адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
17.04.2025 Справа № 917/438/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою Фізичної особи - підприємця Савченка Ігоря Сергійовича, м. Одеса
до Фізичної особи - підприємця Мельникова Дениса Олександровича, м. Горішні Плавні
про стягнення 79 023,42 грн
без виклику представників сторін
встановив:
Фізична особа - підприємець Савченко Ігор Сергійович звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Мельникова Дениса Олександровича про стягнення 79 023,42 грн, з якої 68 822,43 грн - основний борг за товар, поставлений за видатковою накладною № 1001-1 від 10.01.2024 року, 2262,97 грн - 3% річних, 7938,02 грн втрат від інфляції.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не сплатив товар, отриманий від позивача за видатковою накладною № 1001-1 від 10.01.2024 року.
Ухвалою від 10.03.2025 суд встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи, зокрема встановив відповідачу строк у 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (а.с. 21-22).
Днем вручення ухвали від 10.03.2025 відповідачу вважається 17.03.2025. Отже, кінцевий строк для подачі відзиву 01.04.2025.
Відповідач відзив на позов не надав. Встановлені строки для його подання закінчилися.
Згідно із ст. 113 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені,- встановлюються судом.
Згідно з ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Згідно із ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У цій справі суд вчинив такі процесуальні дії.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025 цей позов переданий на розгляд судді Безрук Т.М. за номером справи № 917/438/25 (а.с. 17).
Ухвалою від 10.03.2025 (а.с. 21-22) суд відкрив провадження у справі № 917/438/25, постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Позивач і відповідач не скористалися правом на реєстрацію електронного кабінету в системі «Електронний суд».
Як зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 19, 20) позивач зареєстрований як фізична особа підприємець за адресою місцезнаходження: АДРЕСА_2, відповідач зареєстрований як фізична особа підприємець за адресою місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
Таку ж адресу місцезнаходження відповідач вказав у рахунку-фактурі №1001-1 від 10.01.2024 (а.с.7).
Ухвала від 10.03.2025 надсилалась позивачу та відповідачу на їх адреси реєстрації, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 19, 20) засобами поштового зв'язку та поштові відправлення повернулися до суду неврученими, відповідно до довідки АТ "Укрпошта" Ф20 підстави невручення "адресат відсутній за вказаною адресою", дата штемпеля організації поштового зв'язку 17.03.2025 відповідачу (а.с. 24-28) та 18.03.2025 позивачу (а.с. 29-33).
Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини п'ятої якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною одинадцятою статті 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.
Пунктом 81 Правил визначено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка"), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (одержувача) або повнолітніх членів його сім'ї про надходження поштового відправлення, поштового переказу адресат (одержувач) інформується у спосіб, визначений оператором поштового зв'язку.
Згідно з п. 104 Правил у разі неможливості вручення адресату (одержувачу) поштового відправлення, поштового переказу таке відправлення, переказ повертаються відправнику, крім випадків, якщо відправник під час оформлення поштового відправлення, поштового переказу визначив інший порядок розпорядження поштовим відправленням, поштовим переказом. Невручені одержувачам або відправникам поштові відправлення, поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку протягом строку, визначеного цими Правилами. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення вважаються такими, що не вручені, поштові перекази - такими, що не виплачені. Невручені поштові відправлення, невиплачені поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку до закінчення строку, встановленого оператором поштового зв'язку, але не менше одного місяця. Протягом зазначеного строку відправник/адресат (одержувач) може звернутися до оператора поштового зв'язку щодо одержання такого поштового відправлення, коштів за таким поштовим переказом.
У постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 910/2654/22 викладено висновок, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у низці постанов, а саме від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 07.09.2022 у справі №910/10569/21, від 01.03.2023 у справі №910/18543/21 тощо.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20 тощо).
Верховний Суд зауважує, що неотримання заявником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції.
Отже, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала від 10.03.2025 доставлялася сторонам в установленому порядку.
Також ухвала від 10.03.2025 направлялась на електронну адресу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 та доставлена до електронної скриньки 20.03.2025 (довідка про доставку електронного листа, а.с. 34).
Ухвала від 10.03.2025 також оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 12.03.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125714214).
На офіційному сайті Судової влади України 12.03.2025 суд розмістив відповідне оголошення про розгляд цієї справи (а.с. 23).
Отже, позивач та відповідач належно повідомлялися судом про розгляд цієї справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Згідно із ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Під час розгляду справи по суті суд дослідив усі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Фізична особа - підприємець Савченко Ігор Сергійович (далі - позивач) у позовній заяві вказує, що він поставив Фізичній особі - підприємцю Мельникову Денису Олександровичу (далі - відповідач) товари на загальну суму 68 822,43 грн за видатковою накладною № 1001-1 від 10 січня 2024 року, підписаною сторонами (а.с. 6).
Позивач виписав рахунок-фактуру № 1001-1 від 10.01.2024 (а.с. 7-8) на оплату товару на загальну суму 68 822,43 грн. Відповідач цей рахунок отримав 10.01.2024, про що розписався на рахунку.
Строк оплати рахунку-фактури № 1001-1 від 10.01.2024 - три банківських дні з дати продажу.
Як зазначає позивач, відповідач отриманий товар не оплатив.
Позивач направив відповідачу вимогу про сплату заборгованості за поставлений товар від 29.01.2025 (а.с. 12). Відповідач вимоги позивача не задовольнив.
Враховуючи не виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з оплати отриманого товару та із посиланням ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач заявив до стягнення з відповідача 68 822,43 грн - заборгованості за поставлений товар, 2262,97 грн - 3% річних, 7938,02 грн втрат від інфляції.
При вирішенні спору суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
За ст. ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).
Згідно ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Статтею 208 ЦК України передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Разом з тим, за ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Тобто, недодержання простої письмової форми, якщо такий наслідок прямо не передбачений законом, не тягне за собою недійсність правочину, а лише позбавляє сторони права у разі виникнення спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків.
Як свідчать надані докази, у видатковій накладній зазначено кількість, ціна та загальна вартість товару, одержаного відповідачем; вказана накладна підписана особисто відповідачем. Позивач видав відповідачу рахунок на оплату отриманого товару, де зазначено кількість та ціну товару. Цей рахунок відповідач отримав, що підтвердив надписом на рахунку. Ці докази свідчать, що між сторонами було укладено договір поставки в усній формі.
Отже правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У ч. 1 - ч. 3 ст. 692 ЦК України вказано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Крім того, відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Отже, факт отримання товару відповідачем і видаткова накладна, надана позивачем на підтвердження своїх вимог, є підставою для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунок за отриманий товар.
Строк виконання відповідачем відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України, тобто строк починається з наступного дня після одержання товару.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 68 822,43 грн за видатковою накладною № 1001-1 від 10.01.2024 (а.с. 6). Відповідач вказане не спростував.
Позивач у позові вказав, що відповідач оплату отриманого товару не здійснив.
Позивач звертався до відповідача із вимогою сплатити основну заборгованість за товар, поставлений за видатковою накладною № 1001-1 від 10.01.2024 (вимога від 29.01.2025, а.с. 12-14).
В рахунку-фактурі № 1001-1 від 10.01.2024 вказаний строк оплати - три банківських дні з дати отримання товару, тобто останнім днем виконання зобов'язання є 15.01.2024. Отже, строк оплати товару вже настав.
Відповідно до ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказів в спростування вищевикладеного, доказів сплати боргу за товар чи заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Подані суду первісні бухгалтерські документи сторонами не оспорюються, доказів визнання їх недійсними сторони суду не подали і на них під час розгляду справи не посилалися.
В ст. 76 ГПК України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
У ч. 1 ст. 79ГПК Українизазначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Наявність обставин, на яку позивач посилається як на підставу своїх вимог у позові, суд вважає доведеними, оскільки докази, надані на підтвердження цих обставин, є більш вірогідними, а доказів на її спростування відповідач суду не надав.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості в сумі 68 822,43 грн, строк оплати якої настав, відповідач заперечень щодо наявності та розміру суми основного боргу не надав, тому ці позовні вимоги суд задовольняє.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З посиланням на вказані нормативні положення, позивач провів розрахунок інфляційних втрат в розмірі 7938,02 грн. та 3 % річних в розмірі 2262,97 грн за період з 21.01.2024 по 24.02.2025.
Здійснивши перевірку вказаного розрахунку, суд прийшов до висновку про його правильність (розрахунок суду залучений до справи).
Зазначені позовні вимоги відповідають положенням чинного законодавства України, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Отже, суд повністю задовольняє вимоги про стягнення з Фізичної особи - підприємця Мельникова Дениса Олександровича на користь Фізичної особи - підприємця Савченка Ігоря Сергійовича 68 822,43 грн - основного боргу за товар, поставлений за видатковою накладною № 1001-1 від 10.01.2024 року, 2262,97 грн - 3% річних, 7938,02 грн втрат від інфляції.
Позивач у позові прохає покласти на відповідача судові витрати, понесені ним у цій справі на сплату судового збору.
За подачу цього позову позивач сплатив 3028,00 грн судового збору за платіжною інструкцією № 177 від 21.02.2025 (а.с. 5). Надходження судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено випискою від 24.02.2024 (а.с. 18).
Позивач заявив до суду вимоги про стягнення 68 822,43 грн - основного боргу за товар, 2262,97 грн - 3% річних, 7938,02 грн втрат від інфляції. Загальна сума вказаних вимог становить 79 023,42 грн.
Із загальної суми позовних вимог в розмірі 79 023,42 грн судовий збір належить до сплати в сумі 3028,00 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір в сумі 3028,00 грн покладається на відповідача повністю.
Суд роз'яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження або проведення платежів після дати, врахованої судом у цьому рішенні, відповідач має право звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
Керуючись ст. 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мельникова Дениса Олександровича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь з Фізичної особи-підприємця Савченка Ігоря Сергійовича ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 68822 грн 43 коп. основного боргу за поставлений товар, 2262 грн 97 коп. - 3% річних, 7938 грн 02 коп. інфляційних втрат, 3028 грн 00 коп. - відшкодування витрат з оплати судового збору.
Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного судового рішення: 17.04.2025.
Суддя Т. М. Безрук