зауважує, що згідно з ч. 3 статті 181 СК України виключне право обрання способу стягнення аліментів, належить тому з батьків, разом з яким проживає дитина. Оскільки позивачка, з якою проживає дитина, просить стягувати аліменти у частці заробітку (доходу) відповідача, на переконання суду, підстави для визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі відсутні.
Отже, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути на утримання малолітньої ОСОБА_3 аліменти щомісячно у розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходу (заробітку) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви, а саме 21.02.2025 та до досягнення дитиною повноліття.
На переконання суду такий розмір аліментів буде необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, відповідатиме її інтересам, правам і не порушуватиме як законні інтереси платника аліментів, так і законні інтереси отримувача, а також забезпечуватиме реальну, ефективну участь платника аліментів у забезпеченні потреб дитини та не порушуватиме правила щодо рівності батьків у виконанні обов'язку з матеріального утримання дитини.
Також, суд вважає за необхідне роз'яснити сторонам, що відповідно до статті 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відтак, враховуючи наведені вище норми права, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, встановивши фактичні обставини справи та оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до п. 3 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Доказів звільнення відповідача від сплати судового збору матеріали справи не містять.
Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь держави, становить 908,40 грн.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві представником позивачки, зокрема, вказано розмір витрат на правову допомогу у сумі 6000,00 грн.
Однак, на підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів.
Суд зазначає, що витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 199/3939/18-ц.
З огляду на відсутність доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, відсутні підстави для покладення цих витрат на відповідача.
Керуючись статтею 51 Конституції України, статтями 180, 181, 182, 192 СК України, статтями 10, 12, 13, 81, 89, 141, 264, 276, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу (заробітку) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 21 лютого 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 40 копійок на рахунок UA908999980313111256000026001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві / м. Київ / 22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП).
Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного рішення суду: 17 квітня 2025 року.
Суддя С.В.МАНДЗЮК