Провадження № 2/712/684/25
Справа № 711/7147/24
08 квітня 2025 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді - ПИРОЖЕНКО С.А.
при секретарі - ГАНДЖА В.І.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) про стягнення 3% річних та інфляційних витрат від порушення грошового зобов'язання по відшкодуванню шкоди, завданої ДТП,
Позивач звернулася з позовом до відповідача про стягнення 3% річних та інфляційних витрат від порушення грошового зобов'язання по відшкодуванню шкоди, завданої ДТП, посилаючись на те, що Постановою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року у справі № 369/6072/20, скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2022 року та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки - задоволено та стягнуто з відповідача ОСОБА_4 287 344 грн. 05 коп. та судові витрати 10 183 грн. 75 коп.
17.07.2024 року судом видано виконавчий лист № 369/6072/20 на примусове виконання Постанови Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року.
З метою виконання рішення суду позивачем було подано заяву про примусове виконання до приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Д.М., який 19.08.2024 року відкрив виконавче провадження № 75845438. На даний час відповідачем в добровільному порядку кошти не сплачені, приватним виконавцем винесена постанова про накладення арешту на майно боржника.
Вказує, що оскільки відповідач в добровільному порядку не відшкодував шкоду завдану ДТП, яка станом на 01 квітня 2020 року склала 287 344 грн. 05 коп., то можливо застосувати до виниклих правовідносин ст. 625 ЦК України, стягнувши на її користь 3% річних від простроченої суми та інфляційні втрати. Зазначає, що до стягнення 3% річних за період з 01.04.2020 року по 31.08.2024 року підлягає в сумі - 38 118 грн. 35 коп., та інфляційні втрати в сумі 169 836 грн. 22 коп., а всього 207 954 грн. 57 коп.
У зв'язку з чим, звернулася з даним позовом до суду.
17 жовтня 2024 року ухвалою суду справу було прийнято до провадження у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін та призначено судове засідання.
20.11.2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.
29.11.2024 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно яких просила стягнути з відповідача на її користь інфляційні втрати від прострочення виконання грошового зобов'язання, починаючи з 01.04.2020 року по 25.11.2024 року в сумі 175 008 грн. 41 коп. та 3% річних за вказаний період в сумі 40 167 грн. 44 коп.
29.11.2024 року представником позивача подано клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 18 000 грн.
04.12.2024 року позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву.
08.04.2025 року адвокатом відповідача подано письмову заяву щодо заяви про збільшення позовних вимог.
Представник позивача адвокат Крикунов О.В. до судового засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, збільшені позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити.
Адвокат відповідача Гнатюк А.І. до судового засідання не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність та відсутність відповідача, просила прийняти рішення з урахуванням доводів наведених у відзиві на позовну заяву та моменту виникнення зобов'язань.
У зв'язку з неявкою сторін фіксація технічними засобами відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалася.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами цивільного законодавства.
В судовому засіданні встановлено, що 21.03.2020 року о 16 год. 17 хв. на 23 км траси Київ-Одеса сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «HONDA CRV», д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого є позивач ОСОБА_3 , та автомобіля «AUDI A6», д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого є відповідач ОСОБА_4 . В результаті ДТП автомобіль позивача отримав пошкодження механічного характеру.
Згідно Звіту від 01 квітня 2020 року визначена вартість автомобіля «HONDA CRV», д.н.з. НОМЕР_1 , на момент ДТП у розмірі 487 841 грн. 32 коп. та визначено вартість автомобіля після ДТП у розмірі 187 497 грн. 27 коп.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року у справі № 369/6072/20, скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2022 року та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки - задоволено та стягнуто з відповідача ОСОБА_4 287 344 грн. 05 коп. та судові витрати 10 183 грн. 75 коп.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
17.07.2024 року судом видано виконавчий лист № 369/6072/20 на примусове виконання Постанови Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року.
З метою виконання рішення суду позивачем було подано заяву про примусове виконання до приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Д.М., який 19.08.2024 року відкрив виконавче провадження № 75845438.
Позивач у своєму позові вказує, що оскільки відповідач в добровільному порядку не відшкодував шкоду завдану ДТП, яка станом на 01 квітня 2020 року склала 287 344 грн. 05 коп., то можливо застосувати до виниклих правовідносин ст. 625 ЦК України, стягнувши на її користь 3% річних від простроченої суми та інфляційні втрати. З урахуванням збільшених позовних вимог позивач зазначила, що до стягнення підлягають інфляційні втрати від прострочення виконання грошового зобов'язання, починаючи з 01.04.2020 року по 25.11.2024 року в сумі 175 008 грн. 41 коп. та 3% річних за вказаний період в сумі 40 167 грн. 44 коп.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, разом із сумою основного боргу (основне зобов'язання), суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та трьох процентів річних від простроченої суми.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу стягувача, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати стягувачу.
Із матеріалів справи вбачається. що Постанова Київського апеляційного суду по справі № 369/6072/20, якою стягнуто з відповідача на користь позивача шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, набрала законної сили 06 вересня 2023 року.
За правилом ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Між тим, указане судове рішення виконано відповідачем лише у 2024 році. Згідно постанови державного виконавця від 25.11.2024 року виконавче провадження № 75845438 щодо виконання виконавчого листа № 369/6072/20 закінчено у зв'язку з повним фактичним виконанням.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) вирішила відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у: постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Таким чином, правовий аналіз норм статей 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми, яке боржник не виконав, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбачено статтею 625 цього Кодексу.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-2311цс16 та Верховним Судом не встановлено підстав для відступлення від неї.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ставить питання про стягнення з відповідача на його користь трьох відсотків річних та інфляційних у зв'язку з простроченням виконання зобов'язань за період з 01.04.2020 року (з моменту оцінки шкоди) по 25.11.2024 року (момент погашення відповідачем суми завданої шкоди).
Однак, визначаючи період, за який підлягають стягненню з відповідача суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд зазначає таке.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
З огляду на вказане можна зробити висновок, що з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов'язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов'язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди.
Зобов'язання не є таким, що виникло з рішення суду. Це зобов'язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов'язання між сторонами.
Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то у даному випадку між сторонами виникло грошове зобов'язання, так як одна сторона зобов'язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19).
Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача інфляційні втрати за час прострочення виконання зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми за період з 06 вересня 2023 року (з дня набрання рішенням суду законної сили) до 25.11.2024 року (день закінчення виконавчого провадження у зв'язку з виконанням зобов'язання за рішенням суду) за 446 днів, інфляційні втрати в розмірі 37 988,58 грн. (враховуючи індекси інфляції за вказаний період) та 3% річних в розмірі 10 533,65 грн., що разом складає 48 522 грн. 23 коп.
Суд, стягуючи частково (з часу набрання рішенням суду законної сили) з відповідача на користь позивача інфляційні втрати за час прострочення виконання зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми, керується тим, що такі позовні вимоги в цій частині доведені й обґрунтовані позивачем належним чином, розмір цих сум підтверджений наданим позивачем розрахунком. У зв'язку з чим. позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Щодо клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності, то суд зазначає, що згідно ст. 257, 267 ЦК України - загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України - під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (Законом № 540-IX від 30.03.2020 набрав чинності 02.04.2020 року). У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, тому клопотання представника відповідача не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених вимог в розмірі 485,22 грн. (48 522,23 грн. х 100% / 207 954,57 грн. х 2 079,55 грн.).
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 18 000 грн., слід зазначити наступне.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
На підтвердження розміру витрат пов'язаних з оплатою правничої допомоги позивачем надано Договір від 30.08.2024 року про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_3 та адвокатом Крикуновим О.В.
Згідно Детального опису робіт (надання послуг) виконаних адвокатом згідно Договору № 1/30/8/24 від 30.08.2023 року, надання правової консультації, підготування та надсилання позовної заяви, заяви про збільшення позовних вимог, клопотання про відшкодування судових витрат складає 18 000 грн.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є неспіврозмірними та не пропорційними до предмета спору з урахуванням розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим вважає за можливе зменшити розмір витрат на оплату послуг адвоката до 5 000 грн.
Крім того, у відзиві на позовну заяву, поданому адвокатом Гнатюк А.І. в інтересах ОСОБА_4 зроблено заяву щодо витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11 200 грн.
Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду подано: договір про надання правничої допомоги, укладений 12.11.2024 між ОСОБА_4 та адвокатським бюро «Анастасії Гнатюк»; ордер на надання правничої (правової) допомоги; Акт приймання-передачі послуг від 07.04.2025 року з описом виконаних робіт та їх вартістю, загальна сума яких становить 11 200 грн.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений статтею 141 ЦПК України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, останній має право на відшкодування витрат на правничу допомогу.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Згідно висновків Верховного Суду у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі її витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права встановить, що розмір гонорару є завищеним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним згідно ціни позову.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги складність справи, кількість судових засідань, час витрачений представником на представництво у суді, розумність та співмірність ціни позову з витратами на правничу допомогу, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає, що з позивача на користь відповідача необхідно стягнути суму витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
Керуючись ст. 6, 12, 13,18, 263, 265, 268, 279 ЦПК України, ст.ст. 526, 530, 611, 625 ЦК України, суд -
Позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати від прострочення виконання грошового зобов'язання по компенсації шкоди, завданої внаслідок ДТП, за період з 06 вересня 2023 року до 25.11.2024 року в розмірі 37 988 грн. 58 коп., 3% річних в розмірі 10 533 грн. 65 коп., судовий збір в розмірі 485 грн. 22 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн., а всього 54 007 грн. 45 коп.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в сумі 5 000 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.