вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"14" квітня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/152/25
Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Кірик К.І., розглянувши у підготовчому засіданні справу
за позовом: Закарпатської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ - 02909967, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Коцюбинського, будинок, 2 А,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», код ЄДРПОУ - 42399676, місцезнаходження - 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок, 1,
про стягнення збитків через невиконання відповідачем умов договору постачання природного газу у виді несвоєчасного підключення позивача як споживача на інформаційній платформі оператора ГТС,
за участі представників сторін:
від позивача: Чулей О.Ю. (згідно довіреності від 27.12.2024 №15-484вих24),
від відповідача: адвоката Твердохліб М.В. (згідно довіреності №14 від 11.02.2025), у режимі ВКЗ,
Закарпатська обласна прокуратура (далі - позивач, прокуратура) 10.02.2025 через систему «Електронний суд» звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 10.02.2025 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - відповідач, товариство) з позовними вимогами про стягнення збитків у розмірі 171674,8 грн через невиконання відповідачем умов договору постачання природного газу №06-1377/21-БО-Т від 30.11.2021 у виді несвоєчасного підключення позивача як споживача на інформаційній платформі оператора ГТС.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/152/25 визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2025.
Ухвалою суду від 17.02.2025 позовну заяву Закарпатської обласної прокуратури від 10.02.2025 до ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про стягнення збитків - залишено без руху. Встановлено позивачу - 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, про які зазначено в ухвалі.
На виконання вимог ухвали суду від 17.02.2025 через систему «Електронний суд» від Закарпатської обласної прокуратури надійшла заява від 24.02.2025 про усунення недоліків позовної заяви (зареєстрована за вхідним № 02.3.1-02/1803/25 від 24.02.2025), до якої долучені докази усунення недоліків позовної заяви та надані пояснення щодо недоліків позовної заяви, про які зазначено в ухвалі суду.
Згідно з ухвалою від 26.02.2025 суд відкрив провадження у справі; вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі на 16 годину 26.03.2025.
26.02.2025 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника відповідача - адвоката Твердохліб М.В. від 26.02.2025 про передачу справи за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/1923/25).
Згідно ухвали від 13.02.2025 задоволено заяву представника відповідача (ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг») - адвоката Твердохліб М.В. від 10.03.2025 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та постановлено провести підготовче судове засідання, призначене на 26.03.2025 за участі представника відповідача - адвоката Твердохліб М.В. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
14.03.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Твердохліб М.В. надійшов відзив на позовну заяву від 13.03.2025 (зареєстрований за вхідним №02.3.1-02/2453/25).
18.03.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив від 18.03.2025 (зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/2627/25).
21.03.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Твердохліб М.В. надійшло заперечення (на відповідь на відзив) від 21.03.2025 (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/2775/25).
У підготовчому засіданні 26.03.2025 прокурор заявив усне клопотання про відкладення засідання для подачі письмових заперечень проти клопотання представника відповідача - адвоката Твердохліб М.В. про передачу справи за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва. Представник відповідача просила відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання.
Поряд з цим, у підготовчому засіданні суд звернув увагу учасників справи, що на розгляді Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебуває справа №924/698/23 щодо правильного визначення територіальної підсудності у випадку пред'явлення позивачем позову відповідно до ч.ч.1, 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з посиланням на місце виконання договору або з врахуванням особливості договору, який, на думку позивача, можна виконувати тільки в певному місці. З приводу цього, в підготовчому засіданні 26.03.2025 суд просив врахувати розгляд Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №924/698/23 при підготовці учасниками справи заяв процесуального характеру щодо клопотання відповідача від 26.02.2025 про передачу справи на розгляд іншому суду.
Згідно ухвали від 26.03.2025 задоволено усне клопотання прокурора про відкладення підготовчого засідання; постановлено відкласти підготовче засідання на 14.04.2025; провести судове засідання, призначене на 14.04.2025 та усі наступні судові засідання, за участі представника відповідача (ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг») - адвоката Твердохліб М.В. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
10.04.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло заперечення на клопотання від 10.04.2025 (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/3423/25), у якому прокурор просив відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про передачу справи на розгляд іншому суду.
У підготовчому засіданні 14.04.2025 представник відповідача підтримала своє клопотання від 26.02.2025 про передачу справи на розгляд іншого суду з підстав, наведених у клопотанні. З приводу розгляду Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №924/698/23, представник відповідача зазначила, що справа №924/698/23, яка розглядається об'єднаною палатою Касаційного господарського суду, є релевантною з даною справою №907/152/25. Щодо цього, представник відповідача вважала за доцільніше продовжити строк підготовчого засідання та дочекатися постанови Верховного Суду в справі №924/698/23. А тому, з цих підстав адвокат Твердохліб М.В. не вбачала необхідності зупинення провадження у справі. Водночас, представник відповідача повідомила, що у ТОВ Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» немає принципової позиції проти зупинення провадження у справі та це питання представник відповідача залишила на розсуд суду і не заперечила проти зупинення провадження у справі до розгляду Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду справи №924/698/23.
У підготовчому засіданні 14.04.2025 представник позивача заперечив проти задоволення клопотання представника відповідача від 26.02.2025 про передачу справи на розгляд іншого суду з підстав, наведених у поданому запереченні від 10.04.2025. У той же час, представник позивача не заперечує проти зупинення провадження у справі до розгляду Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду справи №924/698/23 з метою дотримання строків розгляду справи та вважає, що є всі підстави зупинення розгляду справи №907/152/25 до розгляду Верховним Судом аналогічної справи №924/698/23.
Дослідивши матеріали справи, врахувавши пояснення представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку про зупинення з власної ініціативи провадження у справі, з огляду на таке.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" від 10.11.2005 зазначається, що згідно з практикою закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають обирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі "Воловік проти України" від 06.12.2007).
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996; рішення у справі "Вєренцов проти України" від 11.04.2013).
Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що одним із елементів передбаченого п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення у справі "Бентем проти Нідерландів" від 23.10.1985), при цьому очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики, виступають причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Аксіс та інші проти Туреччини").
Пунктом 4 частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
Згідно зі ст.36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
В силу ч.4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав'язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005 та абзац 1 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015 №1-рп/2015).
Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин передбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (Рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019 № 3-р(І)/2019).
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, що знаходяться в загальному доступі, встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 26.06.2024 справу №924/698/23 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Передаючи справу № 924/698/23 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, та вказуючи про необхідність відступу від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 15.06.2022 у cправі № 924/674/21 щодо застосування ч. 1, 5 ст. 29 ГПК України, Верховний Суд в ухвалі від 26.06.2024 зазначив, зокрема, таке:
«У справі, що розглядається, господарські суди попередніх інстанцій визначили територіальну підсудність справи про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів за місцезнаходженням позивача, застосувавши при цьому положення частин першої та п'ятої статті 29 ГПК України. Виснували, що позаяк умовами укладеного сторонами договору місцем поставки товару визначені населені пункти, які знаходяться у Хмельницькій області, то цим встановлено місце виконання договору.
Під час касаційного перегляду колегія суддів з'ясувала, що Верховний Суд здійснював касаційний перегляд справи № 924/674/21 за позовом першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - Хмельницької обласної ради, Комунального некомерційного підприємства "Хмельницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Хмельницької обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейн Енерджі" про визнання недійсною додаткової угоди до договору та стягнення коштів, обумовлених порушенням частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
У постанові від 15.06.2022 у справі № 924/674/21 Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду визнав безпідставними доводи товариства про те, що справа №924/674/21 була розглянута з порушенням територіальної підсудності, оскільки відповідно до умов договору місце поставки товару здійснюється за місцезнаходженням АЗС учасника на території Хмельницької області.
Також у постанові від 30.01.2024 у справі № 924/564/22 Верховний Суд відхилив доводи скаржника про те, що суд першої інстанції рішення ухвалив з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) з огляду на частину п'яту статті 29 ГПК України, оскільки умовами договору було погоджено місце поставки товару і погодився, що у такому випадку територіальна підсудність може визначатися за вибором позивача.
Проте колегія суддів не погоджується з цими висновками, з огляду на таке.
У постанові від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, розглядаючи питання відповідності приписам законодавства договору поруки, як підстави для зміни територіальної підсудності спору, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначав, зокрема, що для учасника справи місце її розгляду не може не мати певного значення та не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сторона не є заінтересованою у розгляді справи за належною територіальною юрисдикцією (див. пункти 59 та 61).
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд має дослідити питання належності спору до юрисдикції суду, в тому числі й щодо територіальної юрисдикції (підсудності).
У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
Так, за загальним правилом, визначеним у частинах першій, другій статті 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно ж до частини першої статті 29 ГПК України "Підсудність справ за вибором позивача" право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
За частиною п'ятою статті 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Аналіз положення процесуального закону свідчить про те, що ним передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці. Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких можливе лише у певному місці. У разі, якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами.
ЦК України не містить дефініції «місце виконання договору». Натомість у ЦК України йдеться про місце виконання зобов'язання і відповідно до статті 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; 4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.
Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Колегія суддів зазначає, що у справі, що переглядається, спір про стягнення з відповідача грошових коштів не стосується предмета договору поставки, а місце поставки не має значення для визначення юрисдикції спору. Іншими словами, за синалагматичним договором, який передбачає зустрічні зобов'язання, юрисдикцію спору слід визначати залежно від того, з якого саме зобов'язання виник спір.
Тому, на думку колегії суддів, для визначення юрисдикції спору про стягнення грошових коштів не застосовується пункт 3 частини першої статті 532 ЦК України.
У разі спору про стягнення грошових коштів для цілей визначення юрисдикції спору не підлягає застосуванню і пункт 4 частини першої статті 532 ЦК України, відповідно до якого, якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання; якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання.
Цей пункт визначає місце, в якому провадиться виконання зобов'язання про фізичну сплату коштів готівкою боржником безпосередньо кредитору. На це, зокрема, вказує можливість понесення витрат, пов'язаних із зміною місця виконання, а така можливість у разі сплати безготівкових коштів виключається. Сплата безготівкових коштів здійснюється шляхом надання боржником доручення обслуговуючому боржника банку і зарахування коштів на рахунок кредитора в банку, який його обслуговує.
Отже, поняття місця виконання грошового зобов'язання шляхом безготівкових розрахунків позбавлене сенсу в контексті визначення юрисдикції і не може бути встановлене договором. У зв'язку з цим не підлягає застосуванню і частина п'ята статті 29 ГПК України незалежно від того, чи зазначене в договорі місце виконання, чи ні.
Отже, на переконання колегії суддів, у справі, що переглядається, територіальна юрисдикція такого спору має визначатись за загальним правилом частини першої статті 27 ГПК України: позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача.
Наведене, за висновком колегії суддів, є підставою для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.06.2022 у cправі № 924/674/21 щодо застосування частин першої та п'ятої статті 29 ГПК України, зазначивши натомість, що за договором, який передбачає зустрічні зобов'язання, юрисдикцію спору слід визначати залежно від того, з якого саме зобов'язання виник спір».
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 30.08.2024 прийняв до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу №924/698/23 за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопрод Сервіс» на рішення господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024.
Звертаючись у суд з позовною заявою до ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про стягнення коштів у розмірі 171674,8 грн у виді збитків через невиконання відповідачем умов договору постачання природного газу №06-1377/21-БО-Т від 30.11.2021, позивач зазначає, що дана справа підсудна на підставі ч. 5 ст. 29 ГПК України - Господарському суду Закарпатської області у зв'язку з тим, що місцем поставки газового палива (природного газу) визначені структурні підрозділи органу прокуратури з вказаними ЕІС-кодами, які розташовані у Закарпатській області, на які поширюється територіальна юрисдикція Господарського суду Закарпатської області..
У клопотанні про передачу справи на розгляд іншому суду від 26.02.2025, представник відповідача вказує про неправильність обрання позивачем альтернативної підсудності відповідно до ч.ч.1 та 5 ст.29 ГПК України та наявність підстав для передачі справи за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва з урахуванням приписів ч.ч.1 та 2 статті 27 ГПК України, так як зі змісту договору постачання природного газу від 30.11.2021 №06-1377/21-БО-Т не вбачається місце його виконання сторонами. На підтвердження таких доводів представник відповідача зазначає, що, як слідує з переліку об'єктів, за якими здійснюється постачання природного газу за згаданим вище договором, об'єкти за якими здійснюється таке постачання знаходяться на території Закарпатської області, але сам договір не містить прямої вказівки на місце його виконання.
У запереченні на означене клопотання, позивач зазначає про незгоду з позицією відповідача, посилаючись на приписи ч. 5 ст. 29 ГПК України, п. 3 ч. 1 ст. 532 Цивільного кодексу України та вказує, що зі звіту про результати проведення процедури закупівлі, змісту договору та суті самого зобов'язання, а також точок поставки природного газу, місцем закупівлі (поставки товару, виконання зобов'язання) є населені пункти, які знаходяться на території Закарпатської області. На підставі наведеного, просить відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про передачу справи на розгляд іншому суду.
За змістом п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку, зокрема, перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
У пунктах 15 - 17, 19 - 21, 23 - 25 постанови від 19.02.2025 у справі № 905/578/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке:
« 15. Пунктом 7 частини першої статті 228 ГПК забезпечений механізм наступної можливості правильного застосування певної норми права судами першої та апеляційної інстанції шляхом врахування майбутніх висновків палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду щодо суперечливих або неоднозначних тлумачень такої норми права.
16. За змістом пункту 11 частини першої статті 229 ГПК провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
17. Зупинення провадження у справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв'язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об'єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2023 у справі №380/7845/21).
19. Як вбачається зі змісту ухвали Верховного Суду від 26.06.2024, передаючи справу №924/698/23 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, колегія суддів виходила з того, що:
(1) у цій справі суди попередніх інстанцій визначили територіальну підсудність справи про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів за місцезнаходженням позивача, застосувавши при цьому положення частин першої та п'ятої статті 29 ГПК. Виснували, що позаяк умовами укладеного сторонами договору місцем поставки товару визначені населені пункти, які знаходяться у Хмельницькій області, то цим встановлено місце виконання договору;
(2) під час касаційного перегляду колегія суддів з'ясувала, що Верховний Суд здійснював касаційний перегляд справи №924/674/21 за позовом першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - Хмельницької обласної ради, Комунального некомерційного підприємства "Хмельницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Хмельницької обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейн Енерджі" про визнання недійсною додаткової угоди до договору та стягнення коштів, обумовлених порушенням частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі";
(3) у постанові від 15.06.2022 у справі №924/674/21 Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду визнав безпідставними доводи товариства про те, що справа №924/674/21 була розглянута з порушенням територіальної підсудності, оскільки відповідно до умов договору місце поставки товару здійснюється за місцезнаходженням АЗС учасника на території Хмельницької області;
(4) у постанові від 30.01.2024 у справі №924/564/22 Верховний Суд також відхилив доводи скаржника про те, що суд першої інстанції рішення ухвалив з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) з огляду на частину п'яту статті 29 ГПК, оскільки умовами договору було погоджено місце поставки товару і погодився, що у такому випадку територіальна підсудність може визначатися за вибором позивача.
20. Не погоджуючись з такими висновками, колегія суддів вважала, що територіальна юрисдикція такого спору має визначатись за загальним правилом частини першої статті 27 ГПК: позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, а тому, передаючи справу на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, пропонувала відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.06.2022 у cправі №924/674/21 щодо застосування частин першої та п'ятої статті 29 ГПК.
21. Вищенаведене свідчить, що підстава передачі справи №924/698/23 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.06.2022 у cправі №924/674/21, щодо застосування частин першої та п'ятої статті 29 ГПК, обумовлена насамперед тим, що незважаючи на те, що відповідач під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції заявляв клопотання про передачу справи за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва, тобто про зміну територіальної підсудності справи, суди попередніх інстанцій визначили територіальну підсудність справи про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 41 420,73 грн за місцезнаходженням позивача, застосувавши при цьому положення частин першої та п'ятої статті 29 ГПК з огляду на те, що умовами укладеного сторонами договору місцем поставки визначені населені пункти, які знаходяться у Хмельницькій області.
23. Відповідно до статті 279 ГПК судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
24. За загальним правилом, визначеним цією статтею, рішення, яке прийнято судом першої інстанції з порушенням територіальної юрисдикції (підсудності), підлягає скасуванню в апеляційному порядку з направленням справи на новий розгляд за встановленою законом підсудністю. Проте вказане правило не застосовується, якщо учасник справи, який звернувся з апеляційною скаргою, не заявив про непідсудність справи під час її розгляду судом першої інстанції (постанова Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №921/730/19).
25. Отже, скасування судового рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), допускається за наявності одного із таких юридичних фактів:
1) учасник справи, який подав апеляційну скаргу, заявив про непідсудність справи при розгляді справи в суді першої інстанції;
2) учасник справи, який подав апеляційну скаргу, з поважних причин не заявив про непідсудність справи при розгляді справи в суді першої інстанції».
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Аналогічну норму містять положення ч.6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
На підставі викладеного,
- оскільки у даній справі за позовом Закарпатської обласної прокуратури до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про стягнення коштів у розмірі 171674,8 грн у виді збитків через невиконання відповідачем умов договору постачання природного газу №06-1377/21-БО-Т від 30.11.2021 позивач зазначає, що справа підсудна на підставі ч.5 ст.29 ГПК України - Господарському суду Закарпатської області у зв'язку з тим, що місцем поставки газового палива (природного газу) визначені структурні підрозділи органу прокуратури з вказаними ЕІС-кодами, які розташовані у Закарпатській області;
- оскільки з таких доводів позовної заяви у справі №907/152/25 за позовом Закарпатської обласної прокуратури до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про стягнення коштів у розмірі 171674,8 грн вбачається, що спір у справі виник з договору постачання природного газу №06-1377/21-БО-Т від 30.11.2021, в якому визначено місце його виконання або виконувати який можна через його особливість тільки у певному місці, тобто на території Закарпатської області, що є підставою пред'явлення позову позивачем з посиланням на ч.5 ст.29 ГПК України до Господарського суду Закарпатської області;
- оскільки відповідач у клопотанні про передачу справи на розгляд іншому суду від 26.02.2025 вказує про неправильність обрання позивачем альтернативної підсудності відповідно до ч.ч.1 та 5 ст.29 ГПК України та наявність підстав для передачі справи за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва з урахуванням приписів ч.ч.1 та 2 ст. 27 ГПК України;
- враховуючи, що зі змісту ст. 279 ГПК України вбачається, що рішення, яке прийнято судом першої інстанції з порушенням територіальної юрисдикції (підсудності), підлягає скасуванню в апеляційному порядку з направленням справи на новий розгляд за встановленою законом підсудністю, у випадку, якщо учасник справи, який звернувся з апеляційною скаргою, заявляв про непідсудність справи під час її розгляду судом першої інстанції;
- враховуючи, що п.7 ч.1 ст.228 ГПК забезпечений механізм наступної можливості правильного застосування певної норми права судами першої інстанції шляхом врахування майбутніх висновків палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду щодо суперечливих або неоднозначних тлумачень такої норми права;
- беручи до уваги, що правові висновки щодо правильного визначення територіальної підсудності у випадку пред'явлення позивачем позову відповідно до ч.ч.1 і 5 ст.29 ГПК України з посиланням на місце виконання договору або з врахуванням особливості договору, який, на думку позивача, можна виконувати тільки в певному місці, які будуть надані Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 924/698/23, є істотними для єдності судової практики (зокрема для даної справи), сприяють дотриманню принципу верховенства права, складовою якої є юридична визначеність та принцип пропорційності;
- враховуючи, що постанова Верховного Суду є остаточною і виступає джерелом формування судової практики та відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, ч.6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" підлягає врахуванню судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин;
то наведене, на переконання суду, обґрунтовано свідчить, що правовий висновок Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 924/698/23 матиме суттєве значення для правильного вирішення спору у цій справі, що є підставою для зупинення провадження у справі в порядку п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України.
Станом на 14.04.2025 у Єдиному державному реєстрі відсутні відомості про результати розгляду справи № 924/698/23 Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду.
Пунктом 11 ст. 229 ГПК України унормовано, що провадження у справі зупиняється у випадку, зокрема, передбаченому п. 7 ч. 1 ст. 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду у касаційному провадженні.
Керуючись ст. 2, 13, 183, 228, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Зупинити з власної ініціативи провадження у справі № 907/152/25 за позовом Закарпатської обласної прокуратури до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про стягнення збитків у розмірі 171674,8 грн через невиконання відповідачем умов договору постачання природного газу №06-1377/21-БО-Т від 30.11.2021 у виді несвоєчасного підключення позивача як споживача на інформаційній платформі оператора ГТС, до розгляду Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду справи №924/698/23.
2. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з моменту її складення у відповідності до статей 255 і 256 ГПК України.
Повна ухвала складена і підписана 17.04.2025.
Суддя С.В.Сисин