ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.04.2025Справа № 910/676/25
За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 82509,10 грн.
Суддя І.В. Усатенко
Представники сторін: не викликались
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 82509,10 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати спожитих комунальних послуг.
Ухвалою суду від 27.01.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 10.02.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
17.02.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить застосувати строки позовної давності, в зв'язку з чим відмовити у позові. Крім того, у відзиві заявлено клопотання про заміну відповідача його правонаступником - Акціонерним товариством Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Управління справами".
Ухвалою суду від 03.03.2025 відмовлено Акціонерному товариству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" у задоволенні заяви про заміну відповідача його правонаступником.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" з 26.05.2016 є власником 5-ти кімнатної квартири, площею 118,2 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 2-Л, кв. 14, що підтверджуються витягом №59969254 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго". За розпорядженням Виконавчого органу Київради Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання центрального опалення та гарячої води споживачам.
Отже, з 01.05.2018, надання житлово-комунальних послуг здійснюється Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що він у період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року надав відповідачу послуги з централізованого опалення квартири відповідача та за період з липня 2018 по жовтень 2021 послуги з постачання гарячої води. Однак, відповідач не належним чином виконав свої зобов'язання з оплати за спожиті вказані житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 30677,85 грн за послуги централізованого опалення та заборгованість у розмірі 20228,40 грн за послуги гарячого водопостачання. Крім того, як вказує позивач, заборгованість відповідача з оплати внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку становить 175,63 грн. Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 6716,87 грн та інфляційні втрати у розмірі 24710,35 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Позивач у позовній заяві зазначив, що будинок, де знаходиться квартира відповідача, під'єднаний до мереж тепло- та гарячого водопостачання. Як наслідок, квартира під'єднана до внутрішньо- будинкової системи тепло- та гарячого водопостачання, а отже, відповідач є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
Як вбачається з розрахунку позовних вимог, за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року позивачем нараховано відповідачу плату за спожиту теплову енергію для потреб опалення на загальну суму 39822,91 грн, з яких оплачено 9145,06 грн. Тобто не оплаченими лишились послуги вартістю 30677,85 грн.
Крім того, як вбачається з розрахунку позовних вимог, за період з липня 2018 по жовтень 2021 року позивачем нараховано відповідачу плату за спожиту гарячу воду на загальну суму 34545,08 грн, з яких оплачено 14316,68 грн. Не оплаченими лишились послуги вартістю 20228,40 грн.
Також, за період з березня 2020 року по вересень 2021 року позивачем нараховано відповідачу суму внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку з постачання теплової енергії на суму 175,63 грн.
На підтвердження своїх позовних вимог позивачем долучено до матеріалів справи копії рахунків на оплату та актів надання послуг за спірний період, копії корінців нарядів про включення та відключення опалення, копії актів про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, копії відомостей споживача, копії відомостей обліку теплової енергії за спірний період.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18, від 20.08.2020 зі справи №914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Враховуючи вищевикладене та керуючись стандартом доказування "вірогідність доказів", суд дійшов висновку, що позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано суду належні та допустимі докази, у зв'язку з чим суд відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву про недоведеність позивачем обставин, на яких грунтуються його позовні вимоги.
Частиною 4 ст. 319 Цивільного кодексу України також визначено, що власність зобов'язує, а в ст. 322 Цивільного кодексу України вказано, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Тому, будучи власником майна, відповідач зобов'язаний його утримувати.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
У п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.
Згідно зі ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" передбачено обов'язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Згідно з ч.. 2 ст. 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила), якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов'язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Відповідно до п. 44 Правил за самовільне підключення системи теплоспоживання без укладення договору споживач сплачує штраф згідно із законодавством.
З аналізу положень Правил, зокрема пункту 44, вбачається, що термін "споживач" застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.
При цьому, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, поставі Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі №910/12034/18 зазначено, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, проте необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг.
З урахуванням встановлених судом обставин стосовно того, що у спірний період саме Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було власником 5-ти кімнатної квартири, площею 118,2 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 2-Л, кв. 14 (що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами і не заперечувалось відповідачем), зважаючи на подані позивачем докази, які містять інформацію про обсяги та вартість спожитої відповідачем теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання, корінці нарядів на підключення/відключення теплової енергії до будинку за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 2-Л, оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт споживання відповідачем у спірному періоді теплової енергії для потреб опалення на суму 30677,85 грн та гарячого водопостачання на суму 20228,40 грн, що не були оплачені, а також отримання послуг з обслуговування будинкового вузла комерційного обліку з постачання теплової енергії на суму 175,63 грн, з огляду на що відповідач повинен їх оплатити.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 18 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" від 21.07.2005 №630 (чинної в період, за який виникла заборгованість), розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, за опалення у спірному періоді відповідач сплатив грошові кошти у розмірі 9145,06 грн, з нарахованих з урахуванням коригування 39822,91 грн.
Таким чином, заборгованість відповідача з оплати послуги централізованого теплопостачання становить 30677,85 грн.
Крім того, як вбачається з розрахунку, за послугу з централізованого постачання гарячої води відповідач сплатив грошові кошти у розмірі 14316,68 грн, з нарахованих з урахуванням коригування 34545,08 грн, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у сумі 20228,40 грн.
Оплата послуги з обслуговування будинкового вузла комерційного обліку з постачання теплової енергії відповідачем не була здійснена.
Враховуючи вище викладені обставини, суд дійшов висновку, що сума заборгованості Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" становить за опалення - 30677,85 грн, за гаряче водопостачання - 20228,40 грн, за внески за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку - 175,63 грн.
Відповідачем не надано доказів в спростування наявності у нього означених сум заборгованості чи докази оплати послуг у більшому розмірі, ніж вказано позивачем
Наявність та розмір заборгованості Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" в частині стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" суми основного боргу за опалення - 30677,85 грн, за гаряче водопостачання - 20228,40 грн, за внески за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку - 175,63 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Що стосується заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає таке.
Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України " Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 р. № 211 установлено з 12 березня 2020 р. на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, постановою від 25.04.2023 № 383 до 30.06.2023.
Згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 розділ Прикінцевих та перехідних положень ЦК України був доповнений п. 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Чинною редакцією п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (набрала чинності 30.01.2024) передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Отже послідовно та безперервно з 12.03.2020 по 29.01.2024 строки позовної давності, як загальної так і спеціальної були продовжені на строк дії карантину, та строк дії воєнного стану. З 30.01.2024 строки позовної давності були зупинені.
Враховуючи викладені обставини, позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних, нараховані на заборгованість з опалення за період з 01.11.2018 по 30.09.2024 та на заборгованість з гарячого водопостачання за період з 01.07.2018 по 30.09.2024 у загальному розмірі 6716,87 грн. Та інфляційні втрати у розмірі 24710,35 грн, нараховані на заборгованість з опалення за період з 01.11.2018 по 30.09.2024 та на заборгованість з гарячого водопостачання за період з 01.07.2018 по 30.09.2024.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Суд перевірив розрахунки позивача та вважає їх обгрунтованими та арифметично вірними. А отже позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" в частині стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 3% річних у загальному розмірі 6716,87 грн та інфляційних втрат у розмірі 24710,35 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому, судом врахована правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17, про те, що саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.
Власного контррозрахунку 3% річних та інфляційних втрат відповідачем суду не надано.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у зв'язку з задоволенням позову у повному обсязі.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код: 40538421) суму основного боргу за послуги централізованого опалення у розмірі 30677 (тридцять тисяч шістсот сімдесят сім) грн 85 коп., суму основного боргу за послуги гарячого водопостачання у розмірі 20228 (двадцять тисяч двісті двадцять вісім) грн 40 коп., заборгованість з внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку у розмірі 175 (сто сімдесят п'ять) грн 63 коп., 3% річних у розмірі 6716 (шість тисяч сімсот шістнадцять) грн 87 коп., інфляційні втрати у розмірі 24710 (двадцять чотири тисячі сімсот десять) грн 35 коп. та судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
3 Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя І.В.Усатенко