Єдиний унікальний номер справи: 766/10139/24 Головуючий в суді І інстанції Кузьміна О.І.
Номер провадження: 22-ц/819/219/25 Доповідач Кутурланова О.В.
08 квітня 2025 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (суддя-доповідач)Кутурланової О.В.,
суддів:Воронцової Н.В.,
Майданіка В.В.,
секретарОлійник К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Харченко Дмитро Миколайович, на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Кузьміної О.І. від 22 січня 2025 року у справі за позовом адвоката Харченка Дмитра Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Корабельної районної у м.Херсоні ради, про позбавлення батьківських прав,
У червні 2024 року адвокат Харченко Д.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Корабельної районної у м.Херсоні ради, про позбавлення батьківських прав,.
В обґрунтування своїх вимог адвокат Харченко Д.М. посилався на те, що з лютого 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. За період даних стосунків у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З лютого 2015 року сторони проживають окремо та жодних стосунків не підтримують, син залишився проживати з позивачем та повністю перебуває на його утриманні, відповідачка жодної матеріальної допомоги своєму сину не надає. З лютого 2022 року відповідачка виїхала на постійне місце проживання до Республіки Польща і повертатися в Україну не планує. З того часу вона жодного разу не приїхала і не провідала свого сина, навіть не привітала його з днем народження.
09 травня 2024 року Херсонський міський суд Херсонської області видав наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3
17 травня 2024 року у Республіці Польща відповідачка склала заяву про те, що не планує повертатися в Україну, а опікою сином займається одноособово батько, ОСОБА_1 .
17 травня 2024 року ОСОБА_2 подала до служби у справах дітей виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради заяву про відмову від батьківських прав стосовно свого сина, ОСОБА_3 і висловила згоду на позбавлення її батьківських прав у відповідності до діючого законодавства.
Оскільки позивач самостійно матеріально утримує та належним чином піклується про здоров'я свого сина, його фізичний, духовний та моральний розвиток, а відповідачка, маючи реальну можливість забрати сина до себе та приймати участь у його вихованні, з власної ініціативи самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків, участі у вихованні та догляді за дитиною не приймає, її розвитком не цікавиться, не спілкується з дитиною, позивач просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 січня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Харченко Д.М., посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також вважаючи його таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, просив заочне рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Письмового відзиву на скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлена про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання не з'явилася, клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за її відсутності не заявляла. ОСОБА_2 повідомлена про розгляд справи шляхом опублікування оголошення на веб-порталі «Судової влади України».
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Харченко Д.М. також не з'явилися у судове засідання. Про місце, дату та час розгляду справи були повідомлені шляхом направленя повістки-повідомлення до їх електронного кабінету в системі «Електронний суд».
Від адвоката Харченка Д.М. надійшла заява про розгляд справи без участі позивача ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За таких обставин, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача та відповідача, оскільки їх явка у судове засідання обов'язковою не визнавалась, доказів поважності причин неявки у судове засідання від відповідача не надано, а відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце її розгляду не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна. Під час розгляду справи не було достовірно доведено, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов'язків та не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідачки батьківських прав.
Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом вірно встановлено і це підтверджується наявними у справі доказами, що з лютого 2009 року позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
За період їхніх стосунків у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Комсомольського районного управління юстиції у місті Херсоні (а.с.50).
Відповідно до судового наказу Херсонського міського суду Херсонської області від 09.05.2024 року по справі № 766/6831/24 було стягнено аліменти з відповідачки на користь позивача на утримання їх неповнолітнього сина в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 02 травня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття. Відомостей про наявну заборгованість у відповідачки по сплаті аліментів на утримання дитини на момент розгляду справи немає.
Відповідно до висновку виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради №02-14-59-25 від 03.09.2024 року «Про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ІНФОРМАЦІЯ_1 » орган опіки та піклування виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради вважає не доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно її неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки будь-яких обставин, які б підтверджували винну поведінку матері відносно дитини та ухилення нею від своїх батьківських обов'язків не виявлено. Членами комісії також було з'ясовано, що мати дитини під час масованих обстрілів телефонує сину та цікавиться його здоров'ям та емоційним станом (а.с.30-32).
22 серпня 2024 року в місті Лешно Великопольського воєводства Республіки Польща, у нотаріуса Ренати Чейба відповідачка склала заяву до служби у справах дітей виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради про відмову від батьківських прав стосовно свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і висловила згоду на позбавлення її батьківських прав у відповідності до діючого законодавства (а.с.44-49).
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Положеннями статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови:
- по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;
- по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).
У рішенні у справі «Мамчур проти України» ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батьків спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, принцип найкращих інтересів дитини, який є одним із фундаментальних принципів, закріплених у міжнародних актах та національному законодавстві України, означає пріоритетне врахування батьками, законними представниками дитини, органами влади, судом та іншими особами інтересів дитини під час вчинення дій або прийняття ними рішень, які спрямовані на задоволення будь-яких індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я та особливостей розвитку.
У національному законодавстві підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, оскільки більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. Разом із тим, спір виникає у надчутливих правовідносинах, де в центрі повинні стояти інтереси дитини, а тому суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі, з урахуванням того, що у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, а поведінку батьків (матері/батька) змінити неможливо.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі№ 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.
Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та надавши правову оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав відсутні.
Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач посилався на те, що відповідачка протягом тривалого часу не займається вихованням дитини, не цікавиться її життям та станом здоров'я, не надає матеріальної допомоги, не спілкується та не відвідує її, не проявляє належного піклування, тобто ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Однак, всупереч приписам ст.ст.12, 81 ЦПК України позивачем не надано належних та допустимих доказів, на підставі яких можна дійти до беззаперечного висновку про те, що ОСОБА_2 злісно ухиляється від участі у вихованні дитини.
Судом встановлено, що у матеріалах справи міститься заява, написана власноручно відповідачкою, зі змісту якої вбачається, що остання дає свою згоду на позбавлення її батьківських прав, оскільки вона проживає за межами України і не надає належного піклування сину, який проживає разом з батьком.
Відповідно до частини 4 статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22 (провадження №61-10115св23) зазначено, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.
Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню дитини факт стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання матері до надання дитині належного утримання. Наявність факту стягнення аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення матері дитини батьківських прав (постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року, справа №199/5032/16-ц).
Недостатня участь матері у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено.
У цій справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з батьком.
Та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається батько, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів, оцінюючи письмову заяву про визнання позову разом з усіма іншими доказами, враховуючи конкретні обставини даної справи, приходить до висновку про те, що підстави для позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 відсутні і вважає, що у такому випадку визнання відповідачкою позову суперечить закону, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Колегія суддів вважає, що відповідачка не є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно дитини, що вказує на відсутність підстав для застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення її батьківських прав.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст.367,368,375,381,382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Харченко Дмитро Миколайович, залишити без задоволення.
Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 15 квітня 2025 року.
Головуючий О.В.Кутурланова
Судді: Л.П.Воронцова
В.В.Майданік