ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.04.2025Справа № 910/2081/25
Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Мазура В.М. в порядку загального позовного провадження
справу № 910/2081/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕСКО"
до Головного управління регіональної статистики
про розірвання договору та стягнення 2 863 196,44 грн
За участю представників сторін:
від позивача: Острянко М.М.;
від відповідача: Височан Л.П., Сумський Ю.А.
До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕСКО" з позовом до Головного управління регіональної статистики про розірвання договору та стягнення 2 863 196,44 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Енергосервісним договором № 23 від 11.04.2019, що є підставою для його дострокового розірвання та стягнення несплаченої частини ціни цього договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 справу № 910/2081/25 прийнято до провадження та ухвалено розглядати справу здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 27.03.2025.
03.03.2025 через систему "Електронний суд" до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 відмовлено в задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕСКО" Острянка М.М. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
11.03.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
17.03.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
21.03.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Присутній у підготовчому засіданні 27.03.2025 представник позивача позов підтримав та просив призначити справу до розгляду по суті.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи суду не подавав.
Ураховуючи відсутність будь-яких інших заяв і клопотань представників сторін та оскільки у підготовчому засіданні 27.03.2025 вирішені питання, зазначені у ч. 2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України, а також здійснені усі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.04.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 повідомлено відповідача про призначення справи до розгляду по суті на 10.04.2025.
Присутній у судовому засіданні 10.04.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з посиланням на обставини, наведені в позовній заяві.
Представники відповідача проти позовних вимог заперечили частково в частині стягнення коштів.
У судовому засіданні 10.04.2025, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
11.04.2019 між Головним управлінням регіональної статистики (за договором - замовник) та ТОВ "КИЇВЕСКО" (за договором - виконавець) був укладений Енергосервісний договір № 23, умови якого змінювалися додатковими угодами № 1 від 02.08.2019, № 2 від 09.12.2019, № 3 від 24.12.2019, № 4 від 17.01.2020, № 5 від 20.01.2020, № 2 від 14.02.2020, № 6 від 20.02.2020, № 7 від 13.03.2020, № 7 від 28.12.2020, № 8 від 28.01.2021, № 9 від 22.11.2021, № 10 від 20.12.2021, № 11 від 31.01.2022, № 12 від 27.12.2022, № 13 від 20.02.2023.
Предметом договору є здійснення виконавцем енергосервісу будівлі Головного управління регіональної статистики за адресою м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6, оплата якого здійснюється за рахунок досягнутого в результаті здійснення енергосервісу скорочення замовником споживання теплової енергії порівняно із споживанням (витратами) за відсутності енергосервісу. Енеогосервісом є комплекс технічних та організаційних енергозберігаючих (енергоефективних) та інших заходів енергосервісу, перелік, строки та умови впровадження яких наведено у додатку 1. Енергосервісний договір розроблено відповідно до вимог Примірного енергосервісного договору, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 845.
Ціна договору становить 4 571 624,17 грн, з урахуванням ПДВ.
Відповідно до умов п.п. 7.1-7.4 договору, оплата за договором здійснюється замовником за рахунок скорочення споживання та/або витрат замовника на оплату теплової енергії порівняно із споживанням та/або витратами на оплату теплової енергії за відсутності таких заходів (як передбачено ч. 5 ст. 5 Закону України "Про запровадження нових інвестиційних можливостей, гарантування прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації") за відповідний період на підставі тарифів, що діяли у період, за який здійснюється оплата.
Сума скорочення витрат замовника визначається як різниця між базовим рівнем споживання теплової енергії, та фактичним рівнем споживання теплової енергії, скорегованим із врахуванням зміни факторів, що впливають на обсяг тепло споживання помножена на тариф на оплату теплової енергії, що діяв на період, за який здійснюється оплата. Оплата за договором здійснюється щомісяця. Щорічний платіж визначається як сума платежів за розрахунковий період.
Згідно п.п. 7.5.-7.7 договору, платіж за розрахунковий період визначається за формулою: платіж = В х (Q баз заг - Q факт.скор заг) х Т/100%, де: В - фіксований відсоток суми скорочення витрат замовника на оплату теплової енергії, що підлягає до сплати виконавцю відповідно до п. 7.6 договору, %; Q баз заг. - базовий рівень загального споживання теплової енергії, Гкал; Q факт. скор. заг. - фактичний рівень загального споживання теплової енергії, що визначається за даними приладів обліку скорегованими із врахуванням факторів, що впливають на обсяг тепло споживання (зміна середньодобової температури зовнішнього повітря та тривалості опалювального періоду; зміна режиму роботи установи та кількості споживачів енергоресурсів; зміна площі та призначення приміщень і інше), Гкал; Т - тариф на теплову енергію, що діє на кінець відповідного розрахункового періоду, грн/Гкал.
Фіксований відсоток суми скорочення витрат замовника на оплату теплової енергії, що підлягає до сплати виконавцю за договором становить 90%.
Оплата за договором здійснюється замовником протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати підписання акту про виконання зобов'язань, відповідно до п. 8.6 договору, за рахунок коштів державного бюджету за КПКВК 0414010, KEКB 2276, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, за умови надходження коштів з державного бюджету на зазначені цілі (в редакції додаткової угоди № 8 від 20.02.2020).
Скорочення рівня витрат на оплату теплової енергії, який повинен бути досягнутий в результаті здійснення енергосервісу, за кожний рік дії договору наведено в додатку 6. У разі якщо фактичне скорочення зазначених витрат менше запланованого договором, замовник у порядку, визначеному законодавством, забезпечує перерозподіл бюджетних асигнувань для збільшення видатків на оплату теплової енергії за рахунок зменшення видатків на оплату енергосервісу на суму різниці між фактичним і запланованим зменшенням зазначених витрат. Якщо скорочення зазначених витрат перевищує заплановане, замовник у порядку встановленому законодавством, забезпечує перерозподіл бюджетних асигнувань для збільшення видатків на оплату енергосервісу у пропорціях, визначених договором, за рахунок зменшення видатків на оплату теплової енергії (п. 5.2. договору).
Відповідно до п.п. 8.2, 8.3, 8.5-8.7 договору, результат фактичного скорочення рівня споживання теплової енергії - це різниця між базовим рівнем споживання теплової енергії та фактичним рівнем споживання теплової енергії, скоригованим із врахуванням зміни факторів, що впливають на обсяг тепло споживання в натуральних показниках.
Виконавець для перевірки та підтвердження фактичного скорочення рівня споживання теплової енергії та/або витрат в результаті впровадження енергосервісу за розрахунковий період виконавець протягом п'яти робочих днів після закінчення розрахункового періоду надсилає замовникові акт про виконання зобов'язань та протокол розрахунків скорочення рівня споживання теплової енергії за формою згідно з додатками 9, 10.
Замовник розглядає і підписує акт про виконання зобов'язань протягом трьох робочих днів з дня його надходження. Акт про виконання зобов'язань підписується сторонами та скріплюється печаткою (за наявності). Такий акт є підставою для здійснення платежів за договором.
У випадку, якщо замовник протягом 3 (трьох) робочих днів з дня надходження акту про виконання зобов'язань, безпідставно (без вказівки в письмовому вигляді причин, які не дозволяють фактично або юридично здійснити підписання акту про виконання зобов'язань) не підпише акт про виконання зобов'язань, то такий акт про виконання зобов'язань вважається погодженим та підписаним замовником, а платіж за відповідний розрахунковий період повинен бути сплачений виконавцю протягом 5 робочих днів на підставі рахунку виконавця.
Відповідно до п.п. 7, 12 п. 9.2 договору, замовник зобов'язаний на запит виконавця сприяти виконавцю в оформленні всіх необхідних документів, зокрема в тій частині, де необхідна участь безпосередньо замовника, своєчасно і у повному обсязі здійснювати платежі, передбачені цим договором, на користь виконавця.
Строк дії енергосервісного договору № 23 від 11.04.2019, відповідно до умов п. 6.1 договору, встановлений з 11.04.2019 до 12.09.2026.
На виконання умов вищевказаного договору та відповідно до Переліку енергоефективних заходів (додаток 1 до договору) позивач встановив у будівлі відповідача (замовника) модульний індивідуальний тепловий пункт з електропідігрівом та модуль гарячого водопостачання.
Актом впровадження модульного індивідуального теплового пункту з електродогрівом від 08.01.2020 сторони засвідчили завершення впровадження модульного індивідуального теплового пункту з електропідігрівом та початок надання послуг з електросервісу згідно з енергосервісним договором № 23 від 11.04.2019.
04.01.2021 між ТОВ "КИЇВЕСКО" (поклажедавець) та Головним управлінням регіональної статистики (зберігач) був укладений договір відповідального зберігання № 23/10/21, на умовах якого ТОВ "КИЇВЕСКО" передав, а зберігач прийняв на безоплатне відповідальне зберігання ІЕТП "Кітотерм" ЦО, 1, вартістю 685 000,00 грн та ІТП-ГВП "Кітотерм" 1, вартістю 592 000,00 грн, про що складено акт приймання-передачі № 1 від 04.01.2021.
Додатком 7 до енергосервісного договору № 23 від 11.04.2019, в редакції додаткової угоди № 13 від 20.02.2023, сторони затвердили календарний план щодо очікуваних показників видатків замовника енергосервісу на оплату енергосервісу на загальну суму 4 571 624,17 грн, в тому числі 526 400,00 грн (365 000,00 грн - загальний фонд; 21 056,00 - спеціальний фонд; 140 344,00 грн - за рахунок відшкодованих коштів) на 2023 рік, 698 853,20 грн на 2024 рік.
З січня 2020 року позивач розпочав надання послуг енергосервісу відповідачеві. Оскільки предметом енергосервісу є скорочення замовником споживання теплової енергії, надання послуг енергосервісу здійснюється позивачем протягом періоду опалювального сезону у м. Києві, коли на об'єкт енергосервісу відповідача здійснюється постачання теплової енергії.
09.12.2022 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №1371 «Про ліквідацію Головного управління регіональної статистики». Пунктами 1 і 2 вказаної Постанови постановлено ліквідувати як юридичну особу публічного права Головне управління регіональної статистики (далі - відповідач, Замовник), а здійснення заходів, пов'язаних з ліквідацією Головного управління регіональної статистики, покладено на Державну службу статистики. Постанова набрала чинності за дати її опублікування в Урядовому кур'єрі від 14.12.2022 № 264.
Отже, відповідач перебуває у стані припинення, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 у справі №910/7198/23, за позовом позивача до відповідача, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 та Верховного Суду від 23.07.2023, було установлено, що відповідач оплатив позивачеві 1133362,74 грн. за спожиті послуги енергосервісу, за розрахункові періоди з січня 2020 року по квітень 2023 року. Несплачена частина ціни енергосервісного договору станом на дату прийняття судового рішення у справі №910/7198/23 становила 3 438 261,43 грн. Судовим рішенням зобов'язано відповідача включити несплачену частину ціни енергосервісного договору у сумі 3 438 261,43 грн. до проміжного ліквідаційного балансу.
На підставі вказаного вище рішення суду, відповідач включив несплачену частину ціни енергосервісного договору у сумі 3438261,43 грн. до проміжного ліквідаційного балансу. Оскільки енергосервісний договір є чинним позивач продовжував надавати послуги енергосервісу, а відповідач споживав ці послуги.
За розрахункові періоди з жовтня 2023 року по березень 2024 року позивач надав, а відповідач спожив послуги енергосервісу на загальну суму 575064,99 грн. Проте відповідач відмовився оплачувати вартість спожитих ним послуг енергосервісу позивачеві, чим порушив зобов'язання, взяті на себе умовами укладеного енергосервісного договору. У зв'язку із невиконанням енергосервісного договору відповідачем щодо оплати за енергосервіс, позивач звернувся із позовом до суду про стягнення плати за енергосервісу з відповідача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2024 у справі №910/11062/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2025, з відповідача на користь позивача було стягнуто 575064,99 грн основного боргу, 12651,43 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 5246,48 грн. три проценти річних з простроченої суми, 45769,52 грн. пені, 9580,99 грн. витрат по оплаті судового збору.
Отже, судовим рішенням від 15.11.2024 у справі №910/11062/24 також установлено факт порушення енергосервісного договору відповідачем та стягнуто заборгованість за енергосервіс на користь позивача - виконавця енергосервісу.
Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, суд вважає, що обставини справи, установлені рішеннями Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 у справі №910/7198/23 та від 15.11.2024 у справі №910/11062/24, мають преюдиційне значення для розгляду даної справи та повторному доведенню не підлягають.
Як передбачено умовами енергосервісного договору, його предметом є здійснення позивачем енергосервісу будівлі відповідача по вул. Еспланадна, 4-6 у м. Києві. Енергосервісом є комплекс технічних та організаційних енергозберігаючих (енергоефективних) та інших заходів енергосервісу, направлених на скорочення відповідачем споживання теплової енергії порівняно із споживанням (витратами) за відсутності енергосервісу.
Постачання теплової енергії на об'єкт енергосервісу здійснювалось теплопостачальною організацією Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на підставі договору укладеного із відповідачем. У 2024 році постачання теплової енергії на об'єкт енергосервісу відповідачеві здійснювалося теплопостачальною організацією на підставі Договору про закупівлю товару (теплової енергії у гарячій воді/парі) від 14.02.2024 №1532688. Відомості про закупівлю теплової енергії відповідачем за номером UA-2024-02-14-011127-a та укладений договір розміщені на порталі закупівель в мережі Інтернет за адресою https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2024-02-14- 011127-a .
Як убачається із повідомлення та розміщених на сторінці закупівлі документів, договір на закупівлю теплової енергії був укладений відповідачем 14.02.2024 на строк до 31.12.2024 (пункти 10.1 договору). 27.05.2024 відповідач і КП «Київтеплоенерго» уклали додаткову угоду до договору від 14.02.2024 №1532688 про закупівлю товару (теплової енергії у гарячій воді/парі), якою змінили строк дії договору встановивши, що договір діє до 31.05.2024. Внаслідок чого договір на закупівлю відповідачем теплової енергії для об'єкта енергосервісу був припинений з 31.05.2024.
Відповідно до повідомлення, розміщеного відповідачем на сторінці закупівлі причинами розірвання договору є: Ліквідація ГУ Регіональної статистики відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2022 № 1371 «Про ліквідацію Головного управління регіональної статистики», наказу Державної служби статистики України від 26.12.2022 № 366 «Про ліквідацію Головного управління регіональної статистики» та передача з балансу Замовника на баланс іншому балансоутримувачу 31 травня 2024 року нежитлових приміщень, які розташовані в будівлі за адресою: вул. Еспланадна, 4-6, м. Київ, на виконання наказу Державної служби статистики України від 17.05.2024 № 147 «Про передачу нежитлових приміщень». У зв'язку з цим укладено Додаткову угоду від 27.05.2024 до договору від 14.02.2024 № 1532688, дію якого встановлено до 31 травня 2024 року.
Таким чином з 31.05.2024 припинено договір на постачання теплової енергії для об'єкта енергосервісу, а сам об'єкт енергосервісу переданий з балансу відповідача на баланс іншому балансоутримувачу.
Підпунктом другим п.9.2 енергосервісного договору встановлено обов'язок замовника енергосервісу письмово повідомляти виконавця у разі зміни характеристик об'єкта енергосервісу. Постачання теплової енергії на об'єкт енергосервісу є необхідною умовою для забезпечення його експлуатації у відповідності до встановлених вимог, а також для здійснення енергосервісу відповідно до укладеного енергосервісного договору.
Відповідач ні про розірвання договору на закупівлю теплової енергії, ні про передачу об'єкта енергосервісу на баланс іншого балансоутримувача позивача не повідомив. Фактично відповідач приховав від позивача виникнення обставин, які мають істотне значення для можливості виконання енергосервісного договору сторонами.
Енергосервіс здійснювався відповідачем з метою скорочення споживання теплової енергії, яка постачалась відповідачеві тільки у період опалювального сезону, відповідно про відсутність договору на постачання теплової енергії та про передачу об'єкта енергосервісу з балансу відповідача позивач об'єктивно не міг знати до початку нового опалювального сезону.
Оскільки відповідач перебуває в стані припинення, а енергосервісний договір не був розірваний, позивач надіслав відповідачеві лист від 23.10.2024 за №171, у якому просив повідомити про наявність діючого договору на постачання теплової енергії для об'єкта енергосервісу на період опалювального сезону 2024-2025 років.
Листом від 29.10.2024 №17.1-12/1/109-24 відповідач повідомив, що договір на постачання теплової енергії на опалювальний сезон 2024-2025 років ним не укладено. Цим же листом відповідач повідомив позивача про договір UA-2024-02-14-011127-a на постачання теплової енергії інформація щодо кого розміщена на порталі закупівель в мережі Інтернет за адресою https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2024-10-02- 002248-a. Як убачається з інформації, розміщеної на вказаній сторінці, договір на постачання теплової енергії для об'єкта енергосервісу укладено не відповідачем, а новим балансоутримувачем - Головним управлінням статистики у м. Києві (код ЄДРПОУ 02363095).
Відсутність у відповідача діючого договору на постачання теплової енергії і передача об'єкта енергосервісу на баланс іншого балансоутримувача призвели до неможливості позивача здійснювати енергосервіс за укладеним між сторонами енергосервісним договором. Такі обставини носять надзвичайний характер, не могли бути передбачені сторонами при укладенні енергосервісного договору, виникли поза волею позивача, не залежать від нього і не могли бути усунуті позивачем при всій обачності і турботливості.
Листом від 01.11.2024 №173 позивач повідомив відповідача про неможливість здійснення енергосервісу з наведених вище причин.
Листом від 05.12.2024 №19-15/57-24 відповідач ще раз повідомив, що у зв'язку із здійсненням заходів щодо ліквідації договір на постачання теплової енергії на опалювальний сезон 2024-2025 років не укладався. При цьому відповідач вказав у листі, що енергосервісний договір є діючим і повинен виконуватись позивачем, але вже на користь нового балансоутримувача об'єкта енергосервісу - Головного управління статистики у м. Києві.
Пунктом 11.1 енергосервісного договору встановлено, що договір може бути розірвано за згодою сторін.
Відповідно до п. 11.2. енергосервісного договору, вказаний договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.
Враховуючи умови п.11.1 договору та істотну зміну обставин, позивач листом за вих. №208 від 17.12.2024 звернувся до відповідача з пропозицією розірвати енергосервісний договір за угодою сторін.
Вказаний лист і додана до нього угода про розірвання договору, у двох примірниках, були надіслані відповідачеві з описом вкладення у лист з оголошеною цінністю, що підтверджується накладною Укрпошти від 26.12.2024 № 0411400047065. Відповідно до відомостей перевірки статусу відстеження Укрпошти, поштове відправлення № 0411400047065 було вручене відповідачеві 08.01.2025. Копії листа, угоди про розірвання договору, опису вкладення, накладної, фіскального чека і роздруківки сервісу відстеження Укрпошти додані до матеріалів справи.
Однак, станом на дату звернення позивача з цим позовом до суду відповідач отриману ним угоду про розірвання енергосервісного договору не підписав, про причини не підписання позивача не повідомив.
Серед іншого, пунктом 11.4 енергосервісного договору встановлено, що після закінчення строку дії енергосервісного договору або у разі його розірвання держава в особі Замовника енергосервісу набуває права власності без додаткової плати на все майно, утворене (встановлене) за енергосервісним договором.
Також пунктом 12.7 укладеного між сторонами енергосервісного договору передбачено, що право власності на обладнання (матеріали) переходить до держави (в особі Головного управління регіональної статистики) на підставі:
- дострокового припинення цього Договору (за умов виплати замовником в повному обсязі усіх платежів (ціни договору, штрафних санкцій, відшкодувань та компенсацій), що належать до сплати Виконавцю за цим Договором);
- закінчення строку цього Договору після виплати замовником в повному обсязі усіх платежів (ціни договору, штрафних санкцій, відшкодувань та компенсацій), що належать до сплати Виконавцю за цим Договором;
- дострокового розірвання цього Договору після сплати замовником усіх платежів (ціни договору, штрафних санкцій, відшкодувань та компенсацій), що належать до сплати Виконавцю у зв'язку із достроковим розірванням цього Договору.
З аналізу наведених вище норм законодавства, умов енергосервісного договору, а також правового статусу відповідача, який є замовником енергосервісу щодо якого прийняте рішення про ліквідацію і наразі знаходиться в стані припинення, вбачається, що позивач - виконавець енергосервісу має право на отримання несплаченої частини ціни енергосервісного договору від відповідача, який взяв на себе довгострокове зобов'язання за енергосервісом.
Отже, з огляду на істотну зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладання спірного договору, позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд: розірвати Енергосервісний договір №23 від 11.04.2019, який укладено між ТОВ «Київеско» і Головним управлінням регіонального статистики, та стягнути з Головного управління регіонального статистики на користь ТОВ «Київеско» несплачену частину ціни Енергосервісного договору №23 від 11.04.2019 в сумі 2863196,44 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову, вказує на те, що не отримував від позивача проект угоди про розірвання Енергосервісного договору №23 від 11.04.2019, однак, не заперечує проти розірвання вказаного договору за рішенням суду.
Водночас, відповідач не погоджується з вимогами в частині стягнення несплаченої частини ціни енергосервісного договору в розмірі 2863196,44 грн, оскільки у разі винесення судом рішення, яке набере законної сили, про розірвання Енергосервісного договору, наслідком такого розірвання буде припинення обов'язку відповідача щодо виплати позивачу несплаченої ціни енергосервісного договору. До того ж, відповідач не здійснює жодної господарської діяльності та немає коштів для погашення заборгованості перед позивачем.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень статей 11, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статей 173, 174 Господарського кодексу України, договір як підстава для виникнення господарських зобов'язань є обов'язковим для виконання сторонами, за загальним правилом сторони не мають права змінити умови відповідного зобов'язання в односторонньому порядку, а повинні виконувати його належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запровадження нових інвестиційних можливостей, гарантування прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації" енергосервіс - комплекс технічних та організаційних енергозберігаючих (енергоефективних) та інших заходів, спрямованих на скорочення замовником енергосервісу споживання та/або витрат на оплату паливно-енергетичних ресурсів та/або житлово-комунальних послуг порівняно із споживанням (витратами) за відсутності таких заходів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону енергосервісний договір - договір, предметом якого є здійснення енергосервісу виконавцем енергосервісу, оплата якого здійснюється за рахунок досягнутого в результаті здійснення енергосервісу скорочення споживання та/або витрат на оплати паливно-енергетичних ресурсів та/або житлово-комунальних послуг порівняно із споживанням (витратами) за відсутності таких заходів.
Судом установлено, що між позивачем і відповідачем був укладений Енергосервісний договір № 23 від 11.04.2019, предметом якого є здійснення позивачем (виконавцем) енергосервісу будівлі відповідача (замовника) за адресою м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6, оплата якого здійснюється за рахунок досягнутого в результаті здійснення енергосервісу скорочення замовником споживання теплової енергії порівняно із споживанням (витратами) за відсутності енергосервісу.
Згідно розділу 2 договору ціна договору становить 4571624,17 грн. з урахуванням ПДВ.
Строк дії Енергосервісного договору № 23 від 11.04.2019, відповідно до умов п. 6.1 договору, встановлений з 11.04.2019 до 12.09.2026.
Крім того, укладений між сторонами енергосервісний договір є договором публічної закупівлі, порядок укладення і виконання якого регулюється Законом України «Про публічні закупівлі» та Законом України "Про запровадження нових інвестиційних можливостей, гарантування прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації".
Норми вказаних законів не передбачають можливості передачі прав і обов'язків замовника енергосервісу до третіх осіб інакше як у порядку правонаступництва внаслідок реорганізації замовника енергосервісу (ч.13 ст.5 Закону України "Про запровадження нових інвестиційних можливостей, гарантування прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації").
Ліквідаційна процедура, яка була розпочата на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №1371 від 09.12.2022 передбачає повну ліквідацію Головного управління регіональної статистики як юридичної особи, без передачі її майна, прав і обов'язків правонаступнику.
Як установлено судом, об'єкт енергосервісу передано з балансу відповідача на баланс третьої особи, яка не набула прав і обов'язків замовника енергосервісу за енергосервісним договором у встановленому законом порядку, а також припинено договір на постачання теплової енергії для об'єкта енергосервісу, що є необхідною умовою для виконання такого виду договорів.
Отже, вказані обставини, які виникли поза волею сторін, призвели до фактичної та юридичної неможливості здійснення виконавцем енергосервісу на об'єкті енергосервісу відповідно до умов укладеного договору з підстав, виникнення яких не пов'язане з винними діями чи бездіяльністю виконавця. Такі обставини не могли і не можуть бути усунуті виконавцем при всій його турботливості та обачності.
Відповідно до положень ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Згідно з вимогами ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 ГПК України).
В силу вимог статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі статтею 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Вказана правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Аналізуючи зібрані у справі докази та надані пояснення учасниками справи, судом установлено, що обставини, яким сторони керувались при укладенні енергосервісного договору істотно змінились.
В момент укладення енергосервісного договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. З огляду на що, відповідач провів процедуру публічної закупівлі енергосервісу і уклав з позивачем довгостроковий енергосервісний договір, за яким позивач взяв на себе зобов'язання впровадити енергоефективні заходи на об'єкті енергосервісу і здійснювати його енергосервіс протягом строку дії договору, а відповідач взяв на себе довгострокові бюджетні зобов'язання з оплати енергосервісу до закінчення строку дії договору.
Рішення щодо ліквідації юридичної особи замовника прийняте уповноваженим на це органом державної влади - Кабінетом Міністрів України. Позивач, як юридична особа приватного права, не наділений компетенцією змінювати або скасовувати акти Кабінету Міністрів України.
Виконання енергосервісного договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону (позивача) того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Укладаючи договір позивач мав реальні очікування отримати плату за енергосервіс у розмірі ціни енергосервісного договору, яка розрахована у встановленому законодавством порядку, внаслідок здійснення енергосервісу протягом встановленого договором строку. За рахунок платежів, належних з відповідача за енергосервісним договором, позивач очікував повернути кошти, інвестовані ним у енергомодернізацію об'єкта енергосервісу, а також отримати плату за послуги енергосервісу. Проте, рішення про ліквідацію юридичної особи замовника енергосервісу без переходу його прав і обов'язків до правонаступника, а також передача об'єкта енергосервісу з балансу відповідача на баланс третьої особи позбавляє позивача можливості здійснювати енергосервіс у відповідності до умов укладеного між сторонами енергосервісного договору. Позбавляє можливості повернути позивачеві здійснені інвестиції та отримувати платежі за енергосервіс, на які він очікував, маючи укладений енергосервісний договір та виконавши свої договірні зобов'язання щодо впровадження енергоефективних заходів на об'єкті енергосервісу відповідача.
Об'єкт енергосервісу належить до об'єктів права власності держави Україна. Впроваджені позивачем енергоефективні заходи на об'єкті енергосервісу дозволяють державі і надалі отримувати економію у споживанні теплової енергії в ході експлуатації об'єкта енергосервісу, що призводитиме до зменшення витрат коштів державного бюджету на оплату теплової енергії протягом усього строку експлуатації результатів енергоефективних заходів, які були впроваджені позивачем і підлягають передачі державі безоплатно, у разі виплати виконавцю енергосервісу всієї ціни енергосервісного договору. Таким чином подальша дія енергосервісного договору призведе до порушення співвідношення майнових інтересів сторін. Оскільки держава набуде у власність безоплатно все майно, яке було встановлене позивачем внаслідок впровадження енергоефективних заходів на об'єкті енергосервісу і отримуватиме економію у споживанні теплової енергії і витратах на її оплату, в той же час позивач не матиме можливості отримувати плату за енергосервіс від відповідача за відсутності у нього об'єкта енергосервісу, укладеного договору на постачання теплової енергії і бюджетних асигнувань на оплату енергосервісу. Ні з умов укладеного енергосервісного договору, ні із звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин є ризиком який покладається на виконавця енергосервісу.
Пунктом 11.2 енергосервісного договору встановлено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.
Таким чином, приймаючи до уваги встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для розірвання Енергосервісного договору № 23 від 11.04.2019 за рішенням суду, у зв'язку з істотною зміною обставин, а відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо стягнення несплаченої частини ціни Енергосервісного договору №23 від 11.04.2019 в розмірі 2 863 196,44 грн, суд відзначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 107 ЦК України кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов'язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов'язання, або забезпечення виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.107 ЦК України кредитор має право вимагати від юридичної особи, яка припиняється виконання не тільки тих зобов'язань строк виконання яких настав, а також і тих зобов'язань, строк виконання яких ще не настав (дострокового виконання). Закон не поділяє зобов'язання, які підлягають виплаті кредиторові на поточні чи довгострокові.
Згідно з пунктом 21-1 статті 2 Бюджетного кодексу України довгострокове зобов'язання за енергосервісом - зобов'язання за енергосервісним договором розпорядника бюджетних коштів, в оперативному управлінні або господарському віданні якого знаходиться об'єкт, щодо якого здійснюється закупівля енергосервісу, відповідно до якого необхідно здійснити платежі протягом майбутніх та / або поточного бюджетних періодів у межах суми скорочення видатків на оплату комунальних послуг та енергоносіїв (порівняно з видатками, які були б здійснені за відсутності енергосервісу).
Частиною дванадцятою ст. 5 Закону України "Про запровадження нових інвестиційних можливостей, гарантування прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації" передбачено, що у разі ліквідації замовника енергосервісу відповідний розпорядник бюджетних коштів, що прийняв рішення про ліквідацію замовника енергосервісу, повинен забезпечити виплату виконавцю енергосервісу несплаченої частини ціни енергосервісного договору.
Відповідач, уклавши з позивачем енергосервісний договір, взяв на себе довгострокове зобов'язання за енергосервісним договором, зміст якого полягав у виплаті позивачеві (виконавцеві енергосервісу) ціни енергосервісного договору у повному обсязі, зокрема у випадку ліквідації замовника енергосервісу виконавець енергосервісу має право на отримання несплаченої частини ціни енергосервісного договору.
Держава (якщо об'єкт енергосервісу знаходиться у державній власності) або відповідна територіальна громада (якщо об'єкт енергосервісу знаходиться у комунальній власності) набуває права власності без додаткової плати на все майно, утворене (встановлене) за енергосервісним договором. Адже пунктом 10 частини другої статті 5 Закону України "Про запровадження нових інвестиційних можливостей, гарантування прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації" передбачено, що істотною умовою енергосервісного договору є, зокрема, порядок переходу до замовника права власності на майно, що було утворено (встановлено) йому за енергосервісним договором.
Пунктом 11.4 енергосервісного договору встановлено, що після закінчення строку дії енергосервісного договору або у разі його розірвання держава в особі замовника енергосервісу набуває права власності без додаткової плати на все майно, утворене (встановлене) за енергосервісним договором.
Також пунктом 12.7 укладеного між сторонами енергосервісного договору передбачено, що право власності на обладнання (матеріали) переходить до держави (в особі Головного управління регіональної статистики) на підставі: дострокового припинення цього Договору (за умов виплати замовником в повному обсязі усіх платежів (ціни договору, штрафних санкцій, відшкодувань та компенсацій), що належать до сплати Виконавцю за цим Договором); закінчення строку цього Договору після виплати замовником в повному обсязі усіх платежів (ціни договору, штрафних санкцій, відшкодувань та компенсацій), що належать до сплати Виконавцю за цим Договором; дострокового розірвання цього Договору після сплати замовником усіх платежів (ціни договору, штрафних санкцій, відшкодувань та компенсацій), що належать до сплати Виконавцю у зв'язку із достроковим розірванням цього Договору.
Частиною 12 ст. 5 Закону України "Про запровадження нових інвестиційних можливостей, гарантування прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації" встановлено, що у разі ліквідації замовника енергосервісу виконавець має право на отримання несплаченої частини ціни енергосервісного договору.
Статтею 609 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Таким чином, законодавець встановив дієвий механізм захисту прав і законних інтересів виконавця енергосервісу у разі настання обставин, виникнення яких не залежить від волі та обачності виконавця енергосервісу, не можуть бути передбачені та усунуті жодними діями чи іншим волевиявленням виконавця енергосервісу.
Отже, виходячи з положень Закону України "Про запровадження нових інвестиційних можливостей, гарантування прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації", при розірванні чи достроковому припиненні енергосервісного договору з підстав, які не пов'язані з неналежним виконанням виконавцем енергосервісу своїх зобов'язань за енергосервісним договором, виконавець енергосервісу має право на отримання несплаченої частини ціни енергосервісного договору. Власник же об'єкта енергосервісу без додаткової плати отримує все майно, яке було утворене (встановлене) за енергосервісним договором.
Відповідно до ст.599 зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Станом на дату подання позову до суду відповідач сплатив позивачеві за енергосервісним договором 1133362,74 грн., що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 у справі №910/7198/23.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2024 у справі №910/11062/24 з відповідача на користь позивача стягнуто 575064,99 грн боргу за енергосервіс.
Ціна енергосервісного договору, згідно п.2 договору, становить 4571624,17 грн.
З огляду на наведені вище судові рішення, залишок несплаченої частини ціни енергосервісного договору, яка підлягає стягненню з відповідача згідно із цим позовом становить 2 863 196,44 грн (4571624,17 - 1133362,74 - 575064,99 = 2863196,44).
Отже, враховуючи умови енергосервісного договору, а також правовий статус відповідача, який є замовником енергосервісу щодо якого прийняте рішення про ліквідацію і наразі знаходиться в стані припинення, вбачається, що позивач - виконавець енергосервісу має право на отримання несплаченої частини ціни енергосервісного договору в розмірі 2 863 196,44 грн.
Що стосується способів захисту обраних позивачем при зверненні до суду з позовом, позивач звертає увагу суду на наступне.
Включення суми заборгованості до проміжного ліквідаційного балансу не припиняє зобов'язання боржника перед кредитором.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 30.08.2024 у cправі № 905/451/22 дійшла висновку, що знаходження юридичної особи - боржника у стані припинення жодним чином не впливає ані на можливість відкриття виконавчого провадження, ані на примусове виконання судового рішення щодо цього боржника у процедурі виконавчого провадження, зокрема, не тягне закінчення виконавчого провадження і не є підставою для його зупинення.
Отже, позовна вимога про стягнення грошових коштів з боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення, відповідає способу захисту, встановленому законом ((примусове виконання обов'язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 2 ст. 20 ГК України)), і цей спосіб захисту є ефективним.
Об'єднана палата також звернула увагу на те, що позовна вимога про зобов'язання включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу є неефективною. По-перше, виконання судового рішення про задоволення такої вимоги залежить виключно від волі відповідача. По-друге, навіть виконання такого судового рішення, тобто включення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи, само по собі не гарантує сплати боргу юридичною особою, бо така сплата теж залежить виключно від волі боржника. По-третє, учасники юридичної особи, до проміжного ліквідаційного балансу якої на виконання судового рішення включені грошові вимоги кредитора, або відповідний орган юридичної особи чи відповідний державний орган можуть прийняти рішення про відміну рішення про припинення юридичної особи (ч. 11 ст. 17, п. 7 ч. 1 ст. 251 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), внаслідок чого внесення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи втратить будь-яке значення. У цьому випадку кредитору доведеться повторно звертатись до суду, але вже з вимогою про стягнення грошової суми.
Об'єднана палата звернула увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 (провадження № 11-1206апп19, п. 80), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21, п. 42), від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19 (провадження №14-212цс21)). Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (п. 6 ст. 3 ЦК України). Зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22, п. 7.33).
Тому об'єднана палата підкреслила, що норма ч. 1 ст. 112 ЦК України стосується ліквідації тільки платоспроможної юридичної особи. Її слід застосовувати не у відриві, а разом з іншими положеннями ЦК України, зокрема, разом із ч. 6 ст. 104, ч. 3 ст. 110 ЦК України, тобто системно. … Отже, встановлена частиною першою статті 112 ЦК України черговість задоволення вимог кредиторів не може мати на меті задоволення вимог кредиторів певних черг і часткове незадоволення кредиторів інших черг чи їх незадоволення взагалі. Якщо юридична особа є платоспроможною, то підлягають задоволенню всі вимоги кредиторів, що виключає порушення їх прав. Тому об'єднана палата дійшла висновку, що ч. 1 ст. 112 ЦК України має на меті врегулювати черговість добровільного задоволення боржником тих вимог кредиторів, які визнані ним самостійно, і не регулює задоволення вимог кредиторів за судовими рішеннями, які підлягають примусовому виконанню. Протилежне тлумачення зазначених законодавчих норм призвело би до порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) у світлі практики ЄСПЛ.
Виходячи з викладеного, об'єднана палата зазначила, що статтю 112 ЦК України не можна тлумачити так, що вона забороняє примусове виконання судового рішення, ухваленого щодо боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення. Такого регулювання стаття 112 ЦК України не містить (та й не може містити з огляду на статтю 6 Конвенції у світлі практики ЄСПЛ).
Частина 4 ст. 236 ГПК України зобов'язує суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Суд зазначає, що за приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Розірвати Енергосервісний договір №23 від 11.04.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕСКО" і Головним управлінням регіонального статистики
3. Стягнути з Головного управління регіональної статистики (01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6, код ЄДРПОУ 21680000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕСКО" (02090, м. Київ, вул. Володимира Сосюри, 5, код ЄДРПОУ 40364772) заборгованість у розмірі 2 863 196 грн 44 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 36 780 грн 77 коп.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 17.04.2025.
Суддя А.І. Привалов