ф
16 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 480/492/22
адміністративне провадження № К/990/15640/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Все для дому» на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Сумській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Все для дому» про надання дозволу на погашення податкового боргу,
Головне управління ДПС у Сумській області звернулась до суду з позовом, у якому просило надати дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Все для дому» за рахунок коштів, отриманих від продажу майна, що перебуває у податковій заставі.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22 липня 2022 року залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2023 року, адміністративний позов задоволено частково. Надано ГУ ДПС у Сумській області дозвіл на погашення суми податкового боргу ТОВ «Сумська фірма «Усе для дому» у розмірі 1 004 102,08 грн, за рахунок коштів такого платника, отриманих від продажу майна, що перебуває у податковій заставі. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 14 вересня 2023 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому» задоволено частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22 липня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
За наслідками нового розгляду рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2025 року, позов задоволено.
14 квітня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Все для дому» на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2025 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
У поданій касаційній скарзі, скаржник, як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, посилається, зокрема, на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував підпункти 95.1, 95.3 статті 95 Податкового кодексу України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах: від 28 січня 2020 року у справі 520/3516/19, від 30 листопада 2022 року у справі №560/4554/21, від 24 січня 2019 року у справі №П/811/203/16, від 25 березня 2021 року у справі №804/5613/17, від 25 березня 2021 року у справі № 807/1621/15, від 20 лютого 2018 року у справі №817/149/17, від 29 березня 2018 року у справі №813/2758/16., однак подальше обґрунтування касаційної скарги не дає можливості встановити взаємозв'язок наведених доводів позивача до зазначеної підстави.
Суд звертає увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Також скаржник у касаційній скарзі зазначає, про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Посилаючись у касаційній скарзі на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник стверджує про відсутність висновку щодо питання застосування до спірних правовідносин положень пункту 69.40 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо тимчасової заборони контролюючим органам здійснювати заходи з погашення податкового боргу, що виник до 24 лютого 2022 року з платників податків - суб'єктів господарювання, податкова адреса яких станом на дату початку можливих бойових дій є території можливих бойових дій.
Однак саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Суд звертає увагу скаржника на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник чітко не вказав, яку норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду (в контексті предмета спору у цій справі).
Скаржник у касаційній скарзі також вказує, що підставою на касаційне оскарження судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 та пунктами 1, 2 частини другої статті 353 КАС України. Вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та ухвалили судові рішення при встановленні обставин, які мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Скаржник вважає, що процесуальні порушення унеможливили правильне встановлення фактичних обставин та призвели до неправильного вирішення справи.
Однак у поданій відповідачем касаційній скарзі вимоги положень пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в сукупності з частинами другою та третьою статті 353 цього Кодексу та пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України не наведені, що свідчить про неналежне правове обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Тобто, при посиланні на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України (посилання на недослідження обставин справи) скаржником мають бути обґрунтовані заявлені підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а наслідком касаційного розгляду має бути направлення справи на новий судовий розгляд.
Касаційна скарга не містить обґрунтовані підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначивши пункт 4 частини другої статті 353 КАС України, скаржник не наводить жодних доводів, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті спірних рішень було досліджено зібрані у справі докази та встановлено обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Поряд з цим, суд касаційної інстанції зазначає, що доводи про не встановлення судами істотних обставин справи або не дослідження доказів у справі є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. До того ж, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.
Надання неправильної оцінки наявному у матеріалах справах доказу не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. Недопустимим доказом в розумінні статті 74 КАС України є доказ, одержаний з порушенням закону.
Водночас у касаційній скарзі Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Все для дому» наведено доводи про помилковість оскаржуваних судових рішень, однак такі доводи наведені безвідносно до підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин не враховані судом апеляційної інстанції.
Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову має кореспондуватись викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв'язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення позову. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.
Касаційна скарга має містити обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права послідовне у взаємозв'язку із усіма висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для задоволення позову та обов'язковим посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України (з наведенням обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для відповідної підстави).
Крім того, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд, як це передбачено частинами другою та третьою статті 353 КАС України.
Зазначене свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Все для дому» на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Сумській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Все для дому» про надання дозволу на погашення податкового боргу повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська