Справа № 120/7472/24
Головуючий у 1-й інстанції: Альчук Максим Петрович
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
16 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на окрему ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.07.2024 задоволено частково позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Вінницькій області та зобов'язано ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 року, з урахуванням щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.02.2023 року № 118 "Про затвердження Порядку використання коштів фонду ліквідації наслідків збройної агресії" та перерахунків пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 року № 168 "Про індексацію пенсій та підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" та до постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2023 року № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році", без обмеження її максимальним розміром та з урахуванням раніше виплачених сум.
10.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою в порядку ст.383 КАС України, в якій просив:
-визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо неналежного виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.07.2024 року у справі № 120/7472/24 саме-що боржник з 01.03.2022 до даного часу виплачує пенсію з обмеженням її максимальним розміром замість нарахованих збільшених розмірів пенсій.
Окремою ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.01.2025 заяву задоволено:
-визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо неналежного виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.07.2024 року в адміністративній справі № 120/7472/24;
-вирішено постановити окрему ухвалу і направити її до ГУ ПФУ у Вінницькій області для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону;
-про вжиті ГУ ПФУ у Вінницькій області заходи повідомити Вінницький окружний адміністративний суд не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, відповідач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм процесуального права.
Враховуючи, що справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного провадження, а також, відсутність клопотань від сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії суб'єкта владних повноважень на виконання рішення суду, які полягають в обмеженні пенсії позивача максимальним розміром з 01.03.2022 року, 01.03.2023 року розцінюються як недобросовісні, оскільки полягають у порушенні процесуального обов'язку, який передбачений статтею 370 КАС України, суперечать завданню адміністративного судочинства та мають наслідком породження нових спорів у сфері соціального захисту населення, зокрема, пенсійного забезпечення
Переглядаючи оскаржуване судове рішення, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
У ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
За приписами ч.ч. 4,7 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
За правилами ч.ч.2,3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно зі ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Частиною першою статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень- відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Відповідно до положень пунктів 7, 8 частини другої статті 383 КАС України заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення суду має містити інформацію про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; інформацію про хід виконавчого провадження.
Таким чином, виходячи з наведених вище норм, звернення до суду із заявою відповідно до статті 383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби, а також інформації про вчинення державним виконавцем всіх дій, спрямованих на виконання боржником судового рішення.
Верховним Судом у постанові від 21 березня 2019 року у справі №805/1458/17-а сформовано правову позицію, відповідно до якої звернення рішення суду до примусового виконання є обов'язковою передумовою для подання заяви у порядку статті 383 КАС України, оскільки повноваження відносно вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і які стосуються перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/235/20 виклала правову позицію, в якій звернуто увагу, що стаття 383 КАС України передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.
Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.
Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення.
Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов'язує суб'єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 31.05.2024 у справі №340/3208/22.
Так, за Законом України Про виконавче провадження, державний виконавець, з метою примусового виконання судового рішення, наділений як правом, так і обов'язком на послідовне вчинення виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Отже, якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 08 грудня 2022 року у справі №457/359/21 та від 09 листопада 2023 року у справі №520/10601/2020.
В той же час, матеріали справи не містять відомостей, що державним виконавцем вчинено не всі передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на виконання судового рішення. Зазначене підтверджує і те, що виконавче провадження, станом на момент розгляду заяви позивача, не закінчене.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 не наведено доказів про те, що було вичерпано усі можливі механізми виконання судового рішення на стадії примусового виконання рішення суду, колегія суддів приходить до висновку про передчасність поданої заяви.
Частиною 2 ст.308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні заяви.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329, 370, 383 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області задовольнити.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні заяви ОСОБА_1 , відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.