"03" квітня 2025 р. Справа №914/444/25
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів ПАНОВОЇ І.Ю.
СКРИПЧУК О.С.
За участю секретаря судового засідання Телинько Я.П.
За участю представника відповідача - Гаврилюка О.Р. (адвокат);
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Управляюча компанія “Львівський автонавантажувач» від 03.03.2025 (вх. № 01- 05/583/25 від 04.03.2025)
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.02.2025 (суддя Горецька З.В.)
про забезпечення позову до подання позовної заяви
у справі №914/444/25
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Управляюча компанія “Львівський автонавантажувач», с. Коростів, Сколівський район, Львівська область
до відповідача Приватне підприємство “Львівметалпласт», м.Львів
про витребування нерухомого майна
20.02.2025 до Господарського суду Львівської області вернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач» із заявою про забезпечення позову до його подання, у якій просило вжити заходи щодо забезпечення цього позову, а саме: накласти арешт на нежитлові приміщення будівлі корпусу №12 під літ. А-4, загальною площею 37 017,3 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1471389746101), нежитлові приміщення будівлі корпусу №12 під літ А-4, загальною площею 12 911,0 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1099046946101) та нежитлову будівлю підстанції під літ. Г-1 загальною площею 194,3 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1471342746101).
В обґрунтування поданої заяви ТОВ «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач» покликалося на такі обставини.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.08.2022 у справі №5015/118/11 задоволено заяву ТОВ «Львівські заводи автомобілебудування» про визнання недійсним аукціону від 07.12.2018 з продажу майна банкрута; визнано недійсними результати аукціону від 07.12.2018 з продажу майна ТОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» (лоту № 1 та лоту № 2); визнано недійсним договір купівлі-продажу майна, проданого на аукціоні від 07.12.2018, укладений між ТОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» та переможцем аукціону ПП «Інвест Пром Торг», серія та номер: 1630, виданий 10.12.2018, та визнано недійсним договір купівлі-продажу майна, проданого на аукціоні від 07.12.2018, укладений між ТОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» та переможцем аукціону ТОВ «Укр Інвест Торг», серія та номер: 1629, виданий 10.12.2018.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 у справі №5015/118/11 скасовано зазначену ухвалу від 18.08.2022 у справі № 5015/118/11 та прийнято нове рішення, яким в задоволенні заяви ТОВ «Львівські заводи автомобілебудування» про визнання недійсним аукціону від 07.12.2018 з продажу майна банкрута та застосування наслідків недійсності правочину визнання недійсними угод, укладених із переможцями аукціону, відмовлено.
Постановою Касаційного господарського суду від 18.01.2024 у справі №5015/118/11 скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 у справі №5015/118/11 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 18.02.2022 у справі №5015/118/11 та справу № 5015/118/11 у частині заяви ТОВ «Львівські заводи автомобілебудування» про визнання недійсним результатів аукціону від 07.12.2018 та визнання недійсними угод, укладених із переможцем, передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.05.2024 у справі №5015/118/11 задоволено заяву ТОВ «Львівські заводи автомобілебудування» про визнання недійсним аукціону від 07.12.2018 з продажу майна банкрута та визнання недійсними угод, укладених з переможцем аукціону, визнано недійсними результати аукціону від 07.12.2018 з продажу майна ТОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» (лот № 1 та лот № 2), визнано недійсним договір купівлі-продажу майна, проданого на аукціоні від 07.12.2018 (лот № 1), укладений між ТОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» та переможцем аукціону ТОВ «Укр Інвест Торг», серія та номер: 1630, виданий 10.12.2018 та визнано недійсним договір купівлі-продажу майна, проданого на аукціоні від 07.12.2018 (лот № 2), укладений між ТОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» та переможцем аукціону ТОВ «Укр Інвест Торг», серія та номер: 1629, виданий 10.12.2018.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі №5015/118/11 частково задоволено вимоги апеляційної скарги ПП «Львівметалпласт», скасовано ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.05.2024 у справі №5015/118/11 та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано недійсними результати аукціону від 07.12.2018 з продажу майна ТОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» (лот № 1 та лот № 2), визнано недійсним договір купівлі-продажу майна, проданого на аукціоні від 07.12.2018 (лот № 1), укладений між ТОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» та переможцем аукціону ТОВ «Укр Інвест Торг», серія та номер: 1630, виданий 10.12.2018.
Договір купівлі-продажу від 10.12.2018, предметом якого були нежитлові приміщення будівлі корпусу №12 під літ. А-4, заг. пл. 37 017,3 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321, та договір купівлі-продажу від 10.12.2018, предметом якого були нежитлові приміщення будівлі корпусу №12 під літ А-4, заг. пл. 12 911,0 кв.м., нежитлова будівля підстанції під літ. Г-1 заг.пл. 194,3 кв.м. та корпоративні права ДП «ЛА-5» ТОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач», визнано недійсними.
Як зазначив заявник, в силу ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) вказані договори не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У зв'язку з недійсністю результатів аукціону від 07.12.2018 та, як наслідок недійсністю відповідних договорів, ТОВ «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач» залишається власником зазначених вище нежитлових приміщень та корпоративних прав ДП «ЛА-5», оскільки перехід права власності не відбувся.
Внаслідок вказаних обставин, ТОВ «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач» буде подано позов про витребування із чужого незаконного володіння ПП «Львівметалпласт» нежитлових приміщень, на які заявник просить накласти арешт.
За твердженням заявника, згідно з долученої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №414333497 від 20.02.2025, вбачається, що майно ТОВ «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач» неодноразово переходило у власність до інших осіб, які пов'язані із засновником ПП «Львівметалпласт» ОСОБА_1 .
Відтак вважає, що накладення арешту на нежитлові приміщення буде ефективним заходом забезпечення позову, оскільки їх вжиття лише частково обмежить права теперішнього володільця ПП «Львівметалпласт» на час розгляду справи, але забезпечить належний захист прав і законних інтересів ТОВ «Управляюча компанія Львівський автонавантажувач» та усіх його учасників шляхом унеможливлення подальшого незаконного переходу майна ТОВ «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач» до іншої особи та запобігання затягування розгляду справи в майбутньому, адже не потребуватиме залучення «нових» володільців майна.
Господарський суд Львівської області ухвалою від 26.02.2025 відмовив у задоволенні заяви ТОВ “Управляюча компанія “Львівський автонавантажувач» про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Вказана ухвала мотивована тим, що подана заява необґрунтована обставинами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів особи, оскільки заявник не довів належними та обґрунтованими доказами наявності ризиків відчуження майна.
ТОВ “Управляюча компанія “Львівський автонавантажувач» подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву задовольнити та вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на визначене нерухоме майно. Вважає, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги покликається на те, що судом першої інстанції не було враховано очевидний ризик вибуття предмета спору - об'єктів нерухомого майна - з володіння відповідача до моменту винесення рішення по суті справи. Таке зволікання ставить під загрозу реальне виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог.
Крім того, суд першої інстанції проігнорував актуальну судову практику Верховного Суду, натомість пославшись на застарілі підходи, чим обмежив право скаржника на ефективний судовий захист.
Зазначає, що предмет спору неодноразово переходив у власність юридичних і фізичних осіб, які прямо або опосередковано пов'язані з відповідачем. Це, на думку скаржника, вказує на наявність схеми для ускладнення або унеможливлення виконання майбутнього рішення суду. Вказані переходи права власності мали системний характер, були тісно пов'язані у часі та супроводжувались маніпуляціями з внесенням об'єктів до статутного капіталу інших підприємств, що вказує на фіктивний характер таких дій.
Таким чином, необхідно застосувати заходи забезпечення позову у вигляді арешту об'єктів нерухомого майна, що дозволить зберегти спірне майно до моменту остаточного вирішення спору по суті та забезпечити ефективне виконання майбутнього судового рішення.
Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.
02.04.2025 від ТОВ «Львівські заводи автомобілебудування» подало заяву про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Вказана заява обґрунтована тим, що заявник є уповноваженою особою учасників, що представляє власників ТОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач», яке перебуває у процедурі банкрутства. Вважає, що рішення у цій справі може вплинути на його майнові інтереси як представника власників часток боржника.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 50 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.
З аналізу вищевикладеної норми процесуального Закону випливає, що суд апеляційної інстанції вправі залучити третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача чи відповідача як на стадії відкриття провадження у справі, так і стадії розгляду справи по суті, якщо встановить, що оскаржуване судове рішення стосується прав, обов'язків, інтересів скаржника.
Заявник обґрунтовує необхідність своєї участі як уповноваженої особи учасників боржника ТОВ «УК «Львівський автонавантажувач», стверджуючи про наявність майнового інтересу у результаті вирішення спору. Однак сама по собі наявність зв'язку із позивачем, без пред'явлення самостійних вимог щодо предмета спору чи доведення безпосереднього впливу рішенням на права або обов'язки заявника, не є підставою для його процесуального залучення у справу.
Окрім цього, відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Частина 1 ст. 54 ГПК України визначає, що власник (власники), учасник (учасники), акціонер (акціонери) юридичної особи, якому (яким) сукупно належить 5 і більше відсотків статутного капіталу товариства (голосуючих акцій) або частка у власності юридичної особи якого (яких) сукупно становить 5 і більше відсотків, може (можуть) подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.
Згідно із ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Враховуючи те, що позивачем у цій справі є сама юридична особа, яка реалізує свої процесуальні права самостійно, то належність заявника до учасників у справі про банкрутство не зумовлює надання статусу учасника провадження у спорі, який не є частиною відповідного процесу. Правовий інтерес заявника у справі, що розглядається, є опосередкованим і не відповідає вимогам статей 50, 51 ГПК України щодо процесуального статусу третьої особи.
Більше того, предметом розгляду є заява про забезпечення позову до подання позовної заяви, а не позовне провадження в межах справи про банкрутство, пов'язане із реалізацією або захистом корпоративних прав заявника.
Таким чином, відсутні правові підстави для залучення ТОВ «Львівські заводи автомобілебудування» у якості третьої особи у цій справі.
Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, сторонами подано не було.
03.04.2025 в судовому засіданні взяв участь представник відповідача, який навів заперечення по суті апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні. Представник позивача в судове засідання не з?явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги зазначене, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника апелянта.
Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування норм процесуального права місцевим господарським судом, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Згідно із ч. 1- 2 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до ст. 136 ГПК України є правом суду.
За змістом ч. 2 ст. 136 ГПК України підставами для вжиття судом заходів для забезпечення є обставини, що свідчать про істотне ускладнення або навіть унеможливлення виконати рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись до суду, у разі невжиття таких заходів.
Господарський суд, оцінивши надані докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України).
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Згідно з ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу / іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).
Також господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення балансу інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. При цьому, законодавством не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності (постанови Верховного Суду від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22).
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 у справі № 904/2285/19.
З матеріалів справи вбачається, що як на підставу забезпечення позову у цій справі заявник посилається на судові рішення у справі №5015/118/11. Також заявник зазначав, що спірне майно неодноразово переходило у власність до інших осіб, які пов'язані із засновником ПП «Львівметалпласт» - ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції погоджується із позицією суду першої інстанції, що у поданій заяві про забезпечення позову заявник не навів обставин та не надав інших достатніх доказів на підтвердження вчинення ПП «Львівметалпласт» дій (переходу майна до третіх осіб), починаючи з 15.02.2021 (дата акту приймання-передачі майна до статутного капіталу), з метою унеможливлення в майбутньому виконання судового рішення в судовій справі.
Як правильно вказав суд першої інстанції, аналогічного змісту заява, вже була предметом розгляду по справі №914/391/25. Господарський суд Львівської області ухвалою від 19.02.2025 в задоволенні вказаної заяви відмовив. Обставини описані в обох заявах з 17.02.2025 (дата подання першої заяви) до 20.02.2025 (дата подання другої заяви) не змінились, жодних дій з метою відчуження майна, яке може бути предметом спору зі сторони відповідача вчинено не було. Разом з тим, заявником не було вжито жодних дій щодо подання позовної заяви.
Суд звертає увагу, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов'язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача.
Посилання апелянта на системність переходу права власності на зазначене майно, пов'язаність суб'єктів господарювання, що фігурували у відповідних правочинах, з особами, близькими до відповідача, не є достатніми доказами існування загрози відчуження майна саме у період розгляду спору.
Крім того, той факт, що майно перебуває у володінні відповідача з 2021 року, не вказує на активні дії з його відчуження в поточний час, що свідчить про відсутність необхідності у вжитті заходів забезпечення, адже скаржник не довів наявності ризиків щодо відповідача на відчуження спірного майна та вжиття ним будь-яких дій, які можуть свідчити про намір відчужити майно, яке буде предметом позову.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку, що заявник не надав належних та допустимих доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову (арешт майна), а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, то ухвала суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Управляюча компанія “Львівський автонавантажувач» залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.02.2025 у справі № 914/444/25 - без змін.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Головуючий (суддя-доповідач) О.І. МАТУЩАК
Судді О.С. СКРИПЧУК
І.Ю. ПАНОВА