Справа № 580/6743/24 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК
15 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Грибан І. О., Парінова А. Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо нарахування ОСОБА_1 грошового довічного утримання без урахування календарного періоду строкової служби та стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю три роки;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області нарахувати ОСОБА_1 грошове довічне утримання з урахуванням календарного періоду строкової служби під час навчання в Саратовському вищому військовому командному училищі МВС СРСР імені Ф.Е. Дзержинського і трирічного досвіду професійної діяльності у сфері права з моменту призначення йому довічного грошового утримання та виплатити заборгованість з моменту призначення довічного грошового утримання, з урахуванням виплачених раніше сум.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періоду навчання у Саратовському вищому військовому командному училищі МВС СРСР імені Ф.Е. Дзержинського у обсязі два роки як періоду строкової військової служби та три роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у галузі права (з 05.06.1999 по 04.06.2022), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періоду навчання у Саратовському вищому військовому командному училищі МВС СРСР імені Ф.Е . Дзержинського у обсязі два роки як періоду строкової військової служби та три роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у галузі права (з 05.06.1999 по 04.06.2022 включно), вимога щодо якого визначена Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів" та надавала право для призначення на посаду судді та здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 07.11.2023 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до статей 137, 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII у розмірі 60 (шістдесят) відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов залишити без задоволення.
До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 № 948/0/15-23 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області у зв'язку з поданням заяви про відставку" позивача було звільнено з посади судді Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області.
Відповідно до наказу № 84-к/тр від 03.10.2023 позивача відраховано зі штату Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області 03.10.2023 у зв'язку зі звільненням з посади судді Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області у відставку.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області призначено позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону № 1402-VIII з урахуванням стажу роботи на посаді судді 20 років 3 місяців 23 дні, визначивши процент розрахунку щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 50%.
11.03.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням календарного періоду строкової служби і трирічного досвіду професійної діяльності у сфері права, необхідного для призначення на посаду судді.
За результатами розгляду вказаного звернення листом від 09.04.2024 № 5232-3841/С-03/8-2300/24 відповідач зазначив, що стаж роботи на посаді судді, для обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 20 років 3 місяці 23 дні (із 12.06.2003 по 03.10.2023). Відсоток розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від суддівської винагороди визначено згідно із пунктом 3 статті 142 Закону № 1402 ? 50% (за 20 років - 50%). Законом № 1402 не передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді періоду проходження строкової військової служби. Тому, для зарахування до стажу роботи на посаді судді для обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періоду проходження строкової військової служби та для визначення щомісячного довічного грошового утримання позивача як судді у відставці від суддівської винагороди у розмірі 64% підстави відсутні.
Дії Головного управління щодо нарахування грошового довічного утримання без урахування календарного періоду строкової служби та стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю три роки позивач вважає протиправними, а тому звернувся в суд з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
Відповідно до частини першої статті 142 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (частина 2 статті 142 Закону № 1402-VIII).
Частинами 3, 5 статті 142 Закону № 1402-VIІІ передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до пункту 34 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIІІ судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, на час обрання позивача на посаду судді безстроково питання визначення стажу, який давав право на відставку, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів" (далі - Закон № 2862-ХІІ) та Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів".
Відповідно до абз. 2 ст.1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Після втрати чинності ст. 1 вказаного Указу Президента України питання зарахування в стаж роботи судді інших періодів діяльності було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545 пункт 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" доповнено абзацом такого змісту: "До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби".
Зазначена постанова Кабінету Міністрів України втратила чинність 01 січня 2012 року.
У відповідності до п. 11 Перехідних положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Відповідно до абз. 4 п. 34 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Відтак, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів", було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, зокрема періоду проходження строкової служби.
Аналогічного змісту правову позицію викладеною в постановах Верховного Суду від 08.03.2018 у справі №308/6953/17, від 19.06.2018 у справі №243/4458/17, від 05.12.2019 у справі №592/2737/17, від 31.03.2021 у справі №235/7316/16-а, від 13.02.2020 у справі №592/5433/17, від 12.05.2020 у справі № 303/1504/17-а, від 30.03.2023 у справі № 280/2167/21.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно послужного списку та військового квитка ОСОБА_1 , з 5 серпня 1982 року по 4 липня 1986 року він навчався (був курсантом) у Саратівському вищому воєнному командному Червонопрапорному училищі внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ СРСР ім. Ф.Е. Дзержинського, де здобув кваліфікацію офіцера мотострілецьких військ з вищою воєнно-спеціальною освітою, викладача початкового воєнного навчання.
За змістом статті 5 Закону СРСР від 12 жовтня 1967 року № 1950-VII "Про загальний військовий обов'язок", який діяв на час навчання ОСОБА_1 у зазначеному навчальному закладі, військова служба складається з дійсної військової служби та служби у запасі Збройних Сил СРСР.
Відповідно до частини другої статті 11 Закону СРСР від 12 жовтня 1967 року № 1950-VII "Про загальний військовий обов'язок" громадяни, прийняті до військово-навчальних закладів, перебувають на дійсній військовій службі та називаються курсантами. На них поширюються обов'язки, встановлені для військовослужбовців строкової служби. Вони та їхні сім'ї користуються правами, пільгами та перевагами, передбаченими чинним законодавством для військовослужбовців строкової служби та їхніх сімей.
Статтею 13 Закону СРСР від 12 жовтня 1967 року № 1950-VII "Про загальний військовий обов'язок" передбачено, що строк дійсної військової служби для солдатів і сержантів Радянської Армії, берегових частин та авіації Військово-Морського Флоту становив 2 роки.
Виходячи з аналізу положень Закону СРСР від 12 жовтня 1967 року № 1950-VII "Про загальний військовий обов'язок", ОСОБА_1 , будучи курсантом військово-навчального закладу, набув статусу військовослужбовця строкової військової служби.
Оскільки строк навчання ОСОБА_1 у військовому навчальному закладі становить 3 роки 11 місяців, до стажу роботи, що дає йому право на відставку, підлягає зарахуванню 2 роки навчання як період строкової військової служби.
Частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд", яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VІІІ, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення на посаду судді.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18, у якій зокрема, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком колегії суддів Касаційного адміністративного суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VІІІ (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів", яка була чинною на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді, суддею міг бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який мав вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживав в Україні не менше як десять років та володів державною мовою.
З копій послужного списку та трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що у період з 25 серпня 1992 року по 15 квітня 2003 року він перебував на службі в органах внутрішніх справ на таких посадах: старшого інспектора по паспортній роботі і ВИР паспортного відділення і ВИР Смілянського МРВВС Черкаської області з 25 серпня 1992 року по 7 жовтня 1992 року; командира взводу ППСМ Смілянського МРВВС Черкаської області з 7 жовтня 1992 року по 21 вересня 1993 року; оперуповноваженого відділу карного розшуку Смілянського МРВВС Черкаської області з 21 вересня 1993 року по 26 серпня 1994 року; старшого оперуповноваженого відділу карного розшуку Смілянського МРВ УМВС Черкаської області з 26 серпня 1994 року по 26 вересня 1994 року; старшого оперуповноваженого ГБМЗ ВКР Смілянського СРВ УМВС Черкаської області з 26 вересня 1994 року по 19 серпня 1996 року; першого заступника начальника відділу - начальника кримінальної поліції Корсунь-Шевченківського РВ УМВС з 19 серпня 1996 року по 18 грудня 1997 року; начальника відділу Корсунь-Шевченківського РВ УМВС з 18 грудня 1997 року по 5 червня 1999 року; начальника Городищенського РВ УМВС з 5 червня 1999 року по 10 грудня 2001 року; начальника Смілянського МРВ УМВС з 11 грудня 2001 року по 15 квітня 2003 року.
Отже, наведене свідчить про наявність у ОСОБА_1 права на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, трьох років роботи (з 05.06.1999 по 04.06.2022) за юридичною спеціальністю (після здобуття вищої юридичної освіти з 29 квітня 1998 року по дату призначення суддею Указом Президента України від 12 червня 2003 року № 525/2003).
Відтак, загальний стаж позивача для обрахунку щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці у розумінні Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII складає повних 25 років (20 років 3 місяці 23 дні зарахованих відповідачем під час призначення довічного грошового утримання судді у відставці + 2 роки + 3 роки), у зв'язку із чим щомісячне довічне грошове утримання позивача, як судді у відставці, у відповідності до приписів ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VIII має бути визначене у розмірі 60% (50% за 20 років стажу судді + 6% за 3 років стажу роботи позивача, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання + 4% за строкову військову службу) суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Натомість, як вірно встановлено судом першої інстанції, щомісячне довічне грошове утримання позивача відповідач обчислив у розмірі 50% суддівської винагороди.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не зарахування позивачу до стажу роботи позивача, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання періоду навчання у військовому навчальному закладі у обсязі два роки як період строкової військової служби та три роки роботи за юридичною спеціальністю (з 05.06.1999 по 04.06.2022), вимога щодо якого визначена Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів" та надавала право для призначення на посаду судді.
З огляду на викладе, суд першої інстанції прийшов до цілком обґрунтованого висновку, що з метою належного захисту порушеного права позивача необхідно зобов'язати відповідача зарахувати пдо стажу роботи на посаді судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, вказаних періодів та здійснити з 07.11.2023 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання позивача у розмірі 60 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
При цьому, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта в частині залишення судом першої інстанції без належної уваги ту обставину, що заява позивача про здійснення перерахунку пенсії подана останнім не у формі встановленій додатком 1 Порядку № 22-1.
Поряд із цим, подання такої заяви не за формою встановленою додатком 1 Порядку № 22-1 не було підставою для відмови позивачу у перерахунку довічного грошового утримання. Більш того, із наданої відповідачем відповіді вбачається, що грошове утримання позивача розраховано невірно із моменту призначення, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України у Черкаській області самовільно визначено обсяги стажу які слід враховувати при визначенні розміру грошового утримання, саме ці обставини стали підставою звернення позивача до суду з даним позовом.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя А. Б. Парінов
Суддя І. О. Грибан
(Повний текст постанови складено 15.04.2025)