Справа № 240/12744/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович І.Е.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
15 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 року, яке набрало законної сили, позов задоволено.
Позивач подала до суду першої інстанції заяву в порядку ст.383 КАС України, в обґрунтування заяви зазначено, що після набрання рішенням законної сили нарахування до пенсії відбулось не у розмірі, вказаному у рішенні суду, тому вважає, що є підстави для задоволення його заяви.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03.02.22 в адміністративній справі №240/12744/21.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове, яким заяву, подану в порядку статті 383 КАС України задовольнити з підстав, викладених у апеляційній скарзі .
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, щорішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі №240/12744/21 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Так, на виконання вимог вказаного судового рішення, з 01.01.2024 при перерахунку пенсії відповідно до ст.8 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік" застосовано розмір мінімальної заробітної плати, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду - 1600 грн.
Не погоджуючись із діями боржника (Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області) та вважаючи, що відповідачем (боржником) безпідставно не виконується рішення суду, позивач звернувся до суду із вказаною заявою.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що факт невиконання управлінням дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду не підтверджено відповідними доказами, а тому нарахування відповідачем доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII на виконання судового рішення починаючи з 01.01.2024 із застосуванням розрахункової величини 1600,00 грн, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 №3460-IX , є правомірним.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частинами 1, 4, 5, 6 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.
За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Таким чином, застосування судом до суб'єкта владних повноважень-відповідача у справі приписів ст.383 КАС України можливе лише в разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 зазначено, що Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012, крім іншого, вирішив:
- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України;
- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 БК України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.
У постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII 28 лютого 1991 року (далі - Закон №796-XII), а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 №987-VIII.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015 (а саме: в редакції від 09.07.2007), була викладена так: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України"
Вирішуючи вказаний вище спір, Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку щодо застосування розміру доплати до пенсії дві мінімальні заробітні плати.
Велика Палата Верховного суду у межах зразкової справи №240/4937/18, розглядаючи заяву пенсійного органу про роз'яснення питання можливості застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для забезпечення розміру підвищення до пенсії відповідно до вимог статті 39 Закону №796-XII з постановлених питань: яка розрахункова величина повинна застосовуватися для нарахування підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону № 796-XII, а саме мінімальна заробітна плата чи прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року; чи необхідно здійснювати перерахунок розміру підвищення до пенсії позивачу у зв'язку зі зміною показника мінімальної заробітної плати/прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно із законами про державний бюджет на відповідний рік; відмовила заявнику у роз'ясненні судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду, задовольняючи позовні вимоги у справі №240/4937/18 зазначила, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ, тому судове рішення Великої Палати Верховного Суду є зрозумілим і підстав для його роз'яснення немає.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 №3460-IX визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що на виконання судового рішення відповідач зобов'язаний здійснити нарахування доплати до пенсії у порядку статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у такому порядку до 31.12.2023 (включно) у розмірі двох мінімальних заробітних плат, розміри яких установлені Законами про Державний бюджет України на відповідні роки, а з 01.01.2024 у розмірі двох мінімальних заробітних плат 3200,00 грн (1600 х 2).
Крім того, як свідчить наявний в матеріалах справи розрахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, з 01.01.2024 доплата до пенсії позивачу передбачена ст.39 Закону №796-XII становить 3200 грн, тобто відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 №3460-IX. За період з 17.07.2018 по 31.07.2023 також нарахована доплата в сумі 3189892,77 грн, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законами про Державний бюджет на відповідний рік та з урахуванням раніше виплачених сум, яка буде виплачена Позивачу за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України відповідно до вимог статті 63 Закону №796-XII та статей 23, 116 Бюджетного кодексу України.
У свою чергу, нове правозастосування, здійснене органом пенсійного фонду, не охоплюється рішенням суду у справі № 240/12744/21 і не було предметом судового розгляду, а відтак питання правомірності такого правозастосування не може бути вирішене в порядку ст.383 КАС України і свідчить про виникнення нових спірних правовідносин, на що й вказує вимога позивача про скасування рішення про перерахунок пенсії.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі №820/680/16, який, зокрема, зазначив, що рішення суду набирає чинності і діє до фактичної зміни обставин чи зміни правового регулювання питання його виконання.
Також варто зазначити, що з 1 січня 2024 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ відповідно до статті 8 якого визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень. Норма абзацу четвертого статті 8 Закону №3460 законодавчо, у відповідності до закону №1774, розмежовує показники мінімальної заробітної плати, яка застосовується при розрахунках оплати праці, та не пов'язаних із заробітною платою, з метою уможливлення використання мінімальної заробітної плати як ключового інструменту регулювання розміру оплати праці в країні.
Таким чином, в згаданій нормі відсутня однопредметність правового регулювання застосування величини заробітної плати. Є чітко визначена величина заробітної плати (як винагороди за виконану роботу, згідно Закону України «Про оплату праці») на 2024 рік у місячному розмірі: з 1 січня - 7100 гривень, з 1 квітня - 8000 гривень і чітко визначений розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
Отже, оскільки подання заяви в порядку статті 383 КАС України не передбачає заявлення інших вимог, як і повноважень суду по зобов'язанню суб'єкта владних повноважень, не на користь якого прийнято рішення суду вчинити певні дії, що не виступали предметом судового розгляду, а також те, що Головним управлінням забезпечено вжиття всіх належних заходів для повного і неухильного виконання рішення суду від 03.02.2022 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість заяви позивача та відсутність підстав для її задоволення.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка.
Згідно зі ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Боровицький О. А. Курко О. П.