вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"08" квітня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/1210/24
Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г., при секретарі судового засідання Агаєвій Н.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради до Фізичної особи-підприємця Бортніка Віктора Миколайовича про стягнення пайової участі в розмірі 31 062,80 грн.
у судове засідання з'явилися представники:
- від позивача - не з'явився;
- від прокуратури: Мельничук Л.О. (в залі суду);
- від відповідача: не з'явився.
Суть спору .
На розгляді Господарського суду Рівненської області перебуває справа №918/1210/24 за позовом заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради до ФОП Бортніка В.М. про стягнення пайової участі в розмірі 31 062,80 грн.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Прокурор позов обґрунтовує тим, що 05.03.2021 ДІАМ України зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта серії РВ №101210304888 по об'єкту: "Пункт технічного обслуговування автомобілів", адреса: Рівненська обл., Варський район, Володимирецька територіальна громада, с-ще Володимирець, вул. Повстанців, 84. Замовником будівництва даного об'єкту є Бортнік В.М.
В той же час, Бортніком В.М. не виконано обов'язку щодо перерахування до місцевого бюджету Володимирецької територіальної громади 31 062,80 грн (776 570* 4%) - пайової участі, які підлягають до стягненню з відповідача на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України.
У відзиві на позовну заяву ФОП Бортнік В.М. вважає позов безпідставним так як ні Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", ні Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" не передбачали необхідності, порядку та розміру сплати пайової участі починаючи з 01.01.2021, фактично пайову участь забудовників в розвитку інфраструктури населених пунктів було скасовано з 01.01.2021, а декларація про готовність об'єкта до експлуатації була зареєстрована пізніше - 05.03.2021 за серією PB №101210304888.
У відповіді на відзив і додаткових поясненнях прокурор зазначає, що на момент прийняття в експлуатацію об'єкту нерухомості відповідача (05.03.2021) ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка зобов'язувала замовників укладати договори про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, було виключено на підставі Закону №132-ІХ (з 01.01.2020).
В той же час, законодавець, під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників
будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін.
Так, передбачений порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абз. 2 п.2 р. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених пп. 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
В той же час, обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає: - для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020.
Отож, ФОП Бортнік В.М., як замовник будівництва, мав обов'язок до 10.01.2020 звернутися до Володимирецької селищної ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а до здачі об'єкта будівництва в експлуатацію - сплатити пайову участь. Проте, такі дії відповідачем не вчинені, обов'язки - проігноровані.
У письмових поясненнях Володимирецька селищна рада підтримала позов у повному обсязі.
Процесуальні дії у справі.
31.12.2024 позовна заява Вараської окружної прокуратури надійшла до Господарського суду Рівненської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи, для розгляду справи призначено суддю Войтюка В.Р.
Ухвалою від 03.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено здійснювати її розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 03.02.2025.
17.01.2025 від позивача надійшли письмові пояснення.
22.01.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
30.01.2025 від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача.
Ухвалою від 03.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 17.02.2025.
Ухвалою від 17.02.2025 судове засідання відкладено на 17.03.2025.
07.03.2025 від прокуратури надійшли додаткові пояснення.
Ухвалою від 17.03.2025 судове засідання відкладено на 24.03.2025.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 18.03.2025 №542/0/15-25 суддю ОСОБА_1 звільнено з посади судді Господарського суду Рівненської області.
На підставі розпорядженням керівника апарата суду від 19.03.2025, відповідно до пп.пп.2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, було проведено повторний автоматизований розподіл справи, за результатами якого справу передано на розгляд судді Романюк Ю.Г.
Ухвалою від 21.03.2025 судом у складі судді Романюк Ю.Г. справу №918/1210/24 прийняти до свого провадження, вирішено її розгляд по суті розпочати повторно, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 08.04.2025, повідомлено сторін, що судове засідання, призначене на 24.03.2025 - не відбудеться.
08.04.2025 сторони не забезпечили явку уповноважених представників у судове засідання, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду, що в силу ч.1 ст. 202 ГПК України, не перешкоджає розгляду справи.
Так, позивач повідомлявся про хід розгляду справи через електронний кабінет, зареєстрований у системі "Електронний суд", що за умовами ч.11 ст. 242 ГПК України, вважається належним повідомленням сторони про час і дату судового засідання.
При цьому, судові ухвали направлялася відповідачу на адресу: вул. Шевченка, 108, с-ще Володимирець, Вараський р-н, Рівненська обл., 34300, яка зазначена як в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, так і в договорі. Направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17).
Згідно з п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою: місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. п.1 ст. 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті "справедливого суду", гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення у справі "Лопушанський проти України").
Провадження у справі триває з 03.01.2025, розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження, таким чином, сторони мали достатньо часу для ефективного представлення своєї справи в суді.
При цьому, представник відповідача скористався правом, наданим ч.3 ст. 196 ГПК України, та 17.03.2025 заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Прокурор у судовому засіданні підтримав доводи і заперечення, викладені у заявах по суті спору.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
В Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, відомості і документи якої є офіційними, 31.08.2015 зареєстровано повідомлення про початок будівельних робіт серії РВ 082152431380 на об'єкт: "Пункт технічного обслуговування автомобілів", адреса Рівненська обл., Варський район, Володимирецька територіальна громада, с-ще Володимирець, вул. Повстанців, 84.
Замовником будівництва об'єкту є Бортнік В.М.
Будівництво здійснювалось на земельній ділянці з кадастровим номером 5620855100:01:026:0258, площею 0,3079 га, з цільовим призначенням 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Згідно даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 05.03.2021 ДІАМ України зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта серії РВ №101210304888 по об'єкту: "Пункт технічного обслуговування автомобілів", адреса: Рівненська обл., Варський район, Володимирецька територіальна громада, с-ще Володимирець, вул. Повстанців, 84.
Так, у декларації зазначено, що будівельні роботи виконувались у строк з 31.08.2015 по 10.07.2020. Клас наслідків СС1.
Згідно даних Декларації РВ №101210304888 від 05.03.2021, загальна кошторисна вартість будівництва становить 776,57 тис. грн. Вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію становить 776,57 тис. грн. Площа забудови складає 149,7 кв.м. Загальна площа будівлі - 128,2 кв.м.
В розділі "Пайова участь. Підстава для звільнення від сплати пайової участі" Декларації про готовність об'єкта до експлуатації мною було зазначено п.13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-ІХ від 20.09.2019.
Відсутність сплати ФОП Бортніком В.М. до місцевого бюджету Володимирецької територіальної громади 4% від вартість будівництва, як пайової участі, стала підставою для звернення прокурором до суду.
Щодо участі прокурора у цій справі, оцінка обґрунтованості порушення інтересів держави в особі органу, визначеного прокурором позивачем.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 3 ч.1 ст. 1311 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частинами 3 та 5 ст. ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до ч.4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.
За змістом ч.1, ч.3, ч.4 та ч.7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. зі справи №806/1000/17).
У даному випадку загроза порушення інтересів держави полягає у порушенні забудовником чинного законодавства, яке регулює правила пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, шляхом ухилення від сплати коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури селища Володимирець.
Аналіз ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в одному з двох випадків: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 викладено таку правову позицію:
- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;
- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;
- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;
- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, у спірних правовідносинах судам необхідно дослідити: чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.
При цьому самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов'язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом п.2 ч.4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
У справі, що слухається, прокурором визначено позивачем Володимирецьку селищну раду.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, згідно ст. 142 Конституції України, зокрема, є і інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно з статтею 145 Конституції України права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.
Бюджетна система України згідно ст. 7 Бюджетного кодексу України ґрунтується на таких принципах: збалансованості, повноти, обґрунтованості, цільового використання бюджетних коштів, відповідальності учасників бюджетного процесу тощо. Одним із принципів, на яких ґрунтується бюджетна система України, є принцип цільового використання бюджетних коштів, який полягає в тому, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.
Відповідно до п.4-1 ч.1 ст. 71 Бюджетного кодексу України кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту спрямовуються до бюджету розвитку місцевого бюджету.
Частиною 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Бюджетом розвитку згідно з п.19 ч.1 ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку та зміцнення матеріально-фінансової бази.
Тобто, орган місцевого самоврядування до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист інтересів держави в галузі бюджету, фінансів, цін та у галузі будівництва є Володимирецька селищна рада.
Вищевказані порушення містобудівного та бюджетного законодавства у вигляді несплати коштів пайової участі замовником будівництва - ФОП Бортніка В.М. зумовлюють ненадходження до Володимирецької селищної ради коштів пайової участі, що призводить до заподіяння матеріальної шкоди (збитків) бюджету ради у виді упущеної вигоди.
Доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України, ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Тобто, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У ст. 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.
Відтак, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.
Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку відповідно до ст.145 Конституції України.
За таких обставин керівник Вараської окружної прокуратури правомірно визначив Володимирецьку селищну раду позивачем у цій справі.
В той же час, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який після виявлення порушень законодавства, про які повідомлено окружною прокуратурою, мав право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів.
Окружною прокуратурою 02.10.2024 за №52-2082вих-24 до Володимирецької селищної ради скеровано запит щодо вжиття заходів до стягнення з ФОП Бортніка В.М. коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту.
Разом з тим, листом Володимирецької селищної ради від 22.10.2024 №вих.-2593/03-40/24 прокуратуру повідомлено, що претензійно-позовна робота щодо стягнення з ФОП Бортніка В.М. коштів пайової участі не проводилась та проводитись не буде.
Відтак, окружною прокуратурою правомірно кваліфіковано вищевказане як бездіяльність відповідного органу та, як наслідок, встановлено достатні та обґрунтовані підстави для реалізації представницьких повноважень.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.
Предметом спору у даній справі є стягнення із замовників будівництва пайової участі як безпідставно збережених коштів, обчисленої на дату здачі об'єкта в експлуатацію згідно ст. 1212 ЦК України.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Частина 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла на час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку відповідного будівництва) передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
За змістом даної статті Закону, пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена).
Разом з тим, з 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-ІХ, якими ст. 40 Закону №3038-VІ виключено.
Як встановлено з матеріалів справи, будівництво об'єкту по АДРЕСА_1 , ФОП Бортніком В.М. розпочато 31.08.2015 (у період редакції Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" з діючою ст. 40), тоді як декларація про готовність до експлуатації об'єкта зареєстрована 05.03.2021 - після набуття чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019).
Розглядаючи даний спір, суду належить встановити наявність/відсутність обов'язку у ФОП Бортніка В.М. на сплату коштів пайової участі, з урахування змін внесених до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Так, Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення, а саме: установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:
- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд 4% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків 2% вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (пп.1 ч.2);
- замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (пп.3 ч.2);
- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (пп.4 ч.2).
При цьому, договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (ч.1).
Тобто, відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін, починаючи із 01.01.2020, у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (ч.1 п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ).
Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Таким чином, у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги пп.пп.3, 4 абз. 2 п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
При цьому, обов'язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об'єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21).
Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності) обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Верховний Суд у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21 зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст.1212 ЦК України.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.02.2024 у справі №910/20216/21 та від 04.04.2024 у справі №923/1306/21.
Частиною 3 ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У відповідності до ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Таким чином, судом в встановлено з Декларації РВ №101210304888 від 05.03.2021, що загальна кошторисна вартість будівництва становить 776 570,00 грн. Відповідачем не заперечується, що будь-яких коштів з метою пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до місцевого бюджету не сплачувалось, що з огляду на вищевикладене судом розцінюється як порушення обов'язку щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі.
Так, ФОП Бортнік В.М., як замовник будівництва, мав обов'язок до 10.01.2020 звернутися до Володимирецької селищної ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а до здачі об'єкта будівництва в експлуатацію - сплатити пайову участь.
Згідно розрахунку прокурора, який судом перевірено, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути грошові кошти по оплаті пайової участі у сумі 31 062,80 грн (4% від 776 570), а тому позов слід задовольнити.
Висновки суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. (ч.1 та 4 ст. 11 ГПК України).
Відповідно до ч.5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. (ч.4 ст. 236 ГПК України).
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Отже, сукупним аналізом наведених вище норм права, взятих судом до уваги тверджень сторін та досліджених доказів, суд констатує достатні правові підстави для задоволення позову в повному обсязі.
Як наслідок, решту аргументів сторін суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.
Таким чином, за результатами з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом під час розгляду справи, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих 31 062,80 грн, які останнім мали бути перерахуванні до місцевого бюджету у якості коштів пайової участі.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч.1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2486 від 15.11.2024, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, у зв'язку з задоволенням позову.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 124, 126, 129, 222, 236-241 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бортніка Віктора Миколайовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Володимирецької селищної ради (м-р Будівельників, 1, м. Вараш, Рівненська обл., Вараський р-н, 34403, код ЄДРПОУ 02910077) грошові кошти у сумі 31 062 (тридцять одна тисяча шістдесят дві) грн 80 коп. для зарахування в дохід місцевого бюджету Володимирецької територіальної громади.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бортніка Віктора Миколайовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16-го Липня, 52, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ 02910077; одержувач: р/р UА228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. - судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 261 ГПК України.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення складено та підписано 17 квітня 2025 року.
Суддя Ю.Г. РОМАНЮК