16 квітня 2025 року
м. Київ
справа №420/3747/24
адміністративне провадження №К/990/14219/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стрелець Т.Г.,
суддів: Тацій Л.В., Коваленко Н.В.,
перевіривши касаційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі № 420/3747/24 за позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНА-2019» про припинення права на виконання будівельних робіт,
Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНА-2019», в якому просить: припинити право на виконання будівельних робіт, набуте на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта від 30.10.2023 року №ОД051231024995 «Нове будівництво двоповерхового житлового будинку садибного типу з мансардою за адресою: м.Одеса, вул.Саксаганського, 2-А».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, позивач направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі №420/3747/24, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначає: пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), мотивуючи це тим, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у ряді постановах Верховного Суду, перелік яких наведений у касаційній скарзі; водночас вказує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України (а саме на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах); а також на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, з урахуванням пунктів 1 і 4 частини другої статті 353 цього ж Кодексу.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
За змістом частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Стаття 330 КАС України містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Нормами частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Отже, зміст наведених положень процесуального закону свідчить про те, що при касаційному оскарженні судових рішень (в тому числі у справах незначної складності), зазначених у частині першій статті 328 КАС України, в касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У силу приписів частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Також згідно з положеннями статті 341 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведені положення процесуального закону дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження виключно у випадках, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, зазначених скаржником у касаційній скарзі. При цьому мотиви особи, що подає касаційну скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржнику слід чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанції було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому недостатньо самого лише зазначення у касаційній скарзі норми права, щодо правильного застосування якої є висновок Верховного Суду, безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга. Обов'язковою умовою є те, що ця норма матеріального права повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
При визначенні подібності правовідносин необхідно враховувати суб'єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору); об'єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини.
Водночас обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Обов'язковими ж умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Перевіркою поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що скаржник не навів обов'язкових умов у їх сукупності, передбачених для оскарження судових рішень в касаційному порядку за пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, позивач не вказав на конкретні норми матеріального права, які були застосовані судами першої та апеляційної інстанцій неправильно та щодо яких Верховним Судом у подібних правовідносинах були сформовані висновки з правозастосування. Також, наводячи перелік постанов Верховного Суду та цитуючи окремі витяги із таких певних постанов, скаржник у той же час не наводить обґрунтувань з приводу того, що спірні правовідносини у справі № 420/3747/24 та правовідносини у справах, на які позивач посилається у касаційній скарзі, дійсно є подібними.
Водночас скаржник не зазначив, який, на його думку, правовий висновок мав бути висловлений у цій справі щодо правозастосування пункту 6.1.32 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій». Загалом зміст касаційної скарги зводиться до опису фактичних обставин справи, цитування норм законодавства з наведенням окремих витягів із постанов Верховного Суду щодо застосування інших норм права, ніж відносно яких заявлено про необхідність формування висновку, у поєднанні з незгодою Управління ДАБК із наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, тобто - до їх переоцінки, що не узгоджується із приписами пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України та виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Таким чином, касаційна скарга не містить аргументованих мотивів підстав касаційного оскарження в розумінні пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження так само, як і норму права щодо якої на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду, а також норму права, яку на думку скаржника, застосовано всупереч висновкам Верховного Суду, й надавати перевагу одній із заявлених за частиною четвертою статті 328 КАС України підстав касаційного оскарження, оскільки такий обов'язок покладено саме на особу, яка оскаржує судові рішення.
Що ж до посилань скаржника на порушення судами норм процесуального права як умови для скасування судових рішень, то такі можуть бути визнані прийнятними при касаційному оскарженні судових рішень за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у разі обгрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, визначених відповідними пунктами частини другої та третьої статті 353 цього Кодексу.
Так, у касаційній скарзі, скаржник визначив підставами касаційного оскарження судового рішення також й пункт 4 частини четвертої статті 328 (з урахуванням пунктів 1 і 4 частини другої статті 353 цього ж Кодексу).
Згідно із частиною другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
У контексті наведеного Суд звертає увагу, що аналіз приписів пункту 1 частини другої статті 353 КАС України дає підстави для висновку, що недослідження судами зібраних у справі доказів може бути враховано лише за умови вмотивування заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених саме пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Однак, касаційна скарга не містить необхідних обгрунтувань у зазначеному контексті.
Стосовно вказівки скаржника на порушення судами норм процесуального права шляхом встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, Суд зазначає наступне.
Згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Вказаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судом порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Однак, всупереч викладеному, касаційна скарга не містить таких аргументів у зазначеному контексті.
Окрім того, відповідно до частини четвертої статті 330 КАС України до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Частинами 1 та 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Позов у цій справі подано суб'єктом владних повноважень у 2024 році, який містить одну позовну вимогу немайнового характеру.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028,00 грн.
Відповідно до підпункту 1 пункту 5 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI (у редакції, чинній на час подання позовної заяви) за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що за подання касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною третьою статті 4 Закону № 3674-VI визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи наведене, судовий збір який підлягає сплаті за подання цієї касаційної скарги, становить 4 844,80 грн. ((3028*200 %)*0,8).
Проте скаржником не додано до касаційної скарги документа про сплату судового збору.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За правилами частини другої статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду: обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України (із зазначенням відповідного пункту), документа про сплату судового збору у сумі 4 844,80 грн.
Реквізити для сплати судового збору: Отримувач коштів - УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007, Код класифікації доходів бюджету - 22030102, «Судовий збір (Верховний Суд, 055)», символ звітності банку: 207, призначення платежу: *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний адміністративний суд) номер справи, у якій сплачується судовий збір.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, а саме така касаційна скарга залишається без руху.
У випадку не усунення недоліків касаційної скарги, така буде повернута особі, яка її подала, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 332 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328 - 330, 332 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі №420/3747/24 - залишити без руху.
2. Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
3. Роз'яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог статті 330 КАС України касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець
Судді Н. В. Коваленко
Л. В. Тацій