П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/2092/25
Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В.
Дата і місце ухвалення 27.02.2025р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого Лук'янчук О.В.
суддів Бітова А.І.,
Ступакової І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, стягнення додаткової винагороди,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №204 від 04.11.2024 року "Про результати службового розслідування";
- визнати протиправним та скасувати Акт службового розслідування щодо самовільного залишення військової частини начальника такелажної команди відділення забезпечення продовольством військової частини НОМЕР_1 головного корабельного старшини ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним дії військової частини НОМЕР_1 щодо утримання з грошового забезпечення начальника такелажної команди відділення забезпечення продовольством військової частини НОМЕР_1 головного корабельного старшини ОСОБА_1 додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за жовтень, листопад 2024 року в розмірі 30 000 грн щомісячно;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за жовтень, листопад 2024 року в розмірі 30 000 грн щомісячно.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження по справі за його позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування акту службового розслідування щодо самовільного залишення військової частини начальника такелажної команди відділення забезпечення продовольством військової частини НОМЕР_1 головного корабельного старшини ОСОБА_1 .
Крім того згідно вказаної ухвали суду, позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху для надання, зокрема, заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів.
01.02.2025 року позивачем на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху була подана заява про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
В подальшому ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 року, за наслідком надання судом оцінки питанню про дотримання позивачем строку звернення до суду після подання відповідачем відзиву на позовну заяву, позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, стягнення додаткової винагороди - було залишено без руху та надано строк для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів.
24.02.2025 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду та залишено адміністративний позов ОСОБА_1 без розгляду.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
У поданій апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що він не був ознайомлений з наказом про початок службового розслідування та з результатами службового розслідування відносно нього, що підтверджується відповіддю військової частини на адвокатський запит представника позивача адвоката Жмурко С.Л., з якої вбачається, що відповідач - військова частина НОМЕР_1 умисно затягувала строки надання відповіді.
Апелянт також посилався на те, що в наданій адвокату копії службового розслідування відсутній його підпис про ознайомлення з результатами службового розслідування, а також відсутній будь-який акт про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення з результатами службового розслідування. Лише при подачі відзиву відповідач надав нібито складений лист про відмову від підпису ОСОБА_1 від ознайомлення з матеріалами службового розслідування, складений 14 грудня 2024 року, що, як зазначає апелянт, не відповідає дійсності.
В апеляційній скарзі зазначено, що про результати службового розслідування позивачу стало відомо лише 22.01.2025 року, а позовна заява подана до суду 25.01.2025 року. Тому позивач вважає, що позовна заява про захист його прав та законних інтересів подана з дотриманням процесуальних строків.
Крім того апелянт посилався на те, що матеріали службового розслідування не містять доказів того, що позивач взагалі був обізнаний про факт проведення відносно нього службового розслідування.
На думку позивача, при постановленні ухвали про повернення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції не дослідив в повному обсязі всіх матеріалів справи, а лише взяв до уваги твердження відповідача про нібито пропущення строку звернення до суду з вказаною позовною заявою.
Апелянт вважає, що суд може не залишати позовну заяву без руху, якщо недоліки є неістотними, можуть бути усунуті в процесі підготовки справи до судового розгляду і не впливають на оцінку обставин, які є підставою для відкриття провадження у справі. Також апелянт зазначив, що подання доказів можливе на наступних стадіях процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заяву. На думку позивача, правдивість тверджень відповідача про те що наказ про ознайомлення з матеріалами службового розслідування в присутності капітан-лейтенанта ОСОБА_2 та старшого лейтенанта ОСОБА_3 можливо було встановити лише в судовому засіданні, що судом першої інстанції зроблено не було, адже акт про відмову від надання особистих пояснень військовослужбовця складений в присутності двох осіб, як то передбачено дисциплінарними статутами ЗСУ в матеріалах справи відсутній, як і акт про відмову від ознайомлення з результатами службового розслідування.
Зважаючи на зазначене апелянт просив скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне:
Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції посилався на те, що за результатами зазначеного службового розслідування наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.11.2024 року № 204 головного корабельного старшини ОСОБА_1 за порушення вимог 11, 16, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України було притягнуто до дисциплінарної відповідальності - понижено у військовому званні на один ступінь.
Як зазначив суд першої інстанції, з метою реалізації вищезазначеного наказу від 04.11.2024 року № 204, командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 09.11.2024 року № 35-РС про пониження головного корабельного старшину ОСОБА_1 у військовому званні на один ступінь, який 14.12.2024 року було доведено до ОСОБА_1 у присутності військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 капітан-лейтенанта ОСОБА_4 , старшини 2 статті ОСОБА_5 та капітан-лейтенанта ОСОБА_6 , про що вищевказаними військовослужбовцями було складено та підписано відповідний акт (копії наказу від 09.11.2024 року № 35-РС та акту додані до відзиву та залучені до матеріалів справи).
З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на 14.12.2024 року військовослужбовець ОСОБА_1 був обізнаний про існування наказу командира військової частини НОМЕР_1 про його пониження у військовому званні, однак звернувся до суду з позовною заявою у строк, який перевищує встановлений законом місячний строк для його оскарження.
Суд дійшов висновку, що позовні вимоги подані з порушенням місячного строку звернення до адміністративного суду, оскільки позивач до суду звернувся з позовом 22.01.2025 року (документ “адміністративний позов» сформований в системі “Електронний суд» 21.01.2025), а про порушення своїх прав та інтересів оскаржуваним наказом був обізнаний 14.12.2024 року, на підтвердження чого відповідачем до відзиву додано копію акту від 14.12.2024 року щодо доведення до відома позивача змісту спірного наказу в присутності капітан-лейтенанта ОСОБА_4 та старшого лейтенанта ОСОБА_7 .
При цьому суд критично оцінив твердження представника позивача про те, що складений доказ є сумнівним з огляду на відсутність підпису позивача на ньому, або запису про відмову від підпису, пославшись на те, що зазначений доказ складено у довільній формі задля фіксації факту (події), а саме доведення до відома позивача змісту оскаржуваного наказу.
Вказуючи на те, що позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення поданого ОСОБА_1 позову без розгляду.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Згідно ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
За змістом статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно до ч.ч. 1-3, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Частиною першою статті 169 КАС України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно із пунктами 3, 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо є підстави, визначені частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
В свою чергу статтею 123 КАС України встановлені наслідки пропуску звернення до адміністративного суду.
Частиною 1 статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини 2 цієї статті, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За положеннями частини 3 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
У постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 640/2228/20 Верховний Суд вказав на те, що процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Водночас, колегія суддів зазначає, що пропуск строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається та вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця обставина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали, так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Як вбачається з поданої позовної заяви, ОСОБА_1 у даному випадку оскаржує наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 04.11.2024 року № 204 «Про результати службового розслідування», згідно пункту 2 якого позивача за порушення вимог 11, 16, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді пониження у військовому званні на один ступінь.
З позовом до суду першої інстанції позивач звернувся засобами підсистеми «Електронний суд» 21.01.2025 року. При цьому, у поданій до суду заяві про поновлення строку звернення до суду, позивач вказував на те, що не був ознайомлений з матеріалами службового розслідування, ні з оскаржуваним наказом. Також позивач вказував на те, що про порушення своїх прав він дізнався після отримання матеріалів службового розслідування на неодноразові адвокатські запити до відповідача, а саме - 07.01.2025 року
Як зазначалось вище, суд першої інстанції не визнав поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та ухвалою від 27.02.2025 року залишив поданий ОСОБА_1 позов без розгляду.
Надаючи оцінку доводам апелянта щодо недотримання судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали від 27.02.2025 року про залишення позовної заяви без розгляду, колегія суддів зазначає наступне:
Як встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять жодного доказу безпосереднього ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.11.2024 року № 204.
При цьому матеріали справи містять відомості щодо здійснюваних представником позивача заходів з метою з'ясування обставин невиплати позивачеві грошового забезпечення за жовтень 2024 року, а саме направлення до військової частини НОМЕР_1 запиту від 28.10.2024 року, на який надано відповідь лише 09.12.2024 року.
В свою чергу на інші адвокатські запити від 21.11.2024 року № 701, від 24.12.2024 року № 63, які направлялись представником позивача до військової частини НОМЕР_1 , відповідач по суті запитуваної інформації відповіді не надавав, а листами від 25.11.2024 року та від 04.01.2025 року лише повідомляв про те, що запитувані представником позивача відомості потребують додаткового часу для пошуку.
Зміст відповіді військової частини НОМЕР_1 від 09.12.2024 року № 47514/5811 на запит представника позивача від 28.10.2024 року свідчить про те, що позивач не був повідомлений про факт завершення службового розслідування та прийняття оскаржуваного наказу від 04.11.2024 року «Про результати службового розслідування».
В матеріалах справи міститься також копія адвокатського запиту представника позивача від 24.12.2024 року адресованого військовій частини НОМЕР_1 з вимогою надати належним чином завірені копії службового розслідування щодо вчинення ОСОБА_1 самовільного залишення військової частини, а також лист військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2024 року № 47514/6304, згідно якого адвокату Жмурко С.Л., яка діє в інтересах позивача, були направлені копії матеріалів службового розслідування.
Вказаним доказам, наданим позивачем, суд першої інстанції правової оцінки не надав.
У первинно поданій заяві про поновлення строку на звернення до суду позивач вказував на те, що до моменту отримання матеріалів службового розслідування, а саме - до 07.01.2024 року йому не було відомо про наявність наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.11.2024 року.
Слід звернути увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази у підтвердження дати отримання представником позивача матеріалів службового розслідування. Судом першої інстанції вказане питання не досліджувалось, як і питання отримання разом із матеріалами службового розслідування оскаржуваного позивачем наказу від 04.11.2024 року.
Також колегія суддів зазначає, що у заяві про поновлення строку звернення до суду, поданій представником позивача 24.02.2025 року, адвокат вказує вже на те, що результати службового розслідування були отримані 25.01.2025 року.
Вказане свідчить про наявність розбіжностей у твердженнях позивача щодо дати, з якої йому стало відомо про порушення його прав та інтересів, однак судом першої інстанції не вжито належних заходів з метою з'ясування вказаних обставин у справі.
Доходячи висновку про неповажність причин пропуску позивачем строку звернення до суду та наявність підстав для залишення поданого позову без розгляду, суд першої інстанції посилався на те, що з наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що станом на 14.12.2024 року позивач був обізнаний про наявність наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.11.2024 року. В якості такого доказу суд першої інстанції посилався на аркуш доведення наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.11.2024 року, який виданий на підставі оскаржуваного позивачем наказу від 04.11.2024 року.
Як вбачається з матеріалів справи дійсно з метою реалізації наказу від 04.11.2024 року № 204, командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 09.11.2024 року № 35-РС про пониження головного корабельного старшину ОСОБА_1 у військовому званні на один ступінь.
Разом із відзивом на позовну заяві відповідачем був наданий аркуш, який містить наступні відомості: «Наказ доведено до ОСОБА_1 в присутності капітана-лейтенанта ОСОБА_4 та ст. 2 ст. В.Павленко 14.12.2014 року». Також міститься підпис НВЗП в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_6 .
В свою чергу вказаний доказ не містить відомостей про те, який саме наказ було доведено до відома ОСОБА_1 . При цьому, як вбачається з матеріалів справи наказ «Про результати службового розслідування», а також наказ про пониження у військовому званні були прийняті 04.11.2024 року та 09.11.2024 року, тоді як наданий аркуш «доведення» датований 14.12.2024 року, тобто більше ніж через місяць після видання зазначених вище наказів. Пояснень з цього приводу відповідачем суду не надано.
Згідно ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 73 КАС України закріплено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на все викладене вище, з урахуванням заперечень позивача про його обізнаність із оскаржуваним наказом, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, що наданий відповідачем доказ є належним доказом, який достеменно підтверджує той факт, що позивач дізнався про наявність наказу від 04.11.2024 року саме 14.12.2024 року.
Таким чином без належного з'ясування точної дати, коли позивач дізнався про порушення свого права чи мав реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав, підтверджену належними та допустимими доказами у справі, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення поданого позову без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду є передчасним.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що обов'язок доказування за нормами КАС України покладено на суб'єкта владних повноважень, водночас, суди мають повно та всебічно досліджувати обставини справи та керуватися принципом офіційного з'ясування всіх обставин справи.
Суд апеляційної інстанції також наголошує, що принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об'єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
За наслідком апеляційного перегляду справи колегія суддів констатує, що оскаржувана ухвала не відповідає встановленим у статті 242 КАС України критеріям законності та обґрунтованості, оскільки постановлена судом першої інстанції з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, а тому, на підставі ст. 320 КАС України, ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 р. підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року скасувати, а справу № 420/2092/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, стягнення додаткової винагороди - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова