ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.04.2025Справа № 910/6724/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (04073, місто Київ, пр. Бандери Степана, будинок 22)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інг-Транс» (04050, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 21)
про стягнення 221 295,58 грн,
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інг-Транс» (далі - відповідач) про стягнення 221 295,58 грн збитків.
Позовні вимоги мотивовані тим, що саме відповідач згідно положень статей 910-928, 1166, 1187, 1188 Цивільного кодексу України є відповідальною особою за шкоду, заподіяну та відшкодовану позивачем як страховиком в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася внаслідок неналежного виконання відповідачем свого обов'язку щодо утримання орендного транспортного засобу - джерела підвищеної небезпеки - в технічно справному стані, а саме відмови гальмівної системи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
10.06.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем не було надано до суду належного та допустимого доказу (постанова суду у справі про адміністративне правопорушення) встановлення вини посадової особи відповідача у заподіянні збитків або будь-який юридичний документ, складений відповідними державними органами, про наявність вини саме посадових осіб відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, та заподіяння матеріальної шкоди.
Дарницьким районним судом м. Києва під час розгляду справи про адміністративне правопорушення № 753/5913/22, на яку посилається позивач в обгартування своїх доводів, встановлював обставини справи виключно тільки з пояснень ОСОБА_1 , які не мають ніякого матеріального та правового підґрунтя. Однак, постанова у справі про адміністративне правопорушення відносно однієї особи, не є допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення іншою особою, відносно якої не складався протокол про адміністративне правопорушення та не розглядалась відповідна справа.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначав, що під час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах (не був штатним працівником на підставі трудового договору) з ТОВ «Інг-Транс», а використовував автомобіль за цивільно-правовим договором про надання послуг з перевезення фізичною особою від 01.06.2022, які виконував на свій ризик, що виключає можливість застосування норми частини першої ст. 1172 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з ТОВ «Інг-Транс» відшкодування матеріальної шкоди є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Відповідно наданої позивачем копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 753/5913/22, відсутні будь які докази того, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Інг-Транс», орім того, відповідно до постанови Дарницького районного суду м. Києва по справі № 753/5913/22, ОСОБА_1 не повідомив з якою саме юридичною особою перебуває у трудових відносинах.
Також, відповідач зазначав, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 керував автомобілем «MAN 8.163», державний номерний знак НОМЕР_1 , на відповідній правової підставі, оскільки мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на такий транспортний засіб, який був добровільно переданий орендарем ТОВ «Інг-Транс», у зв'язку з чим не має правових підстав для застосування частини четвертої ст. 1187 Цивільного кодексу України.
17.06.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечував проти аргументів відповідача, посилаючись на те, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не може бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну потерпілого. Підстави для настання цивільно-правової відповідальності не передбачають такої ознаки як обов'язковість визнання факту протиправності діяння спочатку компетентним органом (поліцією, судом). Цивільно-правова відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності, носить майнових характер та настає не лише за адміністративні чи кримінальні правопорушення, а за цивільні правопорушення, які по своїй суті можуть не містити склад адміністративного проступку. Протиправність діяння у цивільно-правовій відповідальності полягає в неналежному виконанні цивільно-правових обов'язків учасником цивільних відносин.
Положеннями ст.ст. 1166, 1187, 1188 Цивільного кодексу України передбачено умови настання цивільно-правової відповідальності, в контексті розгляду даної справи, це шкода заподіяна внаслідок використання джерела підвищеної небезпеки - автомобіля «MAN 8.163», державний номерний знак НОМЕР_1 , законним володільцем - орендарем якого, в розумінні ст. 1188 Цивільного кодексу України, є відповідач на підставі Договору оренди транспортних засобів від 14.05.2021 № 1405/21-ТР, згідно п. 2.3.4. якого, відповідач зобов'язаний підтримувати транспортні засоби в технічно справному стані, за свій рахунок проводити його технічне обслуговування, поточний ремонт та нести витрати на його експлуатацію.
Дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «MAN 8.163» державний номерний знак НОМЕР_1 , переданим в користування на підставі акту приймання-передачі від 14.05.2021, допустив з транспортним засобом «Toyota/Camry Hybrid» державний номерний знак НОМЕР_2 є наслідком технічної несправності автомобіля «MAN 8.163», державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи про адміністративне правопорушення та постановою Дарницького районного суду м. Києва у справі № 753/5913/22. Однак відповідач не надає належних та допустимих доказів того, що причиною дорожньо-транспортної пригоди стали інші обставини, ніж відмова гальмівної системи автомобіля, що зазначена у вказаній постанові.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «MAN 8.163», державний номерний знак НОМЕР_1 , застрахована не була.
Також, позивач, посилаючись на положення частини першої та другої ст. 12, ст. 33 та частину третю ст. Закону України «Про дорожній рух», зазначав про відсутність документів про відповідність на момент дорожньо-транспортної пригода технічного стану автомобіля «MAN 8.163», державний номерний знак НОМЕР_1 , технічним вимогам та стандартам, що дозволяють експлуатацію автомобіля дорогами загального користування. Відповідачем дані докази не надано.
Крім того, позивач вказував на те, що відповідач не визнає факту перебування водія з ним у трудових відносинах, що позбавляє можливості застосувати до даних правовідносин ст. 1172 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим, позивач вважає за можливе застосувати положення ст. 13 Конституції України, ст.ст. 319, 1166, 1187, 1188 Цивільного кодексу України в частині визначення відповідальної за збитки особи, як особи, яка володіє майном на відповідній правовій підставі, у даній справі це відповідач, який володіє автомобілем «MAN 8.163», державний номерний знак НОМЕР_1 , як орендар на підставі договору оренди транспортних засобів від 14.05.2021 № 1405/21-ТР.
18.06.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення (на відповідь на відзив), в яких останній зазначав, що позивачем не надано жодного правового документу на підтвердження факту, що під час дорожньо-транспортної пригода у автомобіля «MAN 8.163», державний номерний знак НОМЕР_1 , відмовили гальма. Твердження позивача ґрунтуються тільки виключно на припущеннях та поясненнях ОСОБА_1 , наданих у справі № 753/5913/22, які нічим не підтверджуються. Однак, обставина, що у автомобіля «MAN 8.163», державний номерний знак НОМЕР_1 , відмовили гальма Дарницьким районним судом м. Києва не перевірялась, а рішення по справі приймалось виключно на поясненнях водія ОСОБА_1 .
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2022 о 08 год. 10 хв. у м. Києві, Бориспільське шосе, 18, відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу «MAN 8.163», держаний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 (власник ТОВ «Дистрибуторська компанія «Славутич») та транспортного засобу «Toyota Camry Hybrid», держаний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 (власник ОСОБА_2 ).
Відповідно до Протоколу про адміністративне правопорушення від 01.06.2022 серії ААД № 082450, водій ОСОБА_1 01.06.2022 о 08 год. 10 хв., на Бориспільському шосе, 18, керуючи транспортним засобом «MAN 8.163», державний номерний знак НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з транспортним засобом «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_2 , який зупинився попереду. Внаслідок дорожньо-транспортної події автомобілі отримали механічні пошкодження, що спричинило матеріальні збитки. Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги п. 13.1 Правил дорожнього руху, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Згідно з Довідкою від 01.06.2022 № 3022161679314531 та Протоколом про адміністративне правопорушення від 01.06.2022 серії ААД № 082450, транспортним засобом «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_2 , застрахований ТДВ «Експрес Страхування» (серія та номер полісу АР5717822). Дані про страхування транспортного засобу «MAN 8.163», держаний номерний знак НОМЕР_1 , - відсутні.
Відсутність даних страхового полісу транспортного засобу «MAN 8.163», держаний номерний знак НОМЕР_1 підтверджується також скріншотом сайту Центральної бази даних МТСБУ.
29.06.2021 між ТДВ «Експрес Страхування» (далі - Страховик) та ОСОБА_2 (далі - Страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 208.21.2614476 програма «Комфорт» (далі - Договір страхування), згідно з частиною «А» Особливі умови страхування якого: безумовна франшиза за ризиком ДТП - 0,25%; страхова сума - 1 023 050,00 грн; строк дії Договору та строк дії періоду страхування за Договором - з 30.06.2021 по 29.06.2022.
01.06.2022 ОСОБА_2 було повідомлено ТДВ «Експрес Страхування» про подію, що 01.06.2022 о 08 го. 15 хв. за адресою: м. Київ, Бориспільське шосе, 18 відбулася ДТП та надана заява про виплату страхового відшкодування для відновлення автомобіля за вирахуванням безумної франшизи в розмірі 2 557,63 грн.
01.06.2022 ТДВ «Експрес Страхування» було складено Акт огляду транспортного засобу «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_2 .
Відповідно до рахунку-фактури ТОВ «Автосаміт на Столичному» № ST22004996 від 09.06.2022 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_2 становить: 223 853,21 грн з ПДВ.
Згідно матеріалів Звіту № 2944 про оцінку КТЗ від 06.06.2022, складеного ФОП Залуцький С.В., вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota /Camry Hybrid», державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 241 509,62 грн.
10.06.2022 ТДВ «Експрес Страхування» складено Страховий акт № 3.22.02214-1, відповідно до п. 2.7. якого, на підставі умов Договору страхування підлягає страхове відшкодування в розмірі 221 295,58 грн з ПДВ (223 853,21 грн - 2 557,63 грн франшиза).
14.06.2022 ТДВ «Експрес Страхування» було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 221 295,58 грн з ПДВ на рахунок ТОВ «Автосаміт на Столичному», що підтверджується платіжною інструкцією № ЦО03385.
В подальшому ТОВ «Автосаміт на Столичному» був виконаний відновлювальний ремонт транспортного засобу «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_2 , на суму 223 853,21 грн з ПДВ, на підтвердження чого надано рахунок № 2122001548 від 09.06.2022 та Акт наданих послуг № 2022005194 від 22.07.2022.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 30.06.2022 у справі № 753/5913/22 (провадження № 3/753/3151/22) у судовому засіданні з пояснень ОСОБА_1 встановлено, що він працює водієм на вантажному транспорті, перед виїздом на маршрут транспортний засіб оглядає механік товариства, в якому він працює. Після проведення огляду його випустили на маршрут, водночас керуючи транспортним засобом він дотримувався безпечної дистанції від інших транспортних засобів, однак під час руху у автомобіля відмовили гальма й він не міг зупинити транспортний засіб жодним чином до його зіткнення з автомобілем, що рухався попереду. Надалі на місце події він викликав працівників товариства. У зв'язку з чим просив закрити справу стосовно нього за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення. Аналогічні пояснення водій ОСОБА_1 надав на місці події працівникам поліції, що й у письмовому вигляді містяться у матеріалах справи. Отже, з наданих матеріалів суду, але з отриманих показань безпосередньо, встановлено, що дані, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, не підтвердилися.
Підсумовуючи наведене, вказаною постановою провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
22.08.2022 ТДВ «Експрес Страхування» звернулось до МТСБУ із Заявою № 93/07-3.22.02214 про виплату страхового відшкодування, в якому, керуючись ст.ст. 993, 1166, 1187, 1191, 1194 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування ст. 36.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», просило здійснити виплату страхового відшкодування в порядку суброгації в сумі 221 295,58 грн
22.08.2022 ТДВ «Експрес Страхування» звернулось до ОСОБА_1 з претензією № 94/07-3.22.02214 про виплату шкоди, в якій, керуючись ст.ст. 993, 1166, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування», ст.ст. 22, 28, 29, 35-37, 40, 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», просило здійснити відшкодування завданої шкоди в сумі 221 295,58 грн.
22.11.2022 МТСБУ була надано відповідь № 3-01б/27923 про відмову у відшкодуванні шкоди, в якій повідомлено, що МТСБУ на теперішній час не вбачає підстав для здійснення регламентної виплати в рахунок відшкодування витрат понесених за договором майнового страхування, оскільки відсутні докази того, що ОСОБА_1 відноситься до категорії громадян, передбаченої пп. «г» п. 41.1. ст. 41 та п. 13.1. ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до відомостей отриманих з Централізованої бази даних МТСБУ, було встановлено, що по відношенню до транспортного засобу марки MAN з номерним знаком НОМЕР_1 (яким керував ОСОБА_1 ) договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності не укладався.
Головним сервісним центром МВС у листі № 31/2361АЗ-28806-2023 від 13.12.2023 (22702) у відповідь на адвокатський запит повідомлено, що згідно інформації, яка станом на 12.12.2023 міститься в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, 15.03.2008 автомобіль «MAN 8.163», неререєстрований на ТОВ «Дистрибуторська компанія «Славутич» код ЄДРПОУ 3340373.
Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції у відповіді від 24.04.2023 № 728аз/41/11/5/02-2023 повідомило, що згідно даних Інформаційного порталу Національної поліції за фактом порушення випуску на лінію транспортного засобу, технічний стан якого не відповідає вимогам правил і стандартів убезпечення дорожнього руху, протокол про адміністративне правопорушення на відповідальних осіб не складався.
ТОВ «ДК «Славутич» у листі у відповідь на адвокатський запит № 3.22.02214-2 від 01.12.2023 повідомило, що гр. ОСОБА_1 , станом на 01.06.2022, не перебував у трудових відносинах з ТОВ «ДК «Славутич». Правомірність керування транспортним засобом «МАN», державний номерний знак НОМЕР_1 , в момент ДТП від 01.06.2022, обумовлена наявністю укладеного Договору про надання послуг з перевезення фізичною собою від 01.06.2022 та Договором оренди транспортних засобів № 1405/21-ТР від 14.05.2021, укладеного між ТОВ «ДК «Славутич» та ТОВ «Інг-Транс». Також повідомлено про наявність Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, укладеного між ТОВ «Інг-Транс» та ОСОБА_1
ТОВ «Інг-Транс» у відповідь на адвокатський запит за № 3.22.02214-3 від 28.01.2024, 21.02.2024 повідомило, що: гр. ОСОБА_1 , станом на 01.06.2022, не перебував у трудових відносинах з ТОВ «Інг-Транс»; правомірність керування транспортним засобом «МАН» державний номерний знак НОМЕР_1 , в момент ДТП від 01.06.2022, обумовлена наявністю укладеного договору про надання послуг з перевезення фізичною собою від 01.06.2022 та договором оренди транспортних засобів № 1405/21-ТР від 14.05.2021, укладеного між ТОВ «ДК «Славутич» та ТОВ «Інг-Транс»; керуючись положеннями ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» ТОВ «Інг-Транс» не отримувало згоди суб'єкта персональних даних на їх поширення, а тому надати інформацію про осіб, що відповідальні за перевірку технічного стану автомобіля «МАН», державний номерний знак НОМЕР_1 , не має можливості, але надає витяги з журналу обліку технічного стану вказаного автомобіля в період з 30.05.2022 по 01.06.2022; особи, що відповідальні за перевірку технічного стану автомобіля «МАН» державний номерний знак НОМЕР_1 , за наслідками ДТП від 01.06.2022 до відповідальності не притягались у зв'язку з відсутністю будь-якого правопорушення з боку таких осіб.
Так, 14.05.2021 між ТОВ «Дистрибуторська компанія «Славутич» (далі - Орендодавець) та ТОВ «Інг-Транс» (далі - Орендар) був укладений Договір оренди транспортних засобів № 1405/21-ТР (далі - Договір оренди), згідно з п. 1.1. та п. 1.3. якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування транспортні засоби, що зазначені у додатку до даного договору та в акті прийому-передачі транспортних засобів. Цільове призначення предмета оренди: використання в господарській діяльності підприємства.
Умовами п. 2.1. Договору оренди передбачені обов'язки Орендодавця: протягом 10 робочих днів після набрання чинності Договором передати Орендарю транспортні засоби в належному технічному стані за Актом прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками Сторін та скріплюється їх печатками. Орендарю разом із транспортними засобами передається технічна документація на останні, а саме: технічні паспорти автомобілів (пп. 2.1.1.); ознайомити Орендаря з правилами технічної експлуатації транспортних засобів (п. 2.1.2.); здійснювати інформаційну та консультаційну підтримку Орендаря стосовно порядку експлуатації транспортних засобів (п. 2.1.3.);
Пунктом 2.3. Договору оренди передбачені обов'язки Орендаря, зокрема: забезпечувати проведення у встановлені строки технічного огляду транспортних засобів (п. 2.3.3.); підтримувати транспортні засоби в технічно справному стані, за свій рахунок проводити його технічне обслуговування (у т.ч. заміну шин та акумулятора), поточний ремонт та нести витрати на його експлуатацію (п. 2.3.4.); надавати Орендодавцю транспортні засоби для проходження технічного огляду (п. 2.3.7.); після закінчення дії Договору (або після його дострокового розірвання) протягом 5 робочих днів повернути Орендодавцю транспортні засоби у тому ж стані, у якому останні були передані в оренду (з урахуванням нормального зносу), на підставі Акта приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється їх печатками. Орендодавцю разом із транспортними засобами повертається технічна документація на останні, а саме: техпаспорти автомобілів (п. 2.3.9.).
Орендар відшкодовує в повному обсязі Орендодавцю збитки, спричинені неналежним поточним ремонтом або експлуатацією транспортних засобів (п. 4.5. Договору оренди).
Згідно з п. 5.1. Договору, Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2018. Якщо інше прямо не передбачено Договором або чинним законодавством України, зміни у Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформляється додатковою угодою до Договору. Зміни до Договору набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, Договорі або в чинному законодавстві Україні. Додаткова угода до цього Договору оформлюється у письмовому вигляді, підписується уповноваженими представниками сторін і скріплюється печатками сторін (пп. 5.3.-5.5. Договору оренди).
Транспортний засіб «МАN», державний номерний знак НОМЕР_1 було передано Орендодавцем та прийнято Орендарем, що підтверджується Актом № 1405/21 прийому-передачі автомобілів в оренду до Договору оренди транспортних засобів № 1405/21-ТР від 14.05.2021 (п. 70).
Між ТОВ «Інг-Транс» (Підприємство) та ОСОБА_1 (Працівник) укладено Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно з умовами якого:
Працівник, що займає посаду водій автотранспортних засобів чи виконує роботу, безпосередньо зв'язану з перевезенням та збереженням матеріальних цінностей приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження довірених йому Підприємством матеріальних цінностей.
Підприємство зобов'язується, зокрема: знайомити працівника з чинним законодавством щодо матеріальної відповідальності працівників за збитки, нанесені підприємству, а також з діючими інструкціями, нормативами і правилами збереження, прийому, перевезення переданих йому матеріальних цінностей.
Працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збиток заподіяний не по його провині. Дія даного Договору розповсюджується на увесь час роботи з довіреними Працівнику матеріальними цінностями Підприємства.
01.06.2022 між ТОВ «Інг-Транс» (далі - Замовник) та Лаговським В.П. (далі - Виконавець) укладено Договір про надання послуг перевезення фізичною особою (далі - Договір надання послуг перевезення), згідно з умовами п. 1.1. якого, Виконавець зобов'язується за завданням Замовника надати послуги з перевезення, а Замовник зобов'язується прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх в порядку та на умовах, визначених цим Договором (ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Період надання послуг за цим Договором становить: починаючи з 01.06.2022 та до 30.06.2022. Місце виконання послуг: маршрути відповідно до заявок Замовника (п. 1.2. та п. 1.3. Договору надання послуг перевезення).
Згідно п. 1.4. Договору надання послуг перевезення, послуги надаються Виконавцем транспортними засобами, що є власністю або орендовані Замовником і перебувають у справному технічному та належному санітарному стані.
Остаточний зміст та обсяг послуг, одиниця їх виміру та вартість вказується в Актах приймання-передачі наданих послуг (п. 1.5. Договору надання послуг перевезення).
Умовами п. 1.6. Договору надання послуг перевезення передбачено, що взаємовідносини за цим Договором регулюються ЦК України (Главою 63 Послуги), тому не підлягає під дію Правил внутрішнього трудового розпорядку. Виконавець сам організовує свою діяльність за Договором і виконує її на власний ризик.
Виконавець, підписанням цього Договору, підтверджує, що йому відомо, що укладений договір є цивільно-правовим договором, який укладено згідно з вимогами ЦК України, та що Виконавець не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, та на інші види державного соціального страхування (п. 1.7. Договору надання послуг перевезення).
Пунктом 2.1. Договору надання послуг перевезення передбачено, що Виконавець зобов'язаний, зокрема: утримувати автомобіль, яким надаватимуться транспортні послуги, у справному технічному та належному санітарному стані; дотримуватись правил дорожнього руху та безпеки руху; відповідати за наслідки дорожньо-транспортних пригод, що сталися з його вини та нести повну матеріальну відповідальність за шкоду завдану третім особам; нести повну матеріальну відповідальність перед страховиком, у разі звернення страховика до Замовника з регресною вимогою; нести повну матеріальну відповідальність перед Замовником за автомобіль, яким надаватимуться транспорті послуги.
У випадку пред'явлення до Замовника претензій з боку страхових компаній чи постраждалих осіб, щодо відшкодування збитків завданих третім особам внаслідок дорожньо-транспортних пригод що сталися з вини Виконавця, Виконавець зобов'язаний відшкодувати такі збитки за власний рахунок. Замовник жодним чином не несе матеріальної відповідальності перед третіми особами та страховими компаніями за наслідки дорожньо-транспортних пригод, що сталися з вини Виконавця (п. 5.3. Договору надання послуг перевезення).
Згідно з п. 5.6. Договору надання послуг перевезення, Виконавець несе персональну відповідальність за невиконання вимог законодавства з охорони праці, пожежної безпеки, діючих на території України.
Розділом 7 Договору надання послуг перевезення передбачено, що Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання обома Сторонами, скріплення печаткою Замовника та діє до 30.06.2022 (п. 7.1.). Цей Договір може бути розірваний за згодою сторін (п. 7.2.). Договір може бути розірваний за ініціативою Замовника шляхом направлення листа про розірвання. Договір вважається розірваний на наступний день після отримання Виконавцем даного листа (п. 7.3.). Строк дії цього Договору може бути продовжено за взаємною письмовою згодою сторін (п. 7.4.).
Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки ДТП сталося внаслідок технічної несправності автомобіля «MAN 8.163», державний номерний знак НОМЕР_1 , - відмови гальмівної системи, технічне обслуговування та утримання якого за Договором оренди зобов'язаний був здійснювати відповідач, останній неналежним чином, безвідповідально виконував дії щодо утримання майна, фактично не забезпечив технічну справність автомобіля, що свідчить про протиправний характер поведінки відповідача, та як наслідок спричинення шкоди третім особам внаслідок ДТП, у зв'язку з чим, враховуючи системний аналіз статей 910-928, 1166, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, саме ТОВ «Інг-Транс» є особою відповідальною за заподіяну шкоду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» (який був чинним на момент здійснення страхової виплати), страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні в межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. Аналогічні правові висновки висловлені у постановах КГС у складі Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 905/2970/16, у справі № 910/15182/17 та у постанові КЦС Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 539/447/17та у постанові Великої Палата Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.
Оскільки наявний перехід права вимоги від страхувальника - ОСОБА_2 до страховика (ТДВ «Експрес Страхування»), що характеризується заміною кредитора: потерпілий, яким є страхувальник передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
Внаслідок зазначеної вище правової трансформації, позивач як страховик виступає замість потерпілого. Даний правовий висновок висвітлено у постановах Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/2351/17 від 29.01.2018 та 05.04.2018 року у справі № 910/3165/17 та у постанові Великої Палати від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17.
Отже, позивач набув право на реалізацію відшкодування коштів, сплачених за договором майнового страхування внаслідок настання страхового випадку, шляхом їх відшкодування особами які є відповідальні за спричинені збитки під час експлуатації автомобіля «MAN 8.163» державний номерний знак НОМЕР_1 .
Частинами першою та другою ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Частиною першою ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною першою ст. 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є, зокрема: діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга ст. 1187 ЦК України).
За загальними правилом частини другої ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
Відповідно до частини першої ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».
Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення у цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (у тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди.
Умовами застосування цієї норм є завдання шкоди (майнової) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, зокрема відповідно до частини другої, таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за вказаною вище статтею необхідно визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна ж або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об'єктів. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 461/8496/15-ц.
Згідно частини першої ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц, не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст. 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Відповідно до частини першої ст. 21 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент вчинення ДТП) (далі - КЗпП України), трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як вбачаєтеся з пояснень водія ОСОБА_1 від 01.06.2022 до протоколу про адміністративне правопорушення від 01.06.2022 серії ААД № 082450, місце роботи, посада ОСОБА_1 - с. Щясливе, фірма «Інг-Транс», водій.
У судовому засіданні 30.06.2022 з пояснень ОСОБА_1 встановлено, що він працює водієм на вантажному транспорті, що відображено у постанові Дарницького районного суду м. Києва у справі № 753/5913/22.
Проте, трудового договору, наказу про прийняття на роботу або інших доказів перебування водія ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ «Інг-Транс» матеріали справи не містять.
Між тим, позивачем наданий Договір про надання послуг перевезення фізичною особою від 01.06.2022, укладений між ТОВ «Інг-Транс» (Замовник) та Лаговським В.П. (Виконавець), відповідно до п. 1.1. якого, Виконавець зобов'язується за завданням Замовника надати послуги з перевезення, а Замовник зобов'язується прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх в порядку та на умовах, визначених цим Договором (ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Умовами п. 1.6. п. 1.7. вказаного договору сторонами погоджено, що взаємовідносини за цим Договором регулюються ЦК України (Главою 63 Послуги), тому не підлягає під дію Правил внутрішнього трудового розпорядку. Виконавець сам організовує свою діяльність за Договором і виконує її на власний ризик. Виконавець, підписанням цього Договору, підтверджує, що йому відомо, що укладений договір є цивільно-правовим договором, який укладено згідно з вимогами ЦК України, та що Виконавець не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, та на інші види державного соціального страхування.
Стаття 626 ЦК України визначає загальне поняття цивільно-правового договору. Відповідно, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.
Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 ЦК України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання конкретних результатів праці.
На відміну від трудового договору за договором надання послуг, відповідно до ст. 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Основною ознакою, яка відрізняє відносини з надання послуг від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Вказане передбачено у постанові ВС КАС від 13.06.2019 у справі №1840/2507/18 та у постанові ВС від 22.04.2020 у справі №160/8902/18.
Таким чином, між водієм ОСОБА_1 та ТОВ «Інг-Транс» було укладено цивільно-правовий договір про надання послуг перевезення фізичною особою, у зв'язку з чим відносини між ними не є трудові відносини. Доказів протилежного в матеріали справи надано не було.
Оскільки, між власником транспортного засобу (ТОВ «Інг-Транс» як орендарем) - джерела підвищеної небезпеки та водієм, який керував транспортним засобом на підставі цивільно-правової угоди, не встановлено наявність трудових відносин, правові підстави для відшкодування завданої шкоди власником транспортного засобу, відсутні. Аналогійного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24.11.2022 у справі № 686/12239/18.
Крім того, умовами п. 2.1. Договору про надання послуг перевезення фізичною особою, сторонами погоджено, що ОСОБА_1 зобов'язаний, зокрема: утримувати автомобіль, яким надаватимуться транспортні послуги, у справному технічному та належному санітарному стані; дотримуватись правил дорожнього руху та безпеки руху; відповідати за наслідки дорожньо-транспортних пригод, що сталися з його вини та нести повну матеріальну відповідальність за шкоду завдану третім особам; нести повну матеріальну відповідальність перед страховиком, у разі звернення страховика до ТОВ «Інг-Транс» з регресною вимогою.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що договір про надання послуг з перевезення, який містить положення про перехід цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок ДТП, не береться до уваги оскільки положення цього договору суперечать приписам глави 63, 64, 82 ЦК України, проте відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Судом враховано, що Договір про надання послуг перевезення фізичною особою від 01.06.2022 у встановленому порядку не оспорено та не визнано недійсним повністю або в окремих його частинах.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Пунктом 2.2 Правил дорожнього руху України (в редакції, чинній на момент вчинення ДТП) передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Отже, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа є відповідальною за завдання шкоди.
Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 01.03.2018 у справі № 201/14573/16-ц.
Аналогічні роз'яснення містяться у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».
Відповідно до частини четвертої ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду
Враховуючи, що водій ОСОБА_1 на момент вчинення ДТП керував (використовував) автомобілем «MAN 8.163» державний номерний знак НОМЕР_1 , якого що створює підвищену небезпеку, - правомірно, тобто був законним володільцем транспортного засобу, є підстави для висновку, що він вважається особою, яка здійснювала діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
При цьому, слід зазначити, що особливі правила ст. 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 208/4598/21, від 26.04.2022 у справі № 184/1461/20-ц та від 17.01.2024 у справа № 554/4401/22.
Згідно висновку, викладеного у поставні Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 703/2166/16-ц, положення частини першої ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина друга ст. 1187 ЦК України).
Крім того, умовами п. 2.1. Договору надання перевезення передбачено, зокрема, зобов'язання водія ОСОБА_1 нести повну матеріальну відповідальність перед страховиком, у разі звернення страховика до Замовника з регресною вимогою, без посилання на обов'язкову ознаку такої відповідальності як вина.
Також, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що враховуючи що ДТП сталося внаслідок відмови гальмівної системи автомобіля «MAN 8.163» державний номерний знак НОМЕР_1 , технічне обслуговування та утримання якого за договором оренди зобов'язаний був здійснювати відповідач, який неналежним чином, безвідповідально виконував дії щодо утримання майна, фактично не забезпечив технічну справність автомобіля, що свідчить про протиправний характер поведінки відповідача, та як наслідок спричинення шкоди третім особам внаслідок ДТП.
Як зазначалось, у постанові від 30.06.2022 у справі № 753/5913/22 Дарницьким районним судом м. Києва у судовому засіданні з пояснень ОСОБА_1 встановлено, що він працює водієм на вантажному транспорті, перед виїздом на маршрут транспортний засіб оглядає механік товариства, після проведення огляду його випустили на маршрут, водночас керуючи транспортним засобом він дотримувався безпечної дистанції від інших транспортних засобів, однак під час руху у автомобіля відмовили гальма й він не міг зупинити транспортний засіб жодним чином до його зіткнення з автомобілем, що рухався попереду. Аналогічні пояснення водій ОСОБА_1 надав на місці події працівникам поліції, що й у письмовому вигляді містяться у матеріалах справи.
Відповідно до частини четвертої ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п'ята ст. 75 ГПК України).
Верховний Суд у постановах від 29.11.2019 у справі № 826/6222/15, від 13.08.2020 у справі № 344/9283/16-а, від 10.09.2020 у справі № 591/245/17, від 12.10.2020 у справі № 814/435/18, від 27.11.2020 у справі № 440/525/19, від 20.04.2021 у справі № 817/1269/17, від 31.05.2021 у справі № 826/1581/18, від 30.09.2021 у справі № 826/7424/17 зазначав, що аналіз чинного законодавства та актуальної судової практики свідчить про те, що преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: ці обставини встановлені судовим рішенням лише у господарській, цивільній або адміністративній справі; ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту); ці обставини містяться у мотивувальній частині рішення де, серед іншого, зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
Обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2024 у cправі № 914/585/22 зазначав, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиціальних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарського процесуального кодексу України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 921/186/23, від 13.02.2024 у справі № 910/14138/22, від 31.10.2023 у справі № 902/670/22.
Проте, постанова Дарницького районного судом м. Києва від 30.06.2022 у справі № 753/5913/22 не містить посилання на дослідження і встановлення судом обставин - технічної несправності автомобіля та відмови гальмівної системи автомобіля як юридичного факту причини ДТП та не зазначено доказів, на підставі яких встановлені вказані обставини, однак зазначено про встановлення відмови гальм та неможливість зупинити транспортний засіб жодним чином з пояснень самого водія ОСОБА_1 , що згідно з положеннями ст. 62 Конституції України тлумачиться на користь особи при наявності сумнівів щодо доведеності її вини.
Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом положень частини першої ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частини третя та четверта ст. 74 ГПК України).
Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Крім того, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесені зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції).
Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Проте, належних та допустимих доказів на підтвердження відмови гальмівної системи та технічної несправності автомобіля «MAN 8.163», державний номерний знак НОМЕР_1 , як причину виникнення спірної дорожньо-транспортної пригоди, окрім пояснень водія ОСОБА_1 , що зафіксовано у постанові Дарницького районного судом м. Києва від 30.06.2022 у справі № 753/5913/22, в матеріали справи надано не було.
Натомість, в матеріали справи наданий лист ТОВ «Інг-Транс» з витягом з журналу обліку про справність технічного стану автомобіля «MAN 8.163» державний номерний знак НОМЕР_1 в період з 31.05.2022 по 01.06.2022, що позивачем не спростовано.
Також, у відповіді від 24.04.2023 № 728аз/41/11/5/02-2023 Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції зазначало, що згідно даних Інформаційного порталу Національної поліції за фактом порушення випуску на лінію транспортного засобу, технічний стан якого не відповідає вимогам правил і стандартів убезпечення дорожнього руху, протокол про адміністративне правопорушення на відповідальних осіб не складався.
Також, судом прийнято до уваги, що наряду з обов'язками відповідача як орендаря згідно Договору оренди забезпечувати проведення у встановлені строки технічного огляду транспортних засобів (п. 2.3.3.) та підтримувати транспортні засоби в технічно справному стані, за свій рахунок проводити його технічне обслуговування (у т.ч. заміну шин та акумулятора), поточний ремонт та нести витрати на його експлуатацію (п. 2.3.4.), умовами Договору про надання послуг перевезення фізичною особою від 01.06.2022 на водія ОСОБА_1 покладено зобов'язання утримувати автомобіль, яким надаватимуться транспортні послуги, у справному технічному та санітарному стані (п. 2.1.).
Судом прийнято до уваги, що на момент дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «MAN 8.163» державний номерний знак НОМЕР_1 , на території України не був забезпечений полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (не укладався), проте, 22.11.2022 МТСБУ була надано відповідь № 3-01б/27923 про відмову у відшкодуванні шкоди, в якій повідомлено, що МТСБУ на теперішній час не вбачає підстав для здійснення регламентної виплати в рахунок відшкодування витрат понесених за договором майнового страхування, оскільки відсутні докази того, що ОСОБА_1 відноситься до категорії громадян, передбаченої пп. «г» п. 41.1. ст. 41 та п. 13.1. ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Приписами частини першої ст. 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною першою ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з положеннями частин першої та другої ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Тобто, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, до особи, яка порушила це право, з метою його захисту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 910/2062/18.
Відповідно до вимог частини першої ст. 14 ГПК України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина друга ст. 14 ГПК України).
Частиною першою ст. 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.
При цьому, суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.
Статтею 162 ГПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі № 233/1950/19.
Частиною першою ст. 48 ГПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга ст. 48 ГПК України).
Отже, заміна неналежного відповідача та залучення співвідповідача, у відповідності до приписів господарського процесу, можлива лише за клопотанням позивача.
При цьому, пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ГПК України. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.
Таким чином, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 та від 13.10.2020 № 640/22013/18.
Установивши, що водій ОСОБА_1 на момент вчинення ДТП керував автомобілем «MAN 8.163», державний номерний знак НОМЕР_1 , правомірно на підставі укладеного з відповідачем цивільно-правової угоди - Договору про надання послуг перевезення фізичною особою, тобто був законним володільцем транспортного засобу, він вважається особою, яка здійснювала діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, і до якого позивач не пред'являв вимог, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
З огляду на наведені вище норми чинного законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, що має наслідком відмову в позові.
Враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору належить покласти на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено та підписано: 17.04.2025.
Суддя М.Є. Літвінова