Справа № 524/171/25
Провадження №2/524/3123/25
17.04.2025 року місто Кременчук
Автозаводський районний суд міста Кременчука в складі
головуючого судді Мельник Н.П.,
з участю секретаря судового засідання Стешиної В.О.,
позивачки ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 , директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук»,
представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук» Сидоренка В.П.,
представника відповідача Сидоренка В.П., директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук», адвоката Милованова Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «СВП Ванкувер-Кременчук», Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «СВП Ванкувер-Кременчук», про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за вимушений прогул та стягнення моральної шкоди,
До Автозаводського районного суду міста Кременчука надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , директора ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук», про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за вимушений прогул та моральної шкоди.
У обґрунтування позову зазначає, що з ОСОБА_2 проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Позивачка була зареєстрована у належному ОСОБА_2 будинку, де і проживала разом із ним однією сім'єю та вела спільне господарство.
06.08.2020 між нею та ОСОБА_2 , директором ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук», укладений трудовий договір № 4, згідно пунктів 1, 5, 6 якого працівник ОСОБА_1 прийнята до ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук» пічником з 07.08.2020 із встановленням такого режиму робочого часу: неповний робочий день, неповний робочий тиждень по 1 годині з 09 до 10 год по вівторкам та п'ятницям із наданням щорічної оплачуваної відпустки 24 календарних дні.
За виконання обов'язків, передбачених цим договором, встановлена оплата праці за фактично відпрацьований час, визначений у табелі обліку робочого часу, із розрахунку 4723,00 грн на місяць. Посилається на те, що кожного року зазначена сума збільшувалась, у зв'язку із збільшенням мінімальної заробітної плати. Протягом усього періоду роботи директором Товариства заробітна плата для неї не сплачувалась.
Влітку 2024 року позивачка не змогла потрапити до будинку, який був зачиненим, власних речей їй не повернуто. Була знята із зареєстрованого місця проживання. Звернулась до податкової служби, інспекції праці для проведення перевірок її роботодавця.
Інформацію, отриману з податкової інспекції про нараховані та виплачені їй суми заробітної плати вважає заниженими. Згідно зробленого нею розрахунку сума невиплаченої заробітної плати та оплати за вимушений прогул становить 329426 грн 76 коп станом на 01.01.2025.
З відповіді Північно - Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці за № ПНС/2.1/1653-3В-24 від 23.09.2024 позивачці стало відомо про існування наказу про її звільнення із займаної посади з 01.04.2024 за прогули. Зазначає, що у той проміжок часу ще проживала з відповідачем однією сім'єю і не була обізнана про її звільнення.
Просить стягнути невиплачену заробітну плату та оплату за вимушений прогул за період з 2020 по 2024 роки у розмірі 329426 грн 76 коп, стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн. Зазначену суму моральної шкоди обґрунтовує порушенням відповідачем стосовно неї трудового законодавства, використанням її у власних цілях, переслідуванням її та вимогою розписатися у відомостях, на що остання відмовилась, залишенням її без коштів для існування та без житла.
09.01.2025 ухвалою судді відкрите провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначене підготовче судове засідання.
08.02.2025 до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 , директора ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук», згідно якого зазначає, що належним відповідачем по справі має бути ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук». Заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що 06.08.2020 ним підписаний наказ № 5 про прийняття позивачки на роботу та укладений трудовий договір № 4 на умовах, визначених у ньому щодо режиму роботи та оплати праці. Трудову книжку для внесення відповідних записів, позивачкою за весь період роботи не надано. ОСОБА_1 кілька разів приходила на підприємство, фактично ніякої роботи не виконувала, з приводу чого у них виникали сварки. ОСОБА_1 часто їздила по території України, не попереджаючи його про це. З урахуванням зазначеного, наказом № 10 від 01.04.2024 її звільнено за неодноразові прогули, з яким позивачка ознайомитись відмовилась, а також відмовилась із визначенням розрахунку при звільненні. Погрожувала, а у подальшому звернулась до суду із фіктивними розрахунками невиплаченої їй заробітної плати. Зазначає про порушення правил територіальної підсудності при відкритті провадження по справі та визначенням його відповідачем, а не ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук».
13.02.2025 ухвалою суду залучене до участі по справі в якості співвідповідача ТОВ «ВКФ «СВП «Ванкувер-Кременчук», оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні.
18.02.2025 від позивачки надійшла відповідь на відзив, згідно якої зазначає, що відзив, поданий директором Товариства, складений без надання доказів наявності у нього повноважень діяти від імені Товариства та без доказів про звернення позивачки до суду із відповідним позовом. Наказ про звільнення винесений без долучення доказів про право на звільнення працівників, без доказів про існування прогулів, попередження ОСОБА_1 про звільнення та ознайомлення із зазначеним наказом. Акт про неодноразові прогули складений директором Товариства у довільній формі. Зазначає, що розірвати трудовий договір із підстав прогулу можливо лише виключно за попередньою згодою із виборним органом первинної профспілкової організації підприємства.
Вважає, що відзив, написаний керівником ОСОБА_2 без відповідних повноважень на те, як наслідок усі його розпорядження по підприємству з фінансових питань здійснювались без повноважень.
Позивачка просить суд у відповіді на відзив:
стягнути з відповідача нараховану, але не виплачену заробітну плату за період із моменту її прийняття на роботу та до цього часу, оскільки наказ про її звільнення не вручений згідно вимог законодавства,
скасувати відзив на позов,
вважати неправомірним, недійсним та скасувати наказ про її звільнення,
притягнути до кримінальної відповідальності керівника ОСОБА_2 за порушення трудового законодавства (ст. ст. 116, 117, 265 КЗпП України),
провести повний аудит підприємства за період з 06.08.2020 по день подання відповіді на відзив, акт про що надати суду,
зобов'язати ОСОБА_2 , як керівника Товариства, виплатити негайно нараховану суму заробітної плати у розмірі 320858,27 грн за вимушений прогул за період з 07.08.2020 по теперішній час, тобто по день подання нею відповіді на відзив, згідно ст. ст. 116, 117, 265 КЗпП України,
зобов'язати ОСОБА_2 виплатити моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн та судові витрати у розмірі 1792,00 грн, пов'язані зі складенням позову.
19.02.2025 до суду надійшов відзив ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук», згідно якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю, а також пропуску місячного строку для подачі позову про вирішення трудового спору. У обгрунтування посилається на аналогічні обставини, викладені у відзиві, поданому до суду 08.02.2025 відповідачем ОСОБА_2 , директором ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук».
Крім того, зазначає, що 01.08.2023 позивачка умовила директора Товариства ОСОБА_2 зняти з рахунку підприємства кошти у розмірі 90000 грн і передати їй, внаслідок чого остання відкрила депозит на своє ім'я на зазначену суму з обіцянкою їх повернення з відсотками. У подальшому відмовилась від повернення цих коштів. ОСОБА_2 21.06.2024 виписав позивачку із місця її зареєстрованого проживання за адресою: будинок АДРЕСА_1 , де значиться також і місце знаходження Товариства.
З відповіді Північно - Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці за № ПНС/2.1/1653-3В-24 від 23.09.2024, долученої позивачкою до позову, слідує про отримання ОСОБА_1 у 2020 році під підпис по 110,00 - 240,00 грн в місяць за фактично відпрацьований час. Жодних заперечень на той час у неї не виникало.
Оскільки позивачка мала зареєстроване місце проживання за місцем знаходження юридичної особи, на телефонні дзвінки не відповідала, іншого місця проживання не повідомляла, за відсутності на підприємстві інформації про номер її банківської картки, у Товариства відсутня можливість здійснити із позивачкою розрахунок у день її звільнення. Жодних дій остання не вчинила для отримання цих коштів, чим ухилилась від отримання розрахунку задля отримання компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Посилається на пропуск місячного строку з відповідним позовом до суду.
27.02.2025 до суду надійшло клопотання позивачки, заявлене також і у підготовчому судовому засіданні, про виклик до суду та допит в якості свідка ОСОБА_3 , обґрунтувавши його тим, що саме ОСОБА_3 складала для позивачки поданий до суду розрахунок.
27.02.2025 ухвалою суду підготовче провадження по справі закрите, призначено справу до розгляду, викликано до суду для допиту в якості свідка ОСОБА_3 .
Інших заяв, клопотань у підготовчому судовому засідання від учасників справи не надходило, суду не надавалось.
14.03.2025 у судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позові. Просили позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач директор ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук» Сидоренко В.П., представник відповідача ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук» Сидоренко В.П., представник директора ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук» адвокат Милованов Р.В. просили відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзивах на позов.
Разом з тим, ОСОБА_2 у судовому засіданні повідомив, що ним відкритий на ім'я позивачки депозит у банку у розмірі 90000 грн, які остання не повертає. Зазначив, що не заперечує проти виплати їй коштів, нарахованих згідно умов укладеного договору, однак для цього йому необхідні відповідні реквізити банківської картки ОСОБА_1 для перерахування коштів.
Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні повідомила, що на прохання позивачки нею здійснений розрахунок нарахованої та невиплаченої заробітної плати, є бухгалтером із багаторічним досвідом роботи. Розрахунок здійснений відповідно до законодавста за повний 8-годинний робочий день.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Ст. ст. 15, 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є зокрема, його визнання.
Відповідно до ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст. ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У постановах Верховного Суду від 08.08.2019 по справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 по справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Заслухавши пояснення позивачки, директора Товариства, як відповідача та як представника відповідача ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук», адвоката, свідка, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
За змістом ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця з підстав прогулу, в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, без поважних причин передбачені приписами п. 4 ч.1 ст. 36, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Ст. 21 КЗпП України визначене поняття трудового договору, відповідно до якого трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
П.п. 3, 24, 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що за загальним правилом індивідуальні трудові спори вирішуються судами безпосередньо або після їх попереднього розгляду комісією по трудових спорах. У будь-якому разі, безпосередньо в судах розглядаються, у тому числі заяви звільнених працівників про оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи. Інші трудові спори вирішуються на розсуд заявника безпосередньо судом або після їх попереднього розгляду комісією по трудових спорах. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ч. 1 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Оскільки згідно ст. 235 КЗпП оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню у тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення у трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.
При присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час.
У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку із незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з'являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.
Верховним Судом у постанові від 16.01.2020 по справі № 2040/7558/18 констатовано, що роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи веденням табеля обліку робочого часу. Заробітна плата виплачується працівникам обов'язково не менше двох разів на місяць та через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів без виключень. Ці норми чітко встановлюють, що лише розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, але останній не може становити менше оплати за фактично відпрацьований час. Заробітна плата виплачується не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, передбачена частиною 1 ст. 115 КЗпП України та частиною 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці».
Суд зазначає на наступне.
Щодо зауваження відповідачів про порушення правил територіальної підсудності при відкритті провадження по справі та визначенням його відповідачем, а не ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук».
Справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, визначених частиною 1 ст. 28 ЦПК України, згідно якої позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Згідно інформації, зазначеної позивачкою у позові та отриманої судом з Єдиного державного демографічного реєстру встановлено, що позивачка значиться зареєстрованою на території Автозаводського району міста Кременчука.
Щодо відсутності у ОСОБА_2 повноважень керівника Товариства, зазначене судом не приймається.
У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, громадських формувань наявна інформація про реєстрацію ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук», місцезнаходження: Кременчуцький район, село Мала Кохнівка, вул. Зелена, 37, засновником, керівником та представником якого є ОСОБА_2 (а.с. 57 - 60 т.1).
Згідно ст. 89 ЦК України державна реєстрація юридичної особи проводиться у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
Відомості державного реєстру презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація не є безспірним підтвердженням правильності відомостей, зазначених у ньому, однак створює спростовувану презумпцію правомірності внесених відомостей до нього.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації регламентований законодавством та не відноситься до предмета розгляду цієї справи.
Щодо вимоги позивачки у відповіді на відзив про скасування судом відзиву на позов.
Процесуальним законодавством не передбачено скасування поданого відповідачем по справі відзиву на позов. Зазначене є правом відповідача згідно ст. 191 ЦПК України.
Щодо вимоги позивачки у відповіді на відзив про притягнення до кримінальної відповідальності керівника ТОВ ОСОБА_2 за порушення трудового законодавства.
Притягнення особи до кримінальної відповідальності регламентоване кримінально-процесуальним законодавством України, відповідно до якого кримінальне провадження починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після подання особою відповідної заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення.
Щодо вимоги позивачки у відповіді на відзив про проведення повного аудиту за період з 06.08.2020 по день подання відповіді на відзив та надання суду відповідного акту, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 90 Господарського кодексу України, ст. 7 Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» облік і звітність господарських товариств здійснюються відповідно до вимог ст. 19 цього Кодексу та інших нормативно-правових актів. Перевірки фінансової діяльності товариства здійснюються податковими органами, іншими органами державної влади у межах визначених законом повноважень, підрозділом внутрішнього аудиту (внутрішнім аудитором) господарського товариства та/або суб'єктами аудиторської діяльності, які здійснюють незалежну аудиторську діяльність на професійній основі. Аудиторські послуги надаються на підставі договору про надання аудиторських послуг, укладеного між суб'єктом аудиторської діяльності та замовником (юридичною або фізичною особою, яка відповідно до законодавства зобов'язана або має право замовляти аудиторські послуги). Підстави для проведення обов'язкового аудиту фінансової звітності регламентовані Законом України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність».
Щодо зобов'язання ОСОБА_2 , як керівника Товариства, нарахувати і виплатити невиплачену заробітну плату та середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 320858,27 грн з дня її прийняття на роботу та по теперішній час згідно ст. ст. 116, 117, 265 КЗпП України.
Неправильна юридична кваліфікація стороною спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Ст. 117 КЗпП України передбачено у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, саме підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у тому разі, коли спір вирішений на користь працівника, у разі вирішення спору частково на користь працівника - такий розмір визначає орган, який виносить рішення по суті.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини: невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення із ним остаточного розрахунку.
Так, постановою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 05.12.2024 по справі № 536/2710/24 (а.с. 14 -15 т.1), яка набрала законної сили, ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП, за те, що перебуваючи на посаді директора ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук», порушив вимоги законодавства про працю:
не виплачував заробітну плату працівнику на умовах, визначених трудовим договором,
звільнив працівника за прогули без підтвердження вказаного факту будь-якими документами,
не відібрав у працівника письмове пояснення до застосування дисциплінарного стягнення,
чим порушив ч. 1 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП щодо розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за прогул без поважних причин, ч. 1 ст. 149 КЗпП щодо порушення порядку застосування дисциплінарних стягнень.
Крім того, під час розгляду Кременчуцьким районним судом Полтавської області зазначених матеріалів про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності встановлено таке:
з 2020 року по липень 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом,
у 2020 році позивачка прийнята на роботу пічником на ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук», керівником якого є ОСОБА_2 , з режимом неповного робочого дня та тижня із встановленим окладом 4723 грн,
докази про виплату та отримання ОСОБА_1 заробітної плати відсутні,
письмові пояснення ОСОБА_1 або акт на підтвердження її відмови надати пояснення відсутні, ОСОБА_2 не заперечував, що такі документи не складались.
Зазначені обставини доказуванню не підлягають на підставі ст. 82 ЦПК України.
Північно - Східним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці проведений захід контролю на підставі скарги позивачки щодо припинення трудового договору, невиплати заробітної плати, неналежного обліку робочого часу, за результатами чого для ОСОБА_1 надана відповідь за вих № ПНС/2.1/1653-ЗВ-24 від 23.09.2024 (а.с. 16 - 18 т. 1).
Відповідно до цієї інформації ОСОБА_2 на вимогу про надання документів для перевірки, останні надані не в повному обсязі, про що складено акт та постанову.
Перевіркою наданих документів виявлені такі порушення КЗпП України:
відсутність у відомостях про виплату готівки підпису працівника ОСОБА_1 ,
відсутність документів на підтвердження відмови ОСОБА_1 від отримання коштів, передбачених договором,
відсутність доказів законності підстав звільнення працівника та відібрання у неї пояснень за цим фактом,
на підставі чого складений протокол.
Так, у судовому засіданні під час розгляду цієї справи ОСОБА_1 пояснила, що з 19.02.2020 по 18.07.2024 проживала з ОСОБА_2 . У серпні 2020 року він прийняв її на роботу пічником. Яка заробітна плата не знала, коштів не отримувала. У січні 2024 року ОСОБА_2 повідомив про необхідність звільнення нею житлового будинку у строк до 1 квітня, а також про її наступне звільнення з роботи за прогули. У подальшому ОСОБА_2 приніс відомості про виплату заробітної плати та сказав для ОСОБА_1 про необхідність їх підписання, давши при цьому заробітну плату у розмірі 5631 грн, які остання відмовилася отримувати, вважаючи, що заробила більшу суму. 01.04.2024 її звільнено за прогули. Заяви на звільнення вона не писала, ніяких документів про це не отримувала.
Аналогічне підтверджене ОСОБА_1 в судовому засіданні, а також встановлено Кременчуцьким районним судом під час розгляду справи щодо притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за ч.1 ст. 41 КУпАП.
Зазначені обставини доказуванню не підлягають на підставі ст. 82 ЦПК України.
Крім того, установлено, що згідно наказу № 5 від 06.08.2020 ОСОБА_1 на підставі її заяви, прийнята з 07.08.2020 на роботу пічником ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук» із встановленням неповного робочого дня та неповного робочого тижня з окладом 4723,00 грн. Директором вказаного підприємства є ОСОБА_2 .
Докази про виплату та отримання ОСОБА_1 нарахованої заробітної плати відсутні, матеріали справи не містять, суду не надані.
Кременчуцьким районним судом встановлені аналогічні відомості та зазначено, що відомості про виплату готівки підпису ОСОБА_1 не містять. Зазначені обставини доказуванню не підлягають на підставі ст. 82 ЦПК України.
Згідно наказу № 10 про припинення трудового договору ОСОБА_1 звільнена за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за неодноразові прогули.
Крім того, у судовому засіданні ОСОБА_2 повідомив, що не заперечує проти виплати ОСОБА_1 належних їй коштів, нарахованих згідно умов укладеного договору, однак для цього йому необхідні відповідні реквізити банківської картки для їх перерахування.
Зазначене сторонами у судовому засідання не заперечувалось та не спростовувалось.
Згідно повідомлення Північно - Східного міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці за № ПНС/2.1/1653-3В-24 від 23.09.2024, долученого позивачкою до позову, у наказі Товариства № 10 від 01.04.2024 про звільнення ОСОБА_1 зазначено про її відмову від підписання наказу.
ОСОБА_1 звільнена за прогули без підтвердження вказаного факту будь-якими документами, без відібрання у неї письмових пояснень щодо застосування дисциплінарного стягнення, чим не виконані керівником Товариства вимоги ч.1 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП щодо розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, а саме прогулу без поважних причин, вимоги ч.1 ст. 149 КЗпП щодо порушення порядку застосування дисциплінарних стягнень.
Управлінням державної служби з питань праці зазначено, що на вимогу інспектора Товариством для проведення перевірки на підставі звернення ОСОБА_1 не надані документи щодо:
забезпечення ведення роботодавцем обліку робочого часу та обліку витрат на оплату праці за період з 07.08.2020 по 01.04.2024,
підтвердження факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці,
що унеможливило встановлення достовірності ведення обліку робочого часу стосовно працівника ОСОБА_1 та оплати праці відповідно (а.с. 16 - 18 т. 1).
У судовому засіданні такі документи не надані і відповідачами на підтвердження свої заперечень щодо позовних вимог, крім табелів обліку робочого часу та відомостей про нарахування заробітної плати.
Щодо наданих табелів обліку робочого часу та відомостей про нарахування заробітної плати, позивачкою зазначено про їх недостовірність, оскільки позивачка зазначила, що надані документи у неї викликають сумніви, оскільки під час перевірки управлінням державної служби з питань праці надані не були, як наслідок не були перевірені.
Із зазначеним позивачкою погоджується суд, оскільки табелі обліку робочого часу та відомості про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 не були надані:
під час проведення перевірки на вимогу Північно - Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці,
на спростування своєї винуватості під час розгляду Кременчуцьким районним судом матеріалів Північно - Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці щодо притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за ч.1 ст. 41 КУпАП.
Як зазначив представник відповідача Товариства ОСОБА_2 надані ним відомості та табелі роздруковані ним та скріплені його печаткою задля надання суду.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ст. 95 ЦПК України).
Клопотання позивачки про витребування оригіналів зазначених документів суду не надходило, а тому на підставі ст. 95 ЦПК України суд не приймає зазначені докази до уваги.
У повідомленні Північно - Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці зазначено про надання директором Товариства відомостей про виплату готівки за період з 07.08.2020 по 01.04.2024, у яких: (1) за серпень - грудень 2020 року напроти прізвища, ініціалів ОСОБА_1 міститься підпис про отримання нею у серпні 166,34 грн, у вересні 205,82 грн, у жовтні 216,92 грн, у листопаді 191,67 грн, у грудні 185,06 грн, (2) за січень - вересень 2021 року - у січні 255,89 грн, у лютому 241,50 грн, у березні 246,99 грн, у квітні 248,40 грн, у травні 234,79 грн, у червні 271,69 грн, у липні 246,99 грн, у серпні 231,38 грн, у вересні 219,55 грн, (3) за червень - серпень 2022 року - у червні 230,36 грн, у липні 280,31 грн, у серпні 267,57 грн.
Суд не враховує зазначені відомості, оскільки як встановлено Кременчуцьким районним судом за результатами розгляду матеріалів Північно - Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці щодо притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за ч.1 ст. 41 КУпАП, докази про виплату та отримання ОСОБА_1 заробітної плати відсутні.
Зазначені обставини доказуванню не підлягають на підставі ст. 82 ЦПК України.
Крім того, позивачка заперечувала щодо підписання цих документів та отримання коштів, зазначених у них.
До відзиву на позов ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук» долучені документи, що стосуються позовних вимог:
інформація про зареєстрованих осіб у будинку АДРЕСА_2 ,
розрахункова відомість із ОСОБА_1 про нарахування їй компенсації за невикористану відпустку за відрахуванням утриманих податків у розмірі 793,41 грн, заробітної плати за квітень 2024 року - 73,19 грн, вихідну допомогу - 578,15 грн, а всього на загальну суму 1444,75 грн,
відомість про нарахування заробітної плати за січень, лютий, березень, квітень 2024 року,
табель обліку робочого часу за січень, лютий, березень, квітень 2024 року.
Інших документів на підтвердження своїх заперечень на позов, ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук» та його представником не долучено до відзиву. Суду зазначені документи не надані.
Після поновлення судового розгляду справи на підставі ч.2 ст. 244 ЦПК України, Товариством 09.04.2025 надано суду табелі обліку робочого часу, відомості про нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати.
Разом з тим, суд критично оцінює зазначені відомості та табелі обліку.
Зазначені документи не були надані Товариством:
Північно - Східному міжрегіональному управлінню державної служби з питань праці під час перевірки на підставі звернення ОСОБА_1 ,
Кременчуцькому районному суду під час вирішення питання про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за ч.1 ст. 41 КУпАП.
Ці обставини доказуванню не підлягають на підставі ст. 82 ЦПК України.
Суд звертає увагу, що предметом цієї справи не є вимоги щодо вирішення питання щодо грошових коштів у розмірі 90000 грн, які за твердженням ОСОБА_2 перераховані ним, як керівником Товариства на банківську картку, належну ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.ч. 1 - 2 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч.2 цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116).
Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма ст. 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення.
Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є така юридично значима обставина, як вручення копії наказу про звільнення. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлене спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов'язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.
Згідно ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
Ураховуючи норми права, які регулюють спірні правовідносини та встановивши, що доказів отримання ОСОБА_1 наказу про звільнення відповідачами не надано, суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування правила обрахунку початку строку звернення до суду.
Як слідує з позову та не спростовано відповідачами, про наявність наказу про звільнення позивачка дізналась з відповіді Північно - Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці за № ПНС/2.1/1653-3В-24 від 23.09.2024.
Разом з тим, позивачка у відповіді на відзив зазначає, що наказ про її звільнення не вручений згідно вимог законодавства, матеріали справи не містять відомостей про вручення такого наказу.
Крім того, матеріали справи не містять відомостей про одержання ОСОБА_1 письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні (ст.ст. 116, 223 КЗпП України).
Зазначеного відповідачами не спростовано та не підтверджено доказами.
З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про те, що строк звернення до суду із позовом ОСОБА_1 не пропущений, наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про скасування як незаконного наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи пічника ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук».
Також позивачка просить стягнути невиплачену заробітну плату, яку слід розділити на два періоди:
з 07.08.2020 по 01.04.2024 - час нарахування і не виплати заробітної плати (з дати прийняття на роботу позивачки та до дати її звільнення),
з 01.04.2025 по теперішній час - період невиплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).
У правовідносинах із роботодавцем працівник є менш захищеною і більш економічно слабкою стороною, тому поведінка власника або уповноваженого ним органу у таких правовідносинах повинна бути послідовною.
За змістом частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У ст.115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується робітникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погоджені з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно з статтями 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, обов'язок по виплаті заробітної плати робітнику несе роботодавець.
У постанові Верховного Суду від 31.05.2021 по справі № 242/3051/18 зазначено, що:
«системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.
За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.
Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18).
Розрахунок заборгованості, здійснений свідком та наданий позивачкою не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі у розмірі, здійсненому позивачкою самостійно всупереч умовам трудового договору, укладеного між сторонами з розрахунку за 8-годинний робочий день, а тому судом до уваги не приймається.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20 (провадження № 61-2166св21) зазначено, що: «у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб'єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов'язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором».
Відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків містять індивідуальні відомості про застраховану особу або ж суми задекларованих до виплати коштів і сплачених податків, однак не доводять факт виплати роботодавцем заробітної плати позивачу готівкою.
Таким чином, п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період
затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Згідно укладеного трудового договору № 4 від 06.08.2020 ОСОБА_1 прийнята до ТОВ «ВКФ «СВП Ванкувер-Кременчук» на роботу пічником з 07.08.2020 із встановленням неповного робочого дня, неповного робочого тижня по 1 годині з 09 до 10 год по вівторкам та п'ятницям із встановленням оплати праці за фактично відпрацьований час, визначений у табелі обліку робочого часу, із розрахунку 4723 грн на місяць.
Так, відповідно до ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці.
Погодинну форму оплати праці застосовують у разі, коли як вимірник результатів праці використовують кількість відпрацьованого часу. При цьому, розмір заробітної плати працівника залежатиме від кількості відпрацьованого часу і розміру його годинної тарифної ставки; денної тарифної ставки; місячної тарифної ставки (окладу).
При погодинній оплаті праці розмір зарплати працівника визначають виходячи з годинної тарифної ставки і відпрацьованих годин. Основну зарплату за місяць розраховують як добуток годинної тарифної ставки працівника і відпрацьованих годин в цьому періоді.
Суд звертає увагу, що ст. ст. 3, 3-1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.
Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» установлена у 2020 році мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі з 1 січня - 28,31 грн, з 1 вересня - 29,20 грн.
За основу за відпрацьований період з 07.08.2020 по 31.12.2020 згідно умов трудового договору суд приймає до уваги за відсутності інших даних, що ОСОБА_1 відпрацьовано по 1 годині по вівторках та п'ятницях за: серпень 7 год х 28,31 грн (погодинна оплата згідно ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік») = 198,17 грн, вересень 9 год х 29,20 грн = 262,80 грн, жовтень 9 год х 29,20 грн = 262,80 грн, листопад 8 год х 29,20 грн = 233,60 грн, грудень 9 год х 29,20 грн =262,80 грн. Всього за 2020 рік на суму 496,40 грн.
Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» установлена у 2021 році мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі з 1 січня - 36,11 грн, з 1 грудня - 39,12 грн.
За основу за відпрацьований 2021 рік згідно умов трудового договору суд приймає до уваги за відсутності інших даних, що ОСОБА_1 відпрацьовано по 1 годині по вівторках та п'ятницях за: січень 9 год х 36,11 грн (ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік») = 324,99 грн, лютий 8 год х 36,11 грн =288,88 грн, березень 9 год х 36,11 грн =324,99 грн, квітень 8 год х 36,11 грн = 288,88 грн, травень 8 год х 36,11 грн = 288,88 грн, червень 9 год х 36,11 грн = 324,99 грн, липень 9 год х 36,11 грн = 324,99 грн, серпень 9 год х 36,11 грн = 324,99 грн, вересень 8 год х 36,11 грн = 288,88 грн, жовтень 9 год х 36,11 грн =324,99 грн, листопад 9 год х 36,11 грн = 324,99 грн, грудень 9 год х 39,12 грн = 352,08 грн. Всього за 2021 рік на суму 3782,53 грн.
Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» установлена у 2022 році мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі з 1 січня - 39,26 грн, з 1 жовтня - 40,46 грн.
За основу за відпрацьований 2022 рік згідно умов трудового договору суд приймає до уваги за відсутності інших даних, що ОСОБА_1 відпрацьовано по 1 годині по вівторках та п'ятницях за: січень 8 год х 39,26 грн (ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік») = 314,08 грн, лютий 7 год х 39,26 грн = 274,82 грн,березень 9 год х 39,26 грн = 353,34 грн, квітень 9 год х 39,26 грн = 353,34 грн,травень 9 год х 39,26 грн = 353,34 грн, червень 8 год х 39,26 грн = 314,08 грн, липень 9 год х 39,26 грн = 353,34 грн, серпень 9 год х 39,26 грн = 353,34 грн, вересень 9 год х 39,26 грн = 353,34 грн, жовтень 8 год х 40,46 грн =323,68 грн, листопад 9 год х 40,46 грн =364,14 грн, грудень 9 год х 40,46 грн = 364,14 грн. Всього за 2022 рік на суму 4071,98 грн.
Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» установлена у 2023 році мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі 40,46 грн.
За основу за відпрацьований 2023 рік згідно умов трудового договору суд приймає до уваги за відсутності інших даних, що ОСОБА_1 відпрацьовано по 1 годині по вівторках та п'ятницях за: січень 9 год х 40,46 грн (ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік») = 364,14 грн, лютий 8 год х 40,46 грн = 323,68 грн, березень 9 год х 40,46 грн = 364,14 грн, квітень 8 год х 40,46 грн =323,68 грн, травень 9 год х 40,46 грн = 364,14 грн, червень 9 год х 40,46 грн = 364,14 грн, липень 8 год х 40,46 грн = 323,68 грн, серпень 9 год х 40,46 грн = 364,14 грн, вересень 9 год х 40,46 грн = 364,14 грн, жовтень 9 год х 40,46 грн = 364,14 грн, листопад 8 год х 40,46 грн = 323,68 грн, грудень 9 год х 40,46 грн = 364,14 грн. Всього за 2023 рік на суму 4207,84 грн.
Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» установлена у 2024 році мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі з 1 січня - 42,60 грн, з 1 квітня - 48 грн.
Визначений розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн.
За основу за відпрацьований за період з 01.01.2024 по 01.04.2024 згідно умов трудового договору суд приймає до уваги за відсутності інших даних, що ОСОБА_1 відпрацьовано по 1 годині по вівторках та п'ятницях за: січень 9 год х 1600 грн (ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік») = 14400 грн, лютий 8 год х 1600 грн = 12800 грн, березень 9 год х 1600 грн = 14400 грн. Всього за 2024 рік на суму 41600 грн.
З урахуванням наведеного, враховуючи трудовий договір у якому чітко прописано режим роботи працівника, наявність сумнівів щодо достовірності наданих відповідачем відомостей про нараховану заробітну плату та табелів обліку робочого часу, неврахування наданого позивачкою розрахунку заробітної плати, враховуючи гарантії забезпечення мінімальної заробітної плати для працівника, сума нарахованої заробітної плати за годинною ставкою та неповний робочий тиждень для ОСОБА_1 становитиме за період з 07.08.2020 по 01.04.2024 - 54158,75 грн.
Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили позивачку можливості працювати, призвели до порушення її конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, суд застосовує до спірних правовідносин ч.2 ст. 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та поклав на відповідача обов'язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, регламентує обчислення середньої заробітної плати, у тому числі і за період вимушеного прогулу (п.1 Порядку).
Відповідно до п. 2 зазначеного Порядку середня заробітна плата у всіх інших випадках, не зазначених у абз. 1-3 п. 2, обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Таким чином, за середня заробітна плата позивачки за попередні два місяці становить 13600 грн (за лютий 2024 року 12800 грн + за березень 2024 року 14400 грн) : 2 місяці).
З відповідача Товариства на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час її перебування у вимушеному прогулі у розмірі 81600 грн.
Зазначене відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.
Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, позов в цій частині підлягає задоволенню.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Позивачка просить стягнути із відповідача 1792 грн судових ввитрат, які складаються із підготовки позову адвокатом у розмірі 1500 грн, за виготовлення ксерокопій - 110 грн, з оплати направлення запитів засобами поштового зв'язку - 36 грн та інші витрати - 146 грн.
На підтвердження понесених витрат позивачкою надані наступні копії документів: квитанції про оплату послуг адвоката - 1500 грн, поштові квитанції про направлення кореспонденції до ОСОБА_2 - 36 грн, товарний чек на суму 54 грн (друк) та 42 грн (виготовлення копій), всього на загальну суму 1632 грн.
Інші судові витрати на суму 146 грн позивачкою не підтверджені.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо)
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору з відповідача слід стягнути судовий збір, який підлягав би сплаті під час подання позову майнового характеру до суду у розмірі 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та за позов немайнового характеру 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно 3294,27 грн та 1211,2 грн.
Враховуючи, що позов задоволений на 41,21 % від 329426,76 грн, судові витрати підлягають стягненню із відповідача у розмірі 675,97 грн (1632 грн х 41,42 %), а також на користь держави судовий збір у розмірі 1857,94 грн (41,21 % від (3294,27 грн + 1211,2 грн) пропорційно розміру задоволених вимог
Керуючись ст. ст. 1-13, 17, 18, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд
Часткового задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 .
Скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «СВП Ванкувер-Кременчук» від 01.04.2024 № 10 про припинення трудового договору із ОСОБА_1 .
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «СВП Ванкувер-Кременчук» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за годинною ставкою та неповний робочий тиждень за період з 07.08.2020 по 01.04.2024 у розмірі 54158 грн 75 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «СВП Ванкувер-Кременчук» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час її перебування у вимушеному прогулі у розмірі 81600 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «СВП Ванкувер-Кременчук» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000 грн 00 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «СВП Ванкувер-Кременчук» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 675 грн 97 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «СВП Ванкувер-Кременчук» на користь держави судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 1857,94 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
У клопотанні представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «СВП Ванкувер-Кременчук» адвоката щодо застосування строків позовної давності відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.П. Мельник