16 квітня 2025 року
м. Київ
справа №340/5170/24
адміністративне провадження № К/990/9013/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року
у справі №340/5170/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
05 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 , пов'язані з виключенням з військового обліку ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 протиправною;
- зобов'язати вчинити дії пов'язані з виключенням з військового обліку ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 в зв'язку з граничним терміном перебування в запасі.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року клопотання про витребування доказів ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 19 липня 2024 року про виключення з військового обліку в зв'язку з досягненням граничного віку перебування в запасі. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 липня 2024 року про виключення з військового обліку в зв'язку з досягненням граничного віку перебування в запасі та прийняти рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції звернувся з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
Також, 25 листопада 2024 року від позивача на адресу суду апеляційної інстанції надійшла заява про доповнення до апеляційної скарги. В заяві про доповнення до апеляційної скарги, позивач заявляв вимоги про скасування ухвал Кіровоградського окружного адміністративного суду 30 серпня 2024 року та від 04 вересня 2024 року в цій адміністративній справі, якими вирішувались питання стосовно клопотань позивача про роозгляд справи в загальному позовному проваджені, а також про витребування доказів, також заявлено клопотання про витребування доказів у відповідача.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року повернуто ОСОБА_1 доповнення до апеляційної скарги без розгляду.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року залишено без змін.
До Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду 04 вересня 2024 року на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі №340/5170/24.
Верховний Суд ухвалою від 20 березня 2025 року залишив без руху касаційну скаргу скаржника надавши строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення її недоліків шляхом надання до суду: уточненої касаційної, в якій навести підстави касаційного оскарження із врахуванням зазначених в мотивувальній частині цієї ухвали вимог; документа про сплату судового збору в установленому законом розмірі.
На виконання цієї ухвали, скаржник направив до суду касаційну скаргу, в новій редакції та платіжні інструкції, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законом розмірі.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду 04 вересня 2024 року та ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі №340/5170/24.
Щодо оскарження рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року, Верховний Суд зазначає наступне.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
У касаційній скарзі скаржник підставою касаційного оскарження судових рішень, зокрема, зазначає пункт 1 та 3 частини 4 статті 328 КАС України.
Скаржник підставою касаційного оскарження судових рішень визначає пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, при цьому, касаційна скарга містить ряд посилань на постанови Верховного Суду.
В той же час, Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Всупереч вищенаведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, у взаємозв'язку з посиланням на конкретні постанови Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження так само, як і норму права, яку на думку скаржника, застосовано всупереч висновкам Верховного Суду, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
В скарзі лише викладено обставини справи, зроблено вказівку на постанову Верховного Суду без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судами рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
А тому, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме застосували закон, який не підлягає застосуванню: частину 2, 4 статті 28 та пункт 4 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції станом на 28.08.2023 року, Закон України від 27.03.2014 року №1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації», Закон України від 22.07.2014 №1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Тож, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявником викладено суть спору у вказаній справі, обставини справи та фактично висловлено незгоду із прийнятими рішеннями. Проте, заявник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджуючи про відсутність правового висновку Верховного Суду, не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду та як відповідні норми права необхідно застосовувати, на думку, скаржника, а також не обґрунтував необхідність такого висновку у взаємозв'язку з посиланням на обставини справи, які можливо, на думку скаржника, мають певну своєрідність.
Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження, касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Крім того, Суд звертає увагу, що суди попередніх інстанцій хоча і процитували зазначені скаржником норми права проте, не застосовували їх при вирішення справи оскільки, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, позивач подав до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву від 19 липня 2024 року про виключення його з військового обліку в зв'язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, яка зареєстрована у відповідача 22 липня 2024 року вх.№16282 (а.с.9-10). При цьому, судами попередніх інстанції встановлено, що доказів розгляду вказаної заяви суду не надано.
Судами попередніх інстанції наголошено, що аналіз приписів Інструкції № 735 вказує на те, що у разі надходження належно оформленого письмового звернення громадянина, воно в обов'язковому порядку та строки встановлені Інструкцією № 735 належить прийняттю та розгляду. В свою чергу, за наслідками розгляду звернення заявника має бути повідомлено про результати його розгляду і прийняте рішення.
Так, суди вказали, що у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, за результатами розгляду звернень громадян, військовозобов'язаних, що відповідно, входить до його виключної компетенції.
З урахуванням зазначеного, суди зазначили, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо виключення з військового обліку, після отримання від позивача заяви про виключення з військового обліку повинен був прийняти рішення за наслідком розгляду цієї заяви про виключення з військового обліку або мотивовану відмову у виключенні з військового обліку.
Проте, як встановлено судами, відповідач у відповідь на заяву позивача про виключення з військового обліку, жодного рішення за наслідком розгляду цієї заяви не прийняв та про результати розгляду поданої позивачем заяви не повідомляв.
Враховуючи обставини справи, суди попередніх інстанції виснували, що відсутність з боку відповідача належним чином оформленого рішення про виключення з військового обліку або мотивованої відмови у виключенні з військового обліку, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, скаржником не усунуто недоліки касаційної скарги в частині належного обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, що є підставою для повернення такої скарги.
Згідно частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Отже, враховуючи, положення частини 2 статті 332 КАС України, пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС, та беручи до уваги, що скаржником не усунуто недоліки касаційної скарги в повному обсязі, така підлягаю поверненню.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі №340/5170/24 - повернути особі, яка її подала.
2. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
3. Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк