Справа № 600/4142/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк Олександр Петрович
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
16 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 07 травня 2020 року по 21 червня 2024 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14 червня 2024 року №187 ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення починаючи з 21 червня 2024 року у зв'язку з вибуттям до нового місця служби у АДРЕСА_1 .
Дослідженням змісту картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_2 за період з травня 2020 року по червень 2024 року судом встановлено, що позивачу нараховувалось грошове забезпечення, яке складалося з:
- посадового окладу: у травні 2020 року - 2201,61 грн, з червня 2020 року по грудень 2022 року - 2730,00 грн, у січні 2023 року - 2886,78 грн, з лютого 2023 року по вересень 2023 року - 3000,00 грн, у жовтні 2023 року - 2924,52 грн, з листопада 2023 року по січень 2024 року - 2820,00 грн, у лютому 2024 року - 2748,62 грн, з березня 2024 року по травень 2024 року - 2730,00 грн, у червні 2024 року (місяць звільнення) - 1911,00 грн;
- окладу за військовим званням: у травні 2020 року - 427,42 грн, з червня 2020 року по травень 2024 року - 530,00 грн, у червні 2024 року (місяць звільнення) - 371,00 грн;
- надбавки за вислугу років: з травня 2021 року - 657,26 грн, з червня 2021 року по грудень 2022 року - 815,00 грн, у січні 2023 року - 854,20 грн, з лютого 2023 року по вересень 2023 року - 882,50 грн, у жовтні 2023 року - 863,63 грн, з листопада 2023 року по січень 2024 року - 837,50 грн, у лютому 2024 року - 819,66 грн, у березні 2024 року - 815,00 грн, у квітні 2024 року - 825,87 грн, у травні 2024 року - 978,00 грн, у червні 2024 року - 684,60 грн.
Також позивачу за час проходження військової служби в особовому складі військової частини НОМЕР_1 виплачувались надбавка за особливості проходження служби, додаткова винагорода, надбавка за виконані стрибки, премія, щомісячна додаткова грошова винагорода, матеріальна допомога, грошова допомога на оздоровлення, індексація грошового забезпечення.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача із заявою, в якій він просив провести перерахунок та виплату невиплаченої суми грошового забезпечення згідно додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року із обов'язковим перерахунком розмірів усіх додаткових щомісячних видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії за посадою, яку займав ОСОБА_1 , у тому числі розмірів матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги на оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Однак, як стверджує позивач і що не спростовано відповідачем, станом на день звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом він не отримував відповіді на свою заяву від військової частини НОМЕР_1 .
Вважаючи, що відповідачем невірно розраховано грошове забезпечення за період проходження військової служби з травня 2020 року по травень 2023 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зміст зазначених норм свідчить про те, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах забезпечення сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби).
Статтею 1 Закону №2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктами першим, другим статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту третього статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (абзац 1 пункту четвертого статті 9 Закону №2011-XII).
Пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з абзацами першим, третім, четвертим пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки». У разі звільнення військовослужбовця до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі або у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) військового з'єднання чи частини, керівника органу військового управління, вищого військового навчального закладу, установи та організації провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця.
Відповідно до пункту третього статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за №745/32197 (далі - Порядок №260 в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби).
Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу ХХІІІ Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Абзацом 1 пункту 6 Розділу ХХІІІ Порядку №260 встановлено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до пунктів 1, 7 (абзаци перший, третій) Розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно з пунктом 6 Розділу ХХХІ Порядку №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції станом на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01 березня 2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Поряд з цим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін. Тобто, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з тим суд зазначає, що Закон України від 05 жовтня 2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон від 15.12.2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон від 02.12.2021 року №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон від 03.11.2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Юридична природа соціальних виплат розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19, від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи те, що з 29 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому актам, які мають вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 зазначив, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує, що прожитковий мінімум для працездатних осіб:
- станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн (стаття 7 Закону України від 07.12.2017 року №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік»);
- станом на 01 січня 2019 року встановлений в розмірі 1921 грн (стаття 7 Закону України від 23.11.2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік»);
- станом на 01 січня 2020 року встановлений в розмірі 2102,00 грн (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»);
- станом на 01 січня 2021 року встановлений в розмірі 2270,00 грн (стаття 7 Закону України від 15.12.2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік»);
- станом на 01 січня 2022 року встановлений в розмірі 2481,00 грн (стаття 7 Закону України від 02.12.2021 року №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік»);
- станом на 01 січня 2023 року встановлений в розмірі 2684,00 грн (стаття 7 Закону від 03.11.2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік»).
Таким чином, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року є меншим, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2020, 2021, 2022 та 2023 років.
Отже, з урахуванням того, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2020, 2021, 2022 та 2023 роках є відмінним (більшим) від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2018 році, та оскільки розмір прожиткового мінімуму є основною складовою для визначення розміру посадового окладу, у позивача є право на перерахунок грошового забезпечення.
На підставі вказаних вище висновків Верховного Суду, а також постанови Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, суд дійшов висновку, що застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця з 29 січня 2020 року такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, є протиправним.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 30 березня 2022 року у справі №320/9431/21, від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, виплата грошового забезпечення (основного та додаткового), щомісячних (чи інших видів, що мають постійний характер) та одноразових видів грошового забезпечення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Як встановлено судом на підставі дослідження картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 , позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення з урахуванням таких розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням:
1) посадовий оклад: у травні 2020 року - 2201,61 грн, з червня 2020 року по грудень 2022 року - 2730,00 грн, у січні 2023 року - 2886,78 грн, з лютого 2023 року по вересень 2023 року - 3000,00 грн, у жовтні 2023 року - 2924,52 грн, з листопада 2023 року по січень 2024 року - 2820,00 грн, у лютому 2024 року - 2748,62 грн, з березня 2024 року по травень 2024 року - 2730,00 грн, у червні 2024 року (місяць звільнення) - 1911,00 грн;
2) оклад за військовим званням: у травні 2020 року - 427,42 грн, з червня 2020 року по травень 2024 року - 530,00 грн, у червні 2024 року (місяць звільнення) - 371,00 грн.
Як вбачається зі змісту наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21 червня 2024 року №187, позивач не використав щорічну основну відпустку за 2020, 2022 та 2023 роки. Натомість у 2021 році позивач використав щорічну основну відпустку у кількості 30 днів.
Разом з цим карткою особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 підтверджується, що йому було виплачено грошову допомогу на оздоровлення у жовтні 2020 року у розмірі 11391,18 грн, у квітні 2021 року у розмірі 11391,18 грн, у вересні 2022 року у розмірі 16388,85 грн та у вересні 2023 року у розмірі 26286,68 грн.
Крім цього позивачу виплачувалась матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у таких розмірах: у грудні 2020 року - 1113,00 грн, у грудні 2021 року - 530,00 грн та у вересні 2022 року - 16388,85 грн.
Враховуючи те, що з 07 червня 2020 року (дати зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ) відповідачем при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням починаючи з 07 травня 2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки протиправно не враховано розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року (відповідно до періоду, за який позивач просить здійснити перерахунок та виплату) як розрахункових величин, суд дійшов висновку про протиправність виплати вищевказаних видів грошового забезпечення без урахування відповідних величин.
Водночас суд враховує, що 12 травня 2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704» (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.
Так, пунктом 1 Постанови №481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Також пунктом 2 вказаної постанови внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Таким чином викладення пункту 4 Постанови №704 у згаданій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20 травня 2023 року.
Тобто, грошове забезпечення позивача за період з 20 травня 2023 року по дату відрахування позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (21 червня 2024 року) не підлягає перерахунку з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Стосовно вимог позову про здійснення перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік суд звертає увагу на те, що згідно з матеріалами справи така допомога була виплачена позивачу у вересні 2023 року, тобто вже після набрання чинності Постановою №481, що у свою чергу виключає можливість здійснення перерахунку та виплати такої допомоги з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року. У зв'язку з цим суд вважає вимоги позову в цій частині безпідставними, а тому відмовляє у їх задоволенні.
Крім цього, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року. Як встановлено судом на підставі наявних матеріалів, позивачу вказана вище допомога у 2023 році не виплачувалась, а тому така в апріорі не підлягає перерахунку та, відповідно, виплаті, як цього просить у даному позові позивач.
Разом з цим суд зазначає, що відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини з таких видів виплат та за такі періоди:
- посадовий оклад та оклад за військовим званням - за період з 07 травня 2020 року по 19 травня 2023 року включно;
- грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - за 2020, 2021 та 2022 роки.
Відтак, суд зобов'язує відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 07 травня 2020 року по 19 травня 2023 року включно, а також грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 та 2022 роки із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказане, беручи до уваги положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено повноваження суду при вирішенні справи, є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах.
Також аналогічної позиції в аналогічних правовідносинах, а також в частині способу захисту порушених прав військовослужбовців у подібних спорах дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у справах №600/523/24-а (постанова від 19 серпня 2024 року) та №600/1467/24-а (постанова від 28 серпня 2024 року).
Стосовно доводів відповідача, якими він обґрунтовує звернення позивача до суду з цим позовом з пропуском строку без поважних причин, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 грудня 2022 року у справі №990/102/22, то такі суд оцінює критично, оскільки справа №990/102/22 стосувалась інших правовідносин, відмінних від правовідносин у цій справі, а тому не підлягає врахуванню судом при вирішенні даного спору. До того ж, клопотання про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду з цим позовом відповідачем не подавалося, а указані вище твердження у відзиві не є правовою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, про що просить відповідач у прохальній частині відзиву.
Доводи відзиву є безпідставними та такими, що суперечать позиції Верховного Суду у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, від 30 березня 2023 року у справі №320/9431/21 з аналогічних відносин.
Крім цього суд звертає увагу і на те, що, як свідчать обставини даної справи, позивач був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 21 червня 2024 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №187 від 21 червня 2024 року, а з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 09 вересня 2024 року (згідно з відомостями поштового конверта, яким даний позов направлено на адресу Чернівецького окружного адміністративного суду.)
Відповідно, враховуючи те, що строк звернення до суду з цим позовом, який згідно зі статтею 233 Кодексу законів про працю України становить три місяці і почався з 22 червня 2024 року (наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ), то подавши даний позов 09 вересня 2024 року, позивачем не було пропущено строк звернення до суду.
Стосовно вимог позивача про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування під час складання грошового атестату розмірів грошового забезпечення за період з 07 травня 2020 року по 20 травня 2023 року, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704, а також щодо зобов'язання військову частину НОМЕР_1 видати новий грошовий атестат, то суд зауважує, що такі вимоги у позові жодним чином не обґрунтовані.
До того ж, як свідчать встановлені судом обставини справи, позивач не звертався до військової частини НОМЕР_1 із заявою про видачу нового грошового атестату. Відповідно, відмова у задоволенні саме такого прохання (видача нового грошового атестату) відповідачем позивачу не надавалася.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.