ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.03.2025Справа № 910/5286/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Е., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "В2С СЕРВІС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД"
про стягнення компенсаційних платежів у розмірі 3 256 187,15 грн,
Представники учасників процесу згідно протоколу від 19.03.2025,
У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "В2С СЕРВІС" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення компенсаційних платежів у розмірі 3 256 187,15 грн, з яких: 2 880 791,56 грн інфляційних втрат та 375 395,59 грн три проценти річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 7755р від 25.04.2020 в частині своєчасного здійснення оплати за поставлений позивачем товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/5286/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.05.2024 та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
17.05.2024 в системі "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву.
21.05.2024 в системі "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив.
За наслідками підготовчого засідання 27.05.2024 суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 06.06.2024.
Підготовче засідання 06.06.2024 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Джарти В. В. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 підготовче засідання у справі призначено на 31.07.2024.
Ухвалою суду від 31.07.2024 підготовче засідання було відкладене на 19.08.2024.
19.08.2024 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва відповідачем до суду було подане клопотання про зупинення провадження в справі.
Ухвалою суду від 19.08.2024 було зупинено провадження у справі № 910/5286/24 до набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції у справі № 910/9684/23 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "В2С СЕРВІС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД" про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 2 477 461,61 грн та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "В2С СЕРВІС" про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 2 016 094,20 грн.
22.10.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "В2С СЕРВІС" до суду через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про поновлення провадження в справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 провадження у справі № 910/5286/24 поновлено, підготовче засідання призначено на 20.11.2024.
20.11.2024 перед початком підготовчого засідання через систему Електронний суд представником відповідача подано клопотання про призначення судової експертизи та додаткові пояснення у справі. Також примірник клопотання про призначення судової експертизи було направлено на електронну поштову адресу суду
За наслідками підготовчого засідання 20.11.2024 судом була постановлена ухвала, якою у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи відмовлено, закрито підготовче провадження та призначений розгляд справи по суті на 25.12.2024.
Через перебування судді Джарти В. В. у відпустці 25.12.2024 ухвалою суду від 06.01.2025 розгляд справи по суті був призначений на 16.01.2025.
У судовому засіданні 16.01.2025 була оголошена перерва до 06.02.2025.
Перед судовими дебатами у судовому засіданні 06.02.2025 була оголошена перерва до 19.03.2025.
У судовому засіданні 19.03.2025 представник позивача підтримав поданий позов, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У свою чергу представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на обставини та факти, викладені у відзиві на позов та додаткових письмових поясненнях.
Будь-яких інших заяв чи клопотань від сторін суду не представлено.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «В2С СЕРВІС», як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІЛЬПО-ФУД», як покупцем, був укладений договір № 7755р від 25.04.2020 (далі - договір поставки), згідно умов якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти Товар та своєчасно оплачувати на умовах, які вказані в договорі. Товар поставляється Постачальником окремими партіями у кількості та в асортименті, відповідно до Замовлення, узгодженого сторонами.
Умовами пункту 3.1 договору поставки сторони погодили, що зобов'язання постачальника по поставці товару виникають на підставі замовлення покупця, яке повинно відповідати умовам даного договору поставки. Покупець формує замовлення з частотою, що відповідає потребам торгівельного і/чи логістичного об'єкту покупця та у кількості товару, кратній логістичній одиниці замовлення, що узгоджена сторонами у логістичній специфікації. Покупець передає постачальнику замовлення за допомогою технології EDI (Електронний документообіг) при виконанні умов, що вказані в додатку № 3 до даного договору. У випадку технічної неможливості застосування сторонами технології EDI при виконанні умов цього договору, покупець передає постачальнику замовлення листом, надісланим за допомогою засобів поштового, факсимільного зв'язку, електронною поштою, із використанням ресурсу, доступного за посиланням https://supplier.fozzy.ua, чи у інший спосіб, узгоджений сторонами. Покупець формує замовлення за цінами відповідно до прайс-листа, який діє на дату відправлення замовлення (пункти 3.1.1-3.1.3 договору поставки).
Відповідно до умов пункту 2.11. договору поставки оплата за товар покупцем здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів від дати поставки за умови, що постачальник належним чином виконав вимоги передбачені договором. У разі, коли останній день строку платежу припадає на не платіжний день покупця, вихідний, святковий або інший неробочий день банківської установи, днем виконання зобов'язання є перший за ним платіжний день.
Товариство зазначило, що у період з 14.01.2021 по 01.07.2022 здійснювало поставку товару на виконання замовлень Підприємства за договором поставки, що підтверджується підписними накладними, відсутністю претензій, щодо поставки товару та його якості.
У порушення умов укладеного договору поставки Підприємство допускало порушення строків оплати поставленого товару у період з 14.01.2021 по 01.07.2022, у зв'язку із чим 03.04.2023 Товариство звернулось до відповідача із претензією № 03/04/23-П про врегулювання спору в досудовому порядку та просило сплатити наявну суму основного боргу за поставлений товар у розмірі 2 945 697,60 грн та неустойку за порушення умов оплати товару в розмірі 2 477 461,94 грн.
Оскільки вказана претензія з боку Підприємства залишена без виконання, Товариство звернулось із позовом до суду, в якому просило стягнути з відповідача за первісним позовом 2 477 461,94 грн неустойки, розрахованої відповідно до пункту 7.2 договору поставки за кожною видатковою накладною у період з 14.01.2021 по 01.07.2022, за якою має місце прострочення виконання зобов'язання з оплати товару.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 первісний позов ТОВ "В2С Сервіс" про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 2 477 461,61 грн задоволено частково, а саме: 2 217 060,91 грн пені та 33 255,91 грн судового збору. У іншій частині в задоволенні первісних позовних вимог про стягнення пені в розмірі 260 401,03 грн пені та 3 906,02 грн судового збору відмовлено. Зустрічний позов ТОВ "Сільпо-Фуд" про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 2 016 094,20 грн задоволено частково, а саме: 19 938,50 грн штрафу та 299,08 грн судового збору. У іншій частині в задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення 1 996 155,70 грн штрафу та 29 942,33 грн судового збору відмовлено. Проведено зустрічне зарахування грошових сум та судових витрат, що підлягають стягненню за первісним і зустрічним позовами. Стягнуто з ТОВ "Сільпо-Фуд" на користь ТОВ "В2С Сервіс" 2 197 122,41 грн пені та 32 956,83 грн судового збору.
За наслідками апеляційного перегляду Північним апеляційним господарським судом була ухвалена постанова від 07.10.2024, якою рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/9684/23 було змінено та викладено резолютивну частину в такій редакції: « 1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "В2С СЕРВІС" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД" заборгованості за договором поставки в розмірі 2 477 461,61 грн задовольнити частково, а саме: 1 108 530,46 грн пені та 33 255,91 грн судового збору.
2. У іншій частині в задоволенні первісних позовних вимог про стягнення 1 368 931,49 грн пені та 3 906,02 грн судового збору відмовити.
3. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "В2С СЕРВІС" заборгованості за договором поставки в розмірі 2 016 094,20 грн задовольнити частково, а саме: 19 938,50 грн штрафу та 299,08 грн судового збору.
4. У іншій частині в задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення 1 996 155,70 грн штрафу та 29 942,33 грн судового збору відмовити.
5. Провести зустрічне зарахування грошових сум та судових витрат, що підлягають стягненню за первісним і зустрічним позовами.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД" (02090, Україна, місто Київ, вулиця Бутлерова, будинок 1, ідентифікаційний код 40720198) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "В2С СЕРВІС" (01015, Україна, місто Київ, вулиця Князів Острозьких, будинок 46/2, секція 3, поверх 17, ідентифікаційний код 43552721) 1 088 591,96 грн (один мільйон вісімдесят вісім тисяч п'ятсот дев'яносто одну гривню 96 копійок) пені та 32 956,83 грн (тридцять дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят шість гривень 83 копійки) судового збору».
Згідно приписів частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
28.12.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою погасити заборгованість, а саме інфляційні втрати та три проценти річних за користування чужими коштами, які нараховані у зв'язку із порушенням строків оплати поставленого товару у період з 14.01.2021 по 01.07.2022.
Позивач зауважує, що станом на дату подання даного позову основна заборгованість боргу відповідачем була погашена 16.06.2023, пеня присуджена рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/9684/23, три проценти річних та інфляційні втрати не були сплачені на користь позивача, що зумовило звернення із цим позовом до суду.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Підприємство посилається на те, що позивач припустився порушення правових принципів добросовісності та естопелю. Так відповідач зауважив, що повністю розрахувавшись із позивачем за поставлений товар, враховуючи відсутність будь-яких додаткових вимог протягом тривалого часу після сплати боргу, був впевнений у добросовісності ТОВ «В2С СЕРВІС» та мав обґрунтовані очікування на збереження партнерських відносин та відсутності додаткових вимог за договором.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
За приписами статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Аналогічна правова позиція міститься в пункті 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Отже чинне законодавство не пов'язує наявність судових рішень про стягнення заборгованості з припиненням грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Під час розгляду справи № 910/9684/23 Господарським судом міста Києва та Північним апеляційним господарським судом було встановлено, що ТОВ "Сільпо-Фуд" як покупець уклало з ТОВ "В2С Сервіс" як постачальником договір поставки, за умовами якого ТОВ "Сільпо-Фуд" зобов'язалось прийняти та оплатити поставлений ТОВ "В2С Сервіс" на замовлення покупця товар. ТОВ "Сільпо-Фуд" не заперечувало прострочення ним виконання зобов'язання перед ТОВ "В2С Сервіс" в частині своєчасної оплати товару.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши представлений суду розрахунок за кожною видатковою накладною, оплату товару за якою було прострочено, суд дійшов висновку, що до стягнення з Підприємства на користь позивача підлягає 375 395,59 грн трьох процентів річних.
Разом з тим, відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).
З огляду на викладене, судом здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат за кожною видатковою накладною, оплату товару за якою було прострочено, та встановлено, що стягненню з відповідача дана компенсаційна виплата підлягає в розмірі 2 880 791,56 грн.
Приписами статей 76-77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову Товариства до Підприємства та стягненні з останнього на користь позивача 375 395,59 грн три проценти річних та інфляційних втрат у розмірі 2 880 791,56 грн.
Суд відхиляє заперечення відповідача проти позову та зауважує, що очікування Підприємства на те, що Товариство утримується від нарахування інших платежів після погашення повної вартості поставленого товару жодним чином не нівелює визначене законодавцем право Товариства застосувати відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 73-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "В2С СЕРВІС" про стягнення компенсаційних платежів у розмірі 3 256 187,15 грн задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД" (02090, Україна, місто Київ, вулиця Бутлерова, будинок 1, ідентифікаційний код 40720198) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "В2С СЕРВІС" (01015, Україна, місто Київ, вулиця Князів Острозьких, будинок 46/2, секція 3, поверх 17, ідентифікаційний код 43552721) 2 880 791,56 грн (два мільйони вісімсот вісімдесят тисяч сімсот дев'яносто одну гривню 56 копійок) інфляційних втрат, 375 395,59 грн (триста сімдесят п'ять тисяч триста дев'яносто п'ять гривень 59 копійок) три проценти річних та 48 842,81 грн (сорок вісім тисяч вісімсот сорок дві гривні 81 копійку) судового збору.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 16.04.2025.