ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
про зупинення провадження у справі
16 квітня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/5794/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,
за участю представників:
від прокуратури - Ейсмонт С.О.,
від Одеської міської ради - участі не брали,
від Приватної багатопрофільної фірми "Ювентус" - Крайнюков М.М.,
розглянувши апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Одеської області від 15.08.2024, прийняте суддею Рогою Н.В., м. Одеса, повний текст складено 26.08.2024,
у справі №916/5794/23
за позовом: заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави
до відповідачів:
-Одеської міської ради;
-Приватної багатопрофільної фірми "Ювентус"
про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання незаконними і скасування рішень, визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії
У грудні 2023 р. заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави звернувся з позовом до Одеської міської ради та Приватної багатопрофільної фірми "Ювентус", в якому просив:
-усунути перешкоди у користуванні територіальною громадою м. Одеси приміщенням сховища №57162, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Тираспольська, 35, шляхом визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради №3430-V від 09.10.2008 "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2008 році та внесення змін до рішень Одеської міської ради" в частині пункту 1 (порядковий номер 10) щодо внесення до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2008 році підвального приміщення площею 100,2 кв.м по вул. Тираспольській, 35 у м. Одесі;
-усунути перешкоди у користуванні територіальною громадою м. Одеси приміщенням сховища №57162, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Тираспольська, 35, шляхом визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради №3767-V від 25.12.2008 "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" в частині пункту 9.2, яким змінено площу підвального приміщення по вул. Тираспольській, 35 у м. Одесі з "100,2 кв.м" на "87,6 кв.м";
-усунути перешкоди у користуванні територіальною громадою м. Одеси приміщенням сховища №57162, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Тираспольська, 35, шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.06.2009, укладеного між Одеською міською радою від імені територіальної громади м. Одеси та Приватною багатопрофільною фірмою "Ювентус" щодо нежитлових приміщень підвалу №502, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Тираспольська, 35, площею 87,6 кв.м;
-зобов'язати Приватну багатопрофільну фірму "Ювентус" усунути перешкоди у користуванні територіальною громадою м. Одеси приміщенням сховища №57162, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Тираспольська, 35, шляхом його звільнення та повернення територіальній громаді м. Одеси.
Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю набуття Приватною багатопрофільною фірмою "Ювентус" права приватної власності на комунальне майно, а саме: захисну споруду цивільного захисту - приміщення сховища №57162, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Тираспольська, 35.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 03.01.2024 відкрито провадження у справі №916/5794/23.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.08.2024 у справі №916/5794/23 (суддя Рога Н.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судове рішення мотивоване неналежністю обраних прокурором способів захисту, оскільки позовні вимоги про визнання незаконними і скасування рішень стосуються актів, які вичерпали свою дію, позовна вимога про визнання недійсним договору заявлена без вимоги про застосування двосторонньої реституції, у зв'язку з чим не призведе до реального поновлення прав територіальної громади на спірне майно, а позовна вимога про усунення перешкод у користуванні територіальною громадою м. Одеси приміщенням сховища №57162, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Тираспольська, 35, шляхом його звільнення та повернення територіальній громаді м. Одеси у даному випадку може бути задоволена лише внаслідок застосування статті 216 Цивільного кодексу України та з урахуванням повернення Одеською міською радою грошових коштів, отриманих від продажу спірного приміщення, чого прокурором заявлено не було. Крім того, місцевий господарський суд зазначив про те, що у даній справі прокурор фактично подав позов в інтересах держави в особі Одеської міської ради, визначивши її при цьому відповідачем, що є неприпустимим.
Не погодившись з прийнятим рішенням, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.08.2024 у справі №916/5794/23 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Зокрема, в апеляційній скарзі прокурор посилається на належність способів захисту у вигляді всіх заявлених ним вимог негаторного характеру, адже заволодіння майном, на яке поширюється заборона на передання його у приватну власність, всупереч вимогам законодавства є неможливим, а його фактичне утримання у користуванні з порушенням норм законодавства треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності територіальної громади.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В. від 21.10.2024 у справі №916/5794/23 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а ухвалою суду від 06.11.2024 призначено дану справу до розгляду на 18.12.2024 о 10:30.
Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 вирішено розглянути апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 15.08.2024 у справі №916/5794/23 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та оголошено у судовому засіданні перерву до 11:00 год 22.01.2025.
В подальшому протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 у судовому засіданні у справі №916/5794/23 було оголошено перерву до 11:45 год 26.02.2025.
Між тим, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Таран С.В. у відпустці з 24.02.2024 по 26.02.2024 відповідно до наказу голови Південно-західного апеляційного господарського суду №57-в від 24.02.2024 судове засідання у справі №916/5794/23, призначене на 26.02.2025 об 11:45, не відбулося, про що складено відповідну довідку.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 призначено розгляд справи №916/5794/23 на 02.04.2025 об 11:45.
Однак, з огляду на перебування судді Поліщук Л.В. у відпустці з 31.03.2025 по 04.04.2025 відповідно до наказу голови Південно-західного апеляційного господарського суду №87-в від 28.03.2025 судове засідання у справі №916/5794/23, призначене на 02.04.2025 об 11:45, не відбулося, про що складено відповідну довідку.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 призначено розгляд справи №916/5794/23 на 16.04.2025 о 10:00.
При цьому, здійснивши опрацювання відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, Південно-західний апеляційний господарський суд встановив, що ухвалою Верховного Суду від 26.02.2025 передано справу №918/938/23 за позовом заступника керівника Здолбунівської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Здолбунівсервіс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу комунального майна в частині та повернення протирадіаційного укриття у комунальну власність на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зв'язку з тим, що зроблений апеляційним судом висновок у вказаній справі про те, що заявлена прокурором вимога є вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), а тому на неї поширюється загальна позовна давність тривалістю 3 роки повністю відповідає правовій позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.06.2024 у цій справі, а також у постанові від 11.09.2024 у справі №906/1052/22.
Водночас у низці інших постанов, а саме: від 08.11.2023 у справі №918/1141/22, від 12.06.2024 у справі №918/744/23, від 27.11.2024 у справі №922/221/24, від 11.12.2024 у справі №927/1089/23, від 16.01.2025 у справі №922/660/24 та від 29.01.2025 у справі №927/1128/23 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що вимога про повернення у державну чи комунальну власність протирадіаційних укриттів, які в процесі приватизації (корпоратизації) були зареєстровані за особами приватного права за наявності чіткої заборони щодо відчуження таких об'єктів є негаторною вимогою, виходячи з того, що у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади у подібних правовідносинах слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Касаційний господарський суд також виснував, що приписи про застосування позовної давності на спірні правовідносини не поширюються, адже негаторний позов може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема, і шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном.
З огляду на це, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 26.02.2025 у справі №918/938/23 виснував, що наразі у Касаційному господарському суді існує неоднозначний підхід до застосування статей 256, 256, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України у спорах, пов'язаних із поверненням протирадіаційних укриттів з приватної у державну чи комунальну власність, що не відповідає вимогам єдності судової практики.
Таким чином, суд касаційної інстанції при розгляді справи №918/938/23 не погоджується із висновком, викладеним у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2024 у справі №918/938/23 та від 11.09.2024 у справі №906/1052/22 (застосування статей 387, 391 Цивільного кодексу України щодо правової кваліфікації заявленого прокурором позову як віндикаційного) та з метою формування єдиної правозастосовчої практики вважає необхідним відступити від них, підтримавши інші наявні висновки, що викладені у постановах від 08.11.2023 у справі №918/1141/22, від 12.06.2024 у справі №918/744/23, від 27.11.2024 у справі №922/221/24, від 11.12.2024 у справі №927/1089/23, від 16.01.2025 у справі №922/660/24 та від 29.01.2025 у справі №927/1128/23.
За таких обставин, у судовому засіданні 16.04.2025 на обговорення учасникам справи було поставлене питання щодо зупинення апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 15.08.2024 у справі №916/5794/23 до закінчення перегляду у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі №918/938/23.
У вищевказаному судовому засіданні прокурор висловив заперечення проти зупинення апеляційного провадження; представник Приватної багатопрофільної фірми "Ювентус" проти зупинення апеляційного провадження не заперечував; представник Одеської міської ради участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення (т.ІІ а.с.168).
Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Господарський процесуальний кодекс України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов'язковий (зазначений в законі), за наявності якого господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, і факультативний, необов'язковий для господарського суду, але який застосовується на його розсуд.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб'єктного складу учасників господарських відносин, об'єкта і предмета правового регулювання, підстав позову, фактичних обставин, що формують зміст спірних правовідносин, та їх матеріально-правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору), а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
За умовами пункту 11 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу, - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
Згідно з частиною першою, пунктом 6 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
В силу частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав'язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" від 10.11.2005 зазначається, що згідно з практикою закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають обирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі "Воловік проти України" від 06.12.2007).
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996; рішення у справі "Вєренцов проти України" від 11.04.2013).
Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення у справі "Бентем проти Нідерландів" від 23.10.1985), при цьому очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики виступають причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Аксіс та інші проти Туреччини").
Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що правовідносини у справах №916/5794/23 та №918/938/23 за сферою правового регулювання є подібними, а правовий висновок судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №918/938/23 (зокрема, щодо застосування статей 256, 256, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України в контексті визначення правової природи вимоги про повернення у державну/комунальну власність протирадіаційного укриття, яке в процесі приватизації (корпоратизації) було зареєстровано за особами приватного права за наявності чіткої заборони щодо відчуження такого об'єкта, а саме: чи є вона негаторною вимогою, на яку не поширюється позовна давність, або є віндикаційною вимогою, на яку поширюється загальна позовна давність тривалістю 3 роки) може мати суттєве значення для правильного вирішення спірного питання у справі №916/5794/23, з метою сприяння забезпеченню єдності судової практики, дотриманню принципу верховенства права, складовою якої є юридична визначеність, та принципу пропорційності, з огляду на те, що постанова Верховного Суду є остаточною і виступає джерелом формування судової практики, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зупинення апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 15.08.2024 у справі №916/5794/23 до закінчення перегляду у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі №918/938/23.
Даний висновок суду апеляційної інстанції щодо необхідності зупинення апеляційного провадження до отримання правового висновку судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування статей 256, 256, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України в контексті визначення правової природи вимоги про повернення у державну/комунальну власність протирадіаційного укриття, яке в процесі приватизації (корпоратизації) було зареєстровано за особами приватного права за наявності чіткої заборони щодо відчуження такого об'єкта, повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у низці ухвал останнього про зупинення касаційного провадження, зокрема, від 10.03.2025 у справі №922/2484/24 та від 13.03.2025 у справі №927/412/24, в межах яких також вирішуються спори за позовом прокурора щодо повернення у державну/комунальну власність споруд цивільного захисту (протирадіаційних укриттів).
Керуючись статтями 228, 229, 232-235, 281 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Зупинити апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 15.08.2024 у справі №916/5794/23 до закінчення перегляду у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі №918/938/23.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 16.04.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук