Справа № 620/5689/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
16 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Беспалов О.О.
Ключкович В.Ю.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, у якому просила суд визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-1981-2501 від 15.02.2024 Головного управління ДПС у Чернігівській області.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 04 листопада 2024 року.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року справу на підставі ч. 2 ст. 311 КАС України призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебувала на обліку в Слов'янській ДПІ ГУ ДПС у Донецькій області як фізична особа - підприємець з 10.09.2009 по 13.02.2015.
У подальшому позивачка повторно зареєструвалась як фізична особа-підприємець 07.06.2017 в ГУ ДПС в Чернігівській області, а 22.08.2019 проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1
25.01.2022 позивач отримала рішення ГУ ДПС у Чернігівській області №9808/24-07-23 від 28.12.2021, яким застосовано штрафні санкції за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 20.07.2017 по 27.08.2019 в сумі 3502,20 грн. та нараховано пеню в сумі 1591,21 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2022 у справі №620/4344/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2023, позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області №9808/24-07-23 від 28.12.2021.
15.02.2024 Головним управлінням ДПС у Чернігівській області винесена вимога про сплату боргу №Ф-1981-2501, якою зобов'язано позивачку сплатити недоїмку з ЄСВ у сумі 2812,06 грн.
Не погодившись з оскаржуваною вимогою позивач звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість з єдиного внеску виникла у позивача з 2014 року під час перебування на обліку контролюючого органу на тимчасово окупованій території, що звільняло ОСОБА_1 від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску та, відповідно, свідчить про протиправність оскаржуваної у межах цієї справи вимоги.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону №2464 виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску регламентовано статтею 9 Закону №2464. Частиною восьмою цієї статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Стаття 25 Закону №2464 регламентує заходи впливу та стягнення, і частиною першої цієї статті передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Законом України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» доповнено Розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 пунктом 9-3 (пункт 9-4 в редакції Закону № 2464, чинній на час виникнення спірних правовідносин) наступного змісту:
«Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону № 2464, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року N 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу».
Таким чином, з аналізу зазначених приписів чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що закон пов'язує звільнення платників єдиного внеску від обов'язків та відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо своєчасності та повноти сплати єдиного внеску з фактом перебування такого платника на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, за визначеним переліком.
При цьому, перебування платника єдиного внеску, місцезнаходження якого зареєстроване на території визначених переліком населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, на обліку в органі доходів і зборів, який розташований поза межами території проведення антитерористичної операції, - виключає звільнення такого платника від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених Законом №2464.
Такого висновку дійшов Верховний Суд під час розгляду зразкової справи №812/292/18 (рішення від 30.03.2018, залишене без змін постановою Великої палати Верховного Суду від 06.11.2018).
Отже, з огляду на вищевикладене, закон, що встановлює тимчасове звільнення від виконання обов'язку платника єдиного внеску, не застосовний до платників податків, які не перебувають на податковому обліку на території населених пунктів, де проводилася АТО, за затвердженим переліком.
Наразі, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач перебувала на обліку у Слов'янській ДПІ ГУ ДПС у Донецькій області з 10.09.2009 по 13.02.2015, а з 07.06.2017 проведена повторна реєстрація ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця в ГУ ДПС у Чернігівській області та 22.08.2019 проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 .
Отже, з 07.06.2017 позивач перебувала на податковому обліку у ГУ ДПС у Чернігівській області, яке знаходиться за межами проведення АТО, а, відтак, після зміни ОСОБА_1 місця податкового обліку на неї вже не поширювали свою дію положення Закону 2464-VI в частині звільнення від виконання обов'язку платника єдиного внеску та відповідальності за його невиконання.
Водночас, враховуючи, що з 13.02.2015 ОСОБА_1 втратила право на звільнення від виконання обов'язку платника єдиного внеску на підставі Закону № 2464, ключовим питанням для правильного вирішення справи є період виникнення недоїмки зі сплати єдиного внеску.
Згідно частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, колегія суддів враховує, що зі змісту постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі №620/4344/22 слідує: «…Аналіз змісту інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 у спірний період (з 20.07.2017 по 27.08.2019) сплачувався єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Ці обставини також підтверджуються й копіями платіжних доручень, квитанцій і банківських виписок (а.с. 40-58). Відомості указаної інтегрована картка, а також пояснення відповідача, свідчать, що сплачені у зазначений період кошти зараховувались в рахунок погашення недоїмки, що виникла у минулі періоди. Разом з тим, зазначена інтегрована картка платника також свідчить, що за позивачем обліковувалася недоїмка з єдиного внеску станом на 31.12.2017 у розмірі 5 770,97 грн. Указана недоїмка, як зазначає відповідач, взята з відомостей інтегрованої картки, отриманої ГУ ДПС у Чернігівській області від ГУ ДФС у Донецькій області, згідно якої заборгованість виникла за 3 квартал 2014 року в сумі 1 264,37 грн (з урахуванням переплати в сумі 3,58 грн), за 4 квартал 2014 року в сумі 1 267,95 грн, за 1 квартал 2015 року в сумі 422,65 грн, за 2 квартал 2017 року в сумі 704,00 грн та за 3 квартал 2017 року в сумі 2 112,00 грн. Крім того, згідно інтегрованої картки платника вбачається, що протягом 2018-2019 років за позивачем обліковувалася недоїмка із сплати єдиного внеску в сумі 2 954,97 грн, розмір якої станом на 31.08.2019 складав 2 812,06 грн. Указана сума недоїмки у розмірі 2 954,97 грн утворилася із заборгованості, яка виникла за 3 квартал 2014 року (з урахуванням переплати), за 4 квартал 2014 року та за 1 квартал 2015 року. Тобто, висновок контролюючого органу про несвоєчасну сплату платником єдиного внеску за період з 20.07.2017 по 27.08.2019 зумовлений тим, що ГУ ДПС у Чернігівській області зараховувалися сплачені позивачем кошти у 2017-2019 роках в рахунок погашення заборгованості ФОП ОСОБА_1 з єдиного внеску, яка виникла упродовж 2014-2015 років. Разом з тим, як було підкреслено вище, від обов'язку сплати єдиного внеску за 2014-2015 роки позивач був звільнений в силу Закону №2464…».
Отже, з матеріалів справи слідує, що заборгованість позивачки з недоїмки з ЄСВ у сумі 2 812,06 грн. виникла за 3 квартал 2014 року (з урахуванням переплати), за 4 квартал 2014 року та за 1 квартал 2015 року.
Тобто, з огляду на вказане, податковий борг позивача виник під час перебування ФОП ОСОБА_1 на тимчасово окупованій території, що і стало у подальшому підставою виникнення заборгованості із єдиного внеску.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивачем 29.08.2019 подано до Головного управління ДПС в Чернігівській області заяву про визнання безнадійним та списання боргу зі сплати єдиного внеску, проте відповідач листом залишив заяву без виконання.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано підкреслив, що звільнення від відповідальності передбачено безпосередньо у Законі № 2464-VI та не потребує додаткового звернення, оскільки ця норма встановлює «незастосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій та адресована насамперед до осіб, які наділені повноваженнями щодо застосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій.
Окрім того, судом першої інстанції правильно взято до уваги висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18, в якому зазначено, що з аналізу наведених правових норм й встановлених обставин справи та з урахуванням безпосередньо абз. 3 п. 93 (у подальшому п. 94) розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в силу прямої дії норми Закону № 2464-VI, яка забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов'язків платника єдиного внеску.
Отже, факт перебування платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для незастосування до таких платників стягнення недоїмки за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в силу прямої дії норми Закону № 2464-VI.
З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-1981-2501 від 15.02.2024 Головного управління ДПС у Чернігівській області.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.
Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга не містить.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович
(повний текст постанови складено 16.04.2025р.)