11 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/3993/24 пров. № А/857/27485/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Кухтея Р.В., Коваля Р.Й.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькі області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року (судді Чуприни О.В. за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні у м. Івано-Франківську) у справі № 300/3993/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькі області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 в інтересах якої на підставі ордера про надання правничої допомоги діє адвокат Боднарчук Андрій Михайлович (далі - представник позивача, ОСОБА_2 ), звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (надалі по тексту також - відповідач 1, Головне управління ПФУ в Херсонській області, Управління, орган пенсійного забезпечення), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (надалі по тексту також - відповідач 2, Головне управління ПФУ в Запорізькій області), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 03.05.2024 за №965230194358 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком з 25.04.2024 згідно Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 за №3723-ХІІ, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області з 25.04.2024 призначити та здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 за №3723-ХІІ у розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, зазначеної у довідках від 23.04.2024 за №225-03.01.2024 та за №226-03.01-29, виданих Департаментом фінансів Херсонської обласної державної адміністрації, з урахуванням виплачених сум пенсії.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 03.05.2024 за №965230194358 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком з 25.04.2024 згідно Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 за №3723-ХІІ. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перевести ОСОБА_1 з 25.04.2024 з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 за №3723-ХІІ. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькі області подали апеляційні скарги. Вважають, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин справи. Просять скасувати рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відзиву на апеляційні скарги не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Оскільки апеляційні скарги подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмовлених позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 з 20.10.2011 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області та отримувала пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 за № 3723-XII (надалі по тексту також - Закон №3723-ХІІ), про що свідчить службова записка Головного управління ПФУ в Запорізькій області від 06.06.2024 за №7809/03-16 (а.с.38).
Згідно зазначеної службової записки з 01.03.2021 територіальним органом ПФУ ОСОБА_1 відповідно до пункту 47 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV (надалі по тексту також - Закон №1058-IV) (а.с.38).
Як свідчить довідка Головного фінансового управління Херсонської обласної державної адміністрації від 31.03.2011 за №10-11/155/1 стаж державної служби ОСОБА_1 становив 32 роки 7 місяців 22 дні (а.с.83).
У відповідності до Форми РС-право станом на дату призначення пенсії за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ , стаж державної служби ОСОБА_1 становив 32 роки 7 місяців 23 дні (а.с.113).
Позивач 25.04.2024 звернулася через веб-портал Головного управління Пенсійного фонду України із заявою за №654, в якій просила перевести останню із пенсії за віком згідно Закону №1058-ІV на пенсію за віком згідно Закону №3723-ХІІ з врахування довідки від 23.04.2024 за №225-03.01-29 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та довідки від 23.04.2024 за №226-03.01-29 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, виданих Департаментом фінансів Херсонської обласної державної адміністрації(а.с.7).
Рішенням Головного управління ПФУ в Запорізькій області від 03.05.2024 за №965230194358 позивачу відмовлено у проведенні перерахунку пенсії (а.с.10). Відповідач 2 у оскаржуваному рішенні зазначив, що Законом №889-VІІІ не передбачена можливість здійснення перерахунку уже призначеної пенсії державним службовцям. Також зазначено, що згідно матеріалів електронної пенсійної справи позивача розмір пенсії останньої відповідно до Закону №889-VIII становить - 8 215,71 гривень, що є меншим за розмір пенсії відповідно до Закону №1058-ІV, який становить - 10 273,11 гривень.
Листом від 10.05.2024 за №2100-0305-8/22025 Головним управлінням ПФУ в Херсонській області надіслано позивачу оскаржуване рішення (а.с.8-9). Відповідач 1 зазначив, що відповідно пункту 4 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV, уразі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. Окрім цього Управління вказало, що норми щодо перерахунку призначених пенсій державним службовцям містилися в статті 371 Закону №3723-ХІІ. З надбанням чинності з 01.05.2016 Закону №889-VIII проведення перерахунку раніше призначених пенсій державним службовцям не передбачається. З огляду на зазначене відповідач 1 вказує на відсутні підстави для перерахунку пенсії відповідно до Закону №889-VIII.
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 03.05.2024 за №965230194358 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком з 25.04.2024 згідно Закону №3723-ХІІ, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 9, частини першої статті 10 вказаного Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV передбачений порядок переведення з одного виду пенсії, передбаченої цим Законом, на інший. Зокрема, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Отже, статтею 45 Закону №1058-IV врегульовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного за даним Законом, на інший вид пенсії, визначений цим же Законом.
За змістом пункту 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII з 1 травня 2016 року втратив чинність Закон №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, пунктами 10, 11, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Отож, за наявності в особи станом на 1 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Верховний Суд в постанові від 01.04.2020 у справі №607/9429/17 дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 за №3723-ХІІ після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частини 1статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 за №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень України "Про державну службу" від 10.12.2015 за №889-VІІІ, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 за №889-VІІІ) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 за №889-VІІІ та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 за №3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Частиною 1 статті 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
ГУ ПФУ в Запорізькій області в апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до Порядку призначення пенсії деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" від 12.09.2016 за №622, право на призначення пенсії державного службовця мають особи, яким до набрання чинності Закону №889-VIII не призначалась пенсія за нормами Закону №3723-ХІІ, а оскільки ОСОБА_1 , до надбання чинності Законом №889-VIII призначалась пенсія відповідно до Закону №3723-ХІ, то у останньої відсутнє право на повторне призначення пенсії відповідно до Закону №3723-ХІІ (а.с.51). Аналізуючи відповідні доводи колегія суддів враховує наступне.
У відповідності до пункту 2 Порядку №622 згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII "Про державну службу" мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу": мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Згідно пункту 3 Порядку №622 право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" не призначалася пенсія відповідно до Закону, мають: чоловіки, які досягли віку 62 роки. До досягнення зазначеного віку право на призначення пенсії мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 61 рік - які народилися по 31 грудня 1954 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року; жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Із аналізу наведеного слідує, що Порядок №622 передбачає додаткову умову для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, а саме: "якщо до набрання чинності Законом України від 10.12.2015 за №889-VIII "Про державну службу" не призначалася пенсія відповідно до Закону".
В той же час, а ні Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ, а ні стаття 37 Закону №3723-XII не містять обмеження щодо неможливості призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII особам, яким до 01.05.2016 (дата набрання чинності Закону №889-VІІІ) призначалась пенсія відповідно до Закону №3723-XII.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, що наведена у постанові від 25.05.2023 у справі №580/3805/22.
Оскільки зазначені норми, регулюють одне і те ж коло відносин щодо призначення пенсії державним службовцям відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, тому необхідно керуватися приписами Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), яка сформулювала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Згідно зі статтею 8 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Постанови Уряду не можуть звужувати обсяг прав встановлений законом, адже приймаються на виконання законів, а тому мають їм відповідати й не суперечити. А у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Відповідно до частини 3 статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Судом встановлено, що згідно відомостей Форми РС-право (а.с.113) станом на дату призначення пенсії за віком (31.03.2011) відповідно до Закону №3723-ХІІ, стаж державної служби ОСОБА_1 становив 32 роки 7 місяців 23 дні, тобто більше 20 років станом на дату набрання чинності Законом №889-VIII (01.05.2016).
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що є безпідставними доводи відповідачів про відсутність у позивача права на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII, з підстави, що за вказаним законом їй вже призначалась пенсія, що спростовано судом вище.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Кожна наступна зміна виду пенсії є переведенням або переходом з одного виду пенсії на інший, а не новим її призначенням чи перерахунком, оскільки в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття другого, третього, подальшого або іншого призначення пенсії.
Перерахунок пенсії, за своїм змістом є зміною розміру одного і того ж виду пенсії, у зв'язку із зміною показника, що був базою для визначення розміру пенсії (заробітної плати, грошового забезпечення тощо), чи з інших підстав, передбачених чинним законодавством.
Підпунктом 1 пункту 47 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV встановлено, що особам, пенсії/щомісячне довічне грошове утримання яким призначені відповідно до законів України "Про Кабінет Міністрів України", "Про державну службу", "Про Національний банк України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про судоустрій і статус суддів", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", Митного кодексу України, Податкового кодексу України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України, розмір яких з урахуванням перерахунку, передбаченого пунктом 4-3 цього розділу, розрахований за нормами цього Закону, буде більший, проводиться автоматичне, без їхнього звернення, переведення пенсії на умовах, передбачених цим Законом, за матеріалами пенсійних справ.
Суд встановив, що ОСОБА_1 з 01.03.2021 територіальним органом ПФУ у відповідності до пункту 47 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV в автоматичному порядку переведено на пенсію за віком згідно Закону №1058-IV.
Згідно підпункту 2 пункту 47 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV особи, пенсію яким переведено на пенсію на умовах цього Закону, у будь-який час можуть звернутися до органів Пенсійного фонду для переведення на пенсію/щомісячне довічне грошове утримання за нормами законів України "Про Кабінет Міністрів України", "Про державну службу", "Про Національний банк України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про судоустрій і статус суддів", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", Митного кодексу України, Податкового кодексу України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України із встановленням розміру пенсії, отримуваного до такого переведення, з 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому надійшла така заява.
З урахуванням зазначеного суд вважає, що позивач має право на переведення із пенсії за віком згідно Закону №1058-ІV на пенсію за віком згідно Закону №3723-ХІІ.
Відповідно до приписів розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п.4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п.4.3).
Позивач 25.04.2024 звернулася через веб-портал із заявою за №654, в якій просила перевести із пенсії за віком згідно Закону №1058-ІV на пенсію за віком згідно Закону №3723-ХІІ з врахування довідки від 23.04.2024 за №225-03.01-29 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та довідки від 23.04.2024 за №226-03.01-29.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке прийняло спірне рішення про відмову в проведенні перерахунку пенсії позивачки відповідно до Закону №3723-ХІІ. Тому, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та спростовує відповідні доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Конституційний Суд рішенням за №3-р/2022 від 23.12.2022 визнав неконституційним підпункт 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII у тім, що він унеможливив перерахунок розмірів пенсій, призначених на підставі статті 37 Закону №3723-XII.
Разом з тим, варто зазначити, що пунктом 2 рішення Конституційного Суду від 23.12.2022 за №3-р/2022 також встановлено, що підпункт 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII, визнаний неконституційним у зазначеному аспекті, втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування в Україні воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022 зі змінами.
Відповідно до статті 1512 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Беручи до уваги те, що на дату прийняття судового рішення (25.09.2024) в Україні запроваджено та діє воєнний стан, тому вказане рішення Конституційного Суду України від 23.12.2022 за №3-р/2022 не змінює нормативно-правого регулювання спірних правовідносин та не дає підстав для висновку щодо наявності у позивача підстав для проведення відповідачем перерахунку розміру його пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців.
Отже, на даний час підпункт 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 за №889-VIII не втратив чинності, та підлягає застосуванню.
Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №234/6967/17, від 29.11.2022 у справі №431/991/17, від 25.05.2023 у справі №580/3805/22, від 12.09.2023 у справі №560/8328/22.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу та відповідних доводів апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України установлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу, витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами 6, 7 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження факту залучення адвоката і понесення позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 гривень, позивачем долучено: - ордер на надання правової (правничої) допомоги серії АТ №1068383 від 17.05.2024 (а.с.19); - договір про надання правової (правничої) допомоги від 09.05.2024 укладений між адвокатом Бодначуком Андрієм Михайловичем, який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №001728 від 09.06.2020 і Макуліною Людмилою Петрівною (а.с.20-22); - акт прийняття передачі виконаної роботи від 09.05.2024 до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 09.05.2024 з описом робіт, виконаних адвокатом Боднарчуком А.М. (а.с.23); - квитанцію до прибуткового касового ордера за №18 від 09.05.2024 (а.с.25).
Згідно пункту 3.1. договору про надання правової (правничої) допомоги від 09.05.2024 за розмір винагороди визначається додатком 1 до цього договору, а саме в розмір 5000,00 гривень. Факт оплати позивачем послуг (фактичного понесення витрат) за надання правничої допомоги адвокатом Бодначуком Андрієм Михайловичем в розмірі 5000,00 гривень, квитанцією до прибуткового касового ордера за №18 від 09.05.2024 (а.с.25).
Позивачем надані належні документи в частині понесення останньою витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 гривень, що дає підстави для вирішення судом питання про відшкодування витрат на користь ОСОБА_1 .
Отже, враховуючи обсяг наданих послуг адвокатом в суді першої інстанції виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу не є співмірною з обсягом, якістю та затраченим часом на надання послуг, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суд першої інстанції, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в розмірі 2000 грн.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що позов належить задовольнити частково шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 03.05.2024 за №965230194358 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком з 25.04.2024 згідно Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 за №3723-ХІІ та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перевести ОСОБА_1 з 25.04.2024 з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 за №3723-ХІІ. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У контексті оцінки доводів апеляційних скарг апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькі області - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі № 300/3993/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.В. Кухтей
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови складено і підписано 15.04.2025