печерський районний суд міста києва
Справа № 757/59309/24-ц
пр. № 2-4681/25
09 квітня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Литвинової І. В.,
за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
І. Позиція сторін у справі.
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просила збільшити частку у майні ОСОБА_1 в об'єкті спільної сумісної власності, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію частині спільного сумісного майна у розмірі 118 125, 50 грн, а також судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що з періоду широкомасштабного вторгнення рф в Україну позивач разом з дітьми виїхала за межі України в Іспанію, зараз вони проживають у м. Мотріль. Позивач разом з дітьми з 01 березня 2024 року вимушені були самостійно забезпечувати себе в країна перебування та сплачувати орендну плату за житло, навчання, виховання та лікування дітей. Орендна плата за оренду житла складає 650 євро щомісяця, що не залишає коштів, які заробляє позивач, на належне виховання дітей. Батько дітей за період перебування дітей за кордоном під захистом від війни, до винесення рішення про стягнення аліментів, не надавав жодної допомоги, не піклувався за дітей, що не дозволяло дітям отримати належного утримання, виховання та лікування. Станом на дату подання позовної заяви стан відношення батька до дітей не змінився. Якщо батько не бере участі у вихованні дітей або не забезпечує їх матеріально, це є підставою для звернення до суду з вимогою про збільшення частки майна іншого з подружжя, який виконує всі обов'язки. Взявши до уваги рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 серпня 2024 року у справі № 757/10833/20-ц, що вартість 1/2 частки об'єкта спільної сумісної власності складає 118 125, 50 грн, позивач вважає можливим збільшити частку спільного сумісного майна на користь позивача на суму 118 125, 50 грн.
Відповідач позов не визнав, у відзиві вказав, що позивач ставить питання перерозподілу вже поділеного судом спільного майна колишнього подружжя, що не передбачено нормами Сімейного кодексу України. З часу ухвалення рішення суду про стягнення аліментів з позовом про збільшення розміру аліментів до суду у встановленому законодавством порядку не зверталася.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.
11 грудня 2024 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано 19 грудня 2024 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
03 березня 2025 року відповідач подав до суду відзив на позов.
06 березня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі і призначено до розгляду по суті.
09 квітня 2025 року представник позивача подав заяву про розгляд справи у відсутність позивача та його представника, позов підтримує і просить задовольнити у повному обсязі.
Також 09 квітня 2025 року відповідач подав заяву про розгляд справи у його відсутність, просив відмовити у задоволенні позову.
У судове засідання представник позивача не з'явився, враховуючи завчасно подану заяву про розгляд справи у його відсутність від 09 квітня 2025 року.
Відповідач у судове засідання не з'явився, також подав заяву про розгляд справи у його відсутність від 09 квітня 2025 року.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/55221/19-ц від 08 вересня 2022 року розірвано /а. с. 27-28/.
Під час шлюбу у ОСОБА_1 і ОСОБА_2 народилося двоє дітей: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
07 грудня 2023 року постановою Київського апеляційного суду у справі № 757/10547/22-ц присуджено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 жовтня 2019 року і до досягнення повноліття старшої дитини, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 ; починаючи з 25 серпня 2023 року стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти на утримання (аліменти) дитини ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття /реєстраційний номер судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 115590467/.
09 серпня 2022 року рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/10833/20-ц визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 транспортний засіб - автомобіль Mercedes-Benz Vito 111 CDI, 2006 року випуску, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частку вартості цього транспортного засобу у розмірі 118 125, 50 грн /а. с. 23-26/.
Відповідно до довідки № 35 від 26 березня 2025 року КП «Київський метрополітен» із заробітної плати, згідно з рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 серпня 2022 року у справі № 757/10833/20-ц, проводиться утримання компенсації 1/2 частини вартості майна, що визначене спільною сумісною власністю, на користь ОСОБА_1 . За період з 01 жовтня 2022 року по 28 лютого 2025 року утримано суму у розмірі 92 230, 92 грн, залишок заборгованості складає 26 735, 38 грн.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ст. 71 Сімейного кодексу України, спір про порядок поділу спільного сумісного майна подружжя може бути вирішений судом. Неподільне майно присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за його згодою.
За частиною другою статті 70 Сімейного кодексу України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
У відповідності до частини третьої статті 70 Сімейного кодексу України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Як вже зазначалося, 09 серпня 2022 року рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/10833/20-ц визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 транспортний засіб - автомобіль Mercedes-Benz Vito 111 CDI, 2006 року випуску, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частку вартості цього транспортного засобу у розмірі 118 125, 50 грн /а. с. 23-26/.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 серпня 2022 року не було оскаржено в апеляційному порядку і набрало законної сили 20 вересня 2022 року.
Фактично, звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення суду від 09 серпня 2022 року, яким вирішено по суті спір колишнього подружжя про поділ майна, що перебувало у спільній сумісній власності - автомобілю Mercedes-Benz Vito 111 CDI, 2006 року випуску та котре виконується боржником шляхом утримання з його заробітної плати.
Оскільки спір про поділ майна колишнього подружжя вже вирішено, положення статті 70 Сімейного кодексу України, на котру посилається позивач як на підставу для задоволення позову, застосована не може бути.
Крім цього, позивач не позбавлена права на звернення до суду із позовною заявою щодо збільшення аліментів на утримання дітей, так як вказує на те, що матеріального забезпечення за кордоном, де перебувають діти разом з нею, недостатньо для виховання, лікування та їхнього життя.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.
Згідно з частиною першою ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов безпідставний та у його задоволенні слід відмовити.
V. Розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У разі відмови у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача, як передбачено положеннями пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України.
Таким чином, судовий збір, сплачений у розмірі 1 211, 20 грн, покладається на позивача.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,
ст.ст. 1-16 Цивільного кодексу України,
ст.ст. 60, 65, 70, 71 Сімейного кодексу України,
ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя І. В. Литвинова