10 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/15886/24 пров. № А/857/5395/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Шевчук С.М., Коваля Р.Й.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року про повернення позовної заяви (судді Гудими Н.С., ухвалену у письмовому провадженні в м. Рівне повний текст рішення складено 16.01.2025) у справі №460/15886/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-
ОСОБА_1 27.12.2024 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними і скасування наказу №95 від 16.09.2024 про призов на військову службу у зв'язку з мобілізацією, наказу №268 від 16.09.2024 в частині зарахування до списків особового складу частини та зобов'язання виключити його зі списків особового складу частини і звільнити з військової служби.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 31.12.2024 позовну заяву залишено без руху.
07.01.2025 на усунення недоліків позовної заяви позивач подав до суду заяву про поновлення строку звернення.
Оскаржуваною ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 16.01.2025 повернуто позовну заяву.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду. Вказує, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви і обмежив право позивача в аспекті доступу до суду, що стало перешкодою для захисту на його думку порушених прав, а тому оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Восьмим апеляційним адміністративним судом призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що предметом даного позову є наказ №95 від 16.09.2024 про призов ОСОБА_1 на військову службу у зв'язку з мобілізацією та наказ №268 від 16.09.2024 в частині зарахування його до списків особового складу частини.
Приймаючи оскаржувану ухвалу у цій справі, суд першої інстанції повертаючи позовну заяву виходив з тих мотивів, що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду з цим позовом, а обґрунтувань обставин та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду позивачем не наведено та не доведено.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із приписами частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їхній захист шляхом, зокрема: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункти 3, 4).
Частиною 1 статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, в силу вимог частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду у визначений законом строк від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені
Подібна позиція щодо застосування ст. 122 КАС України наведена в постановах Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 640/25034/19, від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20.
Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що з адміністративним позовом у цій справі позивач звернувся 27.12.2024, а оскаржуваний наказ № 95 винесено відповідачем 16.09.2024.
На підтвердження обставин з приводу пропуску позивачем строку, для звернення до суду 07.01.2025 на усунення недоліків позовної заяви представник позивача подав до суду заяву про поновлення строку звернення, у якій зазначив, що причинам пропущеного строку передували такі факти, як попереднє оскарження дій щодо незаконного затримання ОСОБА_1 працівниками ТЦК та СП та визнання таких дій не законними, що реалізовувалось в судовому порядку шляхом подання в інтересах ОСОБА_1 , а саме 16.09.2024 клопотання у порядку ст. 206 КПК України до Березнівського районного суду Рівненської області, відтак даний судовий процес у справі №555/2180/24 тривав до 31 жовтня 2024 року. Станом з 01 жовтня 2024 по 23 грудня 2024 ОСОБА_1 повсякчас знаходився на лікуванні у різних медичних закладах і стан його здоров'я погіршувався в силу постійних стресових станів, нервово-психічної напруги, тривоги, паніки, занепаду сил, стомленості, розгубленості. Адвокатом Редзелем Миколою Миколайовичем були направлені адвокатські запити в інтересах ОСОБА_1 , однак відповідь на такі запити не була надана.
Колегією суддів ураховано, що наявність інституту поновлення строків позовної давності передбачає можливість їх поновлення у разі пропуску із поважних причин (ст. 123 КАС України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
З матеріалів справи убачається, що представник позивача просив суд визнати причину пропуску строку поважною, позаяк ОСОБА_1 перебував на тривалому стаціонарному лікуванні з 01.10.2024 по 15.10.2024, з 23.10.2024 по 05.11.2024; з 05.11.2024 по 12.11.2024; з 11.12.2024 по 23.12.2024. Обставини щодо вказаного лікування позивача підтверджуються копіями медичних документів (а.с. 50-55).
Також 16.09.2024 представник позивача - адвокат Редзель М.М. звернувся до Березнівського районного суду Рівненської області з клопотанням в порядку статті 206 КПК України, а ухвалою Березнівського районного суду Рівненської області від 31.10.2024 у справі №555/2180/24, визнано незаконними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо затримання ОСОБА_1 13 вересня 2024 року.
Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Колегія суддів вважає, що тимчасова непрацездатність особи, підтверджена відповідними доказами, може бути підставою для висновку про наявність об'єктивних непереборних обставин, які перешкоджали такій особі реалізувати певні процесуальні права та обов'язки.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Стаття 73 КАС України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справа «Меньшакова проти України» (Заява № 377/02) у пункті 52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (Рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».
У справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 Європейський суд з прав людини нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Аналізуючи все вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції на вказане перебування позивача на лікуванні, а також подання заяви у справі №555/15886/24 не зважив та не з'ясував фактичних обставин з якими було пропущено строк звернення до суду, а тому наявні підстави для висновку про порушення судом норм процесуального права, через що дана ухвала підлягає скасуванню та справу слід направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Згідно із частиною 3 статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції у апеляційного суду немає.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 315, 320, 321, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року про повернення позовної заяви у справі №460/15886/24 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді С.М. Шевчук
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови складено 15.04.2025