Виноградівський районний суд Закарпатської області
Справа № 299/207/25
15.04.2025 року м. Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді - Надопта А.А.,
за участю секретаря судового засідання -Стрижак О.М.,
представника заявника - Нечаєв В.В.,
боржника- ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали клопотання ОСОБА_2 в особі адвоката Нечаєв Валерія Валерійовича, боржник ОСОБА_3 про визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню на підставі міжнародного договору,
До Виноградівського районного суду надійшло клопотання ОСОБА_2 в особі адвоката Нечаєв Валерія Валерійовича, боржник ОСОБА_3 про визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню на підставі міжнародного договору.
В обґрунтування клопотання зазначено, що відповідно до рішення Районного суду м.Пелгржімов, реєстр. №6 Nc 1053/2020 - 26 6PaNc 346/ 2020 про здійснення батьківських обов?язків після розірвання шлюбу та про аліменти, суд затвердив угоду між батьками ( ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) наступне:
1. Неповнолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на період після розірвання шлюбу передані на виховання матері.
2. Батько зобов?язується робити внески на їхнє утримання з моменту набрання законної сили рішенням про розірвання шлюбу, а саме для малолітньої ОСОБА_8 у розмірі 3000 чеських крон на місяць та для малолітньої ОСОБА_9 у розмірі 2000 чеських крон на місяць, які завжди виплачуються до двадцятого числа на руки матері.
У поясненні зазначається таке: «Якщо зобов'язаний добровільно не виконує вимоги рішення, яке набрало законної сили, управнена особа може подати заяву про примусове виконання цього рішення (виконавчий лист).
Судове рішення набрало законної сили 21 грудня 2020 року.
Відповідно до таблиці заборгованості, заборгованість відповідача ОСОБА_10 перед позивачем ОСОБА_4 на доньку ОСОБА_11 :
• за 2023 рік становить 24 800 чеських крон;
• за 2024 рік становить 25 650 чеських крон.
Загалом сума боргу з аліментів на утримання доньки ОСОБА_8 становить 50 450 чеських крон.
Відповідно до таблиці заборгованості, заборгованість відповідача ОСОБА_10 перед позивачем ОСОБА_4 на доньку ОСОБА_12 :
• за 2023 рік становить 15 800 чеських крон;
• за 2024 рік становить 13 650 чеських крон.
Загалом сума боргу з аліментів на утримання доньки ОСОБА_9 становить 29 450 чеських крон, у зв'язку із чим, заявник просить розглянути клопотання та визнання рішення іноземного суду надати дозвіл на його примусове виконання на території України.
В судовому засіданні представник заявника адвокат Нечаєв В.В. просив клопотання задовольнити.
Боржник ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував проти клопотання, зазначив, що не має жодного умисного ухилення від виконання Рішення районного суду м.Пелгржімова від 21.12.2020 року, по якому з часу винесення такого справно сплачував аліменти на утримання своїх дітей та зазначив, що одночасно не може існувати двох рішень, щодо стягнення із боржника аліментів на утримання дітей, у зв'язку із чим просив суд у клопотанні заявника відмовити, поскільки існує на даний час чинне судове рішення у формі Судового наказу Рахівського районного суду Закарпатської області від 05.12.203 року (справа №305/2857/23), про стягнення із ОСОБА_1 , аліментів на утримання двох доньок в розмірі 1/3 (однієї третьої) заробітку (доходу) , але не менш 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали клопотання, суд вважає, що клопотання підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Згідно ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного Законодавства України.
Згідно зі ст. 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, а у разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
Таким чином, нормою статті 462 ЦПК України визначено дві правові підстави (умови), за яких рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні: перша - це наявність міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; друга - за принципом взаємності.
Відповідно до ч.1 ст. 1 Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу, для цілей цього Договору розуміється, що: в цивільних справах органами юстиції визнаються: b) органи Договірних Сторін, які
мають право приймати рішення та здійснювати відповідні дії у
справах, зазначених у підпункті a) пункту 1 цієї статті Договору
(повноваження цих органів визначені законодавством кожної з цих
країн);
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 цього Договору, Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території другої Договірної Сторони таким же правовим захистом особистих і майнових прав, як і громадяни другої Договірної Сторони. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно та безперешкодно звертатися до органів юстиції другої Договірної Сторони, до компетенції яких належать цивільні справи, можуть захищати у цих органах свої права на таких же умовах, як і громадяни іншої Договірної Сторони.
Стаття 18 цього Договору визначає, що документи, складені або засвідчені компетентним органом однієї Договірної Сторони та підтверджені підписом уповноваженої особи й офіційною печаткою, є дійсними на території другої Договірної Сторони без подальшого засвідчення. Те ж саме стосується і засвідчення підпису громадянина, копій і перекладів документів, засвідчених компетентним органом. Документи, про які йдеться у пункті 1 цієї статті, мають однакову доказову силу на територіях обох Договірних Сторін.
Правовідносини між батьками та дітьми встановлені статтею 33 цього Договору:
1. Правовідносини батьків і дітей регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.
2. Компетентним при постановлені рішення відносно правовідносин батьків і дітей є суд тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.
3. У невідкладних випадках орган юстиції однієї Договірної Сторони може на підставі свого законодавства сам ужити попередні заходи, необхідні для охорони неповнолітньої дитини та її майна, і негайно письмово сповіщає про це з одночасним прикладенням копій відповідних документів органу юстиції другої Договірної Сторони, громадянином якої є ця дитина.
Відповідно до статті 34 цього Договору, обов'язок утримання між батьками та дітьми регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої проживає особа, яка має право на утримання. Компетенцію приймати рішення у правовідносинах, про які йдеться у пункті 1 цієї статті, має суд тієї Договірної Сторони, на території якої проживає особа, що має право на утримання.
Стаття 52 цього Договору визначає предмет визнання та виконання, а саме:
Договірні Сторони за умов, установлених цим Договором, визнаватимуть і виконуватимуть на своїй території наступні рішення, прийняті відповідними органами юстиції другої Договірної Сторони:
a) рішення у цивільних справах, визначених у статті 1 цього Договору, майнового та немайнового характеру, які були постановлені компетентними органами юстиції, у тому числі рішення судів в частині судових витрат у справах, визначених у цьому підпункті;
b) рішення у кримінальних справах, які стосуються відшкодування шкоди, заподіяної злочином;
c) рішення арбітражних (третейських) судів України, рішення арбітражних судів Чеської Республіки.
Стаття 53 цього Договору визначає наступне:
1. Клопотання про дозвіл виконання рішення подається правомочною особою безпосередньо компетентному суду Договірної Сторони, на території якої має бути визнане і виконане рішення або за правилами пункту 2 статті 3 цього Договору. 2. До клопотання додається: a) завірена належним чином копія рішення з підтвердженням суду про те, що воно набуло чинності та його можна виконувати; b) підтвердження про те, що відповідач, котрий не брав участі у процесі, був належним чином і вчасно повідомлений про розгляд справи відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої постановлено рішення. У випадку, коли відповідач на час розгляду справи був недієздатним або обмежено дієздатним, має бути додане підтвердження, що він був належним чином представлений у суді; c) підтвердження про те, що учасникові, проти якого було постановлено рішення, копія зазначеного рішення була вручена відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої воно було постановлено, разом із повідомленням про порядок оскарження рішення; d) засвідчений переклад клопотання про визнання і дозвіл виконання рішення та документів, зазначених у підпунктах a), b) і c) цього пункту мовою Договірної Сторони, на території якої рішення потрібно визнати чи виконати. 3. Перед прийняттям рішення щодо клопотання про дозвіл виконання рішення суд може заслухати відповідача та позивача, а також особу, яка подала клопотання про виконання рішення та запитати іншої інформації від суду, який виніс рішення.
Відповідно до статті 56 цього Договору, рішення органів юстиції однієї Договірної Сторони, визнані або відносно яких постановлене рішення про їхнє виконання на території другої Договірної Сторони, мають таку ж чинність, що і рішення, постановлені органами юстиції другої Договірної Сторони.
Згідно зі ст. 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається що він існує, оскільки не доведено інше.
Відповідно до п.: а), b), d) ч.1 ст. 5 Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, До заяви додаються такі документи:
1. До заяви про визнання та виконання відповідно до статті 23 або статті 24 повинні додаватися:
a) повний текст рішення;
b) документ, у якому зазначається, що рішення є таким, що підлягає виконанню в державі походження, та, якщо це рішення адміністративного органу, документ, у якому зазначається, що вимоги пункту 3 статті 19 виконані, якщо така держава не визначила відповідно до статті 57, що рішення її адміністративних органів завжди відповідають цим вимогам;
d) у разі необхідності документ про суму будь-яких заборгованостей і дату, на яку ця сума нарахована;
Відповідно до п. а) ч.1 ст.10 цієї Конвенції, такі категорії заяв є доступними для кредитора в запитуючій державі для одержання утримання згідно із цією Конвенцією:
a) визнання або визнання та виконання рішення;
У відповідності до ч. 1 ст. 464 ЦПК України, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходження боржника.
Відповідно до статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, що набрали законної сили.
Міжнародним договором, що регулює визнання та виконання рішення Чеської Республіки, є Договір між Україною і Чеською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних справах, ратифікований Верховною Радою України 10.01.2002 року.
Усі звернення про стягнення аліментів на дитину або утримання на іншого члена сім'ї та інші документи на виконання Конвенції 1956 року в Україні надсилаються для передачі за кордон або з-за кордону через Міністерство юстиції України. Якщо позивач проживає на території України, його звернення можуть направлятися до Міністерства юстиції через його міжрегіональні управління (пункт 4 Інструкції № 121/5).
На підставі Конвенції ОСОБА_13 звернулася з заявою про визнання та виконання в Україні рішення районного суду м. Пелгржімов (Чеська Республіка) до Міністерства Юстиції України, на яке Законом України від 20.07.2006 «Про приєднання України до Конвенції про стягнення аліментів за кордоном» покладено виконання функцій Органу, що приймає, та Органу, що передає документи на підставі Конвенції.
У частині 1 статті 6 Конвенції зазначено, що, діючи завжди в рамках повноважень, наданих позивачем, орган, що приймає, уживає від імені позивача всіх належних заходів для стягнення аліментів, зокрема для врегулювання претензії та, у разі необхідності, пред'явлення позову й ведення відповідної судової справи про аліменти й виконання будь-якого наказу або іншого судового рішення про сплату аліментів.
Для правильного застосування принципу взаємності як умови для визнання і виконання іноземного судового рішення є важливими положеннями частини другої статті 462 ЦПК України: «У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше».
Положення статті 462 ЦПК України дозволяють зробити такі висновки:
1) відсутність міжнародного договору не може бути перешкодою для визнання і надання дозволу на виконання на території України іноземного судового рішення, останнє може бути здійснено на основі принципу взаємності; 2) наявність взаємності презюмується (правило сприятливого ставлення щодо визнання і виконання іноземних судових рішень);
3) доказування зворотного (відсутність забезпечення взаємності в іноземній державі) покладається на заінтересовану особу (боржника).
Згідно з ст. 463 ЦПК України, рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
У відповідності до ч. 1 ст. 464 ЦПК України, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.
Частиною 2 ст. 464 ЦПК України встановлено, якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України, або його місце проживання (перебування) чи місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника.
Частиною 1 ст. 465 ЦПК України, вказує на те, що клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником).
Судом встановлено, що відповідно до рішення Районного суду м.Пелгржімов, реєстр. №6 Nc 1053/2020 - 26 6PaNc 346/ 2020 про здійснення батьківських обов?язків після розірвання шлюбу та про аліменти, суд затвердив угоду між батьками ( ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) наступне:
1. Неповнолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на період після розірвання шлюбу передані на виховання матері.
2. Батько зобов?язується робити внески на їхнє утримання з моменту набрання законної сили рішенням про розірвання шлюбу, а саме для малолітньої ОСОБА_8 у розмірі 3000 чеських крон на місяць та для малолітньої ОСОБА_9 у розмірі 2000 чеських крон на місяць, які завжди виплачуються до двадцятого числа на руки матері.
У поясненні зазначається таке: «Якщо зобов?язаний добровільно не виконує вимоги рішення, яке набрало законної сили, управнена особа може подати заяву про примусове виконання цього рішення (виконавчий лист).
Судове рішення набрало законної сили 21 грудня 2020 року.
Відповідно до таблиці заборгованості, заборгованість відповідача ОСОБА_10 перед позивачем ОСОБА_4 на доньку ОСОБА_11 :
• за 2023 рік становить 24 800 чеських крон;
• за 2024 рік становить 25 650 чеських крон.
Загалом сума боргу з аліментів на утримання доньки ОСОБА_8 становить 50 450 чеських крон.
Відповідно до таблиці заборгованості, заборгованість відповідача ОСОБА_10 перед позивачем ОСОБА_4 на доньку ОСОБА_12 :
• за 2023 рік становить 15 800 чеських крон;
• за 2024 рік становить 13 650 чеських крон.
Загалом сума боргу з аліментів на утримання доньки ОСОБА_9 становить 29 450 чеських крон.
Пленум Верховного Суду України у п. 1 своєї Постанови №12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» від 24 грудня 1999 року роз'яснив, що розгляд судами клопотань про визнання і виконання рішень іноземних судів є особливою формою взаємної правової допомоги, яка надається Україною та іншими державами учасницями відповідних міжнародних договорів.
Згідно зі ст. 51 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах кожна з Договірних Сторін на умовах, передбачених цією Конвенцією, визнає і виконує винесені на території інших Договірних Сторін рішення установ юстиції по цивільних і сімейних справах, включаючи затверджені судом мирові угоди по таких справах і нотаріальні акти у відношенні грошових зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право», в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили. Визнання та виконання таких рішень здійснюється у порядку, встановленому законом України (ст. 82 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 53 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах клопотання про дозвіл примусового виконання рішення подається в компетентний суд Договірної Сторони, де рішення підлягає виконанню. Воно може бути подано й у суд, що виніс рішення в справі в першій інстанції. Цей суд направляє клопотання судові, компетентному винести рішення по клопотанню. До клопотання про дозвіл примусового виконання рішення додаються: а) рішення або його засвідчена копія, а також офіційний документ про те, що рішення набуло законної сили і підлягає виконанню або про те, що воно підлягає виконанню до набуття законної сили, якщо це не випливає із самого рішення; б) документ, з якого випливає, що сторона, проти якої було винесене рішення, що не прийняла участі в процесі, була в належному порядку і вчасно викликана в суд, а у випадку її процесуальної недієздатності була належним чином представлена; в) документ, що підтверджує часткове виконання рішення на момент його пересилання; г) документ, що підтверджує угоду сторін, по справах договірної підсудності.
Зазначені норми також узгоджуються із положеннями ч. 3 ст. 466 ЦПК України.
У п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» роз'яснено, що клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни.
Щодо заперечень боржника ОСОБА_1 , суд приходить до наступного. Так, 13 січня 2025 року ОСОБА_14 звернулася до Виноградівського районного суду з клопотанням про визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню на підставі міжнародного договору.
Представник боржника подав заперечення проти клопотання, основним його аргументом заперечень є те, що позивачка у 2023 році зверталася до Рахівського районного суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини.
Чітко закріпленої заборони звертатися до іншого суду при наявності рішення - не існує. До того ж, Законодавство України та міжнародні договори не містять заборони на звернення до суду з метою захисту прав та інтересів дітей у разі невиконання рішення іноземного суду. Позивачка звернулася до Рахівського районного суду, оскільки не знала, яким чином діяти в ситуації, коли Відповідач ухилявся від виконання своїх обов'язків з виплати аліментів. Це був вимушений крок, який не потягнув за собою жодних негативних наслідків для відповідача.
Оскільки рішення чеського суду не було раніше визнане в Україні, воно фактично не могло бути виконане примусово на території України. Відповідно, позивачка була змушена звернутися до суду в Україні, щоб забезпечити фінансове утримання дітей.
У боржника ОСОБА_1 за 2023 та 2024 рік загальна сума боргу у Чеській Республіці становить 79 900 чеських крон, утримуючи двох дітей самостійно, без жодної матеріальної підтримки Відповідача (а станом на 2025 рік це вже більша сума заборгованості). Рішення суду Чеської Республіки не виконувалося в Україні.
Окрім того, судовий наказ Рахівського районного суду не виконувався. Позивачка не зверталася до виконавчої служби щодо виконання судового наказу, а отже, стягнення аліментів в Україні не відбувалося і факту «подвійного стягнення аліментів».
Якщо відповідач ОСОБА_1 вважає, що винесення Рахівським районним судом судового наказу у 2023 році порушило його права, він має законне право подати заяву про його скасування або визнання таким, що не підлягає виконанню. Однак це жодним чином не впливає на право позивачки звернутися до суду з клопотанням про визнання рішення іноземного суду.
Відповідач ОСОБА_1 має право оскаржити судовий наказ якщо вважає, що винесення судового наказу у 2023 році порушило його права, він має законне право подати заяву про його скасування або визнання таким, що не підлягає виконанню. Однак це жодним чином не впливає на право Позивачки звернутися до суду з клопотанням про визнання рішення чеського суду.
Відповідач є батьком двох малолітніх дітей і повинен нести відповідальність за їх утримання.
Відповідач, заперечуючи проти клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду, намагається уникнути виконання своїх батьківських обов'язків. Він посилається на судовий наказ, який був виданий Рахівським районним судом, однак фактично не виконувався.
Сам по собі факт наявності судового наказу не є підставою для заперечення та не є порушенням прав відповідача, тим більше, якщо відповідач не вжив жодних заходів для його скасування або перегляду, а з того часу пройшло вже більше 14 місяців. Він мав можливість оскаржити цей наказ або заявити про його невиконуваність, але замість цього просто не виконував своїх зобов'язань ані за цим наказом, ані за рішенням іноземного суду.
Відповідач намагається обґрунтувати свою позицію посиланням на п. 4 ч. 2 ст. 468 ЦПК України, згідно з яким іноземне судове рішення не підлягає визнанню, якщо в Україні вже було ухвалене аналогічне рішення щодо тих самих сторін, з того самого предмета і на тих самих підставах.
Однак, це положення не застосовується у даній ситуації з огляду на таке:
Ідентичного рішення в Україні на момент ухвалення чеського рішення не було. Чеське рішення було ухвалене 21 грудня 2020 року, а судовий наказ в Україні було видано 05 грудня 2023 року, тобто - вже після винесення судового рішення Районним судом м.Пелгржімов. Пункт 4 ч. 2 ст. 468 ЦПК України говорить про те, що якщо справа в Україні була порушена до розгляду іноземним судом, тоді іноземне рішення не визнається. У даному випадку судове рішення в Чеській Республіці ухвалено раніше, отже, ця норма не діє.
Судовий наказ в Україні не є рівнозначним рішенням суду по суті, так як судовий наказ по суті є отриманням виконавчого документа. Судовий наказ - це спрощена процедура, де суд розглядає справу без з'ясування всіх обставин та без виклику сторін. Це означає, що він не є повноцінним рішенням у змагальному процесі, а отже, не може вважатися рішенням у спорі між тими самими сторонами на тих самих підставах. ЦПК України говорить про рішення суду, а не про судовий наказ, що є окремою процедурою.
Судовий наказ в Україні не виконувався, позивачка ОСОБА_14 не зверталася до виконавчої служби за виконанням судового наказу, а відповідач ОСОБА_1 не довів, що наказ створив правові наслідки - що з нього дійсно стягувалися аліменти.
Якщо ОСОБА_1 не скористався своїм правом на скасування наказу або не оскаржив його, то він не може посилатися на це як на підставу для відмови у визнанні іноземного рішення.
Відповідно до статті 468 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:
1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;
2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи;
3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;
5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;
6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;
7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;
8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання;
9) в інших випадках, встановлених законами України.
За відсутності передбачених міжнародними договорами, актами законодавства та процесуальними нормами підстав для відмови у визнанні рішення іноземного суду та наданні дозволу на його примусове виконання суд зобов'язаний задоволити відповідне клопотання.
З урахуванням викладеного, та на підставі наданих у справі доказів, з яких судом не встановлено підстав для відмови у задоволені клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, вважає клопотання таким, що підлягає задоволенню.
У відповідності ч. 8 ст. 467 ЦПК України, оскільки в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті (чеські крони), то суд визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали, тобто станом на 15.04.2025 року.
Згідно із ч. 1 ст. 470 ЦПК України на підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, суд видає виконавчий лист, який пред'являється для виконання в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 247, 462, 463, 464, 466, 467 ЦПК України -
Клопотання ОСОБА_2 в особі адвоката Нечаєв Валерія Валерійовича, боржник ОСОБА_3 про визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню на підставі міжнародного договору- задовольнити.
Визнати та надати дозвіл на примусове виконання на території України рішення районного суду м.Пелгржімов (Чеська Республіка) від 14 грудня 2020 року у справі №6 Nc 1053/2020 - 26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_10 про стягнення аліментів, а саме:
1. Стягувати з ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що проживає АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає АДРЕСА_2 ) - аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_11 у розмірі 3000 чеських крон на місяць, які завжди виплачуються до двадцятого числа на руки матері.
2. Стягувати з ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що проживає АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає АДРЕСА_2 ) - аліменти на утримання малолітньої дитини - малолітньої дитини ОСОБА_15 у розмірі 2000 чеських крон на місяць, які завжди виплачуються до двадцятого числа на руки матері.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її оголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Текст повної Ухвали складено 17.04.2025 року.
Головуючий А. А. Надопта