Справа № 120/15270/24
Головуючий у 1-й інстанції: Дмитришена Р.М.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
16 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Вінницький інформаційний центр" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства "Вінницький інформаційний центр", в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність КП "ВІЦ" в особі директора Сергія Бригадира щодо несвоєчасної реєстрації скарги від 12.10.2024;
-визнати протиправною бездіяльність директора КП "ВІЦ" Сергія Бригадира щодо не запрошення на розгляд скарги та надання необґрунтованої відповіді;
-зобов'язати КП "Вінницький інформаційний сервіс " розглянути скаргу від 12.10.2024 з дотриманням вимог ст. 18-19 ЗУ №393/96-вр і з врахуванням рішення суду.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.11.2024 відкрито провадження у справі.
29.11.2024 відповідач подав заяву про закриття провадження у справі, оскільки на думку останнього, дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року задоволено заяву КП "Вінницький інформаційний центр" про закриття провадження в адміністративній справі № 120/15270/24:
-провадження в адміністративній справі № 120/15270/24 за позовом ОСОБА_1 до КП "Вінницький інформаційний центр" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України - закрито.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм процесуального права.
Розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні правовідносини не пов'язані зі здійсненням відповідачем владних управлінських функції, а відтак спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
На переконання суду першої інстанції, даний спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 9 КАС України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно з розділом 1 Статуту комунального підприємства "Вінницький інформаційний центр", затвердженого 07.07.2023 рішенням Вінницької міської ради № 1741, Комунальне підприємство "Вінницький інформаційний центр" є комунальним підприємством, власником якого є Вінницька міська територіальна громада в особі Вінницької міської ради, їй підзвітне підконтрольне. Органом, за яким закріплено функції управління підприємством, є департамент інформаційних технологій Вінницької міської ради.
Отже, КП "Вінницький інформаційний центр" є суб'єктом, наділенем владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу та може виступати стороною у публічно-правових спорах.
Однак, суд першої інстанції вважає, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини не пов'язані зі здійсненням відповідачем владних управлінських функції, а тому спір не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач зокрема, просить визнати протиправною бездіяльність КП "ВІЦ" та директора КП "ВІЦ" Сергія Бригадира щодо не запрошення на розгляд скарги та надання необґрунтованої відповіді.
В той же час, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2020 у справі № 813/1045/18 зазначила, що у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
У цій же справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішенню в порядку адміністративного судочинства підлягають спори, що пов'язані з питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді.
При цьому, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 (провадження №11-228сап21) наголошено, що для того, щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.
Разом з цим, як свідчить зміст оскаржуваної ували, остання не містить мотивів з яких суд виходив, дійшовши висновку про те, що даний спір не містить ознак публічно-правового. Натомість надав оцінку позовним вимогам по суті, що є недоцільним під час вирішення питання до юрисдикції якого суду належить адміністративний спір.
За таких обставин, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Відповідно до п.4 ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відтак, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Вінницький інформаційний центр" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.