П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/4566/24
Перша інстанція: суддя Величко А.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Градовського Ю. М., Єщенка О. В.
розглянувши, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року про відмову в задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - ГУ ПФУ в Миколаївській області) щодо проведення ОСОБА_1 з 01.03.2024 виплати пенсії відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ), з обмеженням пенсії максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Миколаївській області провести перерахунок та виплачувати пенсію ОСОБА_1 з 01.03.2024 відповідно до вимог Закону №2262-ХІІ, у розмірі 80% грошового забезпечення, з щомісячною доплатою в розмірі 2000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 (далі - Постанова №713), із врахуванням індексації згідно постанов Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118, від 24.02.2023 №168 та постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 року №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Вказане рішення суду набрало законної сили 22 серпня 2024 року.
18 вересня 2024 року Миколаївський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист у даній справі.
20 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою в порядку статті 383 КАС України, в якій просить:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області, які полягають у проведенні виплати з 01.01.2025 пенсії ОСОБА_1 із застосуванням понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню частини п'ятої статті 17 Конституції України, Закону №2262-ХІІ та прав ОСОБА_1 , під час виконання ГУ ПФУ в Миколаївській області рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі №400/4566/24;
- встановити ГУ ПФУ в Миколаївській області строк для подання відповіді на окрему ухвалу в терміни визначені судом.
Обґрунтовуючи вимоги даної заяви ОСОБА_1 указує, що 06 січня 2025 року на його пенсійний рахунок зараховано пенсію за січень 2025 року у розмірі 25 912,27 грн, замість 28 775,43 грн, згідно рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року.
Заявник вважає, що дії, вчинені суб'єктом владних повноважень на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року, є протиправними, оскільки його пенсія, згідно судового рішення, має становити 28 775,43 грн.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 383 КАС України, залишено без задоволення.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції констатував, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у даній справі №400/4566/24 підтверджено право ОСОБА_1 на отримання пенсії без обмеження максимальним розміром.
Предметом розгляду справи №400/4566/24 були дії/бездіяльність відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу пенсії без обмеження її максимальним розміром, відповідно до статті 43 Закону №2262-XII.
Разом з тим, обмеження пенсії позивача з 01 січня 2025 року відбулося на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова №1).
Постановою №1, яка набула чинності з 01 січня 2025 року, були внесені зміни до статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та установлено обмеження пенсії, в тому числі призначеної за Законом №2262-ХІІ.
Тому, на думку суду першої інстанції, з 01 січня 2025 року розмір пенсії позивача визначено відповідно до Постанови №1, що свідчить про виникнення нового спору, який не стосується виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року.
Не погоджуючись з указаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та задовольнити його заяву, подану в порядку статті 383 КАС України.
Апелянт продовжує наполягати на тому, що ГУ ПФУ в Миколаївській області вчиняє протиправні дії на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року, оскільки з січня 2025 року обмежує виплату його пенсії розміром 25 435,84 грн.
Посилаючись на рішення Конституційного Суду України та Верховного Суду скаржник вважає, що обмеження пенсії максимальним розміром та зупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушують суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, зазначених у статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України.
У зв'язку з цим, скаржник вважає висновки суду першої інстанції про виникнення нових спірних правовідносин помилковими та такими, що не відповідають обставинам справи.
Отже, на думку скаржника, слід визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області, які полягають у проведенні виплати йому пенсії з 01.01.2025 із застосуванням понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
ГУ ПФУ в Миколаївській області, скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Мотиви відзиву відтворюють позицію суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України, враховуючи відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд апеляційної скарги за їх участю, скарга розглянута в порядку письмового провадження.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Згідно статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях по справах «Іммобільяре Саффі проти Італії», «Горнсбі проти Греції», «Жовнер проти України», «Бурдов проти Росії», «Ясіун'єне проти Литви», «Руйану проти Румунії» наголошує на тому, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.
У контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова «судового розгляду».
Отже, механізм ефективного судового захисту обумовлює у необхідних випадках застосування процедури виконання рішень суду.
Відповідно до частин 2, 4 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
У відповідності до положень частини 4 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Частина 6 цієї статті передбачає, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Як свідчать обставини даної справи, ГУ ПФУ в Миколаївській області, на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року, здійснило перерахунок розміру пенсії ОСОБА_1 , відповідно до покладених судом зобов'язань.
Розмір пенсії позивача склав 28 775,43 грн, виплату пенсії у перерахованому розмірі забезпечено у вересні 2024 року.
Загальна сума заборгованості пенсії, що виникла на виконання рішення суду склала 11 893,20 грн.
ГУ ПФУ в Миколаївській області внесло відомості щодо заборгованості, яка виникла за рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року, до «Реєстру судових рішень» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України. Сума заборгованості буде виплачена у порядку черговості.
Як випливає зі змісту заяви ОСОБА_1 , поданої ним в порядку статті 383 КАС України, а також із його апеляційної скарги з січня 2025 року пенсійний орган обмежив розмір його пенсії максимальним розміром.
Досліджуючи підстави такого обмеження, суд першої інстанції установив, що воно відбулось у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 01.01.2025, 1, яка набула чинності з 03.01. 2025.
Даним нормативно - правовим актом були внесені зміни до статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та установлено обмеження пенсії, в тому числі призначеної за Законом №2262-ХІІ.
Дослідивши зміст рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року, суд апеляційної інстанції установив, що суд не досліджував та не міг досліджувати правомірність обмеження пенсії позивача максимальним розміром на підставі Постанови №1, оскільки така була прийнята вже після ухвалення судового рішення.
За таких обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що фактичною підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України стала незгода з діями пенсійного органу щодо виконання Постанови №1, що свідчить про виникнення між сторонами нового спору.
Указане виключає можливість застосування інституту судового контролю, який направлений на забезпечення належного виконання судового рішення.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правових висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку статті 383 КАС України, що є підставою, відповідно до статті 316 КАС України, для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.
Частина 2 статті 328 КАС України передбачає, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Оскільки ухвала суду першої інстанції щодо судового контролю, постановлена судом відповідно до статті 383 КАС України у цьому переліку відсутня, дана постанова суду апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись статтями 294, 308, 311, 312, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року про відмову в задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Ю. М. Градовський
суддя О. В. Єщенко