Справа № 320/30372/23 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.
16 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Парінов А.Б.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просила суд:
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у місті Києві щодо неприйняття уточнюючої декларації про майновий стан і доходи за звітний (податковий) період 2018 рік ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління ДПС у місті Києві прийняти уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи за звітний (податковий) період 2018 рік ОСОБА_1 .
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскільки ОСОБА_1 було подано уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи за звітний (податковий) період 2018 року з порушенням строків, що визначені ст.102 ПК України. А тому, податковим органом правомірно відмовлено у прийнятті такої звітності, про що було повідомлено відповідними листами ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДПС у м. Києві від 26.06.2023 №21918/АП/26-15-53-05-03 та від 29.06.2023 №22328/АП/26-15-53-05-03.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 14 листопада 2024 року.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року справу на підставі ч. 2 ст. 311 КАС України призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07.03.2018 ОСОБА_1 , як продавцем, було укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким позивач продала належну їй на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Договір було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рохмановою О.В.
Вартість квартири вищевказаним договором склала 673000,00 грн.
За результатом отримання доходу від продажу нерухомого майна позивачем мав бути сплачений податок на доходи фізичних осіб у розмірі 5% від вартості квартири, що становить 33650,00 грн., а також військовий збір в розмірі 1,5% від вартості квартири, що становить 10095,00 грн.
Приватним нотаріусом Рохмановою О.В. для сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору позивачу були надані банківські реквізити податкового органу в Шевченківському районі м. Києва (за місцем знаходження приватного нотаріуса як податкового агента).
Відтак, 07.03.2018 до нотаріального посвідчення договору позивач сплатила податок на доходи фізичних осіб в розмірі 33650, 00 грн. на р/р 33118341700011 та військовий збір в розмірі 10095,00 грн. на р/р 31119063700011, отримувач: УК у Шевченківському р-ні/11011000, код отримувача: 37995466, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, що підтверджується квитанціями №265210016 та №265210018 від 07.03.2023.
15.03.2019 позивачем до контролюючого органу було подано податкову декларацію за 2018 рік, при заповненні якої було помилково зазначено, що суми податків (33 650, 00 грн. податкок на доходи фізичних осіб та 10 095, 00 грн. військового збору) підлягають сплаті самостійно платником податків замість правильного, що зазначені суми вже утримано податковим агентом (нотаріусом) до укладення договору.
20.06.2023 поштою позивач надіслала до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві та до ДПІ у Дніпровському районі ГУДПС у м. Києві податкову декларацію про майновий стан і доходи (уточнюючу) за 2018 рік.
Листами від 26.06.2023 р. №21918/АПП/26-15-53-05-03 та від 29.06.2023 р. №22328/АП/26-15-53-05-03 відповідачем повідомлено мене про те, що за результатами перевірки наявності та достовірності обов'язкових реквізитів (п. 48.1, п. 48.3, п. 48.4, п. 48.7 ст. 48 та п. 49.8 ст. 49 Кодексу) подана мною поштою уточнююча податкова декларація про майновий стан і доходи за звітний (податковий) період 2018 рік, яка була прийнята 23.06.2023 №1641 [29.06.2023 №1650] вважається неподаною у зв'язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: недостовірне значення обов'язкового реквізиту - звітний (податковий) період, оскільки на підставі п. 102.1 ст. 102 Кодексу закінчився строк давності.
З метою захисту порушеного права позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані Податковим кодексом України (далі ПК України).
Так, відповідно до пп. 16.1.3., 16.1.4. п.16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов?язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з п. 35.1, п. 35.2. ст. 35 ПК України сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі (у тому числі з використанням електронних грошей), крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Для цілей цього Кодексу обов'язок платника податку щодо сплати податків та зборів на єдиний рахунок, визначений статтею 35-1 цього Кодексу, вважається виконаним з моменту, коли ініціювання переказу є завершеним для такого платника податків згідно із Законом України "Про платіжні послуги".
Відповідно до положень п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов?язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Згідно з пп. 14.1.156 п.14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов?язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до ст. 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов?язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов?язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Згідно з п. 38.1, п. 38.2 ст. 38 ПК України виконанням податкового обов?язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов?язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.
Порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об?єктів нерухомого майна визначено ст. 172 ПК України.
Так, відповідно до п. 172.1. ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.
При цьому, відповідно до п. 172.2. ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об?єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1. цієї статті, або від продажу об?єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.
Згідно з п. 172.4 ст. 172 ПК України під час проведення операцій з продажу (обміну) об?єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.
Сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни (пп. а п. 172.5 ст. 172 ПК України).
Згідно з п.п. 168.4.5 п. 168.4 ст. 168 ПК України фізична особа, відповідальна згідно з вимогами цього розділу за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету, зокрема, у разі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу майна резидентами та нерезидентами, посвідчення договорів дарування чи видачі свідоцтв про право на спадщину нерезидентам - за місцем нотаріального посвідчення таких договорів (одержання свідоцтв).
Оскільки податок на доходи фізичних осіб та військовий збір сплачувались позивачем до посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, то саме на приватного нотаріуса, як на податкового агента, було покладено обов'язок утримання таких податків, а тому вони мали бути сплачені за місцем нотаріального посвідчення відповідного договору.
Податок на доходи фізичних осіб та військовий збір були сплачені ОСОБА_1 у відповідності до вимог законодавства на банківські реквізити податкового органу в Шевченківському районі м. Києва, що підтверджується матеріалами справи.
Так, як було встановлено раніше, 15.03.2019 позивачем до контролюючого органу було подано податкову декларацію за 2018 рік. Однак, при заповненні декларації помилково зазначено, що суми податків (33650, 00 грн. податку на доходи фізичних осіб та 10095,00 грн. військового збору) підлягають сплаті самостійно платником податків замість правильного, що зазначені суми вже утримано податковим агентом (нотаріусом) до укладення договору.
Разом з тим, відповідно до п. 50.1 ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Отже, колегія суддів враховує, що виявивши відповідну помилку та виправивши її позивач подала податковому органу податкову декларацію про майновий стан і доходи (уточнюючу) за 2018 рік.
Відповідно до п. 49.8, п. 49.9 ст. 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають. За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
Згідно з п. 49.10 ст. 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Відповідно до п. 49.12 ст. 49 ПК України у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації платник податків має право оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.
Згідно з п. 49.13 ст. 49 ПК України у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.
Так, з матеріалів справи встановлено, що відмова відповідача у прийнятті уточнюючої декларації позивача мотивована закінченням строків давності, передбачених п. 102.1 ст. 102 ПК України.
При цьому, колегія суддів зауважує, що строки давності та їх застосування встановлюються статтею 102 ПК України.
Відповідно до п. 102.1 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов?язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 392 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов?язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов?язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов?язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації або уточнюючої декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов?язань, в межах поданих уточнень, за такою податковою декларацією протягом 1095 днів (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу) з дня подання уточнюючого розрахунку (декларації).
Судом встановлено, що податкова декларація за 2018 рік була подана позивачем до контролюючого органу 15.03.2019.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що керуючись положеннями п. 50.1 ст. 50 ПК України протягом 1095 днів, рахуючи від 15.03.2019, позивач мала право подати до податкового органу уточнюючу декларацію до 15.03.2022.
Разом з тим, колегією суддів враховується, що на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених ст. 102 ПК України (абзац одинадцятий п. 52-2 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України (в редакції, чинній на момент подання уточнюючої податкової декларації).
Таким чином, платник податків, має право подати уточнюючий розрахунок до раніше поданої податкової звітності після закінчення строку давності, визначеного ст. 102 ПКУ, який припадає на період, починаючи з 18 березня 2020 року і по останній календарний день місяця карантина, оскільки строки давності, визначені ст. 102 ПК України, збільшуються на весь період дії карантину.
Також, вказане додатково підтверджується роз'ясненнями Державної податкової служби України «Строки давності для подання уточнюючої податкової звітності продовжуються на період карантину», розміщеними на caйті https://nvp.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/print- 493280.html.
Отже, позивач мала право подати уточнюючий розрахунок (уточнюючу податкову декларацію) до раніше поданої податкової декларації після закінчення строку давності, визначеного ст. 102 ПК України, який припав на період, починаючи з 18 березня 2020 року і по останній календарний день місяця карантину, оскільки строки давності, визначені ст. 102 ПК України, збільшуються на весь період дії карантину.
А отже, право позивача на надання контролюючому органу уточнюючої податкової декларації не було втрачено.
Окрім того, судом першої інстанції правильно враховано, що відповідно до п. 102.9 ст. 102 ПК України, який був чинним станом на день подачі уточнюючої податкової декларації, на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, що вводиться в Україні, зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Наразі, указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні з 24.02.2022 р. запроваджено воєнний стан, який триває станом на поточну дату.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що дії відповідача щодо неприйняття у позивача уточнюючої податкової декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік є протиправними та створюють додатковий тягар для платника податків з незалежних від нього обставин, з огляду на що, враховуючи межі повноважень суду, позовні вимоги підлягають задоволенню у обраний позивачем спосіб захисту.
Інша частина доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 16.04.2025р.)