адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
про відмову у відкритті провадження у справі
15.04.2025 р. Справа № 917/360/25
Суддя господарського суду Полтавської області Білоусов С.М., при секретарі судового засідання Мацко О.В., розглянувши матеріали
за заявою ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність
24.02.2025 року до господарського суду Полтавської області надійшла заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 від 21.02.2025 року (вх. № 374/24).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2025 року справі присвоєно єдиний унікальний номер 917/360/25 та визначено головуючим суддю Білоусова С.М.
Ухвалою суду від 28.02.2025 року заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність залишено без руху та встановлено заявнику для усунення недоліків 3-денний строк з дня вручення даної ухвали суду.
04.03.2025 року від заявника через систему "Електронний суд" надійшла заява від 04.03.2025 року (вх. № 2956), про усунення недоліків, визначених ухвалою суду від 28.02.2025 року.
Ухвалою суду від 10.03.2025 року заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду у підготовчому засіданні суду на 01.04.2025 року на 11:30.
Суд, ухвалою від 01.04.2025 року, відклав підготовче засідання на 15.04.2025 р. на 10:45 та зобов'язано заявника надати додаткові докази.
Від представника заявника - ОСОБА_2 14.04.2025 року через систему "Електронний суд" надійшли наступні документи:
- клопотання від 11.04.2025 року (вх. № 4901) з додатковими доказами;
- клопотання від 14.04.2025 року з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 (вх. № 4911).
Надані представником документи судом оглянуті та долучені до матеріалів справи.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, дослідивши додані до заяви матеріали та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
За приписами ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи (преамбула до КУзПБ).
Відповідно до абз. 13 ч. 1 ст. 1 КУзПБ, під неплатоспроможністю слід розуміти неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.
Грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви (абз. 5 ч. 1 ст. 1 КУзПБ).
Отже, обов'язком суду при вирішенні питання про наявність грошового зобов'язання та визначенні неплатоспроможності є встановлення прострочених грошових зобов'язань боржника перед кредиторами станом на час подання відповідної заяви до суду. Перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні.
Положеннями Книги четвертої КУзПБ визначено особливості застосування процедури банкрутства до боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця.
Стаття 113 КУзПБ передбачає, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи наведені в ч. 2 ст. 115 цього Кодексу, згідно з якою боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо:
- боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців;
- у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
- існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).
До складу грошових вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції (ч. 3 ст. 115 КУзПБ).
Право боржника звернутися із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не стоїть у залежності від наявності у сукупності всіх підстав, передбачених ч. 2 ст. 115 КУзПБ.
Тобто, для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи достатньо навіть однієї або більше однієї підстави у будь-яких комбінаціях, наведених у ч. 2 ст. 115 КУзПБ, оскільки законодавцем імперативно не визначено обов'язковим існування сукупності всіх підстав, як умови для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи (постанова Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 909/1028/20).
Системний аналіз ст. 113, ч. 1, ч. 2 ст. 116, ч. 1 ст. 119 КУзПБ дає можливість дійти висновку, що наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у кожному конкретному випадку повинна визначатись судом з урахуванням поданої боржником заяви та доданих до неї доказів на підтвердження настання обставин, що підтверджують неплатоспроможність фізичної особи (на момент звернення до суду з відповідною заявою) або загрозу її неплатоспроможності (у визначений зобов'язанням строк або в майбутньому).
Разом з тим, способи та засоби доведення підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність визначені законодавцем шляхом наведення у ч. 3 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства переліку документів, що мають додаватись до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та підтверджувати її зміст.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 119 КУзПБ, у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, з'ясовує наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а також вирішує інші питання, пов'язані з розглядом заяви.
Підготовче засідання проводиться у порядку, передбаченому цим Кодексом. За наслідками підготовчого засідання господарський суд постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність або про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.
З урахуванням викладеного та положень ч. 3 ст. 13, ст.ст.74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), розглядаючи заяву боржника у підготовчому засіданні, суд повинен перевірити відповідність поданої заяви вимогам до її форми та змісту відповідно до ст. 116 КУзПБ та з'ясувати на підставі поданих боржником доказів наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, визначених ч. 2 ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства.
На думку заявника, підставами для відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність є наявність невиконаних прострочених зобов'язань на загальну суму 507 805,66 грн., погасити яку, вона не має фінансової можливості.
Виниклі грошові зобов'язання в розмірі зазначеному розмірі перед 10 кредиторами ОСОБА_1 обґрунтовує наявністю обов'язків за наступними правочинами:
- договором № 1227394 від 04.10.2024 року, укладеним з ТОВ "МІСТЕР МАНІ";
- договором № 269067 від 04.10.2024 року, укладеним з ТОВ "КЛАЙ ІНВЕСТ";
- договором № 1824914 від 11.09.2024 року, укладеним з ТОВ "СЛОН КРЕДИТ";
- договором № 4954996 від 09.09.2024 року, укладеним з ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА";
- договором № 1443-6986 від 05.09.2024 року, укладеним з ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС";
- договором № 484326-КС-005 від 20.08.2024 року, укладеним з ТОВ "БІЗПОЗИКА";
- договором № 34165712 від 04.02.2024 року та договором № 34268250 від 20.12.2023 року, укладеним з АТ "АКЦЕНТ-БАНК";
- договором № О-00087779361 від 16.06.2023 року, укладеним з АТ КБ "ПРИВАТБАНК";
- договором № 2452645 від 16.09.2024 року, укладеним з ТОВ "ФК "Незалежні фінанси";
- договором № 23215-09/2024 від 18.09.2024 року, укладеним з ТОВ "Стар Файненс Груп";
- договором № 10697-09/2024 від 11.09.2024 року, укладеним з ТОВ "Аванс Кредит".
ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Працює в регіональній філії "Південно-західна залізниця" АТ "Українська залізниця".
Сім'я боржниці складається з:
- чоловіка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- батька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Стосовно свого матеріального становища заявник вказує на відсутність зареєстрованих за нею на праві власності транспортних засобів та нерухомого майна, яке могло б бути реалізоване для задоволення вимог кредиторів.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просить суд відкрити провадження у справі про її неплатоспроможність.
Суд зазначає, що завданням підготовчого засідання господарського суду при розгляді заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи є перевірка підтвердження належними та допустимими доказами обставин, що зазначені боржником як ознаки його неплатоспроможності чи її загрози відповідно до положень ч. 2 ст. 115 КУзПБ.
При ініціюванні справи про неплатоспроможність фізичної особи наявність простроченої заборгованості чи можливість невиконання грошових зобов'язань найближчим часом (загроза неплатоспроможності) має підтверджуватися доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором. Такими доказами, серед іншого, можуть бути судові рішення, правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про фінансову операцію та підтверджують її здійснення (зокрема банківські виписки, платіжні доручення, довідки) та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання боржником своїх зобов'язань, а у випадку загрози неплатоспроможності - потенційну можливість такого невиконання.
У відповідності до положень ст. 116 КУзПБ обов'язок подання документів, на підставі яких виникла заборгованість заявника, покладений на заявника.
Звертаючись до господарського суду із заявою про відкриття справи про неплатоспроможність фізична особа - боржник повинен розкрити повну та вичерпну інформацію про загальну суму заборгованості та строк виконання зобов'язань, а також документально підтвердити таку інформацію належними та допустимими доказами у розумінні вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, що також передбачено п.п. 3, 14 ч. 3 ст. 116 КУзПБ.
ОСОБА_1 у заяві від 21.02.2025 року про відкриття у справі про неплатоспроможність зазначає про наявність у неї кредитних зобов'язань перед 10 кредиторами у загальному розмірі 532 658,62 грн.
14.04.2025 року до суду надійшло клопотання представника заявника, яким остання долучає до матеріалів справи уточнену заяву про неплатоспроможність ОСОБА_1 , згідно якої сума заборгованості перед тими ж самими кредиторами становить 507 805,66 грн.
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
В свою чергу, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 04 липня 2018 року № 75 встановлює, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Відтак, доказами, які підтверджують факт надання кредитних коштів, наявність заборгованості, її розмір та строк прострочки по платежам, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.01.2018 року у справі №161/16891/15-ц та від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц).
З огляду на підстави, на які ОСОБА_1 посилається в заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, вона зобов'язана надати суду докази припинення погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців, зокрема:
- докази на підтвердження факту отримання та строків платежу по кожному кредитору (договори; виписки по рахунку, тощо);
- докази припинення погашення кредитів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців (довідка фінансової установи про заборгованість; розрахунок фінансової установи про заборгованість (у усіма складовими), тощо).
Суд встановив, що відповідно до залученого до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 списку кредиторів (уточненому) заборгованість боржника становить 507 805,66 грн.
При цьому, заявником не надано належних доказів (квитанції, банківські виписки тощо), що підтверджують суми грошових вимог всіх кредиторів заявника (заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстави виникнення зобов'язань, доказів їх часткового виконання, а також строку їх виконання згідно з договорами.
Суд зауважує, що долучені до матеріалів справи договори, можуть свідчити про домовленість сторін договорів та можуть бути доказами у справі про наявність дійсного основного зобов'язання боржника перед фінансовими установами, суми заборгованості та строку прострочки по платежам за основним зобов'язанням лише у сукупності з іншими доказами, зокрема, первинними документами.
Крім того, варто зауважити, що з моменту звернення з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність (21.02.2025 року) та на дату проведення підготовчого засідання (15.04.2025 року) заборгованість ОСОБА_1 перед кредиторами зменшилася з 532 658,62 грн. до 507 805,66 грн. (згідно даних заявника).
При цьому, ОСОБА_1 зазначає, що припинила погашення кредитів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців.
Як доказ зазначеного, остання надає суду Кредитний звіт від 25.03.2025 року, складений Українським бюро кредитних історій.
З даного приводу суд зазначає наступне.
17.10.2019 року набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким, зокрема внесені зміни до ГПК України, змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Правові, організаційні засади формування та ведення кредитних історій, права суб'єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, порядок діяльності таких бюро встановлено нормами Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" (далі - Закон №2704-IV).
Статтею 3 Закону №2704-IV визначено його термінологію, зокрема:
“бюро кредитних історій» - це юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію (надалі - Бюро);
“ведення кредитної історії» - це діяльність бюро із збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію;
“кредитна історія» - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону,
“користувач Бюро» - це юридична або фізична особа - суб'єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до договору надає та має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію (надалі - Користувач);
“Положення Бюро» - правила формування і ведення кредитних історій, які затверджуються виконавчим органом Бюро та погоджуються Уповноваженим органом;
“кредитний звіт» - це сукупність інформації про суб'єкта кредитної історії, яка є повним або частковим відображенням його кредитної історії;
“кредитний правочин» - правочин, за яким виникає, змінюється або припиняється зобов'язання фізичної або юридичної особи щодо сплати грошових коштів Користувачу протягом певного часу в майбутньому (в тому числі договір страхування або купівлі-продажу майна з відстроченням платежу);
“суб'єкт кредитної історії» - будь-яка юридична або фізична особа, яка звернулася до Користувача з метою укладення кредитного правочину або вже уклала кредитний правочин та щодо якої формується кредитна історія.
Наведені норми свідчать про відмінність понять “користувач» та “суб'єкт кредитної історії». Так, користувачем може бути юридична або фізична особа - суб'єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини, тобто кредитор. Відповідно фізична особа, яка не є суб'єктом господарської діяльності з видачі кредитів, не може мати статусу “Користувач» у розумінні Закону №2704-IV. Тобто суб'єктом кредитної історії у таких правовідносинах може бути фізична або юридична особа, яка є боржником за такими кредитними правочинами.
Отже, фізична особа-боржник, яка звернулася до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність, у розумінні Закону №2704-IV є суб'єктом кредитної історії.
Відповідно до ст. 5 Закону №2704-IV джерелами формування кредитних історій є відомості, що надаються користувачем до Бюро та відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел.
Перелік інформації, що містить кредитна історія, визначений статтею 7 Закону №2704-IV, відповідно до пункту 2 частини 1 якої це відомості про грошове зобов'язання суб'єкта кредитної історії: відомості про кредитний правочин (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину), суму зобов'язання за укладеним кредитним правочином, вид валюти зобов'язання, строк і порядок виконання кредитного правочину, відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зобов'язання за кредитним правочином, дату виникнення прострочення зобов'язання за кредитним правочином, його розмір та стадія погашення, відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому порядку, гарантом тощо), відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання.
Статтею 11 Закону №2704-IV визначено підстави та порядок надання кредитного звіту, зокрема: бюро надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів; кредитні звіти містять усю інформацію з кредитної історії, якщо інші обсяги інформації не передбачені Положенням бюро або договором (частина перша); бюро надають інформацію, яка складає кредитні історії, виключно користувачам та іншим бюро на підставах, передбачених цим Законом (частина третя); бюро надають кредитні звіти користувачам за їх запитами на паперовому або електронному носіях на умовах, передбачених цим Законом та договором (частина четверта); кредитні звіти надаються користувачам без права передачі їх або інформації, що міститься в них, третім особам (частина п'ята).
Водночас, у статті 13 Закону №2704-IV передбачені права суб'єктів кредитної історії, зокрема: суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що міститься у його кредитній історії, а саме: 1) кредитним звітом; 2) інформацією з реєстру запитів (частина перша); суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першою цієї статті, шляхом звернення до Бюро у порядку, визначеному Положенням Бюро (частина друга); суб'єкт кредитних історій має право безоплатно ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною 1 цієї статті, один раз протягом календарного року, а також у разі отримання відмови Користувача від укладення кредитного правочину (частина третя); Бюро зобов'язане надати суб'єкту кредитної історії інформацію, що зазначена у частині першій цієї статті, протягом двох робочих днів з дня отримання від нього відповідного запиту (частина четверта).
Системний аналіз статей 11, 13 Закону №2704-IV дає підстави для висновку, що право на отримання (у визначених цим Законом випадках) кредитного звіту (інформації, що міститься у кредитній історії) будь-якого суб'єкта кредитної історії мають користувачі та інші бюро, а суб'єкти кредитної історії мають таке право виключно щодо своєї кредитної історії.
Законодавчо визначений порядок надання кредитного звіту користувачам чи іншим бюро передбачає їх надання на паперовому або електронному носіях (частина четверта статті 11 Закону №2704-IV), натомість чіткого порядку надання кредитного звіту суб'єкту кредитної історії норми цього Закону не містять.
Крім того, норми Закону №2704-IV не містять положень щодо порядку формування, форми та обов'язкових реквізитів кредитного звіту, наявність яких надавала б можливість ідентифікувати особу, яка відповідальна за його формування та відповідність даних самій кредитній історії.
Водночас, пунктом "б" частини третьої статті 15 Закону №2704-IV визначено, що Положення Бюро, зокрема, повинно містити правила надання кредитних звітів.
Згідно з публічною інформацією на офіційному сайті Бюро (https://www.ubki.ua/) розміщено Положення Бюро, затверджене Директором ТзОВ "Українське бюро кредитних історій" 15.05.2017 року та погоджене розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 01.06.2017 року №2185.
Пунктом 2.3 Положення Бюро передбачено, що Бюро здійснює збір інформації із автоматизованих систем Користувачів до автоматизованого інформаційно-аналітичного комплексу Бюро за допомогою електронно - програмних засобів із застосуванням системи захисту відповідно до вимог чинного законодавства, що виключає можливість несанкціонованого доступу до інформації, яка збирається.
Пунктом 6 Положення Бюро визначено порядок надання кредитних звітів, згідно з якого Бюро у своїй діяльності по наданню кредитних звітів керується Законом України “Про організацію формування та обігу кредитних історій», іншими нормативно-правовими актами, договорами про надання інформаційних послуг, укладеними із користувачами, договорами про порядок та умови надання інформації, яка складає кредитну історію, укладеними із іншими Бюро кредитних історій, даним Положенням та внутрішніми документами Бюро (пункт 6.1); надання інформації, яка складає кредитну історію, Бюро здійснює у формі кредитних звітів (пункт 6.2); кредитні звіти розрізняються за обсягом інформації (стандартний кредитний звіт, кредитний звіт з рекомендованим кредитним рішенням). Структура кредитних звітів встановлюється внутрішніми положеннями Бюро та чинним законодавством (пункт 6.3); Бюро надає кредитні звіти суб'єктам кредитних історій за їх зверненням в порядку та на умовах, передбачених Законом України “Про організацію формування та обігу кредитних історій», іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням та внутрішніми документами Бюро (пункт 6.10).
Аналіз пунктів Положення Бюро свідчить, що збір, опрацювання, коригування та передавання інформації щодо суб'єкта кредитних історій (зокрема й сама кредитна історія) здійснюється за допомогою електронно-програмних засобів та зберігається на сервері Бюро, тобто така інформація представлена (складається) в електронній формі.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Частиною другою статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України “Про електронні довірчі послуги» (частина перша); електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом (частина п'ята); копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (частина шоста).
Згідно з наказом державного підприємства "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" від 01.07.2020 №144 з 01.09.2021 набрав чинності Національний стандарт ДСТУ 4163:2020 "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів" (далі - Національний стандарт ДСТУ 4163:2020).
Пунктом 1.1 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020, серед іншого, визначено, що цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи незалежно від носія інформації (далі - документи).
Згідно з пунктом 4.4 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020 документи, що їх створюють юридичні особи, обов'язково повинні мати такі реквізити: найменування юридичної особи (04); назва виду документа (09) (не зазначають на листах); дата документа (10); реєстраційний індекс документа (11); заголовок до тексту документа (19); текст документа (20); підпис (для електронних документів - електронний підпис або електронна печатка в разі відсутності електронного підпису) (22).
Таким чином, оригіналом кредитного звіту (як електронного документа) є його електронний примірник, що містить обов'язкові реквізити, серед яких електронний підпис або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
Пунктом 5.32 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020 визначено, що у разі створення примірника електронного документа з паперовим носієм інформації на ньому проставляють штрих-код або QR-код, що містить: скорочене найменування юридичної особи, дату реєстрації, реєстраційний індекс. QR-код також має містити відомості про підписувача електронного документа або накладання електронної печатки, а саме: прізвище, ім'я, по батькові підписувача або найменування юридичної особи (для електронної печатки), номер сертифіката і строк його дії. Окрім того, QR-код додатково має містити дати накладання кваліфікованих електронних підписів і печаток на електронний документ, що беруть із кваліфікованих електронних позначок часу. Для актів додатково зазначають дані про погодження.
Оскільки роздруківка кредитного звіту у текстовому режимі, отримана боржником (суб'єктом кредитних історій) через web-інтерфейс на офіційному сайті Бюро (https://ubki.ua/), містить QR-код, а також скріплена електронними цифровими підписами осіб, які її відтворили, то таку роздруківку слід визнати примірником електронного документа з паперовим носієм інформації.
При цьому, суд приймає до уваги висновки Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 року у справі № 917/1604/21, які зводяться до того, що при ініціюванні справи про неплатоспроможність фізичної особи наявність простроченої заборгованості чи можливість невиконання грошових зобов'язань найближчим часом (загроза неплатоспроможності) має підтверджуватися доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором. Такими доказами, серед іншого, можуть бути судові рішення, правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про фінансову операцію та підтверджують її здійснення (зокрема банківські виписки, платіжні доручення, довідки) та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання боржником своїх зобов'язань, а у випадку загрози неплатоспроможності - потенційну можливість такого невиконання.
Крім того, Верховний Суд зазначив, що у справах про банкрутство (у т.ч. неплатоспроможність фізичних осіб) стадія відкриття провадження має своїми наслідками не лише заходи процесуального характеру, а й майнового. При цьому, внаслідок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, ухвала про відкриття провадження у такій категорії справ поширюється на майнові відносини між боржником та невизначеним на момент винесення ухвали підготовчого засідання колом осіб - конкурсних кредиторів.
Таким чином, оскільки відкриття провадження у справі про неплатоспроможність має відповідні вищезазначені правові наслідки, то на фізичну особу-боржника (як єдиного суб'єкта звернення із заявою про відкриття провадження у такій справі) покладається обов'язок підтверджувати обставини його неплатоспроможності чи її загрози доказами у відповідному обсязі, у тому числі первинними документами, задля забезпечення перевірки господарським судом підстав та моменту виникнення зазначених боржником грошових вимог кредиторів, встановлення їх характеру та розміру.
Такий правовий висновок вбачається обґрунтованим також з тих підстав, що лише фізична особа-боржник (яка є єдиним суб'єктом звернення із відповідною заявою) наділена правом на подання відповідних доказів у підтвердження обставин своєї неплатоспроможності чи її загрози. Тому відсутність на цій стадії інших учасників справи, які мають право подати свої доводи чи заперечення щодо таких обставин чи доказів, зумовлює необхідність добросовісного виконання боржником своїх процесуальних обов'язків щодо доказування наявності обставин для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
Стандарт доказування "достатність доказів" було виключено із ГПК, водночас у справах про неплатоспроможність фізичної особи господарський суд враховує, окрім належності та допустимості, також достатність поданих боржником доказів для підтвердження та доведення обставин неплатоспроможності чи її загрози, як підстави для відкриття провадження у такій справі.
У цьому контексті самого кредитного звіту недостатньо для підтвердження вказаних обставин, оскільки такий звіт хоч і є належним доказом наявності кредитних відносин боржника з кредиторами, однак може містити неповну чи недостовірну інформацію про розмір та структуру заборгованості боржника, в тому числі за основним зобов'язанням.
Зазначеного висновку касаційний суд у наведеній вище справі дійшов з огляду на передбачене частиною п'ятою статті 13 Закону № 2704-IV (Закон України "Про організацію формування та обігу кредитних історій") право суб'єкта кредитної історії щодо звернення до Бюро з письмовою заявою у разі незгоди з інформацією, що складає його кредитну історію, за винятком інформації про кредитний бал.
Оскільки у розумінні положень пункту 14 частини третьої статті 116 КУзПБ визначено, що до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу, подання боржником при зверненні до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність лише кредитного звіту, однак без додавання інших документів (які стали підставою виникнення грошового зобов'язання у розумінні статті 1 КУзПБ) для належного підтвердження розміру заборгованості цього боржника (в тому числі за основним зобов'язанням), підстав виникнення зобов'язань та строків їх виконання, є недостатнім для доведення відповідних обставин та, як наслідок, встановлення судом наявності підстав для відкриття провадження у такій справі.
Надані заявником виписки по карткових рахунках не можуть бути розцінені судом як первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про фінансову операцію та підтверджують її здійснення, а тому встановлення складу кожного зобов'язання, заборгованості за якими включена до загальної суми боргу, факту припинення боржником погашення заборгованості перед кредиторами у розмірі більше 50 % місячних платежів за кожним із кредитних зобов'язань, є неможливим та буде ґрунтуватись на припущеннях.
Слід зауважити, що заявник визначає докази, які на її думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює правосуддя у справах про банкрутство.
Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.
Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 року зі справи №910/4994/18).
Матеріали справи № 917/360/25 містять недостатній обсяг документів на підтвердження наявної (простроченої) заборгованості ОСОБА_1 за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо (зокрема, всіх копій договорів, квитанцій, банківських виписок тощо) відносно всіх визначених боржником кредиторів у справі, підстави виникнення зобов'язань, доказів їх часткового виконання, а також настання строку їх виконання згідно з договором.
Щодо поданих боржником документів про суми заборгованості, то такі докази не підтверджують розмір заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо, не визначають структуру заборгованості боржника перед кредиторами, не фіксують або констатують документально період виникнення боргу боржника, його розрахунок, що має юридичне значення для встановлення судом обставин заяви боржника та сум його боргу перед кредиторами.
Крім того, частина залучених до матеріалів справи довідок про заборгованість ОСОБА_1 не ідентифікує ту чи іншу фінустанову, зокрема: не містять підпису посадової особи що їх видала, відтиску печатки, накладення електронного цифрового підпису тощо. До таких документів, зокрема, належать:
- довідка ТОВ "Клай інвест" від 13.12.2024 року;
- довідка ТОВ "Слон Кредит" від 12.12.2024 року № 24-2355;
- відповідь ТОВ "Стар Файненс Груп" вих. № 1312-09/24 від 13.12.2024 року.
Вказане ставить під сумнів достовірність інформації, яка міститься у даних довідках.
Крім того, ОСОБА_1 у своїй заяві та списку кредиторів зазначає, що у неї існує заборгованість перед АТ КБ "ПРИВАТБАНК" в загальному розмірі 32083,35 за договором № О-00087779361 від 16.06.2023 року.
Проте, до матеріалів справи долучено виписку АТ КБ "ПриватБанк" по кредитному договору 23061634419219. Копію самого правочину матеріали справи не містять.
До того ж, у списку кредиторів боржника вказано, що ОСОБА_1 має заборгованість перед кредитором - ТОВ ФК "Кредит-Капітал" в загальному розмірі 19 853,95 грн., проте, відповідно до довідки вказаної фінустанови від 11.04.2025 року загальна сума заборгованості становить 24 353,95 грн.
Крім того, матеріали справи містять копію довідки ТОВ "Авентус Україна" вих. № 12759/24-Є від 12.12.2024 року, згідно якої ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 67 830,00 грн. за кредитним договором № 8244970 від 01.09.2024 року. При цьому, даний кредитор - ТОВ "Авентус Україна" до списку кредиторів боржника не внесений.
Таким чином, відсутності первинних документів не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу тощо (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20).
Подані заявником документи є недостатніми для належного підтвердження розміру заборгованості (в тому числі за основним зобов'язанням), підстав виникнення зобов'язань і строків їх виконання, та, як наслідок, встановлення судом наявності підстав для відкриття провадження у такій справі. Подібна позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.11.2022 року у справі № 917/1604/21.
З зазначеного вбачається, що заявницею наведено підстави, передбачені ч. 2 ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства, для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, та самостійно визначено суми грошових вимог за правочинами, тобто не підтверджено належними доказами підстави звернення із заявою про відкриття справи про неплатоспроможність.
Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.
Крім того, ОСОБА_1 до заяви не подано доказів отримання кредитних коштів, що унеможливлює здійснення їх аналізу для досягнення мети підготовчого засідання, а саме: підтвердження наявності кредитних зобов'язань та заборгованості на суму 507 805,66 грн.
ОСОБА_1 також не надано суду інформацію щодо витрачання коштів отриманих від кредиторів та щодо руху основних активів з часу виникнення зобов'язань перед кредиторами, як і не надано пояснень що не за своїм неправомірним умислом потрапила у стан неплатоспроможності.
У своїй заяві про відкриття провадження у справі остання зазначає, що у зв'язку з обставинами в країні потрапила у скрутне матеріальне становище, яке полягало у необхідності забезпечення елементарними базовими речами, лікуванні, дозвіллі, ремонту будинку, проте, доказів викладеному не надає.
При цьому, слід зауважити, що у наданих суду розписках від 04.03.2025 році та від 03.04.2025 року ОСОБА_1 зазначає, що отримані від кредиторів кошти "спустила" в азартні ігри.
З огляду на зазначене, суд ставить під сумнів, що боржник - ОСОБА_1 без будь-якого умислу припинила погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців.
При цьому, суд звертає увагу на те, основна маса кредитних договорів з фінансовими установами була укладена ОСОБА_1 у період вересня-жовтня 2024 року після введення в Україні воєнного стану. Відтак, укладаючи зазначені договори боржник усвідомлював наслідки невиконання договірних зобов'язань вже в умовах воєнного стану, що ставить під сумнів добросовісність поведінки останньої.
Вказане вище не може залишатись поза судовим контролем, оскільки господарський суд не позбавлений можливості надавати оцінку поведінці боржника у разі розгляду судом заяви боржника про його неплатоспроможність у підготовчому засіданні: чи є вона відкритою, зрозумілою, своєчасною та добросовісною чи, навпаки, недобросовісною, такою, що містить ознаки ухилення від виконання зобов'язань, маючи на меті лише фактичне списання заборгованості перед кредиторами, що свідчить про зловживання правом боржника на доступ до суду зі зверненням із заявою про неплатоспроможність.
Проте, проаналізувавши матеріали заяви та обставини, на які посилається ОСОБА_1 звертаючись до суду з заявою про відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність, судом зроблено наступні висновки:
- з початку виникнення заборгованості не відстежується вчинення жодних дій з боку боржника для її погашення;
- відсутності у ОСОБА_1 дієвого прагнення до компромісу з кредиторами.
Суд зазначає, що постійне отримання кредитів та їх витрачання на задоволення власних потреб, не спростовує презумпцію про те, що заявник не за своїм неправомірним умислом потрапила у стан неплатоспроможності.
Крім того, у відповідності до приписів п. 11 ч. 2 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства, до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додається, у тому числі, декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства.
Згідно частини п'ятої статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства декларація повинна містити інформацію щодо майна, доходів та витрат боржника і членів його сім'ї, що перевищують 30 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня календарного року, за який подається декларація.
Відповідно до частини п'ятої статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства декларація про майновий стан подається боржником за три роки (за кожен рік окремо), що передували поданню до суду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Декларація повинна містити інформацію щодо майна, доходів та витрат боржника і членів його сім'ї, що перевищують 30 розмірів мінімальної заробітної плати.
Слід зазначити, що інститут надання фізичною особою декларації про майновий стан боржника за останні три роки разом із заявою про визнання її неплатоспроможною обумовлений, передусім, необхідністю визначення обсягів майнових активів боржника з метою ефективного здійснення процедури погашення боргів такої особи, їх реструктуризації та подальшого задоволення грошових вимог кредиторів.
Саме тому реалізація обов'язку фізичної особи, яка звернулася до компетентного суду за визнанням факту її неплатоспроможності, у тому числі, надавати достовірну інформацію про все наявне майно, зумовлена не тільки формальними вимогами законодавця, а й сутнісним змістом процедур у справах про неплатоспроможність фізичної особи.
До заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 долучено декларації про майновий стан: за 2022-2024 роки та станом на 01.01.2025 року, водночас у даних деклараціях про майновий стан боржника, у відповідних рядках зазначено "член сім'ї не надав інформацію".
Разом з цим, до заяви не додано доказів звернення до відповідних офіційних джерел щодо отримання інформації про членів сім'ї, яка необхідна була заявниці для заповнення декларацій про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність.
Надані заявницею інформаційні довідки з ДРРП щодо нерухомого майна членів сім'ї не спростовують факту неналежного виконання ОСОБА_1 пункту 11 частини 3 статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства.
Крім того, за відсутності повної інформації про майновий стан боржника та членів його сім'ї суд не може належно перевірити виконання боржником вимог ст. 116 КУзПБ, що є обов'язковою умовою для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Попередня перевірка декларацій про майновий стан боржника є ключовою частиною процедур банкрутства, яка покладається не лише на арбітражного керуючого, а й на суд, що зобов'язаний на етапі відкриття провадження переконатися у відповідності таких декларацій формальним і змістовним вимогам Кодексу України з процедур банкрутства. Суд повинен забезпечити, щоб подані документи містили повну, достовірну інформацію, достатню для об'єктивної оцінки майнового стану боржника, яка дозволяє відкрити провадження у справі про неплатоспроможність та ефективно реалізувати мету процедур банкрутства - реструктуризацію зобов'язань та задоволення вимог кредиторів.
За змістом приписів Книги четвертої КУзПБ законодавцем презюмується, що фізична особа - боржник, ініціюючи стосовно себе справу про неплатоспроможність, прагне досягнути компромісу з кредиторами щодо зміни способу та порядку виконання його зобов'язань, а у разі недосягнення згоди стосовно плану реструктуризації боргів, такий боржник припускає визнання його банкрутом і задоволення кредиторських вимог за рахунок коштів від продажу його майна.
Стаття 124 КУзПБ встановлює загальні вимоги до плану реструктуризації боргів боржника, серед яких є вимоги до умов, що мають бути зазначені у цьому плані (частина друга), а частиною четвертою цієї статті КУзПБ також визначені загальні вимоги до виконання плану реструктуризації боргів боржника - пропорційно за рахунок коштів, отриманих від виконання плану реструктуризації боргів, у черговості, визначеній цим Кодексом. У разі реалізації в процедурі реструктуризації боргів майна боржника, яке є предметом забезпечення, план реструктуризації боргів має передбачати позачергове задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які таке майно забезпечує. Кошти, що залишилися після реалізації майна боржника, яке є предметом забезпечення, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів згідно із затвердженим господарським судом планом реструктуризації боргів у черговості, визначеній цим Кодексом (частина четверта статті 124 КУзПБ).
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 року у справі № 910/6639/20 зауважив на тому, що з огляду на мету та цілі КУзПБ інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів і належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.
За такого підходу у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи скористатися правом на реабілітацію, зокрема, у спосіб, що певною мірою утискає інтереси кредиторів, заслуговує лише чесний і сумлінний боржник, інше б суперечило принципу добросовісності, який ґрунтується на приписах статей 3 та 13 Цивільного кодексу України.
Тому до боржника - фізичної особи КУзПБ установлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов'язків.
У свою чергу розроблення проекту плану реструктуризації має відбуватися відповідно до вимог ст. 124 КУзПБ, зокрема, щодо форми і змісту проекту плану, це дасть можливість зборам кредиторів оцінити перспективу відновлення платоспроможності боржника та дасть можливості прийняття рішення про його схвалення та подання на затвердження господарському суду або відхилення і прийняття рішення про перехід до процедури погашення боргів.
Отже, при поданні до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, обов'язком боржника є складення реального (виконуваного) проекту плану реструктуризації, який після розгляду господарським судом грошових вимог та формування реєстру кредиторів розробляється, уточнюється та погоджується з кредиторами.
До заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 долучено проект плану реструктуризації боргів, відповідно до якого остання зазначила, що на погашення вимог кредиторів планує виділяти 6 500,00 грн. на наступні 5 років, при цьому, не вказано місячний дохід боржника її витрати.
Крім того, подані пропозиції щодо реструктуризації боргів суперечать змісту інших наданих ОСОБА_1 документів, зокрема умов договору про розстрочення авансування винагороди арбітражного керуючого від 16.12.2024 року, яким передбачено що боржник сплачує винагороду у розмірі 45 420,00 грн. впродовж 8-ми місяців по 5 677,50 грн. щомісячно з дня підписання договору.
Таким чином, поданий заявником проект плану реструктуризації боргів не відповідає передбаченим КУзПБ вимогам до змісту зазначеного документа.
З огляду на положення ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства, за якими визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України, суд при здійсненні провадження у справах про неплатоспроможність зобов'язаний застосовувати положення Господарського процесуального кодексу України, якими визначений порядок подання доказів.
Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 - 4 ст. 119 Кодексу України з процедур банкрутства у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, з'ясовує наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а також вирішує інші питання, пов'язані з розглядом заяви.
Підготовче засідання проводиться у порядку, передбаченому цим Кодексом.
За наслідками підготовчого засідання господарський суд постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність або про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність (ч. 3 ст. 119 КУзПБ).
Господарський суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність, якщо, зокрема, відсутні підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд дійшов до висновку про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , оскільки зазначені заявницею обґрунтування підстав для відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність в розумінні положень ст. 115 КУзПБ не знайшли свого документального підтвердження та не доведені належними та вірогідними доказами.
Беручи до уваги, що судом відмовлено у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , заява арбітражного керуючого Волторніст Сергія Івановича про участь у справі про неплатоспроможність залишається судом без розгляду.
З урахуванням ч. 7 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства, відмова у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність не перешкоджає повторному зверненню до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність за наявності підстав, встановлених цим Кодексом.
Керуючись ст. ст. 1, 113-119 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Відмовити у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
2. Заяву арбітражного керуючого Волторніст Сергія Івановича про участь у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 залишити без розгляду.
3. Копію ухвали надіслати представнику заявника та арбітражному керуючому через систему "Електронний суд".
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття (оголошення) та може бути оскаржена до апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її підписання.
Ухвалу складено та підписано 17.04.2025 року.
Суддя Білоусов С. М.