Справа № 580/7786/24 Суддя (судді) першої інстанції: Руденко А.В.
15 квітня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року (м. Черкаси, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання направлення на проходження медико-соціальної експертизи з метою встановлення ступеню втрати працездатності за рапортами від 08.06.2024 та від 01.07.2024 військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 надати військовослужбовцю в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 на підставі його рапортів від 08.06.2024 та від 01.07.2024 направлення на проходження медико-соціальної експертизи з метою встановлення ступеню втрати працездатності та відповідної групи інвалідності з урахуванням вимог п. 13 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач не отримав письмової відповіді на подані ним рапорти, що є протиправною бездіяльністю.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що звернення позивача за вирішенням службових та особистих питань здійснене усупереч порядку, передбаченому ст. 14 Статуту внутрішньої служби ЗСУ. Також зазначив, що військова частина НОМЕР_1 не є лікувально-профілактичним закладом, отже не наділена повноваженнями видавати направлення на МСЕК військовослужбовцям.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що відсутність позивача на військовій службі не є підставою для відмови у наданні скаржнику направлення для проходження МСЕК. Неможливість появи на військові службі пояснює споїм незадовільним станом здоров'я.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 від 01.11.2002 є військовослужбовцем, проходить військову службу за призовом під час мобілізації та зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 01.03.2024.
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААА № 868013 від 07.07.2018 позивач був визнаний особою з інвалідністю ІІІ (третьої) групи з 01.07.2017. Інвалідність встановлена на строк до 01.08.2018.
Згідно з довідкою КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» від 06.06.2024 №1759 позивачу проведено медичний огляд ВЛК КНП «ЧОЛ Черкаської обласної ради». Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. Придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони. Непридатний до служби у Десантно-штурмових військах, підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах.
У червні 2024 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом на відпустку від 08.06.2024, в якому просив надати йому у зв'язку з хворобою відпустку для лікування. Зазначений рапорт позивач направив відповідачу засобами поштового зв'язку. Відповідно до трекінгу Укрпошти № 1800111608857 відповідач 20.06.2024 отримав рапорт позивача від 08.06.2024.
У липні 2024 року позивач звернувся до відповідача із рапортом від 01.07.2024, направивши його засобами поштового зв'язку, в якому просив у зв'язку із погіршенням його стану здоров'я направити на Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи ЧОР направлення з метою визначення втрати працездатності у період проходження служби. Згідно з трекінгом Укрпошти № 1800111647151 відповідач 05.07.2024 отримав рапорт позивача від 01.07.2024.
Листом від 23.07.2024 (вих. № 691/7874 від 24.07.2024) відповідач у відповідь на рапорт позивача від 01.07.2024 повідомив позивача про те, що ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив місце служби, його увільнено від займаної посади та призупинено військову службу наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 10.06.2024 № 116. Направлення позивача на проходження медико-соціальної експертної комісії можливе лише після того як позивач прибуде до місця служби та представиться безпосередньому командиру.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо надання позивачу направлення на проходження медико-експертної комісії з метою встановлення ступеня втрати працездатності та відповідної групи інвалідності за його рапортами від 08.06.2024 та від 01.07.2024, останній в особі свого представника звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, подавши рапорти командиру військової частини НОМЕР_1 , а не своєму безпосередньому начальнику, порушив установлений порядок звернення військовослужбовця з службових питань.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень .
Частина 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та діє на момент розгляду цієї справи.
Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України.
Відповідно до статті 39 Закону № 2232-ХІІ на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 від 01.11.2002 позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації та зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, який визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Відповідно до ст. 14 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Ст. 233 Статуту передбачає, що збереження і зміцнення здоров'я, фізичний розвиток військовослужбовців - важлива і невід'ємна частина їх підготовки до виконання військового обов'язку. Піклування командира (начальника) про здоров'я підлеглих є одним з основних його обов'язків у діяльності щодо забезпечення постійної бойової готовності військової частини (підрозділу).
Частини перша та друга статті 260 Статуту визначають, що на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).
У разі направлення на лікування поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі направлення, підписане командиром військової частини, медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство, довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування за межі гарнізону - додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад.
Відповідно до ст. 262 Статуту начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний за п'ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров'я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.
В особливий період медичні та інші документи направляються у електронному вигляді до військової частини закладом охорони здоров'я або територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. У разі неможливості направлення таких документів у електронному вигляді обов'язок по направленню документів у паперовому вигляді покладається на заклад охорони здоров'я або територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Порядок направлення медичних та інших документів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 затверджено Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Положення про медико-соціальну експертизу визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності визначає порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями (далі - комісії).
Відповідно до пункту 3 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Згідно з п. 3 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.
Відповідно до п. 13 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності ступінь втрати працездатності військовослужбовців і військовозобов'язаних у період проходження ними служби (зборів) встановлюється у відсотках на підставі постанови військово-лікарської комісії, оформленої як довідка військово-лікарської комісії, свідоцтво про хворобу або витяг з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії за формою, затвердженою Міноборони, та направлення командира військової частини чи територіального центру комплектування та соціальної підтримки на встановлення ступеня втрати працездатності. Копії документів, зазначених у цьому пункті, можуть бути подані в паперовій формі.
Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення), визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі.
Пунктом 240 Положення визначено, що військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я, крім військовослужбовців, визнаних військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (за винятком розумових, сенсорних, психологічних вад та інших захворювань, визначених Міністерством оборони України), які виявили бажання проходити військову службу та стосовно яких прийнято рішення про залишення на військовій службі за контрактом. Військовослужбовці, які були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, та яким згідно з прийнятими рішеннями дозволено проходити військову службу за контрактом на визначених посадах, можуть бути звільнені з військової служби до закінчення строку контракту в порядку, визначеному пунктом 35 цього Положення.
Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров'я документи про його звільнення з військової служби оформлюються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.
Рішення про дальше проходження військової служби військовослужбовцями, яких визнано обмежено придатними до проходження військової служби в мирний час, приймає посадова особа, до чиєї номенклатури призначення належить посада, яку займає військовослужбовець, на підставі відповідних клопотань. Після прийняття рішення про продовження проходження військової служби зазначені військовослужбовці можуть бути звільнені з військової служби на загальних підставах.
Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 № 124 (далі Інструкція № 124), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Відповідно до п. 3.9.1 Інструкції № 124 реєстрація документів полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, який підтверджує факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ. Подавати на розгляд командиру (керівнику) незареєстровані документи забороняється.
Згідно з п. 3.11.4. Інструкції № 124 строк виконання документа може встановлюватися в нормативно-правовому акті, розпорядчому документі або резолюції командування (керівництва). Строки виконання документів визначаються в календарних днях, починаючи з дати його реєстрації (підпису командування (керівництва).
Відповідно до п. 3.11.6. Інструкції № 124 документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у червні 2024 року звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом на відпустку від 08.06.2024, в якому просив надати йому у зв'язку з хворобою відпустку для лікування. Зазначений рапорт відповідач отримав 20.06.2024 (трекінг Укрпошти № 1800111608857).
У липні 2024 року позивач звернувся до відповідача із рапортом від 01.07.2024, в якому просив у зв'язку із погіршенням його стану здоров'я направити на Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи ЧОР направлення з метою визначення втрати працездатності у період проходження служби. 05.07.2024 відповідач отримав рапорт позивача від 01.07.2024 (трекінг Укрпошти № 1800111647151).
У відповідь на рапорт позивача від 01.07.2024 відповідач листом від 23.07.2024 повідомив про те, що ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив місце служби, його увільнено від займаної посади та призупинено військову службу наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 10.06.2024 № 116. Також зазначив, що направлення позивача на проходження медико-соціальної експертної комісії можливе лише після того як позивач прибуде до місця служби та представиться безпосередньому командиру.
Із системного аналізу наведених вище норм права вбачається, що позивач із рапортами від 08.06.2024 та від 01.07.2024 повинен був звертатися в порядку підпорядкування прямому командиру.
Всупереч цьому, позивач зазначені рапорти направив поштою командиру військової частини НОМЕР_1 .
У листі від 23.07.2024 (вих. № 691/7874 від 24.07.2024) відповідач повідомив позивача про порядок звернення з рапортами, а саме, що направлення на проходження МСЕК можливе лише після прибуття позивача до місця служби та представлення безпосередньому командиру.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач, подавши рапорти командиру військової частини НОМЕР_1 , а не своєму безпосередньому начальнику, порушив установлений порядок звернення військовослужбовця з службових питань, тому дії відповідача за результатами розгляду зазначеного рапорту щодо надання позивачу листом від 23.07.2024 (вих. № 691/7874 від 24.07.2024) роз'яснень щодо порядку звернення військовослужбовців до безпосереднього командира, є законними та обґрунтованими.
В даному випадку відповідач не допустив протиправної бездіяльності щодо розгляду рапорту позивача, тому права позивача на час звернення до суду з цим позовом не були порушенні відповідачем.
Відповідно до пункту 3 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Згідно з п. 3 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.
Тобто, направлення на медико-соціальна експертизу військовою частиною не передбачено, оскільки таке направлення видає відповідний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважає безпідставним посилання представника позивача на п. 13 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, відповідно до якого ступінь втрати працездатності військовослужбовців і військовозобов'язаних у період проходження ними служби (зборів) встановлюється у відсотках на підставі постанови військово-лікарської комісії, оформленої як довідка військово-лікарської комісії, свідоцтво про хворобу або витяг з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії за формою, затвердженою Міноборони, та направлення командира військової частини чи територіального центру комплектування та соціальної підтримки на встановлення ступеня втрати працездатності.
Як вбачається з матеріалів справи військова частина НОМЕР_1 надала позивачу направлення від 25.04.2024 № 1231 до КНП «ЧОКГВВ Черкаської обласної ради». Також позивачу було видано виправлене направлення на ВЛК.
Водночас, встановлення групи інвалідності та встановлення ступеня втрати працездатності є різними процедурами.
Позивач не звертався до військової частини НОМЕР_1 щодо надання йому направлення для встановлення ступеня втрати працездатності у період проходження служби, а просив у рапорті від 01.07.2024 направити на Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи ЧОР направлення з метою визначення втрати працездатності у період проходження служби, тобто з метою встановлення йому інвалідності.
Разом з тим, відповідно до довідки КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» від 06.06.2024 № 1759 встановлено, зокрема, придатність позивача до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони.
Також слід врахувати факт відсутності позивача за місцем служби. Це свідчить про те, що військова частина НОМЕР_1 не проводила відносно позивача діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів, а також, що внаслідок цього військова частина НОМЕР_1 не має підстав для висновків про факти, що мають вирішальне значення щодо видачі відповідного направлення, а саме про стійке порушення функцій організму, про обмеження нормальної життєдіяльності позивача.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи зазначене, суд вважає позовні вимоги в цій частині необґрунтованими, тому відсутні підстави для їх задоволення.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 15.04.2025.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна