15 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/9827/24 пров. № А/857/30591/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Гуляка В.В., Носа С.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Дмитруком В.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ, відповідач), в якому просила визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо не нарахування та не виплати їй пенсії згідно вимог рішення Конституційного Суду України №1-р(11 )/2021 від 07.04.2021, ст.54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІІ), у редакції Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06.06.1996 (далі - Закон №230/96-ВР) та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок основної пенсії з 02.04.2024 відповідно до Рішення Конституційного Суду України №1-р (1)/2021 від 07.04.2021, ст.54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-BP у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та виплачувати основну пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, пенсійний орган подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачка не має права на обчислення пенсії у розмірі, що дорівнює 8 мінімальним пенсіям за віком, відповідно до ст. 54 Закону №796-ХІІ.
Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивачка має статус потерпілої від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії та з 02.04.2024 отримує пенсію по інвалідності, як особа з інвалідністю ІІІ групи від захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС
Позивачка звернулась до ГУ ПФУ із заявою про проведення перерахунку пенсії відповідно до ст.54 Закону №796-ХІІ, на яку ГУ ПФУ листом повідомило про те, що відповідно до ч.3 ст.54 цього Закону (зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №1584-ІХ від 29.06.2021 (далі - Закон №1584-ІХ)), які набрали чинності, передбачено, що в усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими, зокрема, для ІІІ групи інвалідності - 3700 грн, в той час як розмір пенсії заявниці є більшим.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи встановлені обставини справи та правові висновки Верховного Суду, дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачці з 02.04.2024 (моменту призначення) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі нижче 6 мінімальних пенсій за віком є протиправними, а тому для захисту прав та інтересів позивачки відповідача слід зобов'язати здійснити перерахунок та виплату позивачці вказаної пенсії у розмірі не нижче 6 мінімальних пенсій за віком з урахуванням проведених виплат.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України кожному громадянину гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Основні положення щодо соціального захисту та пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, врегульовані Законом №796.
Відповідно до ст.49 Закону №796, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії;б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно ч.4 ст.54 Закону №796 (в редакції від 09.07.2007 згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008), в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими :
- по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
- по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
- по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
- дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
Надалі мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи було визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011 “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Порядок №1210).
Згідно п.11 Порядку №1210, мінімальний розмір пенсії становить : 1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї : - осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; - осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; - осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Тобто раніше визначений статтею 54 Закону №796 розмір пенсій було знижено.
01.01.2015 набрав чинності Закон України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014 (далі - Закон №76), яким текст статті 54 Закону №796, викладено в такій редакції : “Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань».
01.01.2015 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» №79-VIIІ від 28.12.2014 (далі - Закон №79), пунктом 63 якого розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення ст.ст.20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, КМУ були надані повноваження щодо визначення розміру державної пенсії, передбаченої Законом №796.
Рішенням Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону №796 у редакції Закону №76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Вказаним рішенням Конституційний Суд України визначив, що ч.3 ст.54 Закону №796 у редакції Закону №76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно ч.1 ст.91 Закону України “Про Конституційний Суд України», закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Водночас слід звернути увагу на те, що рішення Конституційного Суду України №1-р(II)/2021 від 07.04.2021 не набуває ретроспективної дії у часі.
У частині третій резолютивної частини свого рішення Конституційний Суд України зазначив, що Верховній Раді України необхідно протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене ст.54 Закону №796 у редакції Закону №76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
У разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону №796 у редакції Закону №76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення застосуванню підлягатиме ч.4 ст.54 Закону №796 у редакції Закону №230/96-ВР : “В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком».
Таким чином, з 07.07.2021 у разі неприведення нормативного регулювання ч.4 ст.54 Закону №796 у редакції Закону №230/96-ВР підлягала застосуванню у вищевказаній редакції.
На виконання Рішення Конституційного Суду України, Верховною Радою України прийнятий Закон України “Про внесення змін до Закону №796» щодо підвищення пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» №1584-ІХ від 29.06.2021 (далі - Закон №1584), Прикінцевими та перехідними положеннями якого передбачено, що цей Закон набирає чинності з 01.01.2022, крім пункту 2 розділу І цього Закону та пункту 2 цього розділу, які набирають чинності з 01.01.2021.
У пункті 2 Закону №1584 статтю 54 викладено в такій редакції : “В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими : для І групи інвалідності - 6000 гривень; для II групи інвалідності - 4800 гривень; для III групи інвалідності - 3700 гривень; для дітей з інвалідністю - 3700 гривень».
Отже, на виконання рішення Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 Верховною Радою України прийнятий Закон №1584, який вносить зміни до Закону №796 та визначає новий розмір пенсії по інвалідності осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
За змістом ст.54 Закону №796 у редакції Закону №1584, визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону №230/96-ВР».
Метою Закону №796, що її визначено в частині першій статті 1, є, зокрема, захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних із нею проблем медичного й соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території. Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 796-XII державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах пріоритету життя та здоров'я осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, їх соціального захисту, повного відшкодування їм шкоди.
Аналізуючи норми статті 54 Закону №796 у редакції Закону №230/96-ВР, суд дійшов висновку, що законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію статті 16 Конституції України встановив у Законі №796 саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.
У Рішенні №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз ч.4 ст.54 Закону №796 у редакції Закону №230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку №1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія ст.54 Закону №796, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою цієї статті цього Закону у редакції Закону №230/96-ВР. Водночас приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
Конституційний Суд України виходив із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №4-р(І)/2024 від 03.04.2024 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону №796 зі змінами.
Конституційний Суд України у Рішенні № 4-р(І)/2024 від 03.04.2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону №796 вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 констатує, що Верховна Рада України Законом №1584 повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону №796 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом №796 у редакції Закону №230/96-ВР.
Змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Така позиція була висловлена у Рішенні Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 по справі №913/204/18, від 10.03.2020 по справі №160/1088/19).
У пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене ст.54 Закону №796 у редакції Закону №76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Окремо Конституційний Суд України вказав, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого ст.54 Закону №796 у редакції Закону №76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, застосуванню підлягатиме ч.4 ст.54 Закону №796 у редакції Закону №230/96-ВР.
Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми ст.54 Закону №796 у редакції Закону №1584, колегія суддів зазначає, що законодавець виконав рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом №796 у редакції Закону №230/96-ВР.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що всупереч рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 прийняттям Закону №1584 не досягаються мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім того, у рішенні від 03.04.2024 №4-р(І)/2024 Конституційний Суд України зазначив, що на виконання імперативних вимог статей 3, 16, 50 Конституції України парламент у ч.4 ст.54 Закону №796 у редакції Закону №230/96-ВР зазначив таке : “В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими : по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком».
Враховуючи наведені вище висновки, суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону №796 у редакції Закону №230/96-ВР.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.04.2024 по справі №460/20412/23.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для застосування норми ст.54 Закону №796 у редакції, яка б передбачала виплату позивачу пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року по справі №140/9827/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді В. В. Гуляк
С. П. Нос