адреса юридична та листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
26.03.2025 Справа № 917/2011/23
За позовною заявою Селянського (фермерського) господарства "Сад", вул. Шевченка, 40, с. Потічок, Полтавський район, Полтавська область, 38442 (адреса для листування: вул. Котляревського, 6, оф. 1, м. Полтава, 36020
до 1. Решетилівськької міської ради Полтавської області, вул. Покровська, 14, м. Решетилівка, Полтавський район, Полтавська область, 38400
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехсервіс", вул. Великотирнівська, 4, м. Решетилівка, Полтавський район, Полтавська область, 38400
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039
про визнання права постійного користування, визнання договору недійсним та скасування державної реєстрації.
Суддя Погрібна С.В.
Секретар судового засідання Сорока Є.С.
Представники сторін згідно протоколу судового засідання.
Обставини справи. Селянське (фермерське) господарство "Сад" звернулось до суду з позовом до Решетилівськької міської ради Полтавської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехсервіс", в якому просить:
- визнати за Селянським (фермерським) господарством "САД" (код ЄДРПОУ 24565698; юридична адреса: 38442, Полтавська обл.. Полтавський р-н, с. Потічок, вул. Шевченка, буд. 40) право постійного користування на земельні ділянки площею 7,55 га; 21,9 га; 10,0 га; 3,5 га, на які виданий Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ №002257, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 150;
- визнати недійсним договір оренди землі б/н від 13.02.2023 року укладений між Решетилівською міською радою (код ЄДРПОУ 21044065) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротехсервіс" (код ЄДРПОУ 03758039) щодо земельної ділянки кадастровий номер 5324284200:00:015:0008 загальною площею 3,03 га, яка розташована в адміністративних межах Решетилівської міської ради; скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 49543106 від 07.03.2023;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 66196962 від 25.01.2023 року та припинити право власності номер 49062419 на земельну ділянку площею 3,03 га, кадастровий номер 5324284200:00:015:0008, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2684585453242 за Решетилівською міською радою Полтавської області, (код ЄДРПОУ: 21044065);
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 5324284200:00:015:0008, площею 3,03 га, розташованої на території Решетилівської міської ради Полтавської області, зобов'язавши Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області виключити з Державного земельного кадастру запис щодо державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 5324284200:00:015:0008, площею 3,03 га, розташованої на території Решетилівської міської ради Полтавської області.
Ухвалою суду від 05.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 23.01.2024, 10:00.
29.12.2023 від відповідача Решетилівської міської ради Полтавської області до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 16801), який судом долучено до матеріалів справи.
22.01.2024 представником позивача подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме висновку про накладення земельних ділянок: схему та розрахунок, виготовлений ФО-П "Тамара Гергель" (вх. № 852). Дослідивши вказане клопотання суд дійшов висновку про долучення поданих доказів до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 24.01.2024 продовжено строк проведення підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 27.02.2024, 10:00.
27.02.2024 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі та про розгляд клопотання про витребування доказів, які були перелічені в тексті позовної заяви (вх. № 2618).
Ухвалою суду від 27.02.2024 витребувано у Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та у відповідача Решетилівської міської ради зазначені в позовній заяві документи; відкладено підготовче засідання на 26.03.2024, 11:00.
На виконання вимог ухвали суду від 27.02.2024 від третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшла завірена копія архівного примірника державного акту серія ІІ-ПЛ №002257 (вх. № 3941).
26.03.2024 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, в якій просить суд повторно витребувати у Решетилівській міській раді зазначені в позовній заяві документи (вх. № 4117).
Ухвалою від 26.03.2024 суд відклав підготовче засідання на 09.05.2024, 10:30 та повторно витребувано у відповідача 1 документи.
24.04.2024 від Решетилівської міської ради надійшла заява про приєднання витребуваних судом доказів (вх. № 5700), які долучені до матеріалів справи.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Погрібної С.В., судове засідання призначене на 09.05.2024 не відбулось.
Ухвалою суду від 14.05.2024 призначено дату підготовчого засідання на 06.06.2024, 10:30.
Ухвалою від 06.06.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.07.2024, 11:00.
19.07.2024 від Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшло клопотання про проведення судового засідання за відсутності його представника (вх. № 9922).
25.07.2024 від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи (вх. № 10123, 10134), у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю адвоката. Ухвалою від 25.07.2024 суд відклав розгляд справи на 17.09.2024, 11:30.
12.09.2024 Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшло клопотання про проведення судового засідання за відсутності його представника (вх. № 12019).
Від Решетилівської міської ради надійшла заява про розгляд справи за відсутністю їх представника (вх. № 12161 від 16.09.2024).
У зв'язку з перебуванням судді Погрібної С.В. у відпустці, судове засідання призначене на 17.09.2024 не відбулось. Ухвалою від 23.09.2024 суд призначив судове засідання по суті на 12.11.2024, 11:30.
Від Решетилівської міської ради та третьої особи надійшли заява про розгляд справи за відсутністю їх представника (вх. № 15083, 15130 від 11.11.2024).
Представником позивача подано заяву про відкладення судового засідання по суті (вх. № 15225 від 12.11.2024), у зв'язку з поданням клопотання про призначення експертизи по справі.
Ухвалою суду від 12.11.2024 відкладено розгляд справи на 28.11.2024, 09:30.
Позивачем 28.11.2024 подано: заяву про розгляд справи без участі представника (вх. № 16117 від 28.11.2024), клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи (вх. № 16116 від 28.11.2024), клопотання про долучення доказів (вх. № 16126 від 28.11.2024), а саме копії свідоцтва № 1689 на підтвердження кваліфікації експерта з правом проведення інженерно-технічних експертиз.
Ухвалою суду від 28.11.2024 по справі №917/2011/23 призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено судовому експерту Федорову Дмитру Федоровичу (вул. Зигіна, буд. 4, м. Полтава, 36021); зупинено провадження у справі.
15.01.2025 до Господарського суду Полтавської області надійшли матеріали справи № 917/2011/23 разом із висновком експерта №84 від 13.01.2025.
Ухвалою суду від 28.01.2025 поновлено провадження у справі; призначено засідання на 18.02.2025, 11:00.
14.02.2025 від відповідача Решетилівськької міської ради Полтавської області надійшла заява про проведення засідання за відсутності їх представника (вх. № 2098).
Розгляд справи відкладено на 26.03.2025.
В судовому засіданні 26.03.2025 представником позивача викладено зміст позовних вимог, представником відповідача 1 зміст заперечень.
Судом були з'ясовані обставини справи та досліджено наявні в матеріалах справи докази.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.
Селянське (фермерське) господарство «САД» є юридичною особою, з організаційно-правовою формою - фермерське господарство, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців та зареєстроване таким з 04.02.1997.
Відповідно до Статуту СФГ "САД", останнє створене на невизначений строк і його засновниками є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Членами СФГ є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Головою СФГ є Пономаренко Володимир Михайлович.
В постійному користуванні СФГ "САД" з 1996 року, перебуває масив земельних ділянок згідно виданого Державного акту про право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 002257 від 30 листопада 1996 р (а.с. 36 том 1).
Так, рішенням Решетилівської районної ради народних депутатів від 29.08.1996 «Про надання земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 », була надана земельна ділянка ОСОБА_1 для створення селянського (фермерського) господарства із земель запасу Потічанської сільської Ради народних депутатів в розмірі 38,1 га., з них ріллі 25,7 га, сіножатей 10,0 га, лісосмуги - 2,4 га.
На виконання даного рішення районної ради народних депутатів ОСОБА_1 було видано Державний акт про право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 002257 (далі - Державний акт), у тому, що йому, як землекористувачу, надано у постійне користування 38,1 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.
В даний Державний акт було внесено зміни в землекористуванні, а саме: Рішенням Решетилівської районної ради від 24 грудня 1999 року «Про надання земельної ділянки в постійне користування для розширення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 » останньому було надано земельну ділянку в постійне користування для розширення селянського (фермерського) господарства в розмірі 21,9 га, із них ріллі 21,9 га на землях запасу.
Також розпорядженням Голови Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області від 23.06.2004 № 334 передано земельні ділянки у власність із частини земель фермерського господарства «Сад» на території Потічанської сільської ради з встановленням межових знаків. Земельні ділянки передані членам СФГ у наступних розмірах: ОСОБА_3 - 3,41 га; ОСОБА_1 - 3,41 га; ОСОБА_2 - 3,41 га; ОСОБА_4 - 3,41 га; ОСОБА_5 - 3,41 га.
Інші зміни в землекористуванні СФГ «Сад» не приймалися, Державний акт не скасовувався та не визнавався недійсним, право постійного користування щодо інших земель не припинялося, від наданої землі в постійне користування позивач не відмовлявся.
Судом встановлено, що на час розгляду справи в суді, СФГ «Сад» на праві постійного користування (з урахуванням затверджених змін згідно рішення Решетилівської районної ради від 24.12.1999 р. та розпорядження Решетилівської районної державної адміністрації від 23.06.2004 №334) належать наступні земельні ділянки: площею 7,55 га (складається із земель площею 5,55 га ріллі та 2 га - лісосмуги); площею 21,9 га ріллі; площею 10 га сіножаті; площею 3,5 га (складається із земель площею 3,1 га рілля та 0,4 га лісосмуги), що підтверджується Державним актом про право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 002257 від 30.11.1996.
Згідно з частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Згідно з частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
З наведеного убачається, що на момент надання права постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 , земельні ділянки на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб'єкту - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2009-ХІІ "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент створення ФГ, який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки.
Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Отже, законодавством, чинним на момент створення СФГ «САД», передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності СФГ, як юридичної особи.
19.06.2003 прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-ІV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону № 937-ІV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону № 937-ІV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).
На момент створення СФГ «САД», можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства була безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) на праві постійного користування засновнику СФГ земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.
З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Для забезпечення єдності судової практики щодо питання права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц виклала правову позицію, відповідно до якої з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять права володіння, користування та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки його засновника.
Водночас, згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2002, тобто після державної реєстрації ФГ (підпункт 7.2 цієї постанови)) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.
Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України у редакції, яка діяла з 01.01.2002 (момент набрання ним чинності) до 22.09.2005, встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Проте Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
З аналізу зазначених положень, судом встановлено належність СФГ «Сад» на праві постійного користування земельних ділянок площею 7,55 га, 21,9 га, 10,0 га та 3,5 га, які відображені на Плані зовнішніх меж Державного акту на право постійного користування землею ІІ-ПЛ № 002257.
Щодо заперечень відповідача Решетилівської міської ради в частині позовної вимоги про визнання права постійного користування на земельні ділянки площею 7,55 га; 21,9 га; 10,0 га; 3,5 га то суд зазначає наступне.
Обґрунтування відповідача-1 з приводу того, що дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки Решетилівська міська рада не заперечує з приводу права постійного користування СФГ «Сад» спростовується матеріалами справи.
Земельні ділянки, які сформовані за рахунок земель СФГ «Сад», а саме земельна ділянка з кадастровим номером 5324284200:00:015:0002, площею 4,9131 га, цільове призначення «для ведення фермерського господарства»; з кадастровим номером 5324284200:00:015:0004, площею 22 га, цільове призначення «для ведення фермерського господарства»; з кадастровим номером 5324284200:00:009:0054, площею 10 га, цільове призначення «для ведення фермерського господарства»; з кадастровим номером 5324284200:00:005:0093, площею 3,2047 га, цільове призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва»; з кадастровим номером 5324284200:00:015:0008, площею 3,03 га, цільове призначення «земельна ділянка під полезахисними лісовими смугами» не відповідають їх розмірам згідно Державного акту, а земельна ділянка з кадастровим номером 5324284200:00:015:0008, площею 3,03 га - сформована за рахунок земель СФГ «Сад», але передана в оренду іншому користувачу, а саме відповідачу 2 - ТОВ «Агротехсервіс».
Зазначене підтверджується витягом з рішення Решетилівської міської ради Полтавської області від 31 січня 2023 року № 1270-29-VIII «Про передачу в оренду земельних ділянок ТОВ «Агротехсервіс», яким ТОВ «Агротехсервіс» передано в оренду строком на 10 років земельну ділянку з кадастровим номером 5324284200:00:015:0008, площею 3,03 га; договором оренди землі від 13 лютого 2023 року; наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 04.06.2018 року № 3975-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та доданим до нього Актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність; запитом адвоката до Решетилівської міської ради від 23.08.2023 № 15; відповіддю виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області від 04.09.2023 № 01-22/68 (а.с. 67 том 1).
Таким чином, існує спір про право користування СФГ «Сад» щодо земельного масиву, належного позивачу на праві постійного користування згідно Державного акту ІІ-ПЛ № 002257.
Право користування СФГ «Сад» підтверджується самим Державним актом ІІ-ПЛ № 002257, а також технічним звітом встановлення в натурі меж відведених земельних ділянок громадянину ОСОБА_1 для ведення селянського (Фермерського) господарства із земель запасу на території Потічанської сільської Ради народних депутатів Решетилівського району Полтавської області, виготовленим у 1996 році Полтавською філією інституту землеустрою Української академії аграрних наук.
Також, висновком експерта Федорова Д.Ф. № 84, складеним 13 січня 2025 року за результатами судової земельно-технічної експертизи у справі № 917/2011/23 встановлено, що:
- земельна ділянка кадастровий номер 5324284200:00:015:0008 площею 3,03 га частково на 2,7598 га накладається на земельну ділянку № 1 загальною площею 7,55 га масиву земель згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 002257;
- земельна ділянка кадастровий номер 5324284200:00:015:0002 площею 4,9131 га частково на 4,6004 га накладається на земельну ділянку № 1 загальною площею 7,55 га масиву земель згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 002257;
- земельна ділянка кадастровий номер 5324284200:00:005:0093 площею 3,2047 га частково на 3,1369 га накладається на земельну ділянку № 3 загальною площею 3,5 га масиву земель згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 002257.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частина перша статті 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацу 2 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.
Відповідно до статті 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно з приписами статті 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
Відповідно до частини 1 статті 13 та частини 1 статті 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Наведений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тобто інші юридичні факти не можуть розглядатися як підстава припинення права користування зазначеною земельною ділянкою.
Відповідно до приписів частини 1 статті 27 Земельного кодексу України, яка діяла до 01.01.2002, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статями 31 і 32 цього Кодексу.
У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України.
В ході судового розгляду обставин для припинення права постійного користування СФГ «Сад» не встановлено.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є належним, а його порушене право постійного користування підлягає захисту, шляхом задоволення позовної вимоги щодо визнання права постійного користування на земельні ділянки площею 7,55 га, 21,9 га, 10,0 га, 3,5 га, яка належать СФГ «Сад» на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії II-ПЛ № 002257, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 150.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі б/н від 13.02.2023, укладеного між Решетилівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротехсервіс» суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 3 статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
Право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства, фермерського господарства, є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом із легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16.02.2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).
ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" від 14.10.2010 (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.
Згідно з приписами статей 92, 125 Земельного кодексу України 2001 року, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.
Отже, право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законом порядку до 1 січня 2002 року, не скасовується та не обмежується.
Відповідно до законодавства України та наданих позивачем доказів, постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 38,1 га, право користування на яку оформлено Державним актом на право постійного користування землею серії II-ПЛ № 002257, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 150, на сьогодні є Селянське (фермерське) господарство «САД».
13.02.2023 був укладений договір оренди землі між Решетилівською міською радою та Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротехсервіс» щодо земельної ділянки кадастровий номер 5324284200:00:015:0008 загальною площею 3,03 га, яка розташована в адміністративних межах Решетилівської міської ради (зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 49543106 від 07.03.2023, а.с. 4 том 2).
Згідно висновку експерта земельна ділянка кадастровий номер 5324284200:00:015:0008 загальною площею 3,03 га частково на 2,7598 га накладається на земельну ділянку № 1 загальною площею 7,55 га масиву земель згідно Державного акут на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 002257. Відповідно формування земельної ділянки площею 3,03 га за рахунок земель СФГ «Сад», винесення рішення про передачу в оренду такої земельної ділянки та укладення договору оренди землі із ТОВ Агротехсервіс» є порушенням права постійного користування позивача, а відповідно підлягає захисту.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 2 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).
Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.
Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Відповідно до правил частини 5 статті 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Згідно з ч. 2. п. «в», «г» ч. 3 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Статтею 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Отже, договір оренди землі від 13.02.2023, укладений між Решетилівською міською радою та ТОВ «Агротехсервіс» на підставі рішення від 31.01.2023 № 1270-29-VIII є оспорюваним і при його укладенні Решетилівською міською радою було порушено вимоги статті 116 Земельного Кодексу України, а саме відбулося передання в оренду частини земельної ділянки, яка перебуває у іншого землекористувача, відмінного від Орендаря. У зв'язку із укладенням даного договору оренди землі відбулося порушення прав позивача, що є протиправним і відповідно договір оренди землі від 13.02.2023, укладений між Решетилівською міською радою та ТОВ «Агротехсервіс» підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.
У зв'язку із визнанням договору оренди недійсним, підлягає скасуванню і його державна реєстрація у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 49543106 від 07.03.2023.
Згідно частини 3 статті 26 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції станом на час звернення з даним позовом до суду, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Враховуючи встановлення судом тих обставин, що земельна ділянка кадастровий номер 5324284200:00:015:0008 площею 3,03 га, сформована за рахунок частини земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні СФГ «Сад» згідно Державного акту серії ІІ-ПЛ № 002257, існування її реєстрації в такому вигляді порушує права позивача, а тому така реєстрація має бути скасованою, для можливості подальшого формування земельних ділянок з дотримання прав позивача та інтересів відповідача 1.
Статтею 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено, що Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру.
Підстави та порядок скасування державної реєстрації земельної ділянки визначено Законом України «Про Державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 за № 1051.
Державний кадастровий реєстратор здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей: перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Держаного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.
Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення) (частини 6,8 статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 за № 1051 передбачено, що відомості про об'єкти Державного земельного кадастру вносяться до Держаного земельного кадастру державними кадастровими реєстраторами.
Пунктом 4 частини 6 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати іншої земельної ділянки або її частини.
Частиною 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:
- Поділу чи об'єднання земельних ділянок;
- Якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника;
- Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Таким чином, суд визнає обґрунтованою та задовольняє позовну вимогу про скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 5324284200:00:015:0008, площею 3,03 га, яка розташована на території Решетилівської міської ради Полтавської області, зобов'язавши Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області виключити з Державного земельного кадастру запис щодо державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 5324284200:00:015:0008, площею 3,03 га.
Щодо позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку кадастровий номер 5324284200:00:015:0008, площею 3,03 га, то вона задоволенню не підлягає з наступних мотивів.
Суд погоджується з тим, що на час реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 5324284200:00:015:0008, площею 3,03 га, і на час розгляду справи в суді, власником даної землі є Решетилівська міська рада.
Статтею 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у держаній або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 04.06.2018 № 3975-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Решетилівській міській територіальній громаді, в особі Решетилівської міської ради, передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2300,4510 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Решетилівського району Решетилівської міської ради, згідно акту приймання-передачі.
Згідно пункту 58 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ внесені зміни до Земельного кодексу України, зокрема розділ Х «Перехідні положення» доповнено пунктом 24, яким встановлено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Таким чином, власником земельної ділянки кадастровий номер 5324284200:00:015:0008, площею 3,03 га, є Решетилівська міська рада, але з дотриманням прав землекористувача СФГ «Сад», які підтверджені даним рішенням.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати за Селянським (фермерським) господарством "САД" (код ЄДРПОУ 24565698; юридична адреса: 38442, Полтавська обл.. Полтавський р-н, с. Потічок, вул. Шевченка, буд. 40) право постійного користування на земельні ділянки площею 7,55 га; 21,9 га; 10,0 га; 3,5 га, на які виданий Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ №002257, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 150.
3. Визнати недійсним договір оренди землі б/н від 13.02.2023 укладений між Решетилівською міською радою (код ЄДРПОУ 21044065) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротехсервіс" (код ЄДРПОУ 03758039) щодо земельної ділянки кадастровий номер 5324284200:00:015:0008 загальною площею 3,03 га, яка розташована в адміністративних межах Решетилівської міської ради; скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 49543106 від 07.03.2023.
4. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 5324284200:00:015:0008, площею 3,03 га, розташованої на території Решетилівської міської ради Полтавської області, зобов'язавши Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області виключити з Державного земельного кадастру запис щодо державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 5324284200:00:015:0008, площею 3,03 га, розташованої на території Решетилівської міської ради Полтавської області.
5. В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 статті 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені статті 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 15.04.2025.
Суддя Погрібна С.В.